Рішення № 24805788, 15.06.2012, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 0910/2-947/2011

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2012 м. Косів

Суддя Косівського районного суду Івано-Франківської області Бельмега М.В.

Косівський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді: Бельмеги М.В.

секретаря: Сусак В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Косів справу за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору за рахунок предмета іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», треті особи без заявлення самостійних вимог на стороні відповідача-позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання кредитного договору №1840pv-06 від 07.11.2006р. та договору іпотеки недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

Сторони звернулись в суд з даними позовами.

В судовому засіданні представник позивача-відповідача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»ОСОБА_5 вимоги основного позову підтримала, заперечила щодо вимог зустрічного позову та пояснила, що 07.11.2006 року між Банком «Фінанси та Кредит»та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1840pv-06 на підставі якого банк надав позичальнику ОСОБА_1 ресурси в сумі 49 500,00 дол.США в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, платності з оплатою за процентними ставками, встановленими Договором. Порядок сплати процентів за користування кредитними коштами визначений розділом 4 кредитного договору. Так п.4.3. даного договору передбачено, що нарахування і сплата процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно в термін та у розмірі, встановленому даним договором. Забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, згідно договору іпотеки від 10.11.2006р. посвідченого приватним нотаріусом Косівського нотаріального округу ОСОБА_6 Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Смоднянської сільської ради від 08.10.2006 року, на підставі рішення Смоднянської сільської ради від 26.09.2006 року за №144 зареєстрованого в Коломийському міжрайонному бюро технічної інвентаризації,номер запису 536 в книзі 2, реєстраційний номер 16303232. Земельна ділянка належить іпотекодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІФ №115325 виданого Смоднянською сільською радою Косівського району Івано-Франківської області. Пункт 5 договору іпотеки у разі невиконання іпотекодавцем зобов'язань або позичальником за кредитним договором, звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до договору, та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задоволити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язань, необхідних витрат на утримання заставленого майна, страхування предмета іпотеки, а також витрат, пов'язаних з реалізацією предмета іпотеки. Згідно ст.ст. 526,527,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Банк повністю виконав перед позичальником: ОСОБА_1 зобов'язання, які передбачені кредитним договором №1840рv-06 від 07.11.2006р. однак свої зобов'язання позичальник ОСОБА_1 належним чином не виконує, суму кредиту та нараховані проценти за користування кредитними коштами не сплачує, на листи, повідомлення банку не реагує і станом на 14.07.2011 року заборгованість склала -по сплаті кредиту в сумі -44 290,93 дол.США, що в гривневому еквіваленті становить 353 060.72 грн.; - по сплаті процентів -11 625,62 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 92 672,47 грн. Відповідно до п.6.1 кредитного договору за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів позичальник сплачує пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочення, тому за порушення п.п.3.4, 4.3, 4.4 банк нарахував пеню за прострочку сплати передбачених платежів в розмірі 12 896,76 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 102 805,23 грн. Загальна сума заборгованості по кредитному договору №1840рv-06 від 07.11.2006р. станом на 14.07.2011 р. склала 548 538,42 грн. Умовами п.3.4 кредитного договору №1840рv-06 від 07.11.2006р. передбачено, що банк має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, оплати нарахованих процентів, оплати неустойки у випадку, коли позичальник ОСОБА_1 несвоєчасно чи не в повному обсязі здійснював зарахування коштів на погашення заборгованості за кредитними ресурсами та/або на сплату процентів, неустойки (штрафу, пені). Вважає, що відповідно до ст.ст.1,12,33,39 ЗУ «Про іпотеку»банк має право на дострокове стягнення заборгованості шляхом звернення на предмет іпотеки. Дані положення було погоджено у вказаному договорі іпотеки від 10.11.2006р. відповідно до п.1.4,1.5 якого узгоджена вартість нерухомого майна, що передається в іпотеку, становить - на житловий будинок, згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Коломийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна становить 502 850,00 грн.; на земельну ділянку, згідно нормативно грошової оцінки відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого Косівський районним відділом земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах, становить 15 215,00 грн. Тобто за рахунок предметів іпотеки, належних іпотекодавцю, банк має право шляхом подання позовної заяви до суду та отримання рішення на його користь, задовольнити свої вимоги, які виникають із кредитного договору, оскільки позичальником належним чином не виконуються умови кредитного договору, а саме в частині повернення основної суми боргу та сплати відсотків за користування кредитними коштами. Щодо вимог зустрічного позову то вважає їх безпідставними та надуманими, оскільки дружина позивача давала згоду на отримання кредиту та на укладення договору іпотеки, на даний час вони розлучені і майно між ними, як відомо банку поділено, а тому ніяких порушень при зверненні стягнення не буде. На укладення договорів пов'язаних з валютними операціями банку не потрібно було отримання індивідуальної ліцензії, оскільки в банку є генеральна ліцензія і така право практика склалась на даний час у зв'язку із неналежним правовим врегулюванням даного питання. Вважає, що при укладенні кредитного та іпотечного договорів були дотриманні всі необхідні умови і вказані договори укладені відповідно до вимог чинного законодавства, а тому у визнанні їх не чинним немає ніяких правових підстав. Просить первісний позов задоволити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову відмовити за безпідставністю.

Представник відповідача-позивача ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги первісного позову заперечив, підтримав зустрічний позов та пояснив суду, що 07.11.2006 р. між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»було укладено кредитний договір №1840рv-06 . Даний договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів фізичних осіб. Відповідно до умов договору банк надав позичальнику ОСОБА_1 ресурси в сумі 49 500,00 дол.США в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, платності з оплатою за процентними ставками, встановленими Договором. 01.09.2008 р. було укладено додаткову угоду до кредитного договору №1840рv-06 від 07.11.2006р. якою було збільшено розмір процентів річних до 16% річних. У забезпечення виконання боргових зобов'язань між ОСОБА_1 та банком було укладено договір іпотеки. Предметом іпотеки був житловий будинок та земельна ділянка, які розташовані в АДРЕСА_1 На даний час предметом іпотеки користується як ОСОБА_1 так і члени його колишньої сім'ї -колишня дружина та діти, які на момент укладення договору були неповнолітні. Вважає, що при укладенні кредитного договору було порушено вимоги чинного законодавства України. Так, в порушення договір було укладено не в національній, а в іноземній валюті. Надання Банком позичальнику грошових коштів у вигляді відкличної не відновлювальної мультивалютної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією, яка повинна проводитись на підставі відповідної ліцензії ОСОБА_8 банку України. Договір було укладено представником філії Банк «Фінанси та Кредит»і представником позивача-відповідача не надано доказів, що в Івано-Франківської філії була індивідуальна ліцензія на проведення валютної операції по наданню грошових коштів. Крім того, на день укладання кредитного договору іноземний курс валют становив 1 дол.США = 5,05 грн., а на сьогоднішній день 1 дол. США = 8 грн. Отже існує істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку ОСОБА_1 необхідно сплачувати в зв'язку із чим погіршився його фінансовий стан. Вважає, що умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг. Несправедливістю є зокрема, умови договору в частині надання кредиту в доларах США, що є способом зловживання правом коли всі ризики знецінення національної валюти лягають на позичальника. Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочинну є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочинну не може суперечити цьому кодексу та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України недійсне забезпечення не підлягає забезпеченню, недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом. Також просить, що згідно довіреності виданої на ім.'я керуючого філією Івано-Франківське регіональне управління банку «Фінанси та Кредит»ОСОБА_9, він мав право на укладення і підписування від імені банку договори на суму, яка не перевищує 140 000, 00 грн., а кредитний договір між ОСОБА_1 та вказаною філією банку був укладений на суму яка перевищує дозволену майже вдвічі. При цьому ОСОБА_1 кредитні кошти брав на здійснення підприємницької діяльності і як підприємець, а тому при поданні позовної заяви позивачем-відповідачем були порушені вимоги підсудності. Також просить звернути увагу на той факт, що в житловому будинку, який є предметом іпотеки проживали і проживають на даний час колишня дружина ОСОБА_1 та двоє її дітей, які на момент укладення договору іпотеки були неповнолітні і зверненням стягнення на предмет іпотеки буде значно порушено та ущемлені їх права. ОСОБА_1 виконував умови кредитного договору і сплатив вже майже половину тіла кредиту. Заборгованість виникла у зв'язку із кризою що сталась в світовій економіці і ОСОБА_1 не відмовляється від виконання зобов'язання за кредитним договором, але без тих численних нарахувань комісій та штрафних санкцій, які були нараховані банком хоч він і просив з розумінням віднестись до ситуації що склалась в країні, проте банк навпаки підвищив відсоткову ставку та звернувся в суд про примусове стягнення. З врахуванням вищенаведеного просить в задоволені первісного позову відмовити та прийняти рішення про задоволення вимог зустрічного позову.

Третя особа без заявлення самостійних вимог на стороні відповідача-позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_2, в судовому засіданні вимоги первісного позову заперечила та підтримала вимоги зустрічного позову і пояснила, що кредитний договір та договір іпотеки був укладений з порушенням вимог чинного законодавства. На момент укладення кредитного та іпотечного договорів вона із ОСОБА_1 та двома неповнолітніми дітьми, один з яких від першого шлюбу, проживали в житловому будинку який є предметом іпотеки. На даний час шлюб між нею та ОСОБА_1 розірвано, але і вона і її діти продовжують проживати у вказаному житловому будинку, оскільки вона теж вкладала кошти в будівництво даного житлового будинку. Кредитні кошти ОСОБА_1 отримував на здійснення підприємницької діяльності і всіма деталями укладення кредитного договору вона не цікавилась. Вважає, що договір іпотеки порушує її права та права її дітей, які на момент укладення договору були неповнолітні. Просить в задоволені первісного позову відмовити та задоволити зустрічний позов.

Третя особа без заявлення самостійних вимог на стороні відповідача-позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_4, в судовому засіданні вимоги первісного позову заперечив та підтримав вимоги зустрічного позову і пояснив, що на момент укладення кредитного та іпотечного договорів він був неповнолітнім, а тому подробиці фінансового стану батьків йому не були відомі. Проте добре знає, що в будівництво даного житлового будинку також були вкладені кошти і його матері -ОСОБА_2. У вказаному житловому будинку він проживав з малолітнього вікку і проживає на даний час, оскільки ніякого іншого житла, окрім даного будинку в них не було. Просить в задоволені первісного позову відмовити та задоволити зустрічний позов.

В судовому засіданні третя особа без заявлення самостійних вимог на стороні відповідача-позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_3, надав аналогічні пояснення та доповнив, що на момент укладення іпотечного та кредитного договорів йому було всього 14р., а тому обставини укладення договорів йому не відомі. У вказаному житловому будинку, який розміщений в АДРЕСА_1 він проживав з моменту народження і проживає до цього часу, так як іншого житла в них не було і немає.

Вислухавши сторони та вивчивши матеріали справи суд вважає позовні вимоги первісного позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»безпідставними, та такими, що не підлягають до задоволення, а позовні вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 такими, що підлягають до часткового задоволення за наступних підстав

Судом встановлено, що 07 листопада 2006 року між Банк «Фінанси та кредит», ТОВ, в особі керуючого філіалом «Івано-Франківське регіональне управління»ОСОБА_9 з одного боку та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №1840 pv-06. Згідно п.2.-3 банк відкриває позичальнику кредит на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності у розмірі 49 500, 00 (сорок дев'ять тисяч п'ятсот) доларів США, з оплатою по процентній ставці 15 % річних, строком до 07.11.2021 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банк «Фінанси та Кредит»в особі філіалу «Івано-франківське регіональне управління» та ОСОБА_1 10.11.2006 року був укладений договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу ОСОБА_6

Згідно п.1.2 договору, предметом іпотеки є: житловий будинок з господарськими спорудами, що складається з житлового будинку, позначений на плані літерою А, загальною площею 310,5 м.кв., житловою площею 233,2 м.кв. гараж, позначений на плані літерою Б, майстерня, позначена на плані літерою В, комора з підвалом, позначена на плані літерою Г, стайня позначена на плані літерою Д, перехід ,позначений на плані літерою Ж, навіс, позначений на плані літерою З, замощення позначене на плані літерою І, криниця, позначена на плані №1 та земельна ділянка згідно державного акта на право приватної власності на землю серії ІФ №115325 від 21.03.2006 р. виданий Смоднянською сільською радою Косівського району Івано-Франківської області. Кадастровий номер 26:236:8580102001:0169, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1.

Вказаний житловий будинок, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Смоднянської сільської ради 08.10.2006 року на підставі рішення Смоднянської сільської ради, від 26.09.2006 року за №144, зареєстрованого в Коломийському міжрайонному бюро технічної інвентаризації належить ОСОБА_1.

Згідно з ч.1 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Стаття 64 Житлового кодексу УРСР визначає, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Як було встановлено в судовому засіданні, на час укладання договору іпотеки в житловому будинку, який є предметом іпотеки, ОСОБА_1 постійно проживав із своєю сім'є -дружиною, ОСОБА_2 та двома неповнолітніми на той момент дітьми - ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Відповідно до ч.6 ст.203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з п. b ч. 2 ст. 3 та ст. 24 «Міжнародного пакту про громадські і політичні права», ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII від 19.10.73 року, кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту. Кожна дитина без будь-якої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, національного чи соціального походження, майнового стану або народження має право на такі заходи захисту, які є необхідними в її становищі, як малолітньої, з боку її сім'ї, суспільства і держави.

Статтею 177 СК України та ст. 17 Закону України „Про охорону дитинства" визначено, що одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки або особи, які їх замінюють, без попереднього дозволу органу опіки та піклування, є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням.

Відповідно до п. 44 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства»батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки.

Відповідно до п. 67 «Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності,пов'язаної із захистом прав дитини», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.

Сторонами не заперечується той факт, що при укладенні договору такий дозвіл орган опіки та піклування отриманий не був. Відносно посилань представника відповідача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на те, що діти не були зареєстровані в житловому будинку, що є предметом іпотеки, суд виходить з того, що як слідує із вищенаведених норм законодавства України, право неповнолітніх дітей на проживання в житловому будинку (тобто право користування житловим будинком) не пов'язане з реєстрацією, а ґрунтується на фактичному проживанні дитини в будинку своїх батьків.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як неповнолітні діти власника будинку, на час укладення іпотечного договору, мали право користування житловим будинком (право проживання) який розташований в АДРЕСА_1, у зв'язку з чим при укладенні даного договору, необхідна була згода органу опіки і опікування, згідно з вимогами ст. 224 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як встановлено ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Як вбачається із змісту ст.216 ЦК України, недійсним правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні в натурі усе, що вона отримала на виконання цього правочину.

В силу вимог ст. 224 ЦК України, правочин вчинений без дозволу органу опіки і піклування є нікчемним.

Таким чином, з огляду наведеного та оцінюючі усі докази у їх сукупності, суд вважає, що договір щодо передачі в іпотеку домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 було укладено з порушенням норм діючого цивільного законодавства та міжнародного права, а також суперечить моральним засадам суспільства, оскільки при його укладанні були порушені права та інтереси неповнолітніх дітей на користування житлом, що є підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

З врахуванням вищенаведеного та враховуючи той факт, що при укладенні договору іпотеки від 10.11.2006 року сторонами ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»та ОСОБА_1, порушені вимоги закону, договір укладений без урахування інтересів неповнолітніх дітей, без згоди органу опіки і опікування, суд вважає необхідним відмовити в задоволені первісного позову про стягнення заборгованості по кредитному договору за рахунок предмета іпотеки та частково задоволити вимогу зустрічного позову, а саме в частині визнання договору іпотеки недійсним.

Відмовляючи в задоволені вимог зустрічного позову ОСОБА_1 в частині визнання кредитного договору недійсним суд виходив з наступного.

Згідно ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як було встановлено судом, 07.11.2006 року між Банк «Фінанси та кредит», ТОВ, в особі керуючого філіалом «Івано-Франківське регіональне управління»ОСОБА_9 з одного боку та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №1840 pv-06. 01.09.2008р. між сторонами була укладена додаткова угода до кредитного договору №1840pv-06 від 07.11.2006р. про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом. Даний кредитний договір та договір про внесення змін були укладені добровільно обома сторонами, які погодились з його умовами, про що вони засвідчили своїми підписами. Належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, на підтвердження того, що кредитний договір між сторонами було укладено внаслідок застосування комерційної переваги, зловживання становищем, помилки чи введення ОСОБА_1 в оману, не надано. Суд вважає, що волевиявлення сторін на укладенні вказаного кредитного договору та додаткової угоди про внесення до нього змін, було вільним та відповідало їх внутрішній волі.

При підписанні кредитного договору та додаткової угоди про внесення змін, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договір та додаткова угода містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність їх умов вимогам законодавства.

Згідно ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до прийняття за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України -гривня. Іноземна валюта може використовуватися на території України у випадках, і в порядку, встановлених законом.

Ст. 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На момент укладення кредитного договору на ринку кредитування була широка пропозиція і ОСОБА_1 міг вільно обрати як і банк-кредитодавець так і вид грошової одиниці кредиту: національна чи іноземна валюта.

З наведених причин суд не вбачає підстав для визнання кредитного договору недійсним відповідно до ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки обставин, які б свідчили про нечесну підприємницьку практику ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», судом не встановлено.

Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку і на умовах, встановлених законом.

Стаття 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»кошти -це гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Разом із тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно п.2 ч.1 ст.1 вищевказаного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта -іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вноситься до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Частиною 1 ст. 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Згідно п. «г»ч.5 ст.5 Декрету, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції за період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. «в» ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Згідно з п.1.5 Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 14.10.2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний Банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Як встановлено постановою Верховного Суду України від 21.03.2011 року за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджених постановою Правління НБУ від 17.07.2001 року №275 у п.5.3. зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в зазначеному Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Оскільки ПАТ «Банк»Фінанси та Кредит», як фінансова установа в установленому законом порядку отримав 20.01.2003 року в НБУ банківську ліцензію №28, дозвіл №28-1, з додатком до дозволу №28-1 на право здійснення операцій з валютними цінностями, то застосування індивідуального ліцензування щодо кредитування в іноземній валюті не вимагалося.

Також безпідставними є посилання представника відповідача-позивача на той факт, що згідно довіреності керуючому філією «Івано-Франківське регіональне управління»Банк «Фінанси та Кредит»ОСОБА_9 було надано право на укладення договорів від імені банку сума яких не перевищує 140 000, 00 грн., оскільки як вбачається із копії довіреності від 05.07.2006 р. (а.с.170) ОСОБА_9, як керуючому філією «Івано-Франківське регіональне управління»Банк «Фінанси та Кредит»було надано право здійснювати такі повноваження: - укладати і підписувати від імені банку договори, пов'язані із здійсненням філією та її відділенням банківських операцій, а також змінювати та розривати їх; - укладати і підписувати від імені банку договори, пов'язані з господарським забезпеченням діяльності філії (крім договорів оренди приміщень та іншого нерухомого майна), сума яких не перевищує 140 000, 00 грн. (сто сорок тисяч), а також змінювати та розривати їх; - укладати і підписувати, змінювати та розривати від імені банку договори застави, іпотеки в яких Банк є заставодержателем, іпотекодержателем, інші договори забезпечення зобов'язань, за яким банк виступає кредитором та ін.. Тобто, обмеження на які вказує представник відповідача-позивача стосуються тільки договорів пов'язаних з господарським забезпеченням діяльності філії.

Необґрунтованими також є посилання представника відповідача-позивача на порушення правил підсудності, оскільки як вбачається із кредитного договору він був укладений ОСОБА_1 як простою фізичною особою, а не як суб'єктом здійснення підприємницької діяльності.

На підставі викладеного та ст.ст. 215-216, 236 ЦК України, ЗУ «Про іпотеку», п. 44 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правововідносин», ст.17-18 «Про охорону дитинства»керуючись ст.ст. 213 -215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні первісного позову Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»до ОСОБА_10 про стягнення заборгованості по кредитному договору за рахунок предмета іпотеки - відмовити.

Позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», треті особи без заявлення самостійних вимог на стороні відповідача-позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання кредитного договору №1840pv-06 від 07.11.2006р. та договору іпотеки недійсними задоволити частково.

Визнати недійсним договір іпотеки від 10.11.2006 року, укладений між Банком «Фінанси та Кредит»товариство з обмеженою відповідальністю, що знаходиться в м. Київ, по вул. Артема, №60 (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 09807856) в особі ОСОБА_9 керуючого філіалом «Івано-Франківське регіональне управління», що знаходиться в м. Івано-Франківську по вул. Галицька №85 що діє на підставі Положення про регіональне управління та Довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11 03.07.2006р. по реєстру №11770, з одного боку та ОСОБА_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 і посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №2986 від 10.11.2006р., про передачу в іпотеку житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки площею 0,2499 га, які розташовані в АДРЕСА_1

Зобов'язати приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу ОСОБА_6 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за Договором іпотеки укладеним між Банком «Фінанси та Кредит»та ОСОБА_1 10.11.2006 року, а саме нерухоме майно житловий будинок з господарськими спорудами, що складається з житлового будинку, позначений на плані літерою А, загальною площею 310,5 м.кв., житловою площею 233,2 м.кв. гараж, позначений на плані літерою Б, майстерня, позначена на плані літерою В, комора з підвалом, позначена на плані літерою Г, стайня позначена на плані літерою Д, перехід ,позначений на плані літерою Ж, навіс, позначений на плані літерою З, замощення позначене на плані літерою І, криниця, позначена на плані №1 та земельна ділянка згідно державного акта на право приватної власності на землю серії ІФ №115325 від 21.03.2006 р. виданий Смоднянською сільською радою Косівського району Івано-Франківської області. Кадастровий номер 26:236:8580102001:0169, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1.

В задоволенні решти позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_1 -відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського Апеляційного суду через Косівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення -протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Бельмега М.В.