Рішення № 24795535, 15.06.2012, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2012 р. Справа № 5019/505/12

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - Компанія) в особі Волинської філії ДК "Газ України" (далі - Філія) до комунального підприємства "Сарнитеплосервіс" Сарненської міської ради (далі - Підприємство) про стягнення заборгованості в сумі 336 163 грн. 21 коп.,

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 за дов. № 116/10 від 26 грудня 2011 року,

відповідача: ОСОБА_2 за дов. № 54 від 3 лютого 2012 року

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2012 року Компанія в особі Філії звернулася до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору поставки природного газу № 06/10-26/27-ТЕ-3, укладеного між позивачем та Підприємством 30 грудня 2010 року, з урахуванням додатку до цього договору від 30 грудня 2010 року № 1, а також додаткової угоди від 28 січня 2011 року № 1 та додаткової угоди від 31 березня 2011 року № 2, останньому протягом січня-грудня 2011 року був поставлений природний газ на загальну суму 396 336 грн. 74 коп. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання щодо оплати поставленого газу виконав лише частково, заборгувавши позивачу 302 481 грн. 09 коп., останній, посилаючись на статті 525, 526, 530, 550-552, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193, 216, 217, 264, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з Підприємства вищезазначену суму боргу, а також 23 464 грн. 99 коп. пені, нарахованої за несвоєчасне проведення розрахунків за договором, три проценти річних у розмірі 7 833 грн. 74 коп. та 2 383 грн. 39 коп. втрат від інфляції.

Ухвалою господарського суду Рівненької області від 4 квітня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/505/12, розгляд якої було призначено на 26 квітня 2012 року.

Ухвалою суду від 26 квітня 2012 року розгляд справи відкладено на 8 травня 2012 року.

Ухвалою від 8 травня 2012 року розгляд справи було відкладено на 24 травня 2012 року.

Ухвалою суду від 24 травня 2012 року на підставі клопотання представника відповідача строк розгляду даного спору продовжено на п'ятнадцять днів - до 17 червня 2012 року, розгляд справи відкладено на 15 червня 2012 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача визнав наявність заборгованості за вищезазначеним договором, проте просив суд в порядку статті 233 ГК України та пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) зменшити у зв'язку з тяжким фінансовим становищем підприємства розмір нарахованих позивачем пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30 грудня 2010 року між позивачем та Підприємством був укладений договір поставки природного газу № 06/10-26/27-ТЕ-3, за умовами якого, з урахуванням додатку до цього договору від 30 грудня 2010 року № 1, а також додаткової угоди від 28 січня 2011 року № 1 та додаткової угоди від 31 березня 2011 року № 2, позивач зобов'язався поставити у січні-грудні 2011 року відповідачу імпортований природний газ, а зазначене підприємство - прийняти і оплатити вказаний товар на умовах, визначених цим договором (а.с. 14-20).

Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки за цією угодою проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 % від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 % від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюються на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з пунктами 6.1.1-6.1.2 договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати поставлений газ, а також підписувати акт приймання-передачі газу, поставленого позивачем покупцю у відповідному місяці поставки.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору позивач протягом січня-квітня 2011 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 396 336 грн. 74 коп., що підтверджується підписаними між сторонами актами прийому-передачі: від 31 січня 2011 року, від 28 лютого 2011 року, від 31 березня 2011 року та від 30 квітня 2011 року, копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 21-24).

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за цим договором щодо поставки газу також свідчить відсутність з боку Підприємства претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

Однак всупереч умовам договору відповідач взятий на себе обов'язок по оплаті вартості поставленого газу виконав лише частково, сплативши позивачу 93 855 грн. 65 коп. Вказаний факт підтверджується наданими відповідачем платіжними дорученнями від 15 лютого 2011 року № 98 та від 25 серпня 2011 року № 25. (а.с. 52-53); а також наявними в матеріалах справи його письмовими поясненнями (а.с. 39-41, а.с. 99-100).

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу за договором від 30 грудня 2010 року № 06/10-26/27-ТЕ-3, яка складає 302 481 грн. 09 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема, актом звірки взаєморозрахунків від 31 грудня 2011 року, підписаним повноважними представниками сторін та скріпленим печатками цих підприємств (а.с. 60), не заперечується відповідачем, і останній на момент прийняття рішення не надав документів, що свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовної вимоги про стягнення з Підприємства вказаної суми. Відтак, дана вимога підлягає задоволенню.

Також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань щодо своєчасної оплати вартості поставленого позивачем газу, останній просив суд стягнути з Підприємства пеню в розмірі 23 464 грн. 99 коп., з яких: 3 130 грн. 76 коп. - пеня, нарахована з 20 лютого 2011 року по 19 серпня 2011 року на суму основного боргу в розмірі 40 957 грн. 92 коп., що складає вартість неоплаченого газу, поставленого відповідачу в січні 2011 року, 10 759 грн. 11 коп. - пеня, нарахована з 20 березня 2011 року по 19 вересня 2011 року на суму основного боргу в розмірі 138 447 грн. 90 коп., що складає вартість газу, поставленого відповідачу в лютому 2011 року, 7 613 грн. 99 коп. - пеня, нарахована з 20 квітня 2011 року по 19 жовтня 2011 року на суму основного боргу в розмірі 97 976 грн. 60 коп., що складає вартість газу, поставленого відповідачу в березні 2011 року, 1 961 грн. 13 коп. - пеня, нарахована з 20 травня 2011 року по 19 листопада 2011 року на суму основного боргу в розмірі 25 098 грн. 67 коп., що складає вартість газу, поставленого відповідачу в квітні 2011 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Водночас частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

За пунктом 7.3.1 договору в разі порушення покупцем умов пункту 4.1. цієї угоди, яким визначено порядок оплати, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Проте у пункті 9.3 сторони визначили, що строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Правомірність встановленого сторонами альтернативного порядку нарахування пені, закріпленого у пункті 9.3 договору, також підтверджена постановою Верховного Суду України від 27 квітня 2012 року, прийнятою у справі № 13/110-11 за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" про стягнення суми.

За частиною 3 статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

У зв'язку з тим, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача з претензією до відповідача, а також враховуючи той факт, що постачальник звернувся до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом 29 березня 2012 року, про що свідчить відбиток календарного штемпеля, проставлений відділенням поштового зв'язку на конверті, в якому було направлено вказаний позов (а.с. 35), суд на підставі вищезазначених приписів законодавства та положень пункту 9.3 договору дійшов висновку про те, що штрафні санкції за цією угодою слід обраховувати з 29 вересня 2011 року по 29 березня 2012 року.

Однак з наведеного позивачем розрахунку пені вбачається, що останній просив стягнути вказану штрафну санкцію за період з 20 лютого 2011 року по 19 листопада 2011 року.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 ГПК України, приймаючи рішення, господарський суд має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної (у тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Отже, враховуючи вищезазначені приписи чинного законодавства, пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов та відповідного клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Водночас згідно з приписами пункту 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" право позивача на зміну предмета або підстави позову, передбачене частиною 4 статті 22 ГПК України, може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Враховуючи той факт, що позивачем не було подано відповідної заяви про зміну позовної вимоги щодо нарахування вищезазначеної штрафної санкції, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача пені, нарахованої за період з 29 вересня 2011 року по 19 листопада 2011 року (кінцева дата нарахування пені, визначена позивачем у доданому до позовної заяви розрахунку), яка за розрахунком суду складає 6 679 грн. 45 коп. Відтак, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача решти нарахованої позивачем суми пені слід відмовити.

Крім того, на підставі статті 625 ЦК України, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у сумі 7 833 грн. 74 коп., з яких: 94 грн. 26 коп. - три проценти річних, нараховані з 20 лютого 2011 року по 19 березня 2011 року на суму основного боргу в розмірі 40 957 грн. 92 коп., що складає вартість неоплаченого газу, поставленого відповідачу в січні 2011 року, 442 грн. 37 коп. - три проценти річних, нараховані з 20 березня 2011 року по 19 квітня 2011 року на суму основного боргу в розмірі 179 405 грн. 82 коп., що складає вартість неоплаченого газу, поставленого відповідачу в січні-лютому 2011 року, 683 грн. 96 коп. - три проценти річних, нараховані з 20 квітня 2011 року по 19 травня 2011 року на суму основного боргу в розмірі 277 382 грн. 42 коп., що складає вартість неоплаченого газу, поставленого відповідачу в січні-березні 2011 року, 6 613 грн. 15 коп. - три проценти річних, нараховані з 20 травня 2011 року по 9 лютого 2012 року на суму основного боргу в розмірі 302 481 грн. 09 коп., що складає вартість неоплаченого газу, поставленого відповідачу в січні-квітні 2011 року.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 2 383 грн. 39 коп. втрат від інфляційних процесів, нарахованих на суму основного боргу за період з 1 березня 2011 року по 31 грудня 2011 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи те, що позовна вимога про стягнення з відповідача нарахованої позивачем пені підлягає лише частковому задоволенню, а стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями в розумінні статті 230 ГК України та пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру даних сум в порядку, визначеному вищезазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України та статтею 233 ГК України, у зв'язку з чим клопотання відповідача про зменшення розміру належних до сплати пені, трьох процентів річних та втрат від інфляції не підлягає задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства "Сарнитеплосервіс" Сарненської міської ради (34500, Рівненська область, місто Сарни, вулиця Кулікова, будинок 7, ідентифікаційний код: 35132153) на користь дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, ідентифікаційний код: 31301827) 302 481 (триста дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 09 коп. основного боргу, 6 679 (шість тисяч шістсот сімдесят дев'ять) грн. 45 коп. пені, три проценти річних у розмірі 7 833 (сім тисяч вісімсот тридцять три) грн. 74 коп., 2 383 (дві тисячі триста вісімдесят три) грн. 39 коп. втрат від інфляції, а також 6 387 (шість тисяч триста вісімдесят сім) грн. 55 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20 червня 2012 року

Суддя Є.В. Павленко