Рішення № 24793910, 18.06.2012, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2012 р. Справа № 5004/394/12

за позовом ОСОБА_1, м.Луцьк

до відповідачів: - ОСОБА_2, м.Володимир-Волинський

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд", м.Луцьк

про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному фонді від 15.10.2008р.

Суддя Бондарєв С.В.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача: н/з.

від відповідачів: - ОСОБА_2 - н/з;

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" - ОСОБА_3 - директор.

СУТЬ СПОРУ: Позивач - ОСОБА_1 - звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд", в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" від 15.10.2008р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а також просить визнати недійними зміни до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" в частині збільшення ОСОБА_2 частки в статутному капіталі на 16,66%.

Обґрунтовує свої позовні вимоги наступним:

Згідно Статуту ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд», зареєстрованого у виконкомі Луцької міської радії народних депутатів 29.12.999р., розпорядження № 624-Р, реєстраційний №04051327Ю0060400 із змінами та доповненнями від 26.12.2007р., номер запису 11581050004002454), ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд»створено в результаті виділення структурного підрозділу будівельного управління «Оздоббуд»із складу колективного підприємства «Волиньбуд»від 13.05.1999р. і є правонаступником у відповідній частині його прав та обов'язків.

Згідно пунктів 1.8. та 4.4. Статуту до 30.12.2008р. учасниками товариства були: ОСОБА_4 із часткою в статутному капіталі 16,66%; ОСОБА_5 із часткою в статутному капіталі 6,42%; ОСОБА_1 із часткою в статутному капіталі 16,66%; ОСОБА_2 із часткою в статутному капіталі 50,00%; ОСОБА_6 із часткою в статутному капіталі 10,26%.

Станом на 26.12.2007р. (на дату реєстрації перших змін до Статуту) за ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд»на підставі рішень господарського суду по справах № 6/62-72, №6/63-72, № 02/21-7 було зареєстровано на праві власності наступне нерухоме майно: виробничий корпус, адміністративний корпус, трансформаторна підстанція (м. Луцьк, вул. Індустріальна. 2); гаражі (м. Луцьк, вул. Індустріальна, 10); частина приміщення гуртожитку № 9 (АДРЕСА_1); частина нежилого приміщення (АДРЕСА_2).

В процесі переговорів із ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, нотаріально посвідченої, були досягнуті домовленості про розподіл майна товариства між учасниками мирним шляхом та про вихід ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 із учасників товариства шляхом оформлення договорів купівлі-продажу часток учаснику товариства ОСОБА_2 взамін на майно, яке було предметом договорів купівлі- продажу між ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд»та ЗАТ «Демидівська СПМК-3»від 02.10.2008р. та між ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" та ТзОВ «Західспецпрофіль»від 24.09.2008р.

15.10.2008р. окрім договору купівлі-продажу частки у статутному фонді, в присутності приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 було складено та нотаріально посвідчено також заяви ОСОБА_3 від імені учасника ОСОБА_2 про відсутність майнових та немайнових претензій щодо виконання ОСОБА_5 посадових обов'язків генерального директора товариства за період з 05.12.2005 року по 06.10.2008 року, включаючи укладені останнім правочини купівлі-продажу нерухомого майна, предметом яких є наступне нерухоме майно, а саме: частина приміщення гуртожитку № 9 (приміщення із 2-1 по 2-40) за вартістю 86 464,26 грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 частина нежилого приміщення (кабінети 14-6,14-7), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за вартістю 9 146,00 грн. (заяви від 15.10.08р. №№ 9770, 9771).

Крім цього, відсутність у ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд»претензій до ОСОБА_5, ОСОБА_1 стверджувалась також актом про відсутність взаємних претензій від 16.10.2008р., згідно тексту якого ТзОВ «Оздоббуд-Луцьк»в особі директора ОСОБА_3 не має майнових та немайнових претензій щодо виконання ОСОБА_5 посадових обов'язків генерального директора товариства за період з 05.12.2005 року по 06.10.2008 року, включаючи укладені останнім правочини купівлі-продажу нерухомого майна, предметом яких є наступне нерухоме майно, а саме: частина приміщення гуртожитку № 9 (приміщення із 2-1 по 2-40) за вартістю 86 464,26 грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 частина нежилого приміщення (кабінети 14-6,14-7), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за вартістю 9 146,00 грн. та довідками ТзОВ «Луцьк- Оздоббуд»за підписом ОСОБА_3 від 17.10.2008р. №№ 137, 138 про відсутність майнових і немайнових претензій до учасника товариства ОСОБА_5

30.10.2008р. державним реєстратором було зареєстровано зміни до Статуту ТзОВ «Луцьк- Оздоббуд»(номер запису 11981050007002454), відповідно до яких учасниками ТзОВ «Луцьк- Оздоббуд»стали:

ОСОБА_4 із часткою в статутному капіталі 16,66%;

ОСОБА_2 із часткою в статутному капіталі 83,34%.

Однак, 12.01.2009р. ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд»звернулось до господарського суду Волинської області із позовом до ЗАТ «Демидівська спеціалізована пересувна механізована колона-3»про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.10.2008р., а саме приміщення гуртожитку № 9 (приміщення із 2-1 по 2-40) загальною площею 476,3 м кв. за адресою: АДРЕСА_1 (справа № 5004/882/11).

На думку позивача, ОСОБА_2 та його син - ОСОБА_3 навмисне ввели його, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в оману при укладенні 15.10.2008 р. договорів купівлі-продажу часток в статутному фонді з ціллю заволодіти всім майном ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд».

Фактично готівкова оплата частки ОСОБА_1 в статутному фонді товариства не проводилась, а основною підставою укладення даного договору була нотаріально посвідчена заява від 15.10.2008р., що ОСОБА_2 не має і не буде мати до ОСОБА_5 майнових та немайнових претензій щодо виконання ним посадових обов'язків генерального директора товариства за період з 05.12.2005 року по 06.10.2008 року, включаючи укладені ним правочини купівлі-продажу нерухомого майна, предметом яких є наступне нерухоме майно, а саме: частина приміщення гуртожитку № 9 (приміщення із 2-1 по 2-40) за вартістю 86 464,26 грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 частина нежитлового приміщення (кабінети 14-6, 14-7), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за вартістю 9146,00 грн.

Згідно висновку ТзОВ «Волинь-експерт»станом на 31.03.2008р. ринкова вартість частини приміщення гуртожитку № 9 (літ. А-4) загальною площею 678,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 становила 13 090 006 грн. Зазначена оцінка проводилась на замовлення ТзОВ «Луцьк- Оздоббуд».

ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд» в позовній заяві від 12.01.2009р. за підписом ОСОБА_3 по справі № 02/30-92 також зазначає, що вартість частини приміщення гуртожитку № 9, яка продана по договору купівлі-продажу від 02.10.2008р. ЗАТ «Демидівська СПМК-3»становила 3 090 006 грн. станом на 31.03.2008 р.

Будучи учасником ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд», позивач знав реальну вартість всього майна товариства, що становила близько 35 000 000 грн., відповідно він не міг продати свою частку ОСОБА_2 за 538 160,85 грн.

Пунктом 5.5. Статуту ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд» передбачено, що учасник товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі іншим учасникам чи учаснику товариства або третій особі за рішенням загальних зборів учасників.

Відповідно до п. 5.8. Статуту, при виході учасника з Товариства йому виплачується і грошовими коштами вартість частини майна товариства, пропорційно його частці у статутному капіталі. Виплата здійснюється після затвердження річного звіту, протягом 12 місяців з дня виходу.

Листом прокуратури Волинської області від 02.02.10р. № 05-255-09 встановлено, що згідно укладеного 15.10.08р. між ОСОБА_3 та ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд»договору № 15/10-08 про надання безповоротної фінансової допомоги ОСОБА_3 надав товариству позику в сумі 496 000 грн. Оскільки ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд»у встановлений договором термін позику не повернуло, ОСОБА_3 звернувся у жовтні 2008 року до суду з позовом про стягнення з позичальника наданої позики та неустойки, нарахованої в зв'язку з несвоєчасним поверненням основного боргу, на загальну суму 644 800 грн. В ході судового розгляду справи за позовом ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд», як відповідач, визнало заявлені до нього вимоги та в подальшому сторони домовились про порядок виконання договірних зобов'язань, про що уклали мирову угоду. Відповідно до умов угоди позичальник в рахунок повернення позики та погашення суми неустойки погодився передати позикодавцеві майно загальною вартістю 793 696 грн., а позикодавець зобов'язався додатково перерахувати на рахунок позичальника кошти в сумі 148 896 грн.

Мирова угода, підписана ОСОБА_3, як зі сторони позичальника, так і зі сторони ТзОВ «Луцьк- Оздоббуд».

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 19.11.08р. визнано укладену між ОСОБА_3 і ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд»в його особі мирову угоду та провадження у даній справі закрито.

На думку позивача, ОСОБА_2 від імені якого діяв син ОСОБА_3 не було оплачено жодних коштів учасникам товариства.

Крім того, просить викликати в судове засідання ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3

Ухвалою суду від 30.05.2012р. на прохання позивача, розгляд справи було відкладено на 13.06.2012р. на 14 год. 30 хв.

Позивач в судове засідання не з'явився, в клопотанні від 13.06.2012р. про поновлення строку позовної давності просить поновити строк позовної давності, оскільки, на думку позивача, про порушення своїх прав довідався не в момент укладення договору, а з моменту, коли ОСОБА_3 (представник ОСОБА_2) повідомив слідчому про повний розрахунок з позивачем. Крім того, в клопотанні від 13.06.2012р. просить витребувати в приватного нотаріуса ОСОБА_7 матеріали нотаріальної справи за фактом вчинення даної угоди та відкласти розгляд справи для надання можливості позивачу звернутися за юридичними послугами адвоката.

Представник відповідача в судовому засіданні, в поясненні від 13.06.2012р. зазначив, що виклик приватного нотаріуса та інших учасників товариства, витребовування нотаріальної справи не призведе до встановлення нових обставин по справі; договір укладався між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (представником якого є ОСОБА_3); умови спірного договору свідчать про виконання сторонами своїх зобов'язань; заперечив проти поновлення строку позовної давності та відкладення розгляду справи, вказавши, що позивач особисто підписував спірний договір, а тому і дізнався про свої права, справа слухається тривалий строк і строк розгляду справи закінчується.

Суд ухвалив клопотання позивача про виклик в судове засідання ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3, залишити без задоволення як необґрунтоване; клопотання про витребування в приватного нотаріуса ОСОБА_7 матеріали нотаріальної справи - відхилити, як необґрунтоване.

Відповідно до ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної давністю

Згідно ч. 3 ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Дана позовна заява надійшла в господарський суд Волинської області 02.04.2012р., ухвалою суду від 30.05.2012р. розгляд справи було відкладено та продовжено у більш тривалий строк (за клопотанням позивача, однак доказів в обґрунтування клопотання від 30.05.2012р. не надано).

Тому, суд розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, вважає що подане клопотання, не є підставою для відкладення розгляду справи, оскільки Господарський процесуальний кодекс України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи. Стаття 22 ГПК України передбачає широке коло процесуальних прав сторін, поряд із цим встановлює для сторін обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Зміст і характер клопотання свідчить про зловживання процесуальними правами сторін, затягування розгляду справи, а процесуальні строки розгляду заяви (позову), згідно ст. 69 ГПК України, обмежені.

Крім того, суд ухвалив клопотання позивача про поновлення позовної давності - відхилити, як необґрунтоване, при цьому судом враховано, що позивач є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу частки у статутному фонді від 15.10.2008р., погодив його укладення, про що свідчать умови договору та підпис позивача під текстом договору.

Таким чином, позивач ще до моменту укладення договору - 15.10.2008р., дізнався про допущені порушення при його укладенні, котрі на його думку, є підставою для визнання останнього недійсним.

Відповідач - ОСОБА_2 - в судове засідання не з'явився, в заяві від 16.05.2012р. проти позову заперечив, просить розгляд справи проводити без його участі.

Представник відповідача - ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" - в судовому засіданні, в запереченні від 16.05.2012р., в додаткових поясненнях від 30.05.2012р. позов заперечив, зазначив, що 15.10.2008р. між ОСОБА_2, від імені якого діяв ОСОБА_3 та позивачем був укладений договір купівлі-продажу частки у статутному фонді.

Згідно п. 1.1 договору продавець продав, а покупець в особі представника купив майно, що вказане в даному договорі. Відповідно до п. 1.2 договору майно, що відчужується за даним договором складається із частки у статутному фонді ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд».

Згідно п.п а) п.1.2.1 договору частка у статутному фонді - 16,66%, що еквівалентно 338 160,85грн.

Як вбачається із п.2.1-2.2 договору сторони домовились, що вартість предмета договору - відчужуваної частки в товаристві становить 338160,85грн., які представник покупця передав продавцю готівкою після узгодження проекту даного договору. Підписання цього договору свідчить про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню покупця та продавця, та про одержання продавцем повного розрахунку за відступлену частку в товаристві і відсутність матеріальних претензій до покупця.

На думку відповідача, даним пунктом підтверджується факт повного розрахунку за отриманий товар зі сторони ОСОБА_2

Зазначив, що обман має стосуватись умов укладеного правочину, тобто в даному спорі слід довести факт обману, який стосується договору купівлі-продажу частки в статутному фонді, позивач не зазначає, щодо яких істотних умов договору купівлі- продажу частки в товаристві від 15.10.2008р. був застосований обман до позивача і в чому він полягав, в справі відсутні докази умислу зі сторони покупця частки, не зазначено в чому полягала навмисність та обман щодо частки в товаристві.

Посилання на той факт, що нібито учасники домовились про поділ майна товариства та відсутність претензій на майно чи щодо будь-яких інших договорів не відповідає дійсності і жодним чином не стосується договору-купівлі продажу часток.

Крім того, зазначив, що 02 жовтня 2008р. ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд», в особі генерального директора ОСОБА_5, з однієї сторони та Закритим акціонерним товариством «Демидівська СПМК-3», в особі ОСОБА_1, з іншої, було укладено договір купівлі - продажу нерухомого майна.

За цим договором продавець (ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд») продав, а покупець (ЗАТ «Демидівська СПМК-3») купив нерухоме майно загальною площею 476,3кв.м., а саме: частину приміщення гуртожитку №9 (приміщення із 2-1 по 2-40), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до п.3.2 оспорюваного договору вартість приміщення становила 86464,26грн. Згідно п. 5.4 оспорюваного договору право власності на нерухоме майно виникло у покупця з моменту державної реєстрації договору.

Не погоджуючись з даним договором ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд»звернулось до суду із позовом про визнання даного договору недійсним. Підставами для визнання договору недійсним стало перевищення повноважень директором ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд» вимог статуту, оскільки право на підписання договорів було надано лише в сумі, що не перевищує 5% статуту товариства, проте висновком судово-будівельної експертизи встановлено, що вартість відчужуваного за оспорюваним договором майна складає 5491748,00грн.

Крім того, Волинським окружним адміністративним судом постановою від 14.09.2010р. у справі № 2а-2252/10/0370 задоволено позов Луцької ОДПІ, стягнуто із ТзОВ «Луцьк Оздоббуд»в користь державного бюджету 1981060,00грн. ПДВ, 3476326,00грн. податку на прибуток. Постанова набрала законної сили. Підставою для винесення такої постанови стала господарська операція по продажу частини приміщення гуртожитку №9 (приміщення із 2-1 по 2-40), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в користь ЗАТ «Демидівське СПМК №3», яка відбулась 02.10.2008р. Адміністративний суд дійшов висновку, що вказаний договір носить протиправний характер, спрямований на незаконне заволодіння майном, а тому є таким, що порушує публічний порядок, тобто нікчемним.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 02.08.2011р. задоволено позов Луцької ОДПІ, стягнуто із ТзОВ «Луцьк Оздоббуд»в користь державного бюджету 116761,25грн. ПДВ, 145951,25грн. податку на прибуток. Постанова набрала законної сили.

Посилання позивача на письмові заяви, з яких нібито вбачається домовленість про поділ майна являються безпідставними, оскільки в жодній із них не йдеться про порядок або спосіб поділу майна товариства. Усі майнові права товариства вирішуються вищим органом управлінні - загальними зборами учасників.

У вказаний в позові період загальні збори не приймали рішень про поділ майна товариства чи виділення якихось часток в користь когось із учасників. Тому такі твердження позивача являються надуманими.

Згідно ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Таким чином, посилання позивача, що нібито підписання заяв про відсутність між колишніми учасниками товариства взаємних претензій, позбавляє права ТзОВ «Луцьк- Оздоббуд»на звернення до суду являються незаконними.

Крім того, відповідач просить застосувати строк позовної давності, оскільки, на його думку, позивач звернувся до суду з позовом більше як через 3 роки.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, суд, -

в с т а н о в и в:

15.10.2008р. між учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), від імені якого діяв ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідчено довіреності від 14.07.2008р. за Р№3711, було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному фонді (а.с. 20).

Відповідно до п. 1.1 даного договору продавець зобов'язався продати, а покупець в особі представника купити майно вказане в даному договорі.

Згідно п. 1.2 майно, що відчужується за даним договором, складається з частки у статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд", яка становить 16,66%, що еквівалентно 338 160,85 грн. (п. 1.2.2).

Пунктом 2.1 договору від 15.10.2008р. сторони зазначили, що вартість предмета договору - відчужуваної частки в розмірі 338 160,85 грн. представник покупця ОСОБА_2 передав продавцю (позивачу) готівкою після узгодження проекту даного договору.

Згідно п. 2.2 спірного договору встановлено, що підписання даного договору свідчить про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню продавця (ОСОБА_8 - відповідач) та покупця (позивач - ОСОБА_1), та про одержання продавцем повного розрахунку за відступлену частку в товаристві і відсутність матеріальних претензій до покупця.

Відповідно до ст. 209 Цивільного кодексу України (в редакції на момент укладення спірного договору) правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Главою 54 розділу III ЦКУ визначаються загальні положення про купівлю-продаж. Статтею 657 Кодексу встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Цивільним кодексом України не передбачено нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу частки учасника в статутному капіталі товариства. Проте необхідність його нотаріального посвідчення може бути встановлена іншими законами або домовленістю сторін.

Відповідно до частини третьої статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон про реєстрацію) у разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально засвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально засвідчена копія документа про перехід чи передання частки учасника у статутному капіталі товариства, або нотаріально посвідчений договір про такий перехід чи передання, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи.

Отже, Законом про реєстрацію встановлено вимогу щодо подання державному реєстратору, зокрема, оригіналу договору про перехід чи передання частки в статутному капіталі товариства та його нотаріального посвідчення.

Згідно п. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Судом встановлено, що на момент укладення спірного договору від 15.10.2008р. діяв статут ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" в редакції із змінами та доповненнями від 26.12.2007р.

Відповідно до п. 4.4 Статуту частка учасника товариства ОСОБА_1 становить 16,66%, що еквівалентно 338 160,85 грн.

Згідно п. 5.7 статуту вихід учасника з товариства здійснюється шляхом подання директору товариства нотаріально засвідченої заяви або нотаріально посвідченого документу про передання права учасника іншій особі або товариству.

Спірний договір купівлі-продажу частки у статутному фонді від 15.10.2008р. нотаріально посвідчений та зареєстрований за Р№9777.

Відповідно рішенням позачергових загальних зборів учасників ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" (протокол № 2 від 20.10.2008р.) внесено зміни та доповнення до статуту ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд", які зареєстровано державним реєстратором 30.10.2008р.

Відповідно до п. 4.4 статуту в новій редакції учасниками товариства стали ОСОБА_4 (16,6%) та ОСОБА_2 (83,34%) (а.с. 139).

Позивач в позовній заяві просить визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному фонді ТзОВ "Луцьк-Оздаббуд" від 15.10.2008р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з підстав, що позивач не отримав готівкової оплати своєї частки в статутному фонді товариства під впливом обману.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У параграфі 2 глави 16 розділу ІV Цивільного кодексу України визначені правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону.

Так, зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 " Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними " встановлено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року N 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року N 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Пунктом 2 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 передбачено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 5 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Пунктом 7 вказаної постанови передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, в даній справі необхідною умовою для визнання договору купівлі-продажу частки в статутному фонді недійсним є умова щодо встановлення обставин, передбачених ст.215, ст. 203 ЦК України.

Таким чином, позивач в силу викладеного та відповідно до ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення наданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) зобов'язаний довести за допомогою належних та допустимих доказів факт порушення спірним договором його прав та (або) охоронюваних законом інтересів, а також наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Позивач, пред'являючи позов, не довів обставин, які б з огляду на приписи ст. 203 ЦК України, були підставою для визнання договору недійсним. Жодних з підстав, прямо передбачених ст. 203 ЦК України, позивач не навів.

Позивач, крім того, як на підставу укладення спірного договору посилається на нотаріально посвідчену заяву від 15.10.2008р., в яких зазначається, що ОСОБА_2, будучи учасником ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" не має і не матиме майнових та немайнових претензій до учасника цього ж товариства ОСОБА_5 (а.с. 23), заяви директора ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" ОСОБА_3 №136 від 17.10.2010р. про відсутність претензій до учасника ОСОБА_1 (а.с.24), заяви директора ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" ОСОБА_3 №137 від 17.10.2010р. про відсутність претензій до учасника ОСОБА_5 (а.с.25), заяви директора ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" ОСОБА_3 №138 від 17.10.2010р. про відсутність претензій до виконання ОСОБА_5 посадових обов'язків генерального директора товариства за період з 05.12.2005р. по 06.10.2008р. (а.с.26).

Дані заяви посилань на спірний договір купівлі-продажу частки в статутному фонді від 15.10.2012р. не містять, а їх підписання учасниками товариства не позбавляє права суб'єкта підприємницької діяльності на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі,зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідачем (стороною у справі) заявлено про застосування строку позовної давності. Позивачем було заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності. Судом дане клопотання було відхилено як необґрунтоване, при цьому судом враховано, що позивач є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу частки у статутному фонді від 15.10.2008р., погодив його укладення, про що свідчать умови договору та підпис позивача під текстом договору.

Таким чином, позивач ще до моменту укладення договору - 15.10.2008р., дізнався про допущені порушення при його укладенні, котрі на його думку, є підставою для визнання останнього недійсним.

Отже, строк позовної давності закінчився 15.10.2011, тобто до пред'явлення позову, який було подано позивачем 02.04.2012р. (про що свідчить штемпельна відмітка суду) з пропущенням строку позовної давності.

Тому, враховуючи викладене суд приходить до висновку, що в позові слід відмовити.

Згідно ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9, ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 203, 215, 257, 256, 257, 261, 267, Цивільного кодексу України, ст. ст. 44, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд

в и р і ш и в:

1. В позові відмовити.

Суддя С. В. Бондарєв

Повний текст рішення

складено та підписано

18.06.12