Ухвала суду № 24769230, 18.05.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Бєломєстнов О.Ю.

Суддя-доповідач - Шальєва В. А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2012 року справа №2а/0570/22407/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

18 травня 2012 р. Донецькій апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого - судді Шальєвої В.А.

суддів Компанієць І.Д., Бишова М.В.

секретар Іллінов О.Є.

за участі представника позивача Стрихар Г.В.

представників відповідача Єфанової Н.В., Іванченка В.А., Абліцова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного адміністративного суду за адресою: м. Донецьк, б. Шевченка, 26, апеляційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.02.2012 р. в справі № 2а/0570/22407/2011 за позовом Державного підприємства „Макіїввугілля" до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16.02.2012 р. задоволений позов Державного підприємства „Макіїввугілля" до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, визнане недійсним податкове повідомлення-рішення Макіївської ОДПІ № 0000252330 від 25.05.2011 р. про збільшення ДП „Макіїввугілля" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 3668127,47 грн., в тому числі за основним платежем - 3668127,47 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Апелянт зазначає про не підтвердження здійснення господарських операцій належними первинними документами, а також неврахуванням судом нікчемності правочинів, укладених позивачем з ТОВ „Іолід".

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.05.2012 р. здійснена заміна первісного відповідача Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області належним - Макіївською об'єднаною державною податковою інспекцією Донецької області Державної податкової служби.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач Державне підприємство „Макіїввугілля" зареєстроване виконавчим комітетом Макіївської міської ради 29.04.2003р. як юридична особа, включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за № 32442295, знаходиться на обліку як платник податків у Макіївській ОДПІ.

Макіївською об'єднаною державною податковою інспекцією проведена документальна позапланова виїзна перевірка Державного підприємства „Макіїввугілля" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ „Іолід", за січень 2011 року, за результатами якої складений акт № 32346/23-3/32442295 від 11.05.2011р.

В акті перевірки відображено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в частині включення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми податку за господарськими операціями з купівлі-продажу та комісії, отриманих від ТОВ „Іолід" за нікчемним правочином, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, на загальну суму 3668127,47 грн., а сааме за грудень 2010 р. на суму 1333333,33 грн., за січень 2011 року на суму 2334794,14 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000252330 від 25.05.2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3668128,47 грн., у тому числі за основним платежем - 3668127,47 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення з урахуванням встановлення фактичного здійснення господарських операцій.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом встановлено формування позивачем податкового кредиту по податковим деклараціям з податку на додану вартість за грудень 2010 року та за січень 2011 року за рахунок податкових накладних, виданих ТОВ „Іолід".

З обставин справи вбачається, що між позивачем (покупець) та ТОВ „Іолід" (продавець) укладений договір № 243 від 25.10.2010 р., за яким ТОВ „Іолід" зобов'язується поставити, а ДП „Макіїввугілля" прийняти та оплатити вугільну продукцію відповідно до специфікацій. За умовами договору вугілля постачається рівномірними добовими обсягами протягом періоду поставки залізничним транспортом на умовах DDR згідно з „Інкотермс" в редакції 2000 р. з урахуванням особливостей та за реквізитами покупця, вказаних в додатках до договору. Датою виконання зобов'язання по поставці вугілля є дата календарного штемпеля залізничної станції призначення на перевізному документі. Право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання між сторонами акту приймання-передачі вугілля.

Згідно з додатком № 2 від 25.10.2010 р. до договору постачальник зобов'язується у грудні 2010 року відвантажити, а покупець прийняти та оплатити вугілля на загальну суму 23 864 967,60 грн., у тому числі податок на додану вартість - 3 977 494,00 грн.

Згідно з додатком № 3 від 31.12.2010 року до зазначеного договору постачальник зобов'язується у січні 2011 року відвантажити, а покупець прийняти та оплатити вугілля на загальну суму 14 708 318,40 грн., у тому числі податок на додану вартість - 2 451 386,40 грн.

Виконання договору підтверджено наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку: рахунками-фактурами, податковими накладними, актами приймання-передачі вугільної продукції, посвідченнями якості, залізничними квитанціями про приймання вантажу.

20.07.2010 р. між ДП „Макіїввугілля" як комісіонером та ТОВ „Іолід" як комітентом укладений договір комісії № 15-026 К/180, за умовами якого ТОВ „Іолід" доручає, а ДП „Макіїввугілля" зобов'язується здійснити для комітента від свого імені та за рахунок комітента угоди по постачанню вугільної продукції марок Т 0-100 ГСШ 0-13. Загальна орієнтовна сума договору складає 32 670 000,00 грн.

Згідно зі специфікацією № 1, що є додатком 1 до зазначеного договору, комітент зобов'язується забезпечити комісіонеру поставку вугілля на загальну вартість 32 670 000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість.

У відповідності до п. 3.4 договору комісії № 15-026 К/180 від 20.07.2010 р., з урахуванням додаткової угоди від 30.08.2010 р., винагорода комісіонера складає 5,00 грн. за тону реалізованого вугілля.

Виконання даного договору підтверджено наявними в матеріалах справи первинними документами: податковою накладною від 30.12.2010р., яка отримана позивачем 31.01.2011 р., банківськими виписками, актами взаємних розрахунків, рахунками-фактурами, актами приймання-передачі, посвідченнями якості, квитанціями про приймання вантажу.

Використання позивачем у господарській діяльності вказаного товару підтверджено договором №03-10/1-ЕН/23 від 01.02.2010р. між позивачем та ДП „Вугілля України", додатковими угодами №01-02-10/1 від 01.02.2010р., №02/10-4 від 01.02.2010р., № 04/10-1 від 31.03.2010р., №02/10-3 від 01.02.2010р.; податкові накладні: №105 від 21.01.2011р., №107 від 31.01.2011р.;, 108 від 31.01.2011р., № 109 від 31.01.2011р., № 110 від 31.01.2011р., № 111 від 31.01.2011р., №112 від 31.01.2011р., № 113 від 31.01.2011р., №114 від 31.01.2011р.,№ 115 від 31.01.2011р., № 116 від 31.01.2011р., № 117 від 31.01.2011р., № 118 від 31.01.2011р., № 119 від 31.01.2011р., № 110 від 27.01.2011, № 101 від 27.01.2011р., №104 від 31.01.2011р.; актами звіряння кількості та якості № 56/МВ, № 55/МВ, № 14-МВ/4, №14-МВ/3, №14-МВ/2, №5-МУ, № 42 від 31.01.2011р., №3101-3 від 31.01.2011р.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 14.1.181 ст. 14 Податковго кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.6 ст. 186 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Аналогічно, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", який був чинний на момент здійснення господарських операцій, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.3.1 пунктом 7.3 статті 7 цього Закону передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, можливість віднесення платником до податкового кредиту сум податку залежить від списання коштів в звітному періоді на оплату придбанням товарів (робіт, послуг) або одержання товарів (робіт, послуг) разом з належним чином оформленою податковою накладною.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що формування податкового кредиту позивачем за спірними господарськими операціями підтверджено належним чином оформленими податковими накладними, що підтверджує право позивача на формування податкового кредиту за проведеними господарськими операціями.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, та зауважує, що доводи апеляційної скарги фактично повторюють заперечення відповідача проти позовних вимог.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість доводів відповідача про не підтвердження здійснення господарських операцій та формування податкового кредиту з податку на додану вартість належними первинними документами та про нікчемність господарських операцій. При цьому суд апеляційної інстанції вважає правильним застосування ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України, відповідно до якої цивільне законодавство не розповсюджується на податкові відносини.

Відповідно до частин 1, 3 статті 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

У матеріалах справи наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 27.01.2012 року № 12881007, який містить відомості щодо ТОВ „Іолід". З нього вбачається, що на момент проведення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі відсутні відомості, на підставі яких можливо було б ставити під сумнів цивільну правоздатність вказаного підприємства.

Крім того, відповідачем не встановлена відсутність ТОІ „Іолід" за юридичною адресою саме на час укладення та виконання спірної угоди.

Доводи відповідача про відсутність у ТОВ „Іолід" основних засобів та виробничих потужностей також є необґрунтованими, оскільки спірним договором не передбачено, що придбаний товар мав бути виготовлений саме на виробничих потужностях цього підприємства. Відповідачем не доведено, що продаж вказаного товару вимагав від контрагента позивача наявності виробничих потужностей та певних основних засобів.

Наявними в матеріалах справи документами, наданими ЗАТ „Янівське" та ТОВ „Донбаський збагачувальний комбінат" на вимогу суду першої інстанції, підтверджено використання наявних у них основних фондів для оброблення та постачання товару, яке здійснювалося ТОВ „Іолід" позивачеві.

Також є правильним висновок суду першої інстанції щодо доводів податкового органу про невідповідність кількості відвантаженого вугілля згідно з залізничними квитанціями з кількістю вугілля за податковими накладними.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлена невідповідність кількості відвантаженого вугілля згідно із залізничними квитанціями з кількістю вугілля по податковими накладними, а саме: згідно із залізничними накладними відвантажено 1622930 тн, а згідно з податковими накладними - 31835,68 тн.

З обставин справи вбачається, що така невідповідність виникла у зв'язку з тим, що у акті перевірки не було враховано, що в січні 2011 року до податкового кредиту позивачем включена податкова накладна №119 від 31.12.2010р., отримана ДП „Макіїввугілля" 31.01.2011 р., по якій відвантаження вугілля проведено по договору комісії №15-026К/180 від 20.07.2010р.

Крім того, відповідачем раніше за актом документальної перевірки №386/23-2/32442295 від 31.01.2011р. приймалось податкове повідомлення-рішення про донарахування податку на додану вартість та штрафних санкцій, пов'язаних з отриманням вугілля від ТОВ „Іолід" за договором комісії №15-026К/180 від 20.07.2010 р.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27.05.2011 року по адміністративній справі № 2а/0570/4034/2011 за позовом Державного підприємства „Макіїввугілля" до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання дій протиправними, визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення від 17.02.2011р. №0000042330/0, предметом дослідження в якої був договір комісії № 15-026 К/180 від 20.07.2010р., встановлені обставини, які свідчать про відсутність підстав визнання цього договору недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постанова Донецького окружного адміністративного суду набрала законної сили 29.07.2011р., у вказаній справі брали участь ті самі особи, що і у даному спорі, тому суд першої інстанції правильно виходив з доведеності фактичного здійснення вказаних господарських операцій.

Також є необґрунтованими доводи апелянта про відсутність у позивача документів, які б підтверджували право власності на вугілля у ТОВ „Іолід".

Згідно з умовами договору № 243 від 25.10.2010р. право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання між сторонами акту приймання-передачі вугілля.

В матеріалах справи містяться акти приймання-передачі вугільної продукції: № 2 від 26.01.2011р., № 4 від 31.01.2011р., № 5 від 31.01.2011р., № 3 від 31.01.2011р., № 6 від 31.01.2011р., за якими право власності на вугільну продукцію перейшло від ТОВ „Іолід" до ДП „Макіїввугілля".

Однією з підстав для висновків документальної позапланової перевірки є сумніви у тому, що власником товару є ТОВ „Іолід", оскільки у залізничних квитанціях та посвідченнях якості відправниками вугілля зазначені ТОВ „Донбаський збагачувальний комбінат" та ЗАТ „Янівське".

В ході розгляду справи встановлено, що вказані підприємства складали листи на адресу одержувачів вантажів, у яких зазначали про право власності на поставлене вугілля за ТОВ „Іолід", а саме: лист ЗАТ „Янівське" від 08.04.2011 р. № 27-04/12-417, лист ЗАТ „Янівське" від 08.04.2011 р. № 27-04/12-418, лист ТОВ „Донбаський збагачувальний комбінат" від 28.01.2011 р., лист ТОВ „Донбаський збагачувальний комбінат" від 30.09.2010 р. № 3-234. В матеріалах справи наявні листи ПАТ „Янівське" від 10.02.2012 року № 27-04/09-138 та ТОВ „Донбаський збагачувальний комбінат" від 30.01.2012 року № 3-19, якими надані договір на переробку вугілля від 01.07.2010 року № 01/07-10, укладений між ЗАТ „Янівське" та ТОВ „Іолід", у якому зазначено про право власності на товар за ТОВ „Іолід"; договір на випробування вугільного концентрату від 22.07.2010 року № 22/07-10, укладений між ТОВ „Донбаський збагачувальний комбінат" та ТОВ „Іолід", у якому зазначено про право власності на товар за ТОВ „Іолід"; банківські виписки; дилерські договори: № 05-д від 10.09.2010р., № 04-д від 01.09.2010р., сертифікати дилера від 10.09.2010р., від 01.09.2010р.;

листи.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується фактичне перевезення товару, який постачався позивачеві ТОВ „Іолід".

Крім того, є необґрунтованими доводи апелянта про відсутність доказів транспортування товару.

Як вже зазначалось раніше, позивачем, на підтвердження факту перевезення товару за договором №243 від 25.10.2011 року були надані вказані вище залізничні квитанції про прийняття вантажу.

Відповідно до п. 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. № 457, перевізні документи - накладна та інші залізничні документи на вантаж, оформлені відповідно до цього Статуту та Правил оформлення перевізних документів, які затверджені наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 N 644 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000р. за N863/5084, і наданий залізниці відправником разом з вантажем.

Відповідно до п. 23 Статуту залізниць України для посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція видає відправнику квитанцію.

Форма квитанції затверджена Наказом Міністерства транспорту України від 19.11.1998 № 460 "Про затвердження бланків перевізних документів"та Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 N 644 „Про затвердження Правил оформлення перевізних документів".

Жоден із зазначених нормативно-правових актів не вимагає того, щоб вантажовідправник був одночасно і власником вантажу.

Як вбачається із зазначених вище залізничних квитанцій, відправником вантажу є ТОВ „Донбаський збагачувальний комбінат" та ЗАТ „Янівське", одержувачами є Трипільська ТЕС ВАТ „Центренерго", Змієвська ТЕС, Криворізька ТЕС, платником - ДП „Вугілля України".

Відповідно до ч. 6 ст. 267 Господарського кодексу України договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для збільшення ДП „Макіїввугілля" грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 195, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.02.2012 р. в справі № 2а/0570/22407/2011 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.02.2012 р. в справі № 2а/0570/22407/2011 за позовом Державного підприємства „Макіїввугілля" до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі.

Повний текст ухвали виготовлений 23.05.2012 р.

Головуючий суддя: Шальєва В.А.

Судді: Компанієць І.Д.

Бишов М.В.