Постанова № 24762636, 14.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-19185/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Чудак О.М.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"14" червня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «КУБ» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 квітня 2012 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби до товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «КУБ», товариства з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп»про стягнення коштів за нікчемними правочинами,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «КУБ», товариства з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» про стягнення з ТОВ «Леміш Груп»на користь ТОВ «АБ «КУБ» вартість послуг в сумі 1014999 грн 60 коп. та стягнення з ТОВ «АБ «КУБ» в доход держави вартість послуг в сумі 1014999 грн 60 коп.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 квітня 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду - скасувати, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва була проведена планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності ТОВ «АБ «КУБ»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 31 березня 2011 року.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт від 22 червня 2011 року №172/23-304/32620689.

За підсумками проведеної перевірки податковий орган прийшов до висновку про нікчемний характер договорів, укладених TOB «АБ «КУБ»з TOB «Леміш Груп».

До такого висновку контролюючий орган прийшов, виходячи з наступного.

В процесі здійснення ДПІ у Подільському районі м. Києва перевірки ТОВ «Агентство Безпеки «КУБ»встановлені фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Леміш Груп», а саме укладено договори про надання послуг від 01.06.2010 року № 06/06/2010-к та від 01.07.2010 року № 01/07/2010-к.

З матеріалів справи вбачається, що предметом наведених договорів є надання за плату послуг виконавцем (ТОВ «Леміш-Груп») замовнику ТОВ «Агентство Безпеки «КУБ»послуг з контролю із залученням відповідних технічних засобів за здійсненням охоронних заходів відносно об'єктів охорони силами Замовника, виявлення факторів, які можуть негативно вплинути на виконання Замовником договірних зобов'язань відносно здійснення заходів по охороні об'єктів охорони, а також перепускного режиму на них.

Вказані договори підписані Генеральним директором ТОВ «Агентство Безпеки «КУБ»ОСОБА_2 та директором ТОВ «Леміш Груп»ОСОБА_6

На виконання зазначених договорів сторонами договору були підписані акти здачі-приймання робіт від 21.06.2010 року № 62 та 29.07.2010 року № 478 та податкові накладні від 21.06.2010 року № 62/210610 та від 29.07.2010 року № 478/290710.

В ході перевірки податковим органом встановлено, за період з вересня 2009 року по серпень 2010 року TOB «АБ «КУБ»задекларовано податковий кредит по взаємовідносинах з TOB «Леміш Груп»на загальну суму 1663096 грн. В наступних періодах: вересень 2009 року на суму 170900 грн., жовтень 2009 року на суму 134253 грн.; листопад 2009 року на суму 148280 грн., грудень 2009 року на суму 162133 грн., січень 2010 року на суму 144193 грн., лютий 2010 року на суму 135913 грн., березень 2010 року на суму 125030 грн., квітень 2010 року на суму 162742 грн., травень 2010 року на суму 161318 грн., червень 2010 року на суму 151333 грн., липень 2010 року на суму 167000 грн.

Згідно «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»АІС «Контрагент»встановлено розбіжності між сумою задекларованого податкового кредиту TOB «АБ «КУБ»та податкового зобов'язання TOB «Леміш Груп». При цьому встановлено, що податкова звітність ТОВ «Леміш Груп»подавалась не в повному обсязі. Всі декларації ТОВ «Леміш Груп»ДПІ у Печерському районі м. Києва не визнані як податкова звітність.

Крім цього, у висновку почеркознавчого дослідження підписів директора ТОВ «Леміш Груп»ОСОБА_6, проведеного спеціалістом сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Святошинського РУ майора міліції Бондаренка Я.В. встановлено, що зображення підписів від імені ОСОБА_6 на первинних документах ТОВ «Леміш Груп», виписаних ТОВ «АБ «КУБ»виконані не ОСОБА_6, а іншою особою.

Контролюючим органом було встановлено, що кількість працюючих за 2010 рік в ТОВ «Леміш Груп»- 1 чол., відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, іншого устаткування, необхідного для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Виходячи з цього, податковий орган прийшов до висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ «Леміш Груп»не мали реального характеру.

Також позивач посилався на кримінальну справу щодо наступного директора ТОВ «Леміш Груп»ОСОБА_5, порушену за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 КК України, що з обвинувальним висновком направлена до Шевченківського районного суду м. Києва.

Наведені вище обставини стали підставами для звернення ДПІ у Подільському районі до суду з позовом про стягнення коштів за нікчемними правочинами.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що правочини про надання послуг, укладені між ТОВ «АБ «КУБ»та ТОВ «Леміш Груп»було вчинено з метою ухилення від сплати обов'язкових податків та зборів, що суперечить інтересам держави та суспільства, моральним засадам суспільства, а тому є нікчемними в силу положень ст.ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що орган державної податкової служби має право пред'явити позов про стягнення в дохід держави з осіб, що вчинили нікчемний правочин, отриманого ними на виконання такого правочину із застосуванням частини першої статті 208 ГК України, вказавши про нікчемність правочину в акті перевірки із посиланням на частину першу статті 207 ГК України та статтю 228 ЦК України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача щодо того, що постановою першого заступника прокурора Подільського району міста Києва 21 листопада 2011 року порушена кримінальна справа відносно директора ТОВ «АБ «КУБ»ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року №2341-ІІІ (КК України), оскільки постановою Подільського районного суду міста Києва від 10 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 березня 2012 року постанову першого заступника прокурора Подільського району міста Києва 21 листопада 2011 року було скасовано.

Посилання позивача на порушення кримінальної справи стосовно наступного директора ТОВ «Леміш Груп»ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого статтею 205 КК України, яка 09 листопада 2011 року в порядку статті 225 Кримінально-процесуального кодексу України, затвердженого Законом УРСР від 28 грудня 1960 року №1001-05 (КПК України) направлена до Шевченківського районного суду міста Києва з обвинувальним висновком суд оцінює критично, оскільки в матеріалах справи відсутній вирок суду, яким могли би бути підтверджені обставини, якими обґрунтовує позовні вимоги податковий орган.

Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що кримінальна справа, порушена стосовно директора ТОВ «Леміш груп», який на час господарських відносин між відповідачами обов'язки директора не виконував.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Вказана норма Закону встановлює наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, в залежності від наявності наміру у обох сторін чи лише у однієї із сторін, а також в залежності від виконання зобов'язання однією стороною або обома сторонами.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети.

За відсутності таких доказів наявність умислу не може вважатися встановленою.

Виходячи з того, що податковим органом не наведено обґрунтування наявності підстав для визнання правочину таким, що укладений з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема не доведено факту наявності у жодної зі сторін угоди наміру на досягнення цієї мети, підстави вважати його нікчемним відсутні.

Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Певні порушення суб'єктом господарювання правил ведення господарської діяльності тягнуть за собою відповідальність, передбачену законодавством, і не можуть бути підставою для висновку про укладення договору з метою, суперечною інтересам держави і суспільства. Сам по собі факт допущення суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

З матеріалів справи вбачається, що з 03.11.2011 р. по 09.11.2011 р. ДПІ у Подільському районі м. Києва проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ "Агентство безпеки "КУБ"з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Леміш Груп"за період з 01.07.2009 р. по 31.03.2011 р. за результатами якої складено акт № 444/23-304/32620689 від 11.11.2011 р. та в подальшому прийнято податкові повідомлення-рішення з податку на прибуток приватних підприємств від 02.12.2011 р. №0001212330, податкове зобов'язання якого становить за основним платежем 2103236,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 525809,00 грн. та з податку на додану вартість від 02.12.2011 р. №0001222330, податкове зобов'язання якого становить за основним платежем 1663096,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 415774,00 грн.

Позивач, вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення незаконними, звернувся з позовом до суду про їх скасування.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 13.03.2002 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 року, позов задовольнив, скасувавши спірні рішення податкової інспекції.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень податковою інспекцією став висновок контролюючого органу про фіктивний характер господарських операцій між ТОВ «АБ «КУБ»та ТОВ «Леміш Груп», які є предметом розгляду в даній справі.

В рішеннях судів першої та апеляційної інстанції встановлено, що господарські операції між ТОВ «АБ «КУБ» та ТОВ «Леміш Груп»мали реальний характер.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Виходячи з цього, колегія суддів приймає до уваги висновок судів про реальний характер господарських операцій між ТОВ «АБ «КУБ»та ТОВ «Леміш Груп»як встановлену обставину.

Крім цього, податкова інспекція обґрунтовувала нікчемний характер договорів між відповідачами суперечністю змісту правочину вимогам Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»та Цивільного кодексу України.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено: якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Отже, правочин суб'єкта господарювання, вчинений ним без відповідного дозволу (ліцензії), або такий, що не відповідає вимогам закону (вимогам цивільного кодексу щодо певних договорів), за умови, коли одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, є оспорюваним правочином. Такий правочин не є нікчемним в силу вимог закону.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність такої мети у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Доказів, які б свідчили про наявність у позивача чи його контрагента наміру на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, позивачем не надано.

Виходячи з цього, в суду відсутні правові підстави вважати договори про надання послуг від 01.06.2010 року № 06/06/2010-к та від 01.07.2010 року № 01/07/2010-к, укладені між ТОВ «Агентство Безпеки «КУБ»та ТОВ «Леміш Груп»нікчемними.

Таким чином, позивачем не доведено наміру хоча б однієї із сторін правочинів (відповідачами) вчинення господарського зобов'язання з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, колегія суддів приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Отже, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апелянта спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 198, 202, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «КУБ»задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 квітня 2012 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

В задоволенні позову Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби до товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «КУБ», товариства з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України) та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.