Постанова № 24755095, 31.05.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2012 р. Справа № 2а-16518/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Любчич Л.В.

Суддів: Сіренко О.І. , Спаскіна О.А.

за участю секретаря судового засідання Зливко І.М.

представника позивача -Гаврильченка Ю.О.

представника відповідача - Щербатюк Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський Автоцентр" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2011р. по справі № 2а-16518/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський Автоцентр"

до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський автоцентр" (далі -ТОВ "Харківський автоцентр"), звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби ( далі -ДПІ в Київському р-ні м. Харкова) про скасування податкового повідомлення-рішення №0004822302 від 02.12.2011 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погодившись з даною постановою суду, ТОВ "Харківський автоцентр" подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про те, що укладені між позивачем та контрагентом - ТОВ "Профінтербудсервіс" господарські відносини, не мали на меті реального настання правових наслідків. Згідно договору підряду ТОВ «Профінтербудсервіс»виконало будівельні роботи з поточного ремонту покрівлі металевого складу-ангару ТОВ «Харківський автоцентр». Результатаи виконаних ліцензійних підрядних робіт є реальними та дійсними, належним чином прийняті ТОВ «Харківський автоцентр». Витрати по ремонту покрівлі буи правомірно віднесені до збільшення вартості основних фондів позивача. Позивач та контрагент ТОВ «Профінтербудсервіс»на час виконання підрядних робіт мали діюче свідоцтво платника податку на додану вартість. Вважає висновки ДПІ в Київському р-ні м. Харкова, щодо вчинення ТОВ «Харківський автоцентр»протиправних дій та порушення інтересів держави в отриманні належних сум податку на додану вартість з Держбюджету України безпідставними, а визнання податковим органом на підставі ч.2 ст. 215 ЦК України вчиненого Договору підряду нікчемним не відноситься до його компетенції в сфері контролю за дотриманням вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої виходив з того, що податковим органом було правомірно винесено спірне податкове повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми податкового зобов'язання через безпідставне включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам із ТОВ "Профінтербудсервіс", які не мали на меті настання реальних наслідків, в зв'язку з чим, були нікчемними.

Колегія суддів з даним висновком суду не погоджується виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що співробітниками ДПІ у Київському р-ні м. Харкова у період з 17.10.2011 р. по 11.11.2011 р. було проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Харківський автоцентр" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 р. по 30.06.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 р. по 30.06.2011 р., за результатами якої складно Акт №4070/235/34016118 від 18.11.2011 р.

За результатами перевірки встановлені порушення позивачем вимог п.п.3.1.1 п.3.1 ст. 3, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"№168/97-ВР ( далі -Закон України №168/97-ВР), в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість у загальному розмірі 4175,00 грн., у т.ч. за вересень 2010 року у сумі 1667,0 грн. та за грудень 2010 року в сумі 2508,0 грн.

Заперечення позивача надані на акт даний перевірки ДПІ в Київському р-ні м. Харкова залишені без задоволення, а акт без зміни.

На підставі вище зазначеного акту, ДПІ у Київському р-ні м. Харкова прийнято податкове повідомлення-рішення №0004822302 від 02.12.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 5.219,00 грн., в т.ч. за основним платежем 4.175,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1.044,00 грн.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання, слугував висновок контролюючого органу про безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним, отриманим від ТОВ "Профінтербудсервіс" у межах нікчемного правочину.

Перевіряючи правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зазначає.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З огляду на зазначене колегія суддів зазначає, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обв"язковими підставами для визначення податкового кредиту, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.09.2010 р. між позивачем, ТОВ "Харківський автоцентр"(Замовник) та ТОВ "Профінтербудсервіс"(Підрядник) укладено договір підряду №07/09-10, відповідно до умов якого Підрядник зобов'язується виконати на власний ризик, власними та/або залученими силами поточний ремонт покрівлі металевого складу-ангару (площа ремонту складає 150 м. 2), що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Шевченко, 315, згідно кошторису, що є невід'ємною частиною Договору та виконати на свій ризик роботи своїми засобами та за своїх матеріалів, тобто з матеріалів, що придбаються Підрядником від свого імені та самостійно, але за попередньо погодженою із Замовником ціною.

На підтвердження реальності вчинення вище зазначеного договору, позивачем до матеріалів справи надано Договірну ціну на ремонт покрівлі; Локальний кошторис №2-1-1 на ремонт покрівлі; Звітна відомість ресурсів; Довідка про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати;Акт приймання виконаних будівельних робіт №26/10-1 за жовтень 2010 року(а.с. 86-99), податкові накладні. Оплата проведена в безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень.

На час укладання Договору та складання податкових накладних сторони були зареєстровані платниками ПДВ.

Враховуючи вище викладене та оцінюючи первинні документи надані позивачем до матеріалів справи на відповідність фактичним обставина справи, колегія суддів прийшла до висновку щодо реальності вчиненої господарської операції позивача з ТОВ "Профінтербудсервіс".

Посилання суду першої інстанції, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, на те, що в податкових накладних номенклатура поставки товару (послуг) не узгоджується з предметом договору будівельного підряду, колегія суддів вважає помилковими, оскільки сама по собі помилка чи неточність в оформленні документів первинного обліку, чи податкові накладній, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції.

Щодо посилання контролюючого органу в акті перевірки на порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, колегія суддів вважає їх безпідставними та зазначає.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав договіри між позивачем та ТОВ Профінтербудсервіс»недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнані у встановленому законом порядку недійсними, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що вище зазначені правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає вимоги позивача, викладені в апеляційній скарзі, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Зважаючи на вище викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови були порушені норми матеріального права, і як наслідок апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова скасуванню з прийняттям нової про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський Автоцентр" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 рокупо справі № 2а-16518/11/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби №0004822302 від 02.12.2011 року про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4 175,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1044,00 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Любчич Л.В.Судді(підпис) (підпис) Сіренко О.І. Спаскін О.А.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Любчич Л.В. Повний текст постанови виготовлений 05.06.2012 р.