Постанова № 24723754, 11.06.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2012 р. Справа № 5023/527/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача -ОСОБА_1, з належно оформленою довіреністю №17-02/12 від 17.02.2012 р.

відповідача -не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1607 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 19.04.2012 р. по справі № 5023/527/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Негін", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Грона", м. Харків

про стягнення 180745,38 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Негін", м. Київ звернулось до господарського суду з позовною заявою в якій просило суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Грона", м. Харків 154887,50 грн. основного боргу; 15788,47 грн. пені; 4570,76 грн. - 3% річних; 5498,65 грн. інфляційних втрат та судові витрати. В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки № 22/11 від 22.11.2010 р. в частині оплати отриманого товару в установлений договором строк

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Доленчук Д.О.) від 19.04.2012 р. у справі № 5023/527/12 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Грона»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Негін»154887,50 грн. основного боргу; 15788,47 грн. пені; 4570,76 грн. 3% річних; 5498,65 грн. інфляційних втрат та 3615,00 грн. судового збору.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості, що пеня, інфляційні та річні підлягають стягненню з відповідача на підставі умов вищевказаного договору та відповідних вимог чинного законодавства України та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю та покласти на позивача судові витрати, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно та в порушення ст. 27 ГПК України, відмовив у задоволенні заявленого клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної податкової інспекції Московського району м. Харкова, що призвели на його думку до прийняття рішення про права і обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі. Крім того зазначає, що згідно з даними ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно ТОВ "Негін" 23.08.2011 року внесена інформація щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою, внаслідок неправомірних дій позивача, які здійснювались з порушенням ведення фінансово - господарської діяльності, вказане призвело до анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ "Негін" 26.08.2011 року. Також відповідач посилається на обставини викладені у постанові Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.08.2011 року у справі № 2-а/1970/1812/11 та постанові Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.10.2011 року по справі № 4-2612/11 та ін.

Позивач надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, , з мотивів та підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідач у судове засідання свого представника не направив, надав до суду клопотання з проханням відкласти розгляд апеляційної скарги на інший день, в зв'язку з неможливістю прибуття його представника на дане судове засідання.

Однак вказане клопотання задоволенню не підлягає, оскільки, на підтвердження обставин, викладених в ньому, його заявником не надано жодного належного доказу. Разом з тим, відповідно до статті 77 ГПК України, господарський суд відкладає справу в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, і тільки у разі, якщо за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому обставин, які б перешкоджали розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні колегія суддів не вбачає.

Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 22.11.2010 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір поставки № 22/11 (т. 1 а. с. 12-13).

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, та у відповідності з заявкою покупця, поставити товар, а покупець зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній.

Відповідно до п. 2.1. договору, товар поставляється покупцю згідно з його заявкою (рахунком - фактурою постачальника).

Відповідно до п. 2.2. договору, номенклатура товару, його кількість, ціна за одиницю товару та загальна кількість зазначені у відповідних видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору. Накладні оформлюються на кожну партію товару, що постачається.

Згідно з п. 3.1. договору, товар поставляється постачальником у відповідності з заявкою покупця за виставленим постачальником рахунком (рахунком-фактурою).

Згідно з п. 3. 4. договору, пунктом (місцем) поставки товару за цим договором є склад постачальника. Зобов'язання щодо поставки товару вважаються виконаними постачальником, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві або у іншому названому місці (складі постачальника). Поставка товару до місця передачі здійснюється транспортом покупця. Витрати з транспортування товару до пункту поставки несе покупець. Датою поставки є дата отримання покупцем товару на складі продавця.

Згідно з п. 3.5. договору, поставка товару здійснюється на умовах ЕХW постачальника (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів. Міжнародної торгової палати Інкотермс 2000). При цьому умови Інкотермс застосовуються тільки в частині, яка може бути застосована для внутрідержавного обороту. За згодою сторін постачання товару може здійснюватись у інший спосіб та інших умовах, про що сторони укладають додаткову угоду, яка є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п. 4.1. договору, ціна на товар є договірною та зазначається у рахунку-фактурі та накладних на товар. Ціна товару з округленням до цілих копійок зазначається у накладних та при кожній наступній поставці.

Відповідно до п. 5.1. договору, оплата товару здійснюється шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника: № 26007279155 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805. Оплата товару здійснюється протягом 2-х календарних днів з моменту фактичної поставки товару.

Згідно з п. 6.1. договору, перехід права власності на товар від позивача до відповідача здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі позивача та підписання накладної.

Відповідно до п. 6.5. договору, поставка вважається завершеною з моменту передачі товару відповідачу у власність, що посвідчується видатковою накладною та необхідними товаросупровідними документами, зазначеними у цьому договорі.

Відповідно до п. 8.2. договору, за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню в сумі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день такого прострочення.

Відповідно до п. 10.1. договору, договір набирає силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2010 р., а в частині грошових розрахунків - до повного виконання сторонами своїх обов'язків. Якщо жодна із сторін не заявить письмово, документом, підписаним уповноваженим представником сторони, про припинення дії договору за один місяць до закінчення строку його дії, то дія договору продовжується на кожний наступний календарний рік.

Пунктом 14.4. договору передбачено, що постачальник та покупець мають статус платника податку на прибуток на загальних підставах (25%).

На виконання умов договору позивач 17.03.2011 року передав у власність відповідача товар на загальну вартість 994887,50 грн. (в т.ч. ПДВ у розмірі 165814,58 грн.), що підтверджується видатковою накладною № 17/03 від 17 березня 2011 року та довіреністю № 304 від 17.03.2011 року про отримання товару на ім'я ОСОБА_3, копії яких знаходяться у матеріалах справи (т. 1 а. с. 14-16).

Відповідач оплату товару поставленого позивачем здійснив лише частково на суму 840000,00 грн., внаслідок чого у відповідача перед позивачем існує заборгованість на загальну суму 154887,50 грн.

Обставини щодо несплати заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого від позивача товару; що пеня, інфляційні втрати та річні підлягають стягненню з відповідача на підставі умов вищевказаного договору та відповідних вимог чинного законодавства України в зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Як вже було зазначено вище, між сторонами за договором поставки № 22/11 від 22.11.2010 року існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки).

Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" складеними при виконанні певної господарської операції в рамках зазначеного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 17/03 від 17.03.2011 р. на підставі договору № 22/11 від 22.11.2010 р. дійсний до сплати до 17.03.2011 р. (т. 1 а. с 75) та здійснено поставку товару (родзинки світлі) загальною вартістю 994887,50 грн. на підставі видаткової накладної № 17 від 17.03.2011 р. у кількості 41890,00 кг. на суму 994887,50 грн., в тому числі ПДВ, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача у видатковій накладній та копією довіреності відповідача на отримання товару на підставі довіреності № 304 від 17.03.2011 р., виданої на ім'я ОСОБА_3 строком дії до 26.03.2011 р.

Відповідачем оплату товару поставленого позивачем здійснено лише частково на суму 840000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»м. Київ з особового рахунку ТОВ «Негін»від 31.03.2011 року на суму 50 000,00 грн., від 01.04.2011 року на суму 50 000,00 грн., від 05.04.2011 року на суму 50 000,00 грн., від 06.04.2011 року на суму 50 000,00 грн., від 07.04.2011 року на суму 50 000,00 грн., від 08.04.2011 року на суму 50 000,00 грн., від13.04.2011 року на суму 50 000,00 грн., від 15.04.2011 року на суму 50 000,00 грн., від 16.04.2011 року на суму 40 000,00 грн., від 19.04.2011 року на суму 40 000,00 грн., від 20.04.2011 року на суму 50 000,00 грн., від 22.04.2011 року на суму 30 000,00 грн., від 19.05.2011 року на суму 80 000,00 грн., від 20.05.2011 року на суму 60 000.00 грн., від 24.05.2011 року на суму 60 000,00 грн., від 25.05.2011 року на суму 40 000,00 грн., від 02.06.2011 року на суму 40 000,00 грн. з призначенням платежу «плата за родзинки світлі згідно р-ф № 17/03 від 17.03.2011 р., у т.ч. ПДВ», у зв'язку з чим, у нього перед позивачем утворилася заборгованість за отриманий товар на загальну суму 154887,50 грн., за поставлений та неоплачений товар відповідно до договору поставки № 22/11.

Отже, факт виконання позивачем своїх зобов'язань з передачі товару відповідачу відповідно до наданих документів підтверджена і діями відповідача щодо часткової оплати отриманого товару.

Крім того, позивачем на підтвердження поставки відповідачу товару за договором поставки № 22/11 надано податкову накладну № 23 від 17.03.2011 р.

Так, згідно з податковою накладною ТОВ "Негін" № 23 від 17.03.2011 року (т. 1 а. с. 76) в ній зазначений вид цивільно - правового договору "договір поставки № 22/11 від 22.11.2010 р." на загальну суму з ПДВ -994887,50 грн.

В податковій накладній зазначено номер свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ ТОВ "Негін" № 100067735, яке у подальшому 26.08.2011 р. анульовано.

Таким чином, при анулюванні свідоцтва платника податку на додану вартість, позивач позбавився можливості продажу товарів з включенням до їх ціни сум податку на додану вартість.

Вказана вище накладна складена у відповідності з вимогами до її складення, зокрема, із зазначенням відомостей свідоцтва продавця - ТОВ „Негін" і на момент її складення свідоцтво було чинним.

Отже, зазначені доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, колегією суддів не приймається до уваги з вищевикладених підстав.

При цьому не можуть бути прийняті судом до уваги, доводи щодо порушення позивачем умов поставки товару, з наступних підстав:

Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Як зазначалось вище, відповідно до договору сторони узгодили поставку товару на умовах EXW склад постачальника (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів. Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС-2000).

Термін EXW «франко-завод»означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

Відповідно до п. 3. 4. договору, пунктом (місцем) поставки товару за цим договором є склад постачальника. Зобов'язання щодо поставки товару вважаються виконаними постачальником, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві або у іншому названому місці (складі постачальника). Поставка товару до місця передачі здійснюється транспортом покупця. Витрати з транспортування товару до пункту поставки несе покупець. Датою поставки є дата отримання покупцем товару на складі продавця.

Виходячи з вищевикладеного, вбачається, що сторони у договорі дійшли згоди щодо місця поставки товару у розпорядження покупця, який виконаний позивачем у подальшому у повному обсязі та без жодних зауважень з боку відповідача.

Разом з тим, безпідставними є посилання відповідача на те, що мала місце позадоговірна поставка, оскільки за наявною в справі видатковою накладною підставою поставки є «договір № 22/11 від 22.11.10», товар - «родзинки світлі»повністю відповідає переліку цінностей, які належить отримати представником відповідача відповідно до довіреності на отримання матеріальних цінностей № 304 від 17.03.2010 р. -«изюм»та кількістю (прописом) -«сорок одна тисяча вісімсот дев'яносто»та одиницею виміру «кг», скріпленою печаткою ТОВ «Грона».

Отже, факт виконання позивачем умов зазначеного договору та наявності заборгованості на загальну суму 154887,50 грн. підтверджується залученими до матеріалів справи первинними документами, а також вказаною видатковою накладною за якою відбувалася поставка (передача) товару, на якої містяться печатка відповідача ТОВ фірма "Грона".

В порушення взятих на себе зобов'язань за договором відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання у встановлений п. 5.1. договору строк, і не оплатив заборгованість за отриманий товар на загальну суму 154887,50 грн.

Зазначені обставини відповідачем, всупереч вимог ст. 33 ГПК України, жодним чином не спростовані, належні та допустимі докази сплати заборгованості в розумінні ст. 34 ГПК України не надані.

Пунктами 1-2 Ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, відповідач допустив порушення зобов'язання, оскільки не виконав його в повному обсязі у строк, встановлений договором поставки № 22/11 від 22.11.2010 р.

Відповідно до вимог ст. 611-612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували наявність заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 154887,50 грн. заборгованості.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, погоджується з правомірністю висновку господарського суду про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки сума боргу другим відповідачем добровільно не сплачена, чим порушено право позивача на отримання грошових коштів.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 8.2. договору поставки передбачено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню в сумі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день такого прострочення.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Позивач, керуючись пунктом 8.2. договору поставки нарахував відповідачу до сплати пеню в сумі 15788,47 грн.

Перевіривши з урахуванням викладеного правильність нарахування позивачем наданого розрахунку пені у розмірі 15788,47 грн., інфляційних втрат у розмірі 5498,65 грн. та 3 % річних у розмірі 4570,76 грн., судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 15788,47 грн., інфляційних втрат у розмірі 5498,65 грн. та 4570,76 грн. 3 % річних.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано будь-яких доказів якіб спростували як суми основного боргу, так і нарахованих на неї сум пені, річних та інфляційних. Заперечення відповідача фактично зводяться до того, що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Разом з тим, посилання відповідача зазначені у апеляційній скарзі стосовно відсутності можливості скористатися правом на податковий кредит є недоведеними та безпідставними. Оскільки, на підставі виданої відповідачу податкової накладної № 23 від 17.03.2011 року позивач за березень 2011 року задекларував зобов'язання з податку на додану вартість по контрагенту ТОВ фірма «Грона»у розмірі 165814,58 грн. та сплатив дану суму податку до бюджету, що підтверджується додатком 5 до податкової декларації ТОВ «Негін»з ПДВ за березень 2011 року. На дату виникнення заборгованості та на дату поставки товару позивач зареєстрований у встановленому законом порядку у ЄДР (peєстрі) підприємств та організацій України, що підтверджується витягом з ЄДР. Щодо посилань відповідача на обставини викладені у постанові Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.08.2011 року у справі № 2-а/1970/1812/11 та постанові Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.10.2011 року по справі № 4-2612/11 колегія суддів зазначає, що ці посилання не стосуються предмету спору по справі, а отже не можуть бути прийняти судом до уваги.

Щодо доводів відповідача про те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні заяви про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної податкової інспекції Московського району міста Харкова, суд вважає, такі посилання необґрунтованими і такими, що не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції з огляду на наступне.

Оскільки у відповідності до ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, з яких підстав третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було заявлено клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державну податкову інспекцію Московського району м. Харкова.

Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні заявленого клопотання з тих підстав, що прийняте рішення господарського суду не може вплинути на права та обов'язки Державної податкової інспекції Московського району м. Харкова щодо однієї з сторін.

Слід зазначити, що предметом даного спору є договірні відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "Негін" та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Грона". Державна податкова інспекція Московського району м. Харкова не є стороною спірного договору, тому вирішення питання про стягнення заборгованості за договором жодним чином не впливає на права та обов'язки інспекції.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що клопотання було відхилено судом першої інстанції правомірно, з огляду на те, рішення у справі № 5023/527/12 не може вплинути на обсяг прав та обов'язків Державної податкової інспекції Московського району м. Харкова.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що не залучення до справи третьої особи не є в розумінні ст. 104 ГПК України неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, тому скасування рішення місцевого господарського суду з даної підстави неможливе.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 19.04.2012 р. по справі № 5023/527/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 11.06.2012 року.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.