Ухвала суду № 24716681, 14.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" червня 2012 р. м. Київ К/9991/27542/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

при секретарі Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012

у справі № 2а-8458/11/2670

за позовом підприємства з 100% іноземними інвестиціями "Монблан" (далі -Підприємство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -Рицького С.В.,

відповідача -Величка Д.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2010 року Підприємство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.10.2010 № 0007392309/0.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2011 прийняті у справі рішення попередніх інстанцій скасовувалися з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з метою перевірки реального виконання необхідних дій в процесі поставки спірного товару позивачеві.

За наслідками останнього розгляду справи постановою окружного адміністративного сулу міста Києва від 13.07.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012, позов задоволено; оспорюване податкове повідомлення-рішення визнано протиправним та скасовано з посиланням на реальний характер спірних операцій з поставки товару позивачеві, що виключає можливість позбавлення його права реалізації на податкову вигоду.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої і апеляційної інстанцій та відмовити у позові. Основними доводами касаційної скарги зазначено: фіктивність правочину, яким опосередковувалося виконання спірних операцій з поставки товару, відсутність у постачальника необхідної матеріально-технічної бази для виконання спірних поставок, незнаходження постачальника за місцем реєстрації.

У запереченні на касаційну скаргу Підприємство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу -без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для донарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 15 196 178 грн. (у тому числі 10 854 413 грн. за основним платежем та 4 341 765 грн. за штрафними санкціями) згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням слугував висновок ДПІ, викладений в акті перевірки від 06.09.2010 № 2368/23-09/32671445, про незаконне відображення Підприємством у складі податкового кредиту у червні 2010 суми ПДВ за операціями з придбання товарно-матеріальний цінностей у товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дари Узбекистану". При цьому підставою для невизнання права позивача на податкову вигоду контролюючим органом зазначено: відсутність факту відображення постачальником у податковому обліку кореспондуючої суми податкових зобов'язань з ПДВ; неможливість проведення зустрічної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дари Узбекистану" через його відсутність за місцезнаходженням; відсутність у постачальника матеріально-технічних ресурсів для вчинення необхідних дій, що становлять зміст спірних операцій; фіктивність правочинів з поставки спірного товару.

Судами також було з'ясовано, що: в ході виконання спірних операцій товар транспортувався приватним підприємцем ОСОБА_3 за договором на транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів від 20.03.2006 за заявками позивача з оформленням товарно-транспортних накладних та актів прийому виконаних робіт по перевезенню вантажів; відвантаження товару здійснювалося зі складу постачальника (товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дари Узбекистану"), розташованого у м. Львові по вул. Персенківка, Кінцева та орендованого цим товариством на підставі договору оренди нерухомого майна від 01.05.2010 № 010510; оплата за поставлений товар здійснювалася з використанням вексельної форми розрахунку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Зі змісту наведеного законодавчого положення випливає, що правоутворюючим фактом, з яким податкове законодавство пов'язує виникнення у платника права на податковий кредит, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг).

У розглядуваній справі суди з достатньою повнотою з'ясували реальність спірних операцій з поставки, дослідивши на виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.05.2011 місцезнаходження товару та весь процес вчинення необхідних дій в ході здійснення цих поставок, а саме: транспортування товару, його розвантаження, зберігання. Податковим органом на порушення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено обов'язок суб'єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення у разі заперечення проти позову, не наведено достатньо переконливих доводів на спростування вказаних обставин. Так, посилання ДПІ на відсутність у постачальника Підприємства необхідних матеріальних ресурсів для поставки спірного товару спростовується установленим судами фактом наявності в оренді у цього постачальника складів. Відсутність постачальника за місцезнаходженням також не може бути визнана порушенням Підприємством податкової дисципліни як підстава для позбавлення його реалізації законного права на податкову вигоду. Так само і саме по собі порушення постачальником податкової дисципліни за відсутності причинно-наслідкового зв'язку між такими порушеннями та фактами, з якими пов'язано виникнення у покупця права на податковий кредит, не може слугувати підставою для невизнання цього права.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновками судів про незаконність донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з ПДВ, у зв'язку з чим процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови і ухвали судів першої та апеляційної інстанцій не вбачається.

З огляду на реорганізацію ДПІ Вищий адміністративний суд України здійснює заміну відповідача у справі його правонаступником -державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Замінити відповідача у справі державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Києва її правонаступником - державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби.

2. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

3. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2011 у справі № 2а-8458/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко