Постанова № 24715266, 28.05.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 травня 2012 року 16:33 № 2а-5085/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., секретаря судового засідання Паньківа В.В. розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали

за позовом Публічного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-1»імені М.П.

Загороднього»

до Окружної державної податкової служби Центрального офісу з обслуговування

великих платників податків Державної податкової служби.

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.04.2012 №0000384230

за участю представників сторін:

від позивача: Харченко В.В.

від відповідача: Корнієнко В.П.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 28.05.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, в особі Публічного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-1»імені М.П. Загороднього», звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Києві Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02 квітня 2012 №0000384230 на суму 11 021,00 грн. (податок на прибуток) та податкового повідомлення-рішення від 02 квітня 2012 №0000394230 на суму 7 311,00 грн. (податок на додану вартість).

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Відповідачем із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

В судовому засіданні Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що проведеною перевіркою було встановлено порушення позивачем п. 5.1 пп.5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3. ст.5 Закону України від 28.12.94р. №334/94 - ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 9 138 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2010 року на суму 9 138 грн. та п. 198.1, 193.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті на загальну суму 7 311 грн., у тому числі за лютий 2011 у сумі 7311 грн., а отже, податкові повідомлення-рішення винесені правомірно.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Києві Державної податкової служби міста Києва було проведено планову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-1»імені М.П. Загороднього»з питань правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з контрагентами за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р. За результатами перевірки складено Акт від 26.03.2012 року № 245/42-30/04012655 (надалі -Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено, що виявлено порушення п. 5.1 пп.5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3. ст.5 Закону України від 28.12.94р. №334/94 - ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 9 138 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2010 року на суму 9 138 грн. та п. 198.1, 193.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті на загальну суму 7 311, у тому числі за лютий 2011 у сумі 7311 грн.

На підставі Акту перевірки Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Києві прийняте податкове повідомлення-рішення від 02.04.2012 року №0000394230, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання з податку на додану у сумі 7312,00 грн., за основним платежем 7311,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 02.04.2012 року №0000384230, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 11 422,50 грн., за основним платежем 9138,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 2284,50 грн.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Замовник) та ТОВ «Торгово-промислова компанія «Техномашпостач»(Підрядник) укладено договір підряду №217-сп від 08.09.2010 року (надалі по тексту Договір №217-сп).

У відповідності до п. 1.1 Договору №217-сп, за цим Договором Підрядник зобов'язується за завданням Замовника на свій ризик відповідно до проектної документації та за умов Договору виконати та здати Замовнику в установлений договором строк закінчені внутрішні сантехнічні роботи (надалі-роботи) на Об'єкті -«Забудова урочища Гончара-Кожумяки», житловий будинок по вул. Воздвиженська, 51 (надалі -Об'єкт будівництва), а замовник зобов'язується надати Підряднику будівельний майданчик/фронт робіт, передати затверджену в установленому порядку проектну документацію, а також прийняти від підрядника закінчені роботи, а саме результат робіт, та оплатити виконану роботу. За погодженням сторін Підрядник може взяти за додаткову плату на себе зобов'язання забезпечити будівництво проектно-кошторисною документацією та робочою документацією.

Згідно п. 1.4 Договору №217-сп, власником результату робіт до передачі їх Замовнику є Підрядник згідно актів виконаних робіт.

У відповідності до п. 2.1 Договору №217-сп, договірна вартість робіт, по даному договору складає 43863,60 грн., у тому числі ПДВ 20% 7310,60 грн., згідно Додатку №1, який є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п.2.2 вищезазначеного Договору, договірна ціна будівництва Об'єкту будівництва визначається відповідно до обсягів фактично виконаних робіт, поточних цін на матеріально-технічні, трудові ресурси, цін за роботу будівельних машин і механізмів.

Крім того, п. 2.4 Договору №217-сп, розрахунки за виконані роботи Замовник здійснює поетапно проміжними платежами в міру виконаних робіт Підрядником за види (етапи) робіт на підставі актів виконаних робіт.

Згідно, п.3.1 Договору №217-сп, орієнтовні строки будівництва Об'єкту: початок робіт -вересень 2010 року; закінчення робіт -вересень 2010 року.

Відповідно до п. 3.2 Договору №217-сп, датою закінчення виконаних робіт вважається дата підписання Сторонами акту приймання-передачі закінчених робіт.

Позивачем надано суду Акт приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2010 р. (дата підписання зазначена 30вересня 2010 року), платіжне доручення №2310 від 09.09.2010 р. на суму 43 000,00 грн., довідка про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ за вересень на суму 43,86360 (підписаний 30 вересня 2010 року) та податкову накладну в підтвердження виконаних робіт від 09.09.2010 р.

Суд звертає увагу на те, що у Договорі №217-сп чітко визначено, що розрахунок за виконані роботи здійснюється поетапно у відповідності до підписаних Актів виконаних робіт (п. 2.4 та п. 3.2 Договору №217-сп), проте, як свідчать матеріали справи, між Позивачем та контрагентом 08.09.2010 підписано було Договір №217-сп, а оплату (платіжне доручення №2310) та податкової накладної здійснено 09.09.2010 р., що суперечить умовам Договору.

Позивачем не надано суду доказів того, які саме виконувалися роботи, докази передачі Позивачем контрагенту проектно-кошторисної документації, робочої документації, доказів передачі майданчика для виконання робіт, гарантійних листів, що передбачено у відповідності до п.1.1., п. 2.2, 2.3, 2.6 Договору №217-сп .

Як встановлено судом та не оспорюється Позивачем, що під час перевірки ним Відповідачу не було надано всієї первинної документації.

Судом встановлено, що в провадженні СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва знаходиться кримінальна справа №80-0263 за фактом створення фіктивних підприємств невстановленими особами з метою прикриття незаконної діяльності , що вчинені повторно та заподіяло велику матеріальну шкоду державі, за ознаками складу злочину передбачену ч. 2. ст. 205 КК України.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно п.9.1, п. 9.2, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95 р. первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, у тому числі посада, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документу.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пункт 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.97 р. передбачає, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 вищевказаного Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Аналогічна позиція викладена в Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Отже, вищезазначеними нормами прямо передбачено включення до складу валових витрат будь-яких витрат за виключенням встановлених у самому Законі обмежень.

Пунктом 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Суд приходить до висновків, що з урахуванням вищезазначених правових норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарську діяльність особи слід вважати сукупністю господарських операцій цієї особи.

Також суд вважає, що пунктом 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено наступні критерії господарської діяльності -направлення діяльності на отримання доходу та постійна (регулярна) участь особи в цій діяльності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а податкове повідомлення-рішення від 02.04.2012 року №0000384230 винесено правомірно, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, такої ж правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України у справі К-45472/09 (ухвала від 25.10.10 р.); у справі К-24085/07 (ухвала від 15.07.10 р.).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку зокрема придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

З вищевикладеного вбачається, що податкове повідомлення-рішення від 02.04.2012 р. №0000394230 винесено податковим органом правомірно, а тому вимоги Позивача в даній частині є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук