Постанова № 24700080, 31.05.2012, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2012 р. 10 год. 40 хв.Справа № 2а-5405/11/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Попова В.Ф.,

при секретарі: Якущенко К.Ю.,

за участю:

представників позивача - Загорулька Є.А., Пономаренко О.М.,

представника відповідача - Васильєвої А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Багатопрофільна виробнича фірма "Нежданна"

до Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Багатопрофільна виробнича фірма "Нежданна" (далі - ТОВ "БВФ "Нежданна", позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби (далі - ДПІ, відповідач), у якому просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 24.05.2011 р. №№ 0000082300, 0000092300, 0005861700, якими позивачеві збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток на 82 133,75 грн., з податку на додану вартість на 44 028,75 грн. та з податку на доходи фізичних осіб на 68 793,01 грн.

В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені вимоги. Позивач просить визнати протиправними спірні податкові повідомлення-рішення посилаючись на те, що вони складені на підставі не повного вивчення всіх обставин його господарської діяльності у перевірених відповідачем податкових періодах. Вважає, що відповідач неправомірно зробив висновок, що договори оренди транспортних засобів та спеціальної техніки, які були орендовані позивачем у фізичних осіб-підприємців підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Договірні орендні відносини між суб'єктами підприємництва нотаріальному посвідченню не підлягають. Неправомірний висновок стосовно орендних відносин з приватними підприємцями став підставою для визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток, ПДВ та частково з податку на доходи фізичних осіб.

Іншою спірною обставиною, що вплинула на збільшення грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, стало, на думку податкового органу, неправомірне застосування податкової соціальної пільги працівникам позивача, які були зареєстровані фізичними особами-підприємцями. В зв'язку з цим, позивач стверджує, що за діючим законодавством України відомості про свій статус, у тому числі і як суб'єкта підприємництва, мала надати сама фізична особа, а не працедавець, що виплачує кошти цій особі.

Представник відповідача проти позову заперечувала, в його задоволенні просила відмовити. На обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що відповідно до ст. 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Правовими наслідками невиконання вимоги про нотаріальне посвідчення договору є нікчемність договору. Судового рішення про визнання нікчемним такого договору не вимагається. Нікчемний правочин не створює жодних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю. З цих підстав позивач зависив валові витрати та податковий кредит по операціям, пов'язаним з орендою транспорту у фізичних осіб, і, як наслідок, занизив зобов'язання з податку на прибуток та з ПДВ за перевірений період.

Стосовно збільшених зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб відповідач наголошує, що підставою для їх збільшення, крім орендних відносин з фізичними особами, було неправомірне надання податкової соціальної пільги фізичним особам-підприємцям - працівникам позивача, оплата витрат на проїзд без підтверджуючих документів та оплата вартості навчання особам, які не були працівниками позивача. На думку відповідача, податковий агент при виплаті винагород фізичній особі зобов'язаний визначити її статус та відношення до підприємницької діяльності, виплачувати компенсацію витрат на проїзд у виробничих цілях тільки при наявності підтверджуючих документів, та надавати пільгу в оподаткуванні вартості навчання лише власним працівникам. З цих підстав відповідач просить суд відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що спірні податкові повідомлення-рішення складені на підставі акту від 10.05.2011 р. № 287/23-1/22728825 (далі - акт перевірки), складеного за наслідками виїзної планової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р.

Податковим повідомленням-рішенням від 24.05.2011 р. № 0000082300 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 44 028,75 грн., в тому числі за основним платежем на 35 223,00 грн., за штрафними санкціями на 8 885,75 грн., податковим повідомленням-рішенням від 24.05.2011 р. № 0000092300 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 82 133,75 грн., в тому числі за основним платежем на 65 707,00 грн., за штрафними санкціями на 16 436,75 грн., та податковим повідомленням-рішенням від 24.05.2011 р. № 0005861700 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 68 793,01 грн., в тому числі за основним платежем на 55 034,41 грн., за штрафними санкціями на 13 758,60 грн.

На збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток та з ПДВ, а також на донарахування податку на доходи фізичних осіб у сумі 49 928,99 грн. вплинуло визнання відповідачем нікчемними нотаріально не посвідчених договорів оренди транспортних засобів у фізичних осіб.

На думку відповідача, за положеннями ст. ст. 216, 220, 799 ЦК України нотаріально не посвідчені договори оренди транспортних засобів у фізичних осіб є нікчемними і судового рішення про визнання їх недійсними не вимагається. Відповідач вважає, що за цими договорами позивач не мав права включати до валових витрат вартість паливно-мастильних матеріалів, запасних частин, а до податкового кредиту - сплачений при такому придбанні ПДВ.

Крім того, відповідач вважає доходами фізичних осіб кошти, видані працівникам позивача, які використані для придбання паливно-мастильних матеріалів для потреб орендованих у фізичних осіб транспортних засобів, податок на доходи фізичних осіб з цих коштів становить 49 928,99 грн.

Надаючи оцінку позиціям сторін в цій частині спору, суд зазначає, що аналізуючи документи суб'єкта господарювання, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний був з'ясувати всю інформацію про осіб, які приймали участь у створенні цих документів та враховувати всі обставини, що вплинули на укладення цих правочинів.

Під час розгляду справи судом встановлено, що фізичні особи - орендодавці транспортних засобів, на момент укладення договорів оренди були фізичними особами-підприємцями, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Тобто, фактично договори оренди транспортних засобів були укладені між суб'єктами підприємництва, а не між юридичними та фізичними особами, як вважає відповідач. А тому висновок про нікчемність зазначених договорів суперечить положенням законодавства України.

Згідно ч. 2 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Господарський кодекс України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 ГК України).

Стаття 4 ГК України розмежовує відносини у сфері господарювання з іншими видами відносин, зазначаючи, що не є предметом регулювання цього кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, одночасно вказуючи при цьому, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються саме Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 2, 55 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є, зокрема, суб'єкти господарювання - учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

У господарських відносинах фізичні особи - підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до єдиного державного реєстру.

Під час здійснення господарської діяльності фізичні особи - підприємці реалізують свою господарську компетенцію, тобто сукупність господарських прав та обов'язків. При цьому решта прав та обов'язків фізичної особи, що становлять її правоздатність як людини, набуваються та виконуються нею поза межами здійснення нею господарської діяльності, в порядку реалізації нею її цивільної дієздатності, передбаченої Цивільним кодексом України, та регулюються ним. Останнє випливає зі змісту ч. 3 ст. 45 ГК України, відповідно до якої щодо громадян положення цього кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Правовий статус фізичної особи є набагато ширшим, ніж правовий статус фізичної особи - підприємця. Право на здійснення підприємницької діяльності є правом фізичної особи і набуття статусу підприємця дозволяє фізичній особі лише здійснювати господарську діяльність - діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Суд звертає увагу, що реєстрація транспортних засобів здійснюється саме за фізичними особами. Законодавством України не передбачено можливості реєстрації транспортних засобів за фізичними особами-підприємцями, у разі придбання цих засобів для потреб їх господарської діяльності, оскільки реєстрація здійснюється за особами, які є власниками.

Отже, для фізичної особи-підприємця у разі виростання транспортних засобів у виробничих цілях, у тому числі і при передачі в оренду, не має іншої можливості, ніж використовувати транспортні засоби для такої діяльності, що зареєстровані за ними як за фізичними особами без підтвердження їх відношення до підприємницької діяльності особи-орендодавця.

Стаття 51 ЦК України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

На відміну від ч. 2 ст. 799 ЦК України, норми ГК України не встановлюють вимог щодо нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів у сфері господарювання.

Таким чином, положення ч. 2 ст. 799 ЦК України не можуть бути застосовані у відношенні названих вище договорів оренди транспортних засобів, оскільки правове регулювання підприємницької діяльності юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, в даному випадку, є тотожними. У відношенні договорів оренди транспортних засобів, укладених юридичними особами, ЦК України та ГК України не вимагають обов'язкового нотаріального посвідчення.

За загальним правилом (ст. 209 ЦК України) правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Відтак, договори оренди транспортних засобів, укладені між позивачем та фізичними особами-підприємцями не потребували обов'язкового нотаріального посвідчення.

За таких обставин суд вважає неправомірним визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за податковими повідомленнями рішеннями №№ 0000082300, 0000092300 та визначення зобов'язань по цим операціям з податку на доходи фізичних осіб за податковим повідомленням рішенням № 000581700.

Крім операцій з оренди транспорту у фізичних осіб-підприємців, на визначення грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб позивача, як податкового агента, за податковим повідомленням рішенням № 000581700 вплинули наступні висновки відповідача:

- неправомірне застосування податкової соціальної пільги працівникам, які обліковуються фізичними особами-підприємцями (донараховано податок в сумі 2 829,65 грн.),

- відшкодування витрат на проїзд без підтверджуючих документів (донараховано податок в сумі 250,74 грн.),

- не оподаткування спонсорської допомоги на покриття витрат на навчання особі, яка не є працівником позивача (донараховано податок в сумі 2 025,00 грн.).

Надаючи оцінку правомірності збільшення суми грошового зобов'язання в цій частині, суд зазначає, що відповідно до ст. 6 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон № 889-IV) платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги) за формою, визначеною центральним податковим органом. Податкова соціальна пільга не може бути застосована до інших доходів платника податку, якщо він отримує протягом звітного податкового місяця одночасно такі доходи, як доходи самозайнятої особи від підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності. Працедавець, який на підставі належним чином отриманої заяви платника податку про застосування пільги застосовує таку пільгу, не несе будь-якої відповідальності за порушення таким платником податку вимог підпункту 6.3.1 цього пункту, за винятком, коли такий працедавець і такий платник податку є пов'язаними особами або коли суд встановлює факт змови між таким працедавцем і таким платником податку, спрямованої на ухилення від оподаткування цим податком.

Таким чином, підставою для надання податкової соціальної пільги є виключно дані фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах з податковим агентом. Закон не передбачає обов'язку їх перевірки особою, яка здійснює виплату винагороди цій особі. А, отже, відповідач неправомірно переклав провину у неправомірному застосуванні податкової соціальної пільги з фізичних осіб на ТОВ "БВФ "Нежданна" (позивача у даній справі).

За змістом ст. ст. 4, 9 Закону № 889-IV не включаються до складу доходів фізичної особи для обчислення податку податковим агентом сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт. У разі ненадання звіту про використання цих коштів протягом встановленого терміну вони є доходами осіб отримувачів цих коштів і підлягають оподаткуванню податковим агентом, як додаткове благо, надане цій фізичній особі. Ненадання документів, які підтверджують витати на проїзд, свідчить про отримання додаткового блага отримувачем цих коштів і про невиконання позивачем обов'язків з оподаткування цих коштів податком на доходи фізичних осіб у сумі 250,74 грн.

Відповідно до пп. 4.3.20 п. 4.3 ст. 4 Закону № 889-IV до доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, є сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку - найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами такого працедавця, але не вище розміру суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи. Судом не встановлено доказів наявності трудових відносин з особою, навчання якої сплачено позивачем, тому суд вважає, що ці кошти є додатковим благом отримувача коштів, а позивач, відповідно, безпідставно не утримав податок на доходи фізичних осіб у сумі 2 025,00 грн. з цих виплат.

З огляду на викладене, суд задовольняє позовні вимоги частково, повністю скасовує податкові повідомлення-рішення від 24.05.2011р. №№ 0000082300, 0000092300 та податкове повідомлення-рішення від 24.05.2011р. № 0005861700 - в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 65 948,33 грн., у тому числі за основним платежем на 52 758,67 грн. та за штрафними санкціями на 13 189,66 грн., в задоволенні решти позовних - відмовляє.

Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд,

постановив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Багатопрофільна виробнича фірма "Нежданна" до Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області від 24 травня 2011 р. №№ 0000082300 та 0000092300.

Скасувати частково податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області 24 травня 2011 р. № 0005861700 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 65 948,33 грн., в тому числі за основним платежем на 52 758,67 грн. та за штрафними санкціями на 13 189,66 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 06 червня 2012 р.

Суддя Попов В.Ф.

кат. 8.2.6