Постанова № 24699100, 31.05.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2012 р. № 2а-10446/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Карп'як О.О.

при секретарі судового засідання Голуб О.Є.

за участю представників сторін:

від позивача -Завалишин Ю.О.

від відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом

Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" до Рівненське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України про про скасування рішення ,

в с т а н о в и в :

Державне територіально -галузеве об'єднання «Львівська залізниця»звернулось до суду з адміністративним позовом до Рівенського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про скасування рішення від 30.08.2011 року №75 у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції №03-1/31-11.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вважають висновки відповідача за результатами перевірки є невірними, не відповідають дійсним обставинам справи, відтак оскаржуване рішення прийнято незаконно та підлягає скасуванню. Зазначає, що дії Дирекції по застосуванню калькуляцій вартості послуг із складування вантажів є економічно обґрунтованими і не містять ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Калькуляція вартості складування вантажів у межах смуги відведення залізниці складались на підставі Єдиної методики по обґрунтуванню визначення ставки калькуляцій на додаткові послуги, які надаються при перевезенні вантажів за вільними тарифами рекомендована для використання залізницям України, затвердженої 17.04.2010 року Укрзалізницею. Крім того вважає, що при проведенні перевірки спеціалістами відповідача не достатньо вивчено ринок надання зазначених послуг, оскільки на ст..Дубно укладено ще 8 договорів «Про експлуатацію залізничної колії» та «Про подачу та збирання», де власниками колій також можуть надаватись послуги по складуванню вантажу, відтак, неможливо однозначно визначити, що ДТГО «Львівська залізниця»займає монопольне (домінуюче) становище на ринку відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Відтак, позивач не погоджується з висновками відповідача щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції та пов'язаного з цим накладенням штрафу.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить позов задоволити.

Позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на позов від 10.10.2011 року та обґрунтовується тим, що відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції»та «Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку», затвердженої розпорядженням АКУ від 05.03.2002 року №49-р, ДТГО «Львівська залізниця»в особі ВП «Рівненська дирекція залізничних перевезень»на ринку послуг перевезення вантажів залізничним транспортом, в частині надання послуг зі складування вантажу на ділянках землі, що розташована в смугах відведення залізниці в територіальних межах Рівненської області, де розташовані станції (структурні підрозділи), що входять до складу ВП «Рівненська дирекція залізничних перевезень»за період діяльності 2009 -2010 роки та січень -червень 2011 року займало монопольне (домінуюче) становище із часткою, що перевищує 35% та володіло ринковою владою. При проведенні дослідження становища позивача у відповідності з вимогами Методики, визначено товарними межами ринку послуги із складування вантажу на ділянках землі, що розташована саме у смузі відведення, яка є землею залізничного транспорту в силу ст. 68 ЗК України. Тому вважає, що інші суб'єкти господарювання не в змозі надавати аналогічні послуги, оскільки земельні ділянки, що розташовані в смузі відведення належать виключно структурним підрозділам залізниці. Вважає, що їх висновки, що наведені вище, підтверджуються виявленою в ході перевірки калькуляцією витрат на утримання 1 м. кв. смуги відведення за 1 місяць. Тому вважають оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням вимог чинного законодавства України, відтак просять відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В судове засідання відповідач явки повноважного представника не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоч був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений і підписаний 05 червня 2012 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, безпосередньо та об'єктивно дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, давши їм оцінку, суд встановив наступне.

Адміністративна колегія Рівенського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України розглянула матеріали справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції ДТГО Львівська залізниця»в особі відокремленого підрозділу «Рівненська дирекція залізничних перевезень та за результатами розгляду прийняла рішення №75 від 30.08.2011 року у справі №03-1/31-11 «Про припинення порушення та накладення штрафу», яким постановила визнати, що ДТГО «Львівська залізниця»в особі ВП «Рівненська дирекція залізничних перевезень»на ринку послуг перевезення вантажів залізничним транспортом, в частині надання послуг зі складування вантажу на ділянці землі, що розташована в смугах відведення залізниці в територіальних межах Рівненської області, де розташовані станції (структурні підрозділи), що входять до складу ВП «Рівненська дирекція залізничних перевезень»за період діяльності 2009 -2010 років та січень -червень 2011 року займало монопольне (домінуюче) становище із часткою, що перевищує 35% та володіло ринковою владою; визнано дії ДТГО «Львівська залізниця»в особі ВП «Рівненська дирекція залізничних перевезень» по застосуванню економічно необґрунтованої вартості послуг з складування вантажу порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене п.1 ч.2 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку вантажних перевезень залізничним транспортом, в частині складування вантажів на ділянках землі, що розташовані в смугах відведення, шляхом встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; за вчинене порушення, що зазначене в п.2 цього рішення відповідно до абзацу 2 ч.2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» накладено на ДТГО «Львівська залізниця»в особі ВП «Рівненська дирекція залізничних перевезень» штраф у розмірі 17000 грн.; зобов'язано ДТГО «Львівська залізниця»в особі ВП «Рівненська дирекція залізничних перевезень» переглянути вартість складування вантажу на ділянках землі, яка розташована у смузі відведення та приведення ї до економічно обґрунтованого рівня (далі -рішення №75).

Як вбачається з рішення №75, при аналізі суб'єкта господарювання, відповідач виходив з того, що суб'єкт господарювання надає послуги зі складування вантажу на ділянках землі, що розташована в смугах відведення залізниці в територіальних межах станцій (структурних підрозділів), що входять до складу ВР «Рівненська дирекція залізничних перевезень»є ДТГО «Львівська залізниця»в особі ВП «Рівненська дирекція залізничних перевезень». Вважає, що інші суб'єкти господарювання не в змозі надати аналогічні послуги, оскільки земельні ділянки, що розташовані в смузі відведення належать виключно структурним підрозділам залізниці. Вказують на те, що позивач не надав договорів про уповноваження будь -яких суб'єктів господарювання на надання послуг зі складування вантажів в межах закріплених станцій. Тому відповідач вважає, що укладаючи договори про подачу та збирання вагонів, в разі отримання ділянки землі в смузі відведення, позивач самостійно встановлює плату за вказану послугу і при цьому споживач не в змозі отримувати аналогічну послугу у інших суб'єктів господарювання.

Відповідач вважає, що бар'єрами вступу на ринок є адміністративні, економічні та організаційні обмеження, оскільки складування вантажу на інших територіях, що знаходяться за межами території належної залізниці (в тому числі на територіях споживача) фактично унеможливлює здійснення повного комплексу робіт пов'язаних з наданням послуг перевезення вантажів, що є основною, кінцевою метою споживача.

Згідно ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку; ринок товару (товарний ринок) - сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція.

Відповідно до п.1.3 Розпорядження Антимонопольного комітету від 05.03.2002, № 49-р "Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку"(далі -Методика), монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання - становище суб'єкта господарювання на ринку, яке дозволяє йому самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання визначати умови обороту товарів на ринку завдяки тому, що суб'єкт господарювання:

не має на ринку товару жодного конкурента або не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин;

є одним із двох чи більше суб'єктів господарювання, що діють на ринку товару, якщо між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція, і при цьому вони (разом узяті), не мають на ринку товару жодного конкурента або не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Зокрема, якщо суб'єкт господарювання є одним із таких суб'єктів господарювання, і при цьому зазначеним суб'єктам господарювання у складі не більше трьох належать найбільші частки на ринку, які у сукупності перевищують 50 відсотків; п'яти - 70 відсотків.

Відповідно до ст.2 Методики, визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе такі дії:

- встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання;

- складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи;

- складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);

- визначення товарних меж ринку;

- визначення територіальних (географічних) меж ринку;

- встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку;

- визначення обсягів товару, який обертається на ринку;

- розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку;

- складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;

- визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;

- встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку. Етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 Методики, можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.

Згідно Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку: товарні межі ринку - товар (товарна група), сукупність схожих, однорідних предметів господарського обороту, в межах якої споживач за звичайних умов може перейти від споживання певного виду предметів господарського обороту до споживання іншого.

Згідно п. 5.1 Методики товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців, покупців ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності. Відповідно до п. 5.2 даної Методики при проведенні дослідження необхідно враховувати, що взаємозамінні товари належать до групи однорідних товарів (товарних груп), які розглядаються споживачем як один і той же товар (товарна група).

В оскаржуваному рішенні №75 відповідач визначив товарними межами ринку «послуги зі складування вантажу на ділянках землі, що розташована в смузі відведення, які не є взаємозамінними для споживача».

Крім того, відповідач визначив територіальні (географічні) межі товарного ринку в межах території Рівненської області, де розташовані станції (структурні підрозділи), що входять до складу ВП «Рівненська дирекція залізничних перевезень».

Такі висновки відповідач зробив, посилаючись на норми ст. 68 Земельного кодексу України, відповідно до якого смуга відведення -це землі залізничного транспорту, що зайняті залізничним полотном, інженерними та штучними спорудами, обладнанням, лінійно - колійними та іншими технологічними будівлями, пристроями залізничної сигналізації, енергетики та зв'язку, лініями електропостачання, захисними лісонасадженнями, спорудами тощо. Статутом залізниць України установлено, що землі в межах смуги відведення, крім використання за своїм прямим цільовим призначенням, можуть в окремих випадках використовуватись і для інших цілей. Тому відповідач вважає, що інші суб'єкти господарювання не в змозі надавати аналогічні послуги, оскільки земельні ділянки, що розташовані в смузі відведення належать виключно структурним підрозділам залізниці.

Таким чином, як вбачається з оскаржуваного рішення, відповідач при визначенні товарних меж ринку не проводив фактичного дослідження ринку та не посилався на достовірні відомості, офіційні документи та інші належні докази.

При прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не надано спростування твердженням (запереченням) позивача про те, що калькуляція вартості складування вантажів у межах смуги відведення залізниці складались на підставі «Єдиної методики по обґрунтуванню визначення ставки калькуляцій на додаткові послуги, які надаються при перевезенні вантажів за вільними тарифами», затверджена 17.04.2010 року Укрзалізницею (далі -Єдина методика). Дана Єдина методика доведена до відома структурних підрозділів залізниці згідно вказівки від 04.06.2010 року №158-в (том 1 а.с.88-95).

Відповідачем при прийнятті рішення не взято до уваги того, що складування вантажу може проводитись іншими власниками колій, які не є структурними підрозділами залізниці, що відображено у техніко -розпорядчих актах станцій Рівне, Дубно, Сарни (том 1 а.с.201-212, том 2 а.с.1- 36).

При визначенні територіальних (географічних) меж відповідачем було допущено порушення п. 6.1 та п. 6.2 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку.

Зокрема, відповідачем не були досліджені: всі об'єкти аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання; фізичні і технічні характеристики товару; рівень цін на певні товари на відповідних суміжних територіях, можливість переміщення пропозиції товару між цими територіями; ступінь відкритості ринку; загальний обсяг ринку.

Підстави визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище, передбачені ст. 12 Закон України "Про захист економічної конкуренції" (далі -Закон -2210).

Відповідно до ст.12 Закону 2210, суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Як зазначено вище, правовою підставою рішення про визнання позивача таким, що займав монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг перевезення вантажів залізничним транспортом в частині надання послуг зі складування вантажу на ділянках землі, що розташована в смугах відведення залізниці в територіальних межах Рівненської області, є п.1 ч.2 ст. 13 Закон України "Про захист економічної конкуренції".

Відповідно до п. 10 Методики, установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає і таку обов'язкову дію, як спростування (при потребі) доводів відповідача (відповідачів), щодо відсутності монопольного (домінуючого) становища на ринку.

Листом від 14.06.2011 року позивач надав свої зауваження щодо встановлених відповідачем ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про що вказано у оскарженому рішенні. У зауваження вказано про те, що складові витрати залізниці на утримання складів, майданчиків, які надаються в тимчасове користування вантажовідправникам включають в себе витрати на оплату праці працівників залізниці, амортизаційні витрати на утримання майданчиків, податок за землю; зазначені витрати для кожної станції окремого вантажовласника мають різну вартість, амортизаційні витрати на утримання майданчиків та площадок по кожній станції також різні.

У рішенні №75 вказано, що зазначені зауваження не можуть прийнятись до уваги оскільки відділенням порівнювались калькуляції вартості для суб'єктів господарювання, що складають вантаж в межах однієї станції. Тобто відділенням порівнювалась плата за складування вантажу для різних суб'єктів господарювання, що складають вантаж в межах однієї і тієї ж станції (в межах однієї і тієї ж станції ставка податку та амортизаційні нарахування однакові).

Листом від 23.08.2011 року №56 позивач надав свої заперечення, що затрати часу працівників залізниці є одним із суттєвих елементів витрат, які приймаються до розрахунку із «Листів спостереження індивідуальної фотографії робочого дня або виробничого процесу», тому плата за складування вантажів у межах смуги відведення залізниці в більшій мірі залежить від витрат часу працівника залізниці на її огляд, ніж від площі ділянки. Однак, як вбачається з рішення №75, відповідач не прийняв вказані заперечення, оскільки дійсно заробітна плата працівників залізниці, які безпосередньо приймають участь у наданні послуги «Складування вантажу», амортизація та інші прямі витрати впливають на вартість послуги, однак, і заробітна плата і амортизація та інші елементи витрат повинні бути занесені до розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням 1 кв.м. землі, що розташована в межах смуги відведення і вказані витрати є сталими величинами в межах однакових земельних ділянок (в межах станцій).

При цьому, як вбачається з оскаржуваного рішення, відповідач керувався тим, що витрати пов'язані з оплатою праці, амортизацією, податками на 1 кв.м. ділянки повинні бути однаковими, застосування неоднакових підходів до розрахунку вартості складування вантажу може призвести до надання одним суб'єктам господарювання переваг порівняно з іншими суб'єктами господарювання, застосування різних цін до рівнозначних угод та встановлення необґрунтованої вартості послуг, що надаються.

Відповідно до п.32 Наказу Міністерства транспорту та зв'язку від 26.03.2009, № 317 "Про затвердження Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги", розрахунки за роботи й послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, провадяться за вільними тарифами, які визначаються суб'єктами господарювання за згодою сторін у порядку, що не суперечить законодавству про захист економічної конкуренції. Вільні тарифи визначаються виходячи з кон'юнктури ринку, якості і споживчих властивостей робіт і послуг. При реалізації послуг за вільними тарифами сторони визначають методи погодження тарифу: підписання протоколу за допомогою засобів зв'язку тощо виходячи з умов реалізації (терміновості реалізації та ін.).

Відповідно до п.3.1,3.2 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644, зареєстрованого у МЮ України 24.11.2000 року №875/5096, проект договору розробляється залізницею на підставі акта обстеження під'їзної колії. Залізниця спільно з підприємством провадить обстеження під'їзної колії і її технічного оснащення. Результати обстеження оформлюються актом обстеження умов роботи на під'їзні колії і станції примикання, в якому вказуються всі дані про фактичний стан під'їзної колії, а саме: довжина під'їзної колії; площа ділянки землі (у кв.м.), зайнята під'їзної колією, і окремо -зайнята спорудами підприємства у смузі відведення; відстань, за яку повинна стягуватись плата за подачу та збирання вагонів; розмір та характер вантажообороту; спеціалізація складських площ; вантажні фронти; наявність вантажних машин і механізмів та їх паспортна потужність; наявність контрагентів тощо. Акт обстеження підписують уповноважені представники залізниці і підприємства не пізніше 10 днів дати обстеження.

Слід зазначити, що відповідачем «товаром» визначено послуги із складування вантажу на ділянках землі, що розташована у смузі відведення, а не оренда земельної ділянки. Відтак відповідачем не обґрунтовано чому ним не враховано тверджень позивача про те, що згідно Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644, зареєстрованого у МЮ України 24.11.2000 року №875/5096 та «Єдиної методики по обґрунтуванню визначення ставки калькуляцій на додаткові послуги, які надаються при перевезенні вантажів за вільними тарифами», затверджена 17.04.2010 року Укрзалізницею визначення вартості послуг здійснюється з врахуванням кількості працівників, задіяних до обслуговування певного об'єкту, їх заробітної плати, технічного стану об'єкта, його оснащення, згідно акта обстеження, який складається до укладенні договору. Також не доказів та не наведено норм законодавства, на підставі яких вони вважають, що вартість складування вантажу повинна визначатись від вартості 1 м.кв. під складування площі ділянки для складування.

Відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення не надав спростувань твердженням позивача про те, що калькуляція вартості складування вантажів у межах смуги відведення залізниці складались на підставі «Єдиної методики по обґрунтуванню визначення ставки калькуляцій на додаткові послуги, які надаються при перевезенні вантажів за вільними тарифами», затверджена 17.04.2010 року Укрзалізницею (далі -Єдина методика) Інструкції по устрою та утриманню колій залізниць України ЦП0050, затвердженою наказом Укрзалізниці від 06.04.1998 року №82-Ц.

Також не надано спростувань твердженням позивача про те, що ДТГО «Львівська залізниця»по станції Дубно займає лише 28,5% від зазначеної кількості договорів тобто 28,5 % ринку товару, по станції Сарни 25%, по станції Рівне 6,06%. Дані твердження позивач обґрунтовує поданими копіями державних актів на право постійного користування землею (том 1 а.с.198-199), копіями техніко - розпорядчих актів станцій Дубно, Рівне, Сарни (том 1 а.с.201-212), копіями технічних паспортів під»уїзних залізничних колій Сарненської торгової бази «Облкооплісбудторг», ТзОВ «СП «Нива», Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 разом з схемами під»уїзних залізничних колій (том 2 а.с.1- 37).

Відповідно до п.6.2, 6.3 Методики, коректність визначення територіальних (географічних) меж товарного ринку може бути перевірена дослідженням відкритості ринку щодо міжрегіональної та/або міжнародної торгівлі. Ступінь відкритості ринку (надалі - СВР) щодо міжнародної, міжрегіональної торгівлі оцінюється за показником, який розраховується як відсоткове співвідношення суми загального обсягу ввезення (імпорту) товару на певний ринок з територій інших регіонів держави (інших країн) до загального обсягу ринку за формулою, де ступінь відкритості ринку дорівнює обсяг товару, ввезеного на відповідний ринок з-за меж цього ринку (для загальнодержавного - обсяг імпорту в Україну)/ загальний обсяг реалізації (придбання) товару (товарної групи) на ринку в певних територіальних (географічних) межах та помножити на 100%. Для регіональних ринків при: СВР < 30 % - певна територія коректно визначена як територіальні (географічні) межі ринку; СВР > 30 % - територіальні (географічні) межі ринку вимагають додаткового їх дослідження щодо можливості існування ринку товару з такими територіальними (географічними) межами, а також можливого розширення цих меж. Хоч такі дії передбачені п.2.1 Методики.

Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно ч.1 ст.138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши обставини передбачені ч.3 ст.2 КАС України, суд дійшов до висновку, що рішення від 30.08.2011 року №75 у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції №03-1/31-11 прийняте відповідачем передчасно, необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, з'ясування яких передбачено нормами ч. 2.1, 5,6,10 Розпорядження Антимонопольного комітету від 05.03.2002, № 49-р "Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку", відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Правова позиція щодо підсудності вказаної справи адміністративним судам викладена у Постановах Верховного Суду України від 07.10.2008 року,від 23.09.2008 року, Ухвалі ВАС України від 14.06.2011 року у справі №К-38195/10, Ухвалі ВАС України від 21.12.2011 року у справі К/9991/51021/11, Ухвалі ВАС України від 26.05.2011 року у справі №К-27670/10, залишеною без змін Постановою ВС України від 30.01.2012 року, копії яких є у матеріалах справи.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 7-14, 71, 86, 94, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задоволити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати рішення Рівенського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.08.2011 року №75 у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції №03-1/31-11.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного територіально -галузевого об'єднання «Львівська залізниця»(адреса:79000, м. Львів, вул. Гоголя, 1, ЄДРПОУ 01059900) 3 (три) гривні 40 коп. судового збору.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України:

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення судового рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Карп'як Оксана Орестівна