Постанова № 24695088, 07.06.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2012 року 2а-1963/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спиридонової В.О., за участю секретаря судового засідання Волощука О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

24.04.2012 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі -позивач, Підприємець) звернувся до суду з адміністративним позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі -відповідач, Податковий орган) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 26.12.2011 №0000531710/0, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності у розмірі 17 500,07 грн., та №0000521710/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 32 669,63 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Підприємець вважає вказані податкові повідомлення-рішення прийнятими з порушенням вимог чинного законодавства України, внаслідок чого вони повинні бути визнані нечинними з наступних підстав.

Перевищення граничного обсягу (500 тис. грн.) в сумі 28 576,92 грн. відбулося в грудні 2010 року і відповідно до п. 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»від 3 липня 1998 року № 727/98 (далі -Указ №727/98) Підприємець повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу), а саме з І кварталу 2011 року.

Оскільки перевищення отриманої виручки понад 500 000,00 грн. у 2010 році становить 28 576,92 грн., що покривається аналогічною сумою витрат, то оподатковуваний дохід становить 0,00 грн., а отже і сума податку на прибуток фізичних осіб становить 0,00 грн. Зазначене твердження, позивача грунтується на тому, що Підприємець вважає розрахунки шляхом взаємозаліку в розумінні абз. 4 п. 1 Указу №727/98 для фізичної особи - підприємця не є виручкою та не заборонені цим Указом. Таким чином, позивач стверджує, що кошти в сумі 229 485,00 грн., які включено Підприємцем до взаємозаліку із контрагентом, Податковим органом неправомірно віднесено до складу виручки (доходу) в розумінні абз. 4 п. 1 Указу №727.

Щодо нарахування зобов'язання з податку на додану вартість, Підприємець зазначає, що оскільки перевищення ним отриманої виручки понад 500 000,00 грн. у 2010 році становить 28 576,92 грн. та здійснено лише у грудні 2010 року, то подати заяву та отримати свідоцтво платника ПДВ він був зобов'язаний лише 20 січня 2011 року, а отримані у 4 кварталі кошти не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, у задоволенні позовних вимог просив суд відмовити з наступних підстав.

На розрахунковий рахунок Підприємця 11.10.2010 надійшло 81 259,43 грн., в результаті чого обсяг виручки станом на 11.10.2010 становив 509 494,21 грн. Сума доходу, отриманого після перевищення в IV кв. 2010 року становила 259 260,20 грн., в тому числі кошти включені до взаємозаліку в сумі 229 482,50 грн. Оскільки позивачем документів, що підтверджують суму витрат, пов'язаних із отриманням прибутку, не надано, то під час перевірки відповідачем враховано норми витрат при здійсненні діяльності з виду 60.24 -діяльність з автомобільного вантажного транспорту в розмірі 55%. Таким чином, відповідачем вирахувано суму витрат позивача у розмірі 142 593,11 грн. Отже, оподатковуваний дохід позивача становить 116 667,09 грн., а тому сплаті підлягає 17 500,07 грн., що становить 15% від суми оподатковуваного доходу.

Щодо нарахування зобов'язання з податку на додану вартість, то відповідач звертає увагу на те, що ліміт понад 500 000,00 грн. Підприємцем перевищено у жовтні 2010 року, а тому заяву про отримання свідоцтва платника податку на додану вартість він повинен був подати до 15.11.2010. Таким чином, отримані у грудні 2010 року кошти в сумі 130 678,49 грн. підлягають оподаткуванню податком на додану вартість у розмірі 20%.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, беручи до уваги висновки Верховного Суду України, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов наступних висновків.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований виконавчим комітетом Васильківської міської ради Київської області 11.01.2001, перебуває на податковому обліку у Васильківській ОДПІ з 11.01.2001 за №2736, протягом 2010 року здійснював діяльність за кодом 60.24 -вантажні автомобільні перевезення.

На підставі пп. 78.1.2 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України Податковим органом здійснено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємця у зв'язку з тим, що згідно з відомостями центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 обсяг виручки від реалізації товарів ( робіт, послуг ) за 2010 рік становив 759 260,20 грн. За результатами вказаної перевірки складено акт від 13.12.2011 №4804/1710/251820753 (далі -Акт перевірки).

Під час перевірки Податковим органом встановлено та в Акті перевірки зафіксовано наступне.

Підприємець з 01.01.2010 по 31.12.2010 господарську діяльність здійснював, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

В ході перевірки встановлено неналежне ведення обліку та витрат, Підприємець вів записи в книзі обліку доходів та витрат неправильно, а саме: за період з 01.04.2010 по 31.12.2010 в гр. «Сума виручки»встановлено заниження валового доходу; не велися гр. 3 «Витрати на виробництво продукції»та гр. 7 «Чистий дохід», чим порушено п. 8 ч. 4 Указу №727/98.

Крім того, позивач за 2010 рік подавав декларацію про одержані доходи по перевищенню до Васильківської ОДПІ лише 02.11.2011 за №3991, в якій валовий дохід -28 577,00 грн., витрати -28 577,00 грн., чистий дохід - 0,00 грн.

В ході перевірки правильності визначення виручки від реалізації продукції на підставі наданих виписок банківського рахунку НОМЕР_1, відкритого в ПАТ «Райфайзен Банк Аваль»за період з 01.01.2010 по 29.06.2010 та з 11.10.2010 по 30.12.2010; відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 по 31.12.2010; копій первинних документів взаєморозрахунків ТОВ «ВІК - Р.С.Ф.»( код 36263844) з Підприємцем за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 (договір №09-09/10 від 09.09.2010 про надання послуг; акти виконаних робіт на загальну суму 516 028,70 грн.; видаткова накладна №МР-0000006 від 30.09.2010 та податкова накладна №20 від 30.09.2010 на загальну суму 111 475,00 грн. з формою проведених розрахунків -взаємозалік; видаткова накладна №МР-0000021 від 10.10.2010 на суму 43 322,50 грн.; видаткова накладна №МР-0000035 від 20.10.2010 на суму 42 575,00 грн.; видаткова накладна №МР- 0000050 від 31.10.2010 на суму 32 110,00 грн. та податкова накладна №26 від 31.10.2010 на загальну суму 118 007,50 грн. з формою проведених розрахунків - взаємозалік), враховуючи перевірені вище вказані первинні документи відповідачем встановлено фактичні обсяги виручки від надання послуг позивачем за 2010 рік, а саме: за II квартал 2010 року в розмірі 236 519,00 грн., за III квартал 2010 року в розмірі 191 715,78 грн., за IV квартал 2010 року в розмірі 331 025,42 грн., всього за 2010 рік на загальну суму 759 260,20 грн.

Відповідно до даних книги обліку доходів та витрат позивача за II квартал 2010 року ним отримано виручку в розмірі 235 319,00 грн., за III квартал 2010 року в розмірі 80 240,00 грн., за IV квартал 2010 року в розмірі 213 017,92 грн., всього за 2010 рік на загальну суму 528 576,92 грн.

Таким чином, розбіжність між задекларованими сумами доходу та виявленими в ході перевірки становить: за ІІ квартал 2010 року - 1 200,00 грн., за ІІІ квартал 2010 року - 111 475,00 грн., за IV квартал 2010 року -118 007,50 грн.

В той же час, відповідачем встановлено, що Підприємцем перевищено граничний обсяг річної виручки від реалізації продукції -500 000,00 грн. На розрахунковий рахунок позивача відповідно до виписки банку від 11.10.2010 надійшло 81 259,43 грн. (призначення платежу: авто послуги по перевезенню буряків зг. з рах. №30/09-20 від 30.09.2010), в результаті чого обсяг виручки станом на 11.10.2010 становив 509 494,21 грн. Сума доходу, отриманого після перевищення в IV кв. 2010 року, становила 259 260,20 грн., тоді як платником задекларовано 28 576,92 грн.

Таким чином, розбіжність між даними перевірки та задекларованими позивачем доходами понад 500 000,00 грн. становить 230 683,00 грн. Оскільки позивачем документів, що підтверджують суму витрат, пов'язаних із отриманням прибутку, не надано, то під час перевірки відповідачем враховано норми витрат при здійсненні діяльності з виду 60.24 - діяльність з автомобільного вантажного транспорту в розмірі 55%. Виходячи з наведеного, Податковим органом вирахувано суму витрат позивача за 2010 рік після перевищення ліміту у розмірі 142 593,11 грн., що становить 55% від 230 683,00 грн. Отже, оподатковуваний дохід позивача становить 116 667,09 грн. (230 683,00 - 142 593,11), а тому сплаті підлягає 17 500,07 грн. податку з доходів фізичних осіб, що становить 15% від суми оподатковуваного доходу.

Враховуючи, що ліміт позивачем перевищено 11.10.2010, Податковий орган вважає, що Підприємець повинен був з 15.11.2010 перебувати на обліку як платник ПДВ та отримати відповідне свідоцтво. Оскільки Підприємцем отримано дохід у листопаді 2010 року в розмірі 0,00 грн., у грудні 2010 року (01.12.2010 -40 426,29 грн., 15.12.2010 -90 252,20 грн.) в розмірі 130 678,49 грн., то всього за основним платежем податок на додану вартість за грудень 2010 року сплаті позивачем підлягає 26 135,70 грн., за штрафними санкціями -25% вказаної суми, тобто 6 533,93 грн.

Виявивши вказані порушення, на підставі Акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 26.12.2011 №0000531710/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності у розмірі 17 500,07 грн., та №0000521710/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 32 669,63 грн., де 26 135,70 грн. -основний платіж, 6 533,93 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Як встановлено судом із пояснень представника позивача та матеріалів позовної заяви, оскаржуючи вказані податкові повідомлення-рішення Підприємець вважає неправомірним включення Податковим органом до суми отриманої ним виручки коштів у сумі 229 483,00 грн. В той же час, про розбіжність розмірів доходів у ІІ кварталі 2010 в сумі 1 200,00 грн. позивач не заперечує. Також, представник позивача не заперечує і щодо інших обставин, викладених в Акті перевірки.

Так, Підприємець не включив до складу отриманої виручки у 2010 році 229 483,00 грн., стосовно яких здійснено взаємозалік позивачем із контрагентом ТОВ «ВІК -Р.С.Ф.».

Як зазначалось вище, ТОВ «ВІК -Р.С.Ф.»видано Підприємцю податкову накладну №20 від 30.09.2010 на загальну суму 111 475,00 грн. та податкову накладну №26 від 31.10.2010 на загальну суму 118 007,50 грн. Відповідно до вказаних первинних документів позивач отримав дизпаливо; форма проведених розрахунків -взаємозалік в межах договору №09-09/10.

Із наданої позивачем копії договору про надання послуг із перевезення вантажу від 09.09.2010 судом встановлено таке.

ТОВ «ВІК -Р.С.Ф.»(Замовник) та Підприємець (Перевізник) уклали договір про надання послуг перевезення вантажу. Згідно з пунктом 4.4 цього договору до обов'язків відправника (Замовника) належить забезпечити заправку дизельним паливом протягом всього періоду виконання робіт, з подальшим відрахуванням по ціні 6,50 грн., в разі збільшення ринкової ціни на пальне ціна відповідно переглядається.

Відповідно до пунктів 5.1-5.3 договору №09-09/10 розрахунки між Перевізником і Замовником здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Перевізника. Вартість перевезення вантажу становить 0,52 грн. за т/км без ПДВ. За перевезення вантажу Замовник зобов'язується сплатити Перевізнику плату за перевезення вантажу, яка дорівнює вартості перевезення вантажу.

Із вказаного договору вбачається, що такого способу розрахунку як взаємозалік між позивачем і ТОВ «ВІК -Р.С.Ф.»угодою не передбачено.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що в межах договору №09-09/10 ТОВ «ВІК -Р.С.Ф.»надало Підприємцю дизпаливо на загальну суму 229 483,00 грн., а позивач, у свою чергу, на вказану суму зменшив розміри зобов'язань Замовника за надання послуг перевезення. Таким чином, здійснено взаємозалік, а коштів у розмірі 229 483,00 грн. Підприємець не отримував ні на розрахунковий рахунок, ні готівкою, отже вони не можуть вважатися виручкою в розумінні Указу №727/98.

На підтвердження зазначеного, суду надано акт звірки взаємних розрахунків з ФОП ОСОБА_1, підписаний та скріплений печаткою ТОВ «ВІК -Р.С.Ф.», з яких вбачається, що контрагентом Підприємця шляхом здійснення бухгалтерських проводок відображено у власній звітності взаємозалік коштів на суму 229 483,00 грн., зокрема, на суму 111 475,01 грн. 30.09.2010 та на суму 118 007,50 грн. 31.10.2010.

Водночас, з матеріалів справи вбачається та представником позивача у судовому засіданні не заперечується те, що отримане в межах договору перевезення дизпаливо Підприємець жодним чином у власній звітності не відображав, оскільки перебував на спрощеній системі оподаткування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулювались Законом №168/97-ВР, Указом № 727/98, Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»від 26 грудня 1992 року N 13-92 (далі -Декрет), Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22 травня 2003 року N 889-IV (далі -Закон №889-ІV), Податковим кодексом, Цивільним кодексом України.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 3 статті 86 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи встановлено, що між позивачем і ТОВ «ВІК -Р.С.Ф.»укладено договір надання послуг із перевезення вантажу.

Згідно з частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з умовами вказаного договору №09-09/10 встановлено чіткий розмір оплати послуг перевезення, який Замовник повинен перерахувати на розрахунковий рахунок Підприємця. В той же час, такий спосіб розрахунку як взаємозалік зобов'язань угодою не передбачено.

Таким чином, виходячи із обставин справи та сутності договору перевезення вантажу, суд звертає увагу, що в даному випадку забезпечення з боку ТОВ «ВІК -Р.С.Ф.»Підприємця дизпаливом є фактично способом розрахунку (оплати) за отримані послуги перевезення вантажу. Позивач пальне отримав та використав його у власній господарській діяльності для отримання доходу. Далі, як передбачають умови договору, кошти за отримане пальне позивач зобов'язаний був відрахувати. Таким чином, грошовий еквівалент отриманого пального та подальшого відрахування вказаних коштів є нічим іншим, як доходи та витрати Підприємця, пов'язані зі здійсненням господарської діяльності. Проте оскільки документів, що підтверджують витрати позивача у сумі 229 483,00 грн. до перевірки не надано, то Податковим органом застосовано відповідні норми витрат, що становить 55% вказаної суми.

Отже, суд дійшов висновку про правомірність включення відповідачем до складу доходу (виручки) коштів у розмірі 229 483,00 грн., що є грошовим еквівалентом отриманого дизпалива від ТОВ «ВІК -Р.С.Ф.».

Оскільки вартість дизпалива Податковим органом правомірно включено до складу виручки Підприємця, отриманої у 2010 році, то відповідно до викладеної вище інформації станом на 11.10.2010 обсяг виручки позивача становив 509 494,21 грн.

Згідно з підпунктом 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону №889-ІV оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством із цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Таким спеціальним законодавством, зокрема, є Указ № 727/98, яким запроваджено спеціальний режим оподаткування, обліку та звітності, спрямований на підтримку суб'єктів малого підприємництва.

Положеннями статті 1 зазначеного Указу передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, у тому числі, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

З системного аналізу норм положень Указу № 727/98 вбачається, що реалізація права суб'єкта малого підприємництва на запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності залежить від виконання останнім установлених Указом вимог.

При цьому єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог Указу, зокрема, якщо виручка платника єдиного податку за рік не перевищує 500 000,00 грн.

Водночас порушення умов запровадження спрощеної системи оподаткування, визначених статтею 1 Указу № 727/98, у тому числі перевищення граничного обсягу виручки за рік, є юридичним фактом, який виключає можливість застосування до суб'єкта малого підприємництва правил оподаткування, передбачених для платників єдиного податку.

Приписами статті 6 Указу № 727/98 визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб, оскільки вказаний податок сплачується ним у складі єдиного податку.

Суд дійшов висновку, що лише за умов додержання приписів зазначеного Указу № 727/98, доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника податку.

Зважаючи на викладене, несплата податку з доходів фізичних осіб, як це передбачено для платників єдиного податку, можлива лише в разі дотримання суб'єктом малого підприємництва умов перебування на спрощеній системі оподаткування. Зазначене стосується також і відповідності граничного обсягу виручки платника єдиного податку розмірам, визначеним Указом.

Згідно зі статтею 5 Указу № 727/98 в разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 11.04.2011 зазначений Указ №727/98 не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем. За таких обставин оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування, врегульованих, зокрема, Законом № 889-IV.

Відповідно до частини першої статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, кошти отримані Підприємцем з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування у сумі 259 260,20 грн. підлягають оподаткуванню згідно із Законом №889-ІV.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону №889-ІV ставка податку з доходів фізичних осіб становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування.

Судом встановлено, що при отримані доходів понад 500 000,00 грн. у сумі 259 260,20 грн. позивачу нараховано витрати у сумі 142 593,11 грн., отже об'єкт оподаткування становить 116 667,09 грн. Таким чином, сплаті підлягають 17 500,07 грн. податку з доходів фізичних осіб.

Щодо нарахованих податкових зобов'язань з податку на додану вартість, то суд вважає такі дії відповідача також правомірними з огляду на таке.

Відповідно до пункту 6.1 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 року N 79, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 3 квітня 2000 року за N 208/4429 (далі -Положення №79), не зареєстрована платником ПДВ особа, яка, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування та сплачуючи єдиний податок, перевищила обмеження щодо обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік, установленого статтею 1 Указу N 727/98, зобов'язана подати до податкового органу заяву про реєстрацію як платника ПДВ. Реєстраційна заява платника ПДВ має бути подана (надіслана) податковому органу: фізичною особою-підприємцем не пізніше двадцятого календарного дня з моменту перевищення.

Судом встановлено, що перевищення з боку Підприємця відбулося 11.10.2010. Таким чином з 01.11.2010 позивач повинен був подати до Податкового органу заяву про реєстрацію його як платника ПДВ.

Відповідно до пункту 9.4 статті 9 Закону №168-97/ВР, якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом. Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Відповідно до пункту 12 розділу ІІІ Положення №79 протягом десяти календарних днів від дня отримання заяви про реєстрацію за відсутності підстав, визначених пунктами 9, 10 цього розділу, податковий орган зобов'язаний видати заявнику (відправити поштою з повідомленням про вручення) свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість за формою N 2-ПД.

Таким чином, вже з листопада 2010 року Підприємець повинен був перебувати на обліку як платник ПДВ. Оскільки за результатами господарської діяльності у листопаді 2010 року позивачем коштів не отримано, а у грудні об'єктом оподаткування стали кошти в сумі 130 678,49 грн., то відповідач правомірно визначив суму основного платежу з податку на додану вартість в сумі 26 135,70 грн.

В той же час, згідно із пунктом 123.1 статті 123 ПК України у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, то це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частина 2 статті 72 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги доведеність відповідачем правомірність визначення сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку з доходів фізичних осіб, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене не на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, то суд не присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 86, 159-163, 254 КАС України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Спиридонова В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 12 червня 2012 р.