Постанова № 24694664, 13.06.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2012 р. Справа № 2а/0470/3770/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіІльков В.В. при секретаріМофі І.В., за участю: представника позивача Пека З.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» до управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Дніпродзержинська про скасування рішення про застосування фінансових санкцій та застосування пені від 07.02.2012р. за № 581

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Дніпродзержинська, в якому просить скасувати рішення про застосування фінансових санкцій та застосування пені від 07.02.2012р. за № 581.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуване рішення було винесено із порушенням вимог чинного законодавства, адже, стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків по діючим видам загальнообов'язкового державного страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01.01.2011р., у тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 01.01.2011р. не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування у відповідності до законодавства, яке діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Тому застосування п. 2 ч. 9 ст. 106 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, який набрав чинності з 01.01.2004 року (далі - Закон України № 1058-IV) було б можливо лише тоді, коли рішення про нарахування штрафних санкцій було прийняте до 01.01.2011р., а у ьому випадку воно прийняте 07.02.2012 року. Протягом 2009р. підприємство вчасно сплачувало страхові внески до пенсійного фонду України - заборгованість не утворювалась. З оскаржуваного рішення вбачається порушення постанови правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України» від 19.12.2003р. за № 21-1 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004р. за № 64/8663) (далі - Інструкція), бо рішення прийнято одразу за 11 базових періодів одразу.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду 01.06.2012р. клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням уповноваженого представника у відпустці, проте, зазначене клопотання було відхилено судом через його небгрунтованість. Представником відповідача до суду 24.05.2012р. були надані заперечення проти позову, у яких зазначено, що відповідно до положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. за № 2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI) та Інструкції до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків нарахованих та несплачених у період до 01.01.2011р. за територіальним управлінням Пенсійного фонду України зберігаються повноваження щодо застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності Законом України № 2464-VI, тобто, приймаючи оскаржуване рішення відповідач діяв у межах чинного законодавства України.

За даних обставин суд, керуючись положеннями ст.128 КАС України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши подані до суду докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, суд встановив таке.

Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, який набрав чинності з 01.01.2004 року (далі - Закон № 1058-IV).

Статтею 15 Закону №1058-IV передбачено, що платники внесків є роботодавці, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії, фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, що обрали особливий спосіб оподаткування - фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством або за договорами цивільно-правового характеру.

Позивач - публічне акціонерне товариство «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» (код ЄДРПОУ 00130820) є страхувальником, який повинен сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та зареєстрований в управлінні Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Дніпродзержинська.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з ч. 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для страхувальників є календарний місяць.

Таким чином відповідач є зобов'язаним на підставі ст.20 Закону України №1058-1V до 20 числа наступного за звітним щомісяця сплачувати страхові внески.

Проте відповідач - публічне акціонерне товариство «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» не сплатило до Пенсійного фонду України за період з 20.01.2009р. по 30.12.2009р. страхові внески, у тому числі донараховані.

Частиною 2 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені ст. 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка). Тобто відповідач не виконав покладених на нього законодавством обов'язків, що призвело до утворення недоїмки.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. за № 2464-VI, який набрав чинності з 1 січня 2011 року, період до перетворення Пенсійного фонду на неприбуткову самоврядну організацію відповідно до пункту 12 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» завдання та функції Пенсійного фонду та його територіальних органів щодо збору та ведення обліку єдиного внеску виконують відповідно Пенсійний фонд та головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах.

Відповідно до ч. 3-4 ст. 18 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство.

Відповідно до п. 16 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Погашення заборгованості зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що виникла до 1 січня 2004 року і не погашена в установленому законом порядку, здійснюється відповідно до статті 106 цього Закону.

Згідно з ч. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону Україну № 2464-VI за органами Пенсійного фонду України зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими він був наділений до набрання чинності Законом України №2464-VI.

Крім того, за порушення, вчинені до 01.01.2011р., органи Пенсійного фонду України застосовують фінансові (штрафні) санкції, передбачені законами, що діяли на момент вчинення порушення, в т.ч. фінансові санкції, встановлені ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за несвоєчасну сплату внесків за звітні періоди, строк подання яких виник до 01.01.2011 року.

Відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 5 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.

Частиною 15 статті 106 Закону № 1058-IV встановлено, що строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовуються.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року за №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм пенсійного законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

Відповідно зміст правовідносин, зокрема прав та обов'язків особи, не може змінюватися разом із зміною законодавчих норм. Отже, порушення та відповідальність за його вчинення визначаються за змістом тих законодавчих норм, які були чинними на час вчинення відповідного правопорушення та не можуть бути змінені разом із зміною законодавчих норм (зокрема, в разі втрати чинності нормативно-правовим актом або набрання чинності новим нормативно-правовим актом, який регулює ті самі суспільні відносини).

Таким чином, незалежно від дати вчинення або виявлення певного діяння таке діяння може кваліфікуватися як порушення норм пенсійного законодавства лише в тому разі, якщо воно визнавалося протиправним згідно з нормами, чинними на час вчинення відповідного діяння.

Фактично абз.6 ч. 7 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2464-VI було запроваджено зворотну дію норм Закону № 2464-VІ в частині визначення повноважень щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими органи Пенсійного фонду України були наділені до набрання чинності Законом № 2464-VI. Можливість установлення зворотної дії нормативно-правового акту шляхом прямого застереження в ньому про таке підтверджена Конституційним Судом України. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року за № 1/99-рп зазначено, що надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

На підставі вищезазначеного, за порушення, вчинені до 01.01.2011р., органи Пенсійного фонду України застосовують фінансові (штрафні) санкції, передбачені законами, що діяли на момент вчинення порушення, в т.ч. фінансові санкції, встановлені ст. 106 Закону України від 09.07.2003р. за № 1058-VІ.

Таким чином, аналіз вищенаведених норм чинного законодавства свідчить про законність рішення прийнятого управлінням Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Дніпродзержинська 07.02.2012р. про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за № 581.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем доведено правомірність прийнятого рішення від від 07.02.2012р. за №581.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про не доцільність та не обґрунтованість позову.

Крім того, відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 14, 70, 71, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову публічного акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» до управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Дніпродзержинська про скасування рішення про застосування фінансових санкцій та застосування пені від 07.02.2012р. за № 581 - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено 11 червня 2012 року

Суддя В.В Ільков