Рішення № 24693144, 12.06.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" червня 2012 р. Справа № 25/051-12

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРІМАКС",

02140, м. Київ, вул. Б. Гмирі, 9

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТІН ТРЕЙД",

07650, Київська область, с. Лизогубова Слобода, вул. Петровського, 2

про визнання договору недійсним

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 18.04.2012);

відповідача - не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРІМАКС" (далі -позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСТІН ТРЕЙД" (далі -відповідач) про визнання недійсним договору поставки від 22.06.2011 №2206ОТ з підстав невідповідності вказаного договору нормам чинного законодавства, у зв'язку з введенням позивача в оману щодо договірної ціни обладнання.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.05.2012 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 12.06.2012.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 9072 від 06.06.2012) відповідачем подано відзив на позовну заяву від 01.05.2012 вих. №01-31/05, в якому позов заперечується повністю з огляду на його безпідставність та заявлено клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.

У судовому засіданні 12.06.2012 представник позивача повністю підтримав позовну заяву.

Нез'явлення у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 12.06.2012 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСТІН ТРЕЙД" (далі - відповідач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРІМАКС" (далі - позивач, покупець) укладено договір поставки від 22.06.2011 № 2206ОТ (далі -Договір), відповідно до умов якого, постачальник продає, а покупець купує товар (далі -обладнання).

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. Договору перелік обладнання, що поставляється, і ціни на нього, узгоджуються сторонами, і оформляються у вигляді Додатків до Договору; одержувач оплачує постачальнику всю вартість обладнання вказаного в Додатках до Договору після прийняття обладнання на свій склад, в повному об'ємі, можлива передоплата.

До матеріалів справи залучено Додаток №1 до Договору від 29.06.2011 з узгодженням сторонами ціни обладнання в сумі 583 780,21 грн., Додаток №2 до Договору від 30.06.2011 з узгодженням сторонами ціни обладнання в сумі 577 685,05 грн., Додаток №3 до Договору від 01.07.2011 з узгодженням сторонами ціни обладнання в сумі 357 873,60 грн., Додаток №4 до Договору від 01.08.2011 з узгодженням сторонами ціни обладнання в сумі 200 258,88 грн., Додаток №5 до Договору від 01.09.2011 з узгодженням сторонами ціни обладнання в сумі 100 089,02 грн., що підписані у двосторонньому порядку уповноваженими представниками сторін.

Згідно пункту 3.1. Договору постачальник зобов'язаний поставити все обладнання, вказане в Додатках до Договору, протягом 10 робочих днів з моменту підписання Додатків.

Відповідно до пункту 7.1. Договору обладнання вважається прийнятим після його відвантаження і підписання відвантажувальної накладної.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2011 (пункт 12.1. Договору).

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

З огляду на положення Договору і те, що він підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками їх печаток, суд дійшов висновку, що Договір є укладеним, оскільки між сторонами в належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов, передбачених чинним законодавством для договорів даного виду (стаття 180, параграф 1 глави 30 Господарського кодексу України, параграфи 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України).

На виконання умов Договору відповідач за видатковими накладними: від 01.07.2011 №17 на суму 583 730,21 грн., від 01.07.2011 №18 на суму 577 685,05 грн., від 04.07.2011 №47 на суму 357 873,60 грн., від 01.08.2011 №150 на суму 200 258,88 грн., від 01.09.2011 №130 на суму 100 089,02 грн., що підписані у двосторонньому порядку уповноваженими представниками сторін, поставив позивачу обладнання, а останній вказаний товар отримав. До матеріалів справи долучені копії зазначених накладних.

Крім того, до матеріалів справи подано копії Актів звірки взаємних розрахунків між сторонами від 01.08.2011, 01.09.2011, 01.10.2011, в яких зазначені суми та дати частково перерахованих позивачем відповідачу коштів за Договором, а також надано копії податкових накладних, складених у зв'язку із здійсненням господарських операцій за Договором.

Отже, матеріали справи свідчать, що сторонами виконувались умови Договору.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У відповідності до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Позивач звертаючись з позовом про визнання Договору недійсним, вказує на те, що спірний договір був вчинений під впливом обману з боку відповідача, що є підставою для визнання його недійсними відповідно до вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Абзацом 3 пункту 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" передбачено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частина 1 статті 215 Цивільного Кодексу України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Положення статті 203 Цивільного кодексу України визначають самостійні окремі підстави недійсності правочину, а саме:

- зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчинюється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним спірного правочину з підстав вчинення його внаслідок введення в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: ціни Договору, обумовлюючи це тим, що ціни на аналогічний товар нижчі, ніж ті, що були запропоновані відповідачем.

Стаття 230 Цивільного кодексу України передбачає, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 Цивільного кодексу України), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до частини 1 статті 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Положеннями пунктів 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що відповідно до статей 229 - 233 Цивільного кодексу України правочин, вчинений під впливом обману є оспорюваним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно частин 1, 2 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частин 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є предмет, ціна та строк дії договору, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

У відповідності до вимог статті 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Разом з тим, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

З огляду на матеріали справи, фактичне здійснення господарських операцій за оскаржуваним позивачем Договором підтверджується первинними документами, поставка обладнання здійснювалась в рамках Договору, що підтверджуються належним чином підписаними видатковими накладними.

Судом встановлено, що оскаржуваний позивачем Договір належним чином підписаний обома сторонами, має двосторонній зобов'язувальний характер, його умови не суперечать вимогам чинного законодавства та цілям господарської діяльності позивача та відповідача, сторони виконували свої зобов'язання за Договором, тому зважаючи на вищевикладене, зміст Договору становлять умови, які визначені на розсуд сторін, погоджені сторонами належним чином і не суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства.

В силу статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивач не подав господарському суду належних доказів, в розумінні норм статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, введення його в оману відповідачем, того, що це мало істотне значення при укладанні Договору, а також існування умислу в діях однієї із сторін, чи обох сторін.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Згідно статті 4 Закону України „Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до пункту 1 статті 22 Закону України „Про Державний бюджет України на 2012 рік" станом на 01.01.2012 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 073,00 грн. Згідно підпункту 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України „Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати.

Оскільки позивачем пред'явлено позов немайнового характеру, то судовий збір мав бути сплачений ним у розмірі 1 073,00 грн. Проте, з наявного в матеріалах справи оригіналу платіжного доручення від 22.05.2012 №512 вбачається, що судовий збір сплачено у розмірі 1 094,00 грн., тобто, більшому, ніж передбачено законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1, частиною 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається, зокрема, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (у розмірі переплаченої суми). Відповідно до пункту 4. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 № 01-06/1625/20114 питання повернення сплаченого судового збору має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення сплаченої суми судового збору. Зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

З огляду на зазначене, судовий збір, що сплачений позивачем при поданні позову згідно платіжного доручення від 22.05.2012 №512 підлягає поверненню позивачу з державного бюджету у розмірі 21,00 грн., а решта сплаченого позивачем судового збору у розмірі 1 073,00 грн. відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись статтями 4, 22, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРІМАКС" (02140, м. Київ, вул. Б. Гмирі, 9, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 24255733) з Державного бюджету України 21 (двадцять одна) грн. 00 коп. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням від 22.05.2012 №512.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 14.06.2012.

Суддя С.О. Саванчук