Постанова № 24681901, 06.06.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.12 Справа № 5008/33/2012

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючої-судді Дубник О.П.

суддів Скрипчук О.С.

Процика Т.С.

при секретарі Гуньці О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Райдуга»б/н від 10.05.2012 року (вх. №222 від 17.05.2012 року)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.03.2012 року (суддя Ремецькі О.Ф.)

у справі № 5008/33/2012

за позовом Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Райдуга», м.Ужгород

до відповідача 1 Київського національного торговельно-економічного університету, м. Київ

до відповідача 2 Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м.Ужгород

до відповідача 3 Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород», м. Ужгород

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Ужгородського вищого комерційного училища Київського національного торговельно-економічного університету, м. Ужгород

про визнання недійсним зареєстрованих та оформлених прав власності на орендоване нерухоме майно та підстав набуття прав власності, поновлення статусу об'єкта та спонукання до вчинення дій по усуненню підстав порушення прав позивача

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_4 - директор;

від відповідачів - не з'явилися (належно повідомлені);

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_5 представник (довіреність в матеріалах справи).

Судом роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України).

Відводів складу суду в порядку ст. 20 ГПК України не заявлялось.

Фіксування судового процесу здійснювалось за допомогою програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.03.2012 року у цій справі (суддя Ремецькі О.Ф.) відмовлено у задоволенні позовних вимог Виробничо-комерційному товариству з обмеженою відповідальністю «Райдуга»(надалі ВКТОВ «Райдуга», апелянт, скаржник) до Київського національного торговельно-економічного університету, Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Ужгородського вищого комерційного училища Київського національного торговельно-економічного університету про визнання недійсним зареєстрованих та оформлених прав власності на орендоване нерухоме майно та підстав набуття прав власності, поновлення статусу об'єкта та спонукання до вчинення дій по усуненню підстав порушення прав позивача.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ВКТОВ «Райдуга»оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт вказує, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування зазначених вимог позивач зазначає, що видача свідоцтв про право власності повинна здійснюватись після введення об'єкту в експлуатацію (після закінчення будівництва) або в результаті переходу прав власності відповідно до встановленого порядку, окрім цього, в будь-якому випадку повинно бути рішення виконавчого комітету місцевої ради. Також скаржник зазначає, що Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації»не мало повноважень на реєстрацію прав власності, оскільки не здійснювалася інвентаризація об'єкту. Апелянт вказує, що Виконавчий комітет Ужгородської міської ради прийняв рішення про видачу свідоцтва і закріплення майнових прав, неправомірно зазначивши балансоутримувачем майна третю особу по справі, хоч таким мав бути Київський національний торговельно-економічний університет. Позивач також зазначає, що, у зв'язку з незаконністю набуття права власності на майно у 2004 році, прийняття рішення Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради у 2009 року про реєстрацію майнових прав є незаконним, а тому вказане рішення підлягає скасуванню. Окрім цього, ВКТОВ «Райдуга»зазначає, що реєстрація прав за балансоутримувачем у 2009 році підлягає скасуванню, оскільки третя особа не є юридичною особою, а структурним підрозділом. Апелянт вказує, що відповідно до ст.95 ЦК України третя особа не може бути балансоутримувачем майна, оскільки таке повинно належати на праві оперативного управління Київському торговельно-економічному університету. Окрім цього, позивач вважає, що шляхом оформлення права власності на спірне майно на Державу, порушене його право як співвласника спірного майна, неможливо правомірно використовувати майно на підставі орендних правовідносин. Також скаржник зазначає, що відмова в позові позбавляє сторін договору оренди привести орендні відносини у відповідність до вимог чинного законодавства. Тому, апелянт просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги.

Ужгородське вище комерційне училище Київського національного торговельно-економічного університету у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що рішення суду першої інстанції законне і обґрунтоване, прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права. Зокрема, третя особа зазначає, що позивачем у апеляційній скарзі не зазначено, які саме майнові інтереси були порушені місцевим господарським судом при прийнятті рішення, не наведені обґрунтування, які б підтверджували невідповідність оскаржуваного рішення нормам матеріального та процесуального права. Також Ужгородське вище комерційне училище Київського національного торговельно-економічного університету зазначає, що протягом дії орендних відносин (1994-2012 роки) ні орендодавець, ні балансоутримувач майна жодним чином не порушували прав позивача. Також третя особа зазначає, що за час перебування державного майна в оренді у позивача, неодноразово змінювалися назва та статус балансоутримувача приміщення, а тому виникала необхідність у заміні правоустановчих документів. Окрім цього, Ужгородське вище комерційне училище Київського національного торговельно-економічного університету вказує, що інвентарні справи є в наявності, а акт введення в експлуатацію гаража-майстерні у відповідача немає, оскільки будівля вводилась в експлуатацію у 90 роках ПТУ №16 м.Ужгорода, а в подальшому передавалось з балансу на баланс як нерухоме майно на підставах правонаступництва. Також третя особа вказує, що свідоцтво серії САС №179095 від 08.12.2009 року про право власності на нерухоме майно було видане навчальному закладу в результаті чергової реорганізації, а свідоцтво про право власності від 2004 року є недійсним, тому у цій частині відсутній предмет спору. Ужгородське вище комерційне училище Київського національного торговельно-економічного університету зазначає, що посилання позивача на можливе набуття ним права на частку майна є безпідставним, що встановлено рішенням Господарського суду Закарпатської області у справі №5008/1688/2011 від 13.01.2012 року. Також третя особа вважає безпідставним звернення позивача з позовними вимогами до Київського національного торговельно-економічного університету, оскільки власником майна є держава в особі Верховної Ради України. Тому, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, виходячи з достатності матеріалів справи для здійснення апеляційного провадження, керуючись нормами ст. 101 ГПК України щодо меж перегляду справи в апеляційній інстанції, вважає, що є можливим прийняти за наслідками розгляду апеляційної скарги постанову в даному судовому засіданні.

Львівський апеляційний господарський суд, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази у справі, зробив висновок, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому, апеляційний суд встановив наступні обставини та керувався такими мотивами.

Протягом 1994-2012 років позивач орендує нежитлове приміщення, розташоване за адресою: вул. Коритнянська, 4, м. Ужгород, для здійснення своєї господарської діяльності.

9 листопада 2004 року Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради видано свідоцтво серії САА №117844 про право власності на нерухоме майно. Відповідно до зазначеного свідоцтва власником будівлі гуртожитку (літ. А), гаражу-майстерні (літ.В), що знаходяться за адресою: вул. Коритнянська, 4, м. Ужгород, Закарпатська область є Ужгородський професійний ліцей сфери послуг (форма власності загальнодержавна).

Наказом Міністерства освіти і науки України від 18.10.2007 року №926 припинено юридичну особу Ужгородського професійного ліцею сфери послуг шляхом приєднання до Київського національного торговельно-економічного університету та створено у його складі відокремлений структурний підрозділ з окремими правами фінансово-господарської самостійності - Ужгородське вище комерційне училище Київського національного торговельно-економічного університету. Зазначеним наказом встановлено, що Київський національний торговельно-економічний університет є правонаступником Ужгородського професійного ліцею сфери послуг.

Наказом Київського національного торговельно-економічного університету від 24.10.2007 року №2878 на базі Ужгородського професійного ліцею сфери послуг створено шляхом приєднання та перетворення - Ужгородське вище комерційне училище Київського національного торговельно-економічного університету як відокремлений структурний підрозділ університету з окремими правами фінансово-господарської самостійності.

8 грудня 2009 року Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради, на підставі рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 12.11.2009 року № 344, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС №179095. Відповідно до зазначеного свідоцтва власником будівлі гуртожитку (літ. А) та гаражу-майстерні (літ. В), що знаходяться за адресою: вул. Коритнянська, 4, м. Ужгород, Закарпатська область є Держава в особі Верховної Ради України; балансоутримувач - Ужгородське вище комерційне училище Київського національного торговельно-економічного університету.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України визначено способи захисту прав та інтересів суб'єктів господарювання.

У відповідності до ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Отже, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації -позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Позивач, звертаючись із позовом до суду, зазначив, що незаконна реєстрація права власності на орендоване майно може мати наслідком позбавлення його прав орендаря. Суд апеляційної інстанції відзначає, що право на захист виникає у особи, право якої порушено. В даному випадку, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, в чому саме полягає порушення його прав, оскільки позивач припускає можливе порушення його прав у майбутньому, в той час як захисту підлягають права, які порушені на момент звернення до суду.

Відповідно до ст.326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Із матеріалів справи вбачається, що протягом усього часу існування орендних відносин (1994-2012 роки) приміщення гаражу-майстерні, що знаходиться за адресою: вул. Коритнянська, 4, м. Ужгород, Закарпатська область перебувало у державній власності, змінювались лише балансоутримувачі майна.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 13.01.2012 року у справі №5008/1688/2011 відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання права спільної часткової власності на гараж-майстерню та встановлення розміру його частки.

Позовні вимоги ВКТОВ «Райдуга»є похідними від заявлених вимог про визнання права власності, тому, оскільки, позивачем не доведено наявність у нього права власності на гараж-майстерню (літ. В), відсутні підстави вважати, що порушено права позивача.

Відповідно до п. 1.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року N 7/5 (в редакції, чинній на дату видачі свідоцтв), державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

Видача свідоцтва про право власності передбачена у п. 6 цього Тимчасового положення, що регулює оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, яке здійснюється місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державними органами приватизації, Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об'єкти. При цьому БТІ можуть лише за дорученням вказаних органів проводити підготовку документів для видачі свідоцтв.

З аналізу вказаних норм вбачається, що видачу свідоцтва про право власності не можна ототожнювати з державною реєстрацією такого права; свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив висновок, що позивачем не доведено порушення його прав у спірних правовідносинах, а отже висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є правомірним.

Звідси, рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.03.2012 року у цій справі є законним та обґрунтованим, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Також суд апеляційної інстанції враховуючи положення ст.ст. 49, 105 ГПК України, зробив висновок про те, що судові витрати за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 103, 105 ГПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.03.2012 року у цій справі без змін.

Судові витрати за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на ВКТОВ «Райдуга».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-І Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 11.06.2012 року

Головуючий - суддя Дубник О.П.

Судді Скрипчук О.В.

Процик Т.С.