Ухвала суду № 24678465, 31.05.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-14310/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А.

Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"31" травня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Ісаєнко Ю.А., Сорочко Є.О.,

при секретарі: Пеньковій О.Г.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корсо»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 17.06.2011 р. №0000772304/0,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2011 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Корсо»звернулися в суд з адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.06.2011 року № 0000772304/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2011 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Корсо»з питань правових відносин з ТОВ «Віаджіо»за період з 01.01.2011 року по 28.02.2011 року, за результатами якої складено акт від 02.06.2011 року №279/1-23-40-35138024, відповідно до якого встановлено порушення п. 198.3 ст. 198 ПК, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 615000,00 грн., у т.ч.: за січень 2011 року 246000,00 грн., за лютий 2011 року 369000,00 грн..

На підставі акта від 02.06.2011 року №279/1-23-40-35138024 та згідно із пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 і п. 123.1 ст. 123 ПК України, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.06.2011 року №0000772304/0, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання податку на додану вартість у сумі 615001,00 грн. (у т.ч.: 615000,00 грн. основний платіж, 1,00 грн. штраф).

Вирішуючи правомірність прийнятого податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Корсо»(покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віаджіо»(продавець) укладено договір від 01.09.2010 року №3 на поставку товарів народного вжитку (одяг, взуття, аксесуари).

Даний Договір підписаний сторонами (уповноваженими особами), скріплений їх печатками і недійсним чи фіктивним не визнавався.

Придбання придбаних партій товару (одяг, взуття, аксесуари) здійснювалося позивачем у межах його господарської діяльності, для подальшої реалізації (роздрібного продажу), зокрема через магазин «Бекстейдж»за адресою: м. Київ, вул. Московська, 11-А.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом а) п. 198.1 ст. 198 розділу V ПК України, встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 розділу V ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абз.2).

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Інших перешкод для формування податкового кредиту законодавцем не визначено.

Положення ст. 201 ПК України визначають вимоги до змісту податкової накладної.

В матеріалах справи, наявна копії договору від 01.09.2010 року №3 на поставку товарів народного вжитку, укладеного між ТОВ «Віаджіо»(Продавець) і ТОВ «Корсо»(Покупець); накладних 01.01.2011 року та від 01.02.2011 року; податкових накладних від 01.01.2011 року №2 та від 01.02.2011 року №2; платіжних доручень від 24.01.2011 року №23, від 27.01.2011 року №26, від 31.01.2011 року №30, від 07.02.2011 року №38, від 15.02.2011 року №42, від 21.02.2011 року №60, від 23.02.2011 року №63, від 02.03.2011 року №66; виписки по рахунку про проведені платежі; податкові декларації з ПДВ за січень (вх. №16773) і лютий (вх. №51958) 2011 року з додатками 1, 5 до них і реєстрами отриманих та виданих податкових накладних.

Одержані позивачем податкові накладні відображені у Реєстрах отриманих та виданих податкових накладних за січень, лютий 2011 року, а нараховані по зазначеним вище податковим накладним суми ПДВ включено позивачем до податкового кредиту за січень та лютий 2011 року відповідно, що підтверджується податковими деклараціями з податку на додану вартість за вказані звітні періоди, розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 до податкової декларації) (а.с. 96-115).

На час складання податкових накладних Товариство з обмеженою відповідальністю «Віаджіо»знаходився на обліку, як платник податку на додану вартість.

На підставі належно оформлених податкових накладних позивачем віднесено до податкового кредиту січня і лютого 2011 року суми ПДВ, нараховані за ставкою 20 відсотків, у зв'язку з придбанням у Товариства з обмеженою відповідальністю «Віаджіо»у січні та лютому 2011 року товарів для їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, що повністю відповідає вимогам п. 198.2, п. 198.3 (з урахуванням підрозділу 2 Перехідних положень), п. 198.6 ст. 198 розділу V ПК України.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта, про порушення позивачем податкового законодавства в господарській діяльності з ТОВ «Торгсервіспостач», ТОВ «Феррум Груп», ТОВ «Профіт Голд», ТОВ «Фірма Ліол», ТОВ «Бета Трейдінг», оскільки зазначені юридичні особи не стосуються діяльності позивача, та мають відношення до правил формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість.

Висновок посадкового органу про порушення позивачем вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 розділу V ПК України є помилковими, а доводи про нікчемність правочину між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віаджіо»ґрунтуються на припущеннях перевіряючи, та не узгоджуються з положенням ст. 215 ЦК України.

Твердження апелянта, як обґрунтування вимог апеляційної скарги на відсутність доказів використання придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю «Віаджіо»товару у своїй подальшій господарській діяльності, не заслуговують на увагу оскільки суперечать положенням абз. 4 п. 198.3 ст. 198 ПК України.

Суд першої інстанції дав належну правову оцінку, доказам наданими позивачем на підтвердження того, що у нього є належним чином оформлені податкові накладні, а отже правомірно віднесли до складу податкового кредиту в періоді, що перевірявся відповідачем, податок на додану вартість, сплачений у вартості придбаних товарів (робіт, послуг).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення від 17.06.2011 року №0000772304/0, у зв'язку з чим вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи апелянта не ґрунтуються на належній доказовій базі та правильному трактуванні норм права.

Суд першої інстанції вірно застосував норми Податкового кодексу України, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 07.06.2012 року.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Сорочко Є.О.