Ухвала суду № 24677441, 31.05.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1192/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

"31" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою державної податкової інспекції у Дніпровському району м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного підприємства «Індбуд»до державної податкової інспекції у Дніпровському району м. Києва про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2012 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва (далі - відповідач, апелянт) подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позову. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, колегія судців дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Працівниками державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва було проведено виїзну планову перевірку приватного акціонерного підприємства «Індбуд»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

За результатами перевірки було складено акт № 3222/23-222-18093516 від 20.06.2011 року, в якому встановлено порушення п.п. 7.2.3, 7.4.1., 7.4.5., 7.5.1 ст. Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.2., 198.3., 198.6., ст. 198, п. 201.4 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за листопад 2010 року на 281608 грн., січень 2011 року на 39373 грн., а всього на суму 320981 грн., що складає суму донарахованих позивачу сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

26 листопада 2010 року між позивачем та ПП «Моє житло»(продавець) укладено договір поставки № 04-26/11/2010.

Договором передбачено постачання «сендвіч-панелі»та комплектуючих до них.

Оплата здійснювалась шляхом передплати у розмірі 70% вартості партії товару, а інша частина у розмірі 30% - після повідомлення про готовність товару до відвантаження з заводу. Умови поставки DDP. Розвантаження здійснювалось силами покупця.

На підставі рахунку від 25.11.2010 року позивачем здійснено часткову попередню оплату за будівельні матеріали на користь ПП «Моє житло»у розмірі 1000000,00 грн. у т.ч. ПДВ 166666,67 грн.

Згідно з банківською випискою від 30.11.2010 року позивачем здійснено оплату за будматеріали на користь ПП «Моє житло»у розмірі 689650,12 грн., у т.ч. ПДВ на суму 114941 грн. Всього проведено попередню оплату на суму 1 689 650,12 грн. з ПДВ.

На користь позивача видано податкові накладні № 14 від 25.11.2010 року на суму попередньої оплати 1000000 грн., з ПДВ у сумі 166666,67 грн. та № 15 від 30.11.2010 року по факту попередньої оплати у розмірі 689650,12 грн., у т.ч. ПДВ у сумі 114941,69 грн.

Відносно визнання нікчемним договору поставки між позивачем та контрагентом позивача колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Підпунктом 7.7.1 п. 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно із Законом № 168/97-ВР. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7, 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР).

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону; протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою і подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 7.1 ст.7 Закону № 168/97-ВР, поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

П.п. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Із системного аналізу положень п. 1.7 ст. 1, п.п. 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 ст. 7 Закону № 168/97 вбачається, що формування податкового кредиту є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Відповідно до вимог п. 7.2.4 пункту 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

У свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим п. 7.2.1 п. 7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Враховуючи, що позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії податкових, видаткових накладних, акти приймання-передачі, а також належним чином засвідчені копії банківських виписок та доручень, які відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»від 16.07.1999 року № 996-XIV є первинними документа бухгалтерського обліку, що фіксують факт здійснення господарської операції, суд вважає висновки податкового органу про нікчемність укладених між позивачем та ПП «Моє житло»договорів безпідставними.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення а додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку, визначеному ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя Коротких А. Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.