Ухвала суду № 24661730, 06.06.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/5139/11

Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.

при секретарі: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

позивача: Арустамян А.Е.

відповідача: Лучинського П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відальністю "Вінакольд" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Вінакольд" звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у м. Вінниці про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги мотивовано тим, що з 26.09.2011р. по 14.10.2011р. податковим органом проведено планову перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010р. по 30.06.2011р. , результат якої оформлений актом від 21.10.2011р. № 112/2301/23104647. В ході проведення перевірки виявлено заниження податку на прибуток, завищення оподаткування прибутку за 1 квартал 2011р., заниження податку на додану вартість та несплата екологічного податку. На підставі висновків перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення рішення від 03.11.2011р.: № 0001092300 яким визначено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість в сумі 886830 грн.; №0001082300, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 381640 грн.; № 0001112300, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 70047 грн.; № 0001102300, яким зобов'язано товариство здійснити сплату збору за забруднення на навколишнє середовище в сумі 74270 грн. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірними, просили визнати податкові повідомлення-рішення нечинними та скасувати.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 02.02.2012 року позов задоволено частково - визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення №00011102300, №0001082300, №0001092300 від 03.11.2011р., в решті позову - відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02.02.2012 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні апеляційним судом в порядку ст. 55 КАС України було замінено первісного відповідача - ДПІ у м.Вінниці на належного відповідача - правонаступника Вінницьку ОДПІ.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05.12.2011 року скасувати, а у задоволенні позову - відмовити, дав пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала у повному обсязі, проти її задоволення заперечила, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ "Вінакольд" є юридичною особою та здійснює господарську діяльність за ідент.кодом 23104647, місцезнаходження : м. Вінниця, вул. Фурманова, 28.

З 26.09.2011р. по 14.10.2010р. працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку, про яку позивач повідомлений письмовим повідомлення від 13.09.2011р.Результат якої формений актом від 21.10.2011р. № 112/2301/23104647 про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Вінакольд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010р. по 30.06.2011р.

В ході перевірки виявлено, що позивачем порушено : 1)п.1, п.5, ст.. 203, ч.ч.1,2 ст. 215, ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст.629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України 2) пп. 1.32 ст.1, п.п. 4.1.1. п.4.1. ст. 4, п.п. 5.2.1., п. 5.2., пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 134.1, ст. 134, п. 135.2 ст. 135, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.1. та 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України; 3) п.3.1 ст.3, пп.7.3.1. п.7.3, п.7.2., пп. 7.4.1., пп. 7.4.5., п.7.4., ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1, ст.185, п. 187.1 ст. 187, п.198.1 та п. 198.3, п. 198, 6 ст. 198, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України; 4) п. 241.2, ст.241, п. 242.1 ст. 242, ст.. 244, п. 249.4 ст. 249 Податкового кодексу України; 5) пп. 8.1.2. п. 8.1.ст. 8 Закону України «Про податок з доходу фізичних осіб».

Дані обставини слугували підставою для прийняття податкових повідомлень рішень від 03.11.2011р.: № 0001092300, яким визначено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість в сумі 886830 грн. грн.; №0001082300, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 381640 грн.; № 0001112300, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 70047 грн.; № 0001102300 яким зобов'язано позивача здійснити сплату збору за забруднення на навколишнє середовище в сумі 74270 грн.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до п.п.3.1.1.п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з: передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.7.3.ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Оскільки частина господарських операцій була здійсненна на момент набрання законної сили Податкового кодексу України, то ст.185 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу /орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положенням Митного кодексу України для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Крім того, відповідно до п. 187.1.ст.187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

У відповідно до п.п. 7.4.1.п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із Сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно до п.п. 7.2.3.п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків

У відповідності до п.п.7.4.5. сп.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями

Положення п.п.7.5.1.п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин дата здійснення першої з подій :або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг)

Як вбачається із матеріалів акту перевірки від 21.10.2011р., підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень стало виявлення факту укладення позивачем правочинів з його контрагентами без мети реального настання наслідків, що обумовлені ними.

Судом першої інстанції встановлено, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Нафто-сервіс» носять реальний і товарний характер, що підтверджується податковими накладними, товарно - транспортними накладними, актами від 03.09.2010р., 04.09.2010р., 09.09.2010р., 15.09.2010р. 23.09.2010р., 29.09.2010р., 01.10.2010р. 12.10.2010р., 25.10.2010р., 26.01.2011р., 24.01.2011р.21.01.2011р.,23.05.2011р., рахунками-фактурами від 15.09.2010р., 29.09.2010р., 12.10.2010р., (а.с. 9-64, том 3) (а.с.30-31, 85-86, 143-156 том 2) ( а.с.6-51 том 6), договірами купівлі продажу нафтопродуктів від 02.09.2010р., від25.01.2011р. (а.с.32-46, том № 2). Так само висновки податкового органу стосовно господарських відносин позивача з ТОВ «Крокус К» спростовуються доказами, дослідженими судом першої інстанції - рахунком на оплату, видатковими накладними, податковими накладними, актами від 06.12.2010р.,08.12.2010р., 13.12.2010р., 16.12.2010р, 17.12.2010р., 20.12.2010р., 23.10.2010р., 27.12.2010р., 28.12.2010р., 11.01.2011р., 17.01.2011р., 18.01.2011р., 26.01.2011р.,08.02.2011р., 15.02.2011р., 22.02.2011р., 25.02.2011р., (а.с.64-178, том 3) (а.с 79-201, том 6), договором поставки від 01.01.2011р. (а.с. 47-53, том № 2).

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги висновки актів перевірки Кременчуцької ОДПІ та Ленінському районі м. Севастополя, оскільки такі не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, не спричиняють виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а отже, не породжують правовідносин, і не можуть вважаться належними доказами в розуміння ст. 69 КАС України.

У відповідності до п. 1.32.ст.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Так, відповідно до п.4.1.ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Валовий доход включає в себе загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону, відповідно до п.4.1.1 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

У висновках акту перевірки від 21.10.2011р. відповідачем зафіксовано, що ТОВ «Вінакольд» не мало право віднести до валових витрат витрати по придбанню паливно-мастильних матеріалів з ТОВ «Ойл Центр СЛ» та ТОВ «Ойл Трейдінг», однак судом першої інстанції було встановлено безпідставність такого висновку за наступних обставин.

У відповідності до договорів поставки нафтопродуктів, ТОВ «Ойл Трейдінг» зобов'язувався здійснити поставку нафтопродуктів, а ТОВ "Вінакольд" зобов'язувався прийняти товар та оплати його ( а.с.23-28, том 2). Судом першої інстанції також досліджено договір купівлі-продажу від 13.01.2011р. (а.с.54-55 том 2). На підтвердження господарських операцій позивача з ТОВ «Ойл Центр СЛ» суду першої інстанції були надані податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні від 13.01.2011р.,21.01.2011р. (а.с.61-62 том 6).

Положення п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363 (надалі правила), передбачено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Замовник у разі потреби може виписувати додаткові екземпляри товарно-транспортної накладної, кількість яких визначається угодою між Замовником та Перевізником. Усі екземпляри товарно-транспортної накладної як основні, так і додаткові, повинні мати єдину серію і номер. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику, що визначено п.п.11.5 -11.7 Правил.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.п.7.5.6 п.7.5 ст.7 «Про затвердження Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України» затвердженої Наказом від 20.05.2008 N 281/171/578/155 відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Положення п.п.7.5.7п.7.7 ст.7 «Про затвердження Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України» затвердженої Наказом від 20.05.2008 N 281/171/578/155 ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наявні в матеріалах справи ТТН є документами, що підтверджують факт транспортування товарів, і неточності або помилки, допущені при їх заповненні, не є порушенням податкового законодавства, відтак вказаного висновку не спростовують.

Стовно господарських операцій між позивача та ТОВ «Ревю», судом першої інстанції встановлено, що нафтопродукти, придбані позивачем у ТОВ «Ревю», транспортувались залізницею безпосередньо від станції, де здійснювався налив палива в цистерни або переадресація цистерн (станція відправлення) до станції призначення, без проміжного зливу-наливу та зберігання цих нафтопродуктів позивачем, що підтверджують договори поставки від 05.05.2011р. (а.с.56-61 том 2). Саме тому, ТОВ «Ревю», як і позивач не є ані відправником, ані одержувачем нафтопродуктів та не має правових відносин з перевізниками - підприємствами залізничного транспорту, що в свою чергу, спростовує висновки податкового органу щодо безтоварності господарських операцій між ТОВ «Ревю» та позивачем.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень.

При вирішенні спору судом першої інстанції враховано правову позицію Верховного суду України, викладену, зокрема, в постанові Пленуму Верховного Суду України, від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", та Вищого адміністративного суду України згідно Інформаційного листа ВАСУ від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби".

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо часткового задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 11 червня 2012 року .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Залімський І. Г.