Рішення № 24651690, 10.04.2012, Деснянський районний суд міста Києва

Справа № 2-1203/12

РІШЕННЯ

іменем України

10.04.2012

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - ЛІСОВСЬКОЇ О.В.

при секретарі - Пархоменко Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об"єкти нерухомого майна", треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання недійсними договорів, скасування записів та визнання права користування жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсними договорів, скасування записів та визнання права користування жилим приміщенням, мотивуючи свої вимоги тим, що в 1990 році він отримав ордер на квартиру АДРЕСА_1 на сім"ю з 4 осіб: він, дружина ОСОБА_6, син ОСОБА_7, донька ОСОБА_8, в яку вони вселилися всією сім"єю. В 2000 році у нього трагично загинув син, смерть якого вони тяжко переживали. В 2002 році до квартири був прописаний батько позивача ОСОБА_9 В цьому ж році дружина позивача отримала квартиру АДРЕСА_2, у зв"язку з чим позивач був знятий з реєстраційного обліку в спірній квартирі і був зареєстрований в квартирі дружини. Але фактично на той час між ними були припинені сімейні стосунки, сім"я розпалась і вони не змогли жити разом. До квартири дружини позивач ніколи не вселявся, не переїздив, речі свої не перевозив, а постійно проживав у своїй квартирі, з якої ніколи не виїздив. У вересні 2005 року з нього було стягнуто аліменти на утримання дочки, а в 2006 році шлюб між ними було розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_9. Весь цей час він постійно проживає у спірній квартирі, сплачує комунальні послуги та необхідні платежі, здійснює поточний ремонт квартири, а іншого житла він не має. Оскільки він на законних підставах набув право на проживання в спірній квартирі, а зняття з реєстраційного обліку не є підставою для позбавлення його права на проживання в квартирі, позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом, в якому просить визнати за ним право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1

В судовому засіданні позивач та його представник уточнили позовні вимоги. Пояснили, що після подання позову до суду 14.12.2011 року позивач прийшов додому і не зміг попасти до квартири, так як були замінені замки, в квартирі знаходилась стороння особа ОСОБА_3, який повідомив, що він є новим власником квартири. Дочка позивача ОСОБА_10 звернулася до міліції з заявою. Як стало відомо пізніше, 25.11.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру було підтверджено рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26.08.2011 року, але згідно листа суду вказана справа судом не розглядалася, що дає підстави стверджувати, що вказане рішення є підробленим. 29.12.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири. Вважають, що вказані договори є недійсними, оскільки первинний продаж квартири було вчинено ОСОБА_2 на підставі підробленого правовстановлюючого документу, тобто, особою, яка не мала права власності на квартиру, а тому не мала права її відчужувати. Враховуючи пояснення, позивач та його представник просили суд:

- визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 25.11.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом 11-ої державної нотаріальної контори;

- визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 29.12.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5;

- скасувати запис в реєстровій книзі Київського міського БТІ за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1, реєстровий номер 35084330, номер запису 3995 в книзі д. 1511-125 від 03.01.2012 року;

- скасувати запис в реєстровій книзі Київського міського БТІ за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, реєстровий номер 35084330, номер запису 3995 в книзі д. 1511-125 від 10.12.2011 року;

- скасувати запис в реєстровій книзі Київського міського БТІ за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1, реєстровий номер 35084330, номер запису 3995 в книзі д. 1511-125;

- стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_11 та ОСОБА_4 солідарно на користь позивача судові витрати по справі.

Представник відповідача - Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації - в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Пояснила, що оспорювані договори укладені відповідно до вимог діючого законодавства, доказів того, що судове рішення є підробленим, позивач суду не надав. Також зазначила, що в 2002 році ОСОБА_1 добровільно знявся з реєстраційного обліку у спірній квартирі, змінивши місце постійного проживання та зареєструвався в квартирі дружини, що була набута з державного житлового фонду на підставі ордеру, а тому позивач не має жодного права на визнання за ним права користування на спірну квартиру. Крім того, в спірній квартирі з моменту отримання ордеру були зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_6 та їх діти. В 2000 році з реєстраційного обліку був знятий ОСОБА_7, у зв"язку із смертю, а в 2002 році до квартири був зареєстрований батько позивача ОСОБА_9 В тому ж році позивач, його дружина та дочка за власними заявами знялися з реєстраційного обліку, добровільно змінили місце проживання та зареєструвались в квартирі АДРЕСА_2. Таким чином, змінивши місце проживання, позивач при цьому втратив право користування спірним жилим приміщенням. З 2002 року в спірній квартирі був постійно зареєстрований та проживав ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв"язку з чим був знятий з реєстраційного обліку. Під час свого життя ОСОБА_9 не звертався до ЖЕКу із заявами про реєстрацію позивача у спірній квартирі, не давав письмову згоду на реєстрацію сина в квартирі. На підставі викладеного представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_12 - в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Пояснив, що ОСОБА_4 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1. У вказаній квартирі вона зареєстрована, постійно проживає, сплачує квартплату та комунальні послуги, послуги електроенергії, уклала відповідні договори. Позивач намагається визнати за ним право користування жилим приміщенням, в якому проживає інша людина. Доказів того, що судове рішення є підробленим, позивач суду не надав. Крім того, на вказану квартиру складено технічний паспорт від 03.10.2011 року, що свідчить про проведення інвентаризації у спірній квартирі, що дає підстави вважати, що спірну квартиру повинен був показувати працівникам БТІ або сам позивач, або особи, яким він це довірив, оскільки обов"язкова присутність власника при проведенні огляду інженерами БТІ. Таким чином, позивач міг не проживати в спірній квартирі протягом тривалого часу. Також тривалий час не ставив питання про визнання за ним права користування жилим приміщенням, а в листопаді 2011 року позивачу було відмовлено в реєстрації у спірній квартирі. Також вважає, що ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності для звернення до суду, оскільки з 2002 року він зареєстрований за іншою адресою, весь час не ставив питання про визнання за ним права користування на спірну квартиру. На підставі викладеного представник відповідачки просив в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача - Київського міського БТІ - на початку судового розгляду просив вирішити позовні вимоги відповідно до вимог діючого законодавства. В подальшому представник в судове засідання не з"явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника відповідача, за наявних у справі матеріалів.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з"явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки не повідомила. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності відповідачки, за наявних у справі матеріалів.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з"явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності відповідача, за наявних у справі матеріалів.

Представник третьої особи - Головного управління юстиції у м. Києві - в судове засідання не з"явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду письмові пояснення щодо позову, в яких також просив розглядати справу у його відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника третьої особи, за наявних у справі матеріалів.

Третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_5 - в судове засідання не з"явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала суду письмові пояснення, в яких також просила розглядати справу у її відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності третьої особи, за наявних у справі матеріалів.

Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що спірним жилим приміщенням є однокімнатна квартира АДРЕСА_1.

Вказана квартира в 1990 році була отримана позивачем ОСОБА_1 на підставі ордеру № 5603 серії Б від 02.04.1990 року (а.с.78) на сім"ю з 4 осіб: він, дружина ОСОБА_6, син ОСОБА_7 та дочка ОСОБА_8, які були зареєстровані у вказаній квартирі.

В 2000 році ОСОБА_7 загинув, у зв"язку з чим був знятий з реєстраційного обліку у вказаній квартирі.

В 2002 році до квартири АДРЕСА_1 був зареєстрований батько позивача ОСОБА_9

В 2002 році дружина позивача ОСОБА_6 отримала квартиру АДРЕСА_2.

У зв"язку з отриманням квартири дружиною позивач ОСОБА_1, його дружина ОСОБА_6 та їх дочка ОСОБА_8 були зняті з реєстраційного обліку у спірній квартирі і зареєстровані до ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується відповідними картками (а.с.102-103).

В 2006 році шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 був розірваний.

ІНФОРМАЦІЯ_2 батько позивача ОСОБА_9 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.9), у зв"язку з чим був знятий з реєстраційного обліку у спірній квартирі.

Як встановлено судом, 25.11.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори (а.с.98).

Право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру підтверджується рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26.08.2011 року (а.с.68) по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, КП "Дирекція", Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, визнання незаконною вимоги про оплату заборгованості за житлово-комунальні послуги та визнання права власності на квартиру.

29.12.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (а.с.99).

Після укладення вказаного договору ОСОБА_4 була зареєстрована у спірній квартирі, що підтверджується довідкою форми А (а.с.109), проживає у квартирі, сплачує квартплату та комунальні послуги, послуги електроенергії, що підтверджується відповідними квитанціями (а.с.128-131).

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права користування жилим приміщенням, то судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сімї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сімї наймача, набувають рівного з іншими членами сімї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сімї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно із п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 2 від 10.03.1989 року, № 13 від 25.12.1992 року, № 15 від 25.05.1998 року, "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України", вирішуючи спори про право користування житловою площею осіб, які вселилися до наймача, суд повинен зясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сімї наймача, чи прописані вони в даному житловому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сімї, що проживають з ним, певний порядок користування житловим приміщенням. При цьому, як розяснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 01.11.1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування житловим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сімї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Однак, відсутність письмової згоди членів сімї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування житловим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Як встановлено при розгляді справи, позивач ОСОБА_1 ані під час життя батька, ані після його смерті до листопада 2011 року не звертався до ЖЕКу із заявами про реєстрацію у спірній квартирі, а ОСОБА_9 - не звертався із заявами про реєстрацію свого сина у квартирі, не давав відповідну згоду на його вселення до квартири.

Слід також зазначити, що дружина позивача в 2002 році отримала квартиру АДРЕСА_2 на підставі ордеру на сім"ю з трьох осіб - вона, чоловік та дочка. Тобто, дана квартира була отримана ними з державного житлового фонду.

Крім того, після отримання вказаної квартири позивач разом із дружиною та дочкою за власними заявами знялися з реєстраційного обліку у спірній квартирі, добровільно змінили місце постійного проживання та зареєструвались в квартирі АДРЕСА_2. При цьому позивач втратив право користування спірним жилим приміщенням.

На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 надав суду копію Договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 21.12.2009 року (а.с.10), підписаний ним, укладений між позивачем та КП "Дирекція". Але слід зазначити, що такий Договір сторонами не укладався і не реєструвався, що підтверджується листом в.о. директора КП "Дирекція" від 30.01.2012 року (а.с.54).

Позивачем також в судовому засіданні не надано належних доказів на підтвердження того, що він постійно проживає в спірній квартирі.

Так, слід зазначити, що при оформленні договорів купівлі-продажу квартири працівниками БТІ виготовлявся технічний паспорт на спірну квартиру від 03.10.2011 року (а.с.252-254).

Відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об"єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року № 127, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 року за № 582\5773, роботи з інвентаризації повинні здійснюватися за обов"язковою участю власника (власників) будинків, у присутності якого (яких) проводиться обстеження, що фіксується в абрисі чи ескізі, з обов"язковим підписанням цих документів власником (власниками), а також, що підставою для проведення поточної інвентаризації є зміна власника.

З письмових матеріалів справи вбачається, що в жовтні 2011 року до спірної квартири з"являлися інженери Київського міського БТІ для обстеження спірної квартири. Але той факт, що позивачу про це відомо не було, може свідчити лише про те, що в спірній квартирі він не проживав.

Посилання позивача на те, що він з вересня 2011 року не міг проживати у спірній квартирі, не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні і був спростований належними доказами.

Тим більше не є зрозумілим відсутність звернень позивача ОСОБА_1 з заявами до міліції з приводу неможливості попасти до спірної квартири, а також щодо зміни замків в його квартирі. З відповідно заявою до міліції звернулася лише дочка позивача - ОСОБА_10

Під час розгляду справи також встановлено, що позивач на даний час постійно проживає у своєї цивільної дружини в квартирі АДРЕСА_3.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила, що позивач ОСОБА_1 проживав разом із її мамою в спірній квартирі постійно. У вересні 2011 року він поїхав в село, а коли повернувся, то в квартирі проживали сторонні особи, він не міг попасти до квартири, у зв"язку з чим вона викликала працівників міліції і тоді батько повернувся до квартири. Але жити в квартирі не зміг, так як постійно виникали проблеми з замком.

Допитаний судом свідок ОСОБА_16 пояснив, що він знає ОСОБА_1 з кінця 2009 року, зазначив, що останній постійно в квартирі АДРЕСА_1 У вересні 2011 року позивач звернувся до нього та дочки з проханням допомогти у вирішенні питання з квартирою, оскільки в ній перебувають сторонні особи. Він з ОСОБА_10 приїхали до квартири, двері в ній ніхто не відчиняв і вони викликали працівників міліції.

Допитана судом свідок ОСОБА_6 (колишня дружина позивача) лише підтвердила той факт, що до квартири АДРЕСА_2 позивач відмовився вселятися, але продовжує бути зареєстрованим в її квартирі і відмовляється знятися з реєстраційного обліку. Також зазначила, що ніяких перешкод в проживанні позивачу в її квартирі вона не чинили і не чинить.

Але пояснення свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_16, як доказ позовних вимог ОСОБА_1, суд до уваги прийняти не може, оскільки ОСОБА_10 є дочкою позивача, а ОСОБА_16 - нареченим дочки, а тому є заінтересованими особами по даній справі і не можуть надавати об"єктивні свідчення. Крім того, їх покази протирічать іншим доказам по справі, дослідженим судом.

В судовому засіданні позивачем не надано пояснень та відповідних доказів з приводу того, чому не він, ні його цивільна дружина, з якою він, начебто, проживав в спірній квартирі, жодного разу не зверталися до міліції з приводу захоплення (на їх думку) невідомими особами їх квартири з особистими речами та документами.

Також судом не приймаються до уваги посилання позивача на те, що він не мав можливості нікуди звертатися через стан здоров"я, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Згідно із Правовими позиціями щодо розгляду судами окремих категорій справ (розділ "Житлове право") відповідно до ст. 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Тому при незаконному позбавленні права користування жилим приміщенням та обставина, що особа, яка купила це приміщення, є добросовісним набувачем, не може бути підставою для відмови у відновленні порушеного права і визнанні недійсним акта про приватизацію та угоди про відчуження жилого приміщення.

Як вбачається з наданих суду доказів, позивач ОСОБА_1 не підтвердив факт постійного проживання в спірній квартирі, ведення спільного господарства з батьком, наявність спільного бюджету, наявність дозволу наймача на вселення позивача до квартири, ОСОБА_1 має інше житло, реєстрацію в квартирі, не надав належних доказів в обгрунтування своїх позовних вимог про визнання за ним права користування жилим приміщенням, з урахуванням вимог діючого законодавства, суд вважає, що підстав для задоволення позовних вимог в цій частині немає.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири та скасування записів в реєстровій книзі, то судом встановлено наступне.

Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду з захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусового виконання обов"язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання угод недійсними з підстав їх невідповідності вимогам закону.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьої, п"ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов"язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов"язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину... Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідків окремих видів недійсних правочинів.

Таким чином, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст. 215, 216 ЦК України.

Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндікаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, що мають право витребувати майно у добросовісного набувача.

При оформленні договорів купівлі-продажу спірної квартири нотаріусами перевірялась наявність заборон в єдиному реєстрі і будь-яких заборон на відчуження квартири не було. Також квартира не перебувала в спорі, при здійсненні її продажу було дотримано всіх вимог діючого законодавства. На даний час власником квартири є ОСОБА_4, яка є добросовісним набувачем.

Згідно із вимогами ст. 387, 338 ЦК України у добросовісного набувача витребувати майно може тільки власник. Але позивач ніколи не був власником спірної квартири, а тому не має права пред"являти вимоги до добросовісного набувача.

Крім того, відповідно до вимог ст. 215 ЦК України те, що позивач вважає, що має право користування жилим приміщенням, не робить його заінтересованою особою, а тому не надає права вимагати визнання недійсними правочинів, стороною яких він не був.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необгрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 15, 60, 88, 212-215 ЦПК України, Конституцією України, ст. 203, 215, 216, 330, 388 ЦК України, ст. 58, 59, 64, 65 Житлового кодексу України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", постановою Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України", -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення.

Головуючий: