Ухвала суду № 24610971, 07.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" червня 2012 р. м. Київ К-23161/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернігові (далі -ДПІ)

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.06.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010

у справі № 2а-9093/09/2570

за позовом приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «АНТ-СК»(далі -Підприємство)

до ДПІ

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.06.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010, позов задоволено; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 21.08.2008 № 0003622320/0/0 з мотивів відсутності порушень з боку позивача у формуванні податкового кредиту у перевірений період.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про відсутність факту використання орендованих приміщень у господарській діяльності позивача як підстави для віднесення до податкового кредиту суми ПДВ у складі сплачених орендних платежів. Крім того, ДПІ наголошує на факті одночасної передачі спірних приміщень в оренду декільком суб'єктам господарювання, що свідчить про фіктивний характер операцій з поставки орендних послуг Підприємству.

Справу розглянуто в письмовому провадженні відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування за квітень 2008 року в розмірі 50238 грн., став висновок податкового органу про незаконне включення Підприємством до податкового кредиту у ІІ кварталі 2007 року сум ПДВ у складі орендної плати за оренду нежитлового виробничого приміщення площею 2207,77 кв.м, розташованого по вул. Одинцова, 17-а у м. Чернігові. Так, в ході проведення ДПІ виїзної позапланової перевірки Підприємства з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника за квітень 2008 року, оформленої актом від 24.07.2008 №55223/22821370, податковим органом було виявлено, що вказане приміщення орендується позивачем за договором суборенди від 01.03.2007 № 18-06А, укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю «РА-ТЕЛ»(орендодавець), однак, за висновком податкового органу, фактично не використовувалося у господарській діяльності Підприємства у ІІ кварталі 2007 року та було об'єктом оренди і за іншими договорами суборенди, укладеними названим орендодавцем з іншими суб'єктами господарювання у той самий період.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, однієї з визначальних умов для віднесення сум ПДВ у складі придбаних товарів (послуг) до податкового кредиту є наявність господарської мети під час такого придбання, незалежно від результатів фактичного використання.

А тому для встановлення правомірності формування платником податкового кредиту податковим органам слід оцінювати власне намір такого платника щодо використання придбаних товарів, послуг у господарській діяльності. Питання ж обґрунтованості, доцільності витрат платника (у тому числі і витрат на сплату ПДВ у складі вартості товарів, послуг) з точки зору ефективності одержаного результату перебуває поза межами повноважень податкового органу та не може впливати на реалізацію платником права на податкову вигоду.

З урахуванням викладеного власне відсутність у позивача доходу від використання орендованого приміщення не є обставиною, що свідчить про незаконно сформований Підприємством податковий кредит за операціями з поставки йому орендних послуг.

Водночас за відсутності факту реального виконання цих операцій суми ПДВ у складі вартості придбаних орендних послуг не підлягають врахуванню під час визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

А відтак з урахуванням доводів ДПІ про те, що у перевіреному періоді деякі з орендованих позивачем приміщень також були передані товариством з обмеженою відповідальністю «РА-ТЕЛ»в суборенду іншим господарюючим суб'єктам, як-от -приватному підприємству «Виробничо-комерційна фірма «Данко»за договором суборенди від 12.04.2007 № 21 (а.с. 86-87) та товариству з обмеженою відповідальністю «ТІМ ПРЕВЕНТ-Україна»за договором суборенди від 07.08.2007 № 30-07/А (а.с. 83-85), в даному разі для правильного вирішення цього спору судам слід було більш ретельно перевірити фактичне виконання операцій з передачі позивачеві відповідних приміщень у тимчасове користування, за необхідності витребувавши у сторін додаткові докази і пояснення з приводу вказаних фактів та допитавши свідків, яким відомі відповідні обставини.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають Вищому адміністративному суду України права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, оскаржувані рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого суду слід врахувати викладене, перевірити усе коло обставин щодо фактичної передачі позивачеві в оренду спірних приміщень, та на підставі встановленого прийняти законне і обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернігові задовольнити частково.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.06.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010 у справі № 2а-9093/09/2570 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко