Ухвала суду № 2460654, 03.07.2008, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2008 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Бабенка К.А.,

суддів: Глущенко Я.Б.,

Межевича М.В.,

при секретарі Богдан О.М.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області на Постанову господарського суду Київської області від 09 липня 2007 року у справі за адміністративним позовом Приватного виробничого підприємства ″Укрпромгеологія″ до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень Білоцерківської ОДПІ № 000071232/1360 від 12.04.2007, № 000070232/0/1358 від 12.04.2007,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2007 року ПВП ″Укрпромгеологія″ звернулося до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Білоцерківської ОДПІ № 000071232/1360 від 12.04.2007, № 000070232/0/1358 від 12.04.2007.

Постановою господарського суду Київської області від 09 липня 2007 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що оскаржену Постанову прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим просить зазначену Постанову скасувати та прийняти нову.

Заслухавши у судовому засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення представника Відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем проведено перевірку Позивача з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 30.09.2006.

За результатами перевірки Відповідачем складено Акт № 1057/23-2/32393882/92 від 30.03.2007 (далі - Акт).

На підставі Акта було видано податкове повідомлення-рішення:

№ 00071232/0/1360, яким на підставі порушення п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України ″Про податок на додану вартість″ від 03.04.1997 визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 324 508, 50 грн., з яких основний платіж складає 216 339, 00 грн., штрафні санкції - 108 169, 50 грн.

№ 00070232/0/1358, яким на підставі порушення п. 1.32 ст. 1, п.п. 4.1.6 п.4.1 ст. 4, п. 5.1, п. 5.9 ст. 5 Закону України ″Про оподаткування прибутку підприємств″ від 28.12.1994 визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 77 536, 50 грн., з яких основний платіж складає 51 691, 00грн., штрафні санкції - 25 845, 50 грн.

В Акті перевірки зазначено, що Позивачем завищено суму податкового кредиту з ПДВ за серпень 2005 року по операціях з ТОВ ″Лідерторг-ТД″ на суму 204 672, 25 грн. Такий висновок зроблено на підставі відомостей про анулювання реєстрації ТОВ ″ Лідерторг-ТД ″, як платника податку на додану вартість з 01.04.2004 на підставі рішення суду Солом'янського районного суду м. Києва від 13.10.2006, Державною податковою інспекцією у Соломнському районі м. Києва.

Відповідно до п п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України ″Про податок на додану вартість″ від 03.04.1997 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього ж Закону.

Відповідно до п. 2, п. 5 Наказу ДПА України від 30.05.1997 № 165 ″Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення″, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, податкова накладна вважається недійсною в разі її заповнення іншою особою.

Виходячи з наведеного, Відповідач в Акті зробив висновок, що ТОВ ″Лідерторг-ТД″ не являється платником податку на додану вартість з 01.04.2004, а отже податкові накладні, які виписувалися ТОВ ″Лідерторг-ТД″ з 01.04.2004 на адресу Позивача, слід вважати недійсними, а відтак не могли бути підставою для включення до податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень 2005 року суми 204 672, 25 грн.

Також перевіркою встановлено, що згідно виписки банку № 150 від 17.08.2006 Позивач отримав від СПД ОСОБА_1 кошти на автошини в сумі 70 000, 00 грн. Відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 ″Про податок на додану вартість″ від 03.04.1997 датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбулася будь-яка з подій, що сталася раніше або дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг) або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податків.

Відповідно до документів, які були надані для перевірки, Позивач не визначив податкові зобов'язання за серпень 2006 року по отриманій від СПД ОСОБА_1 оплаті за товари на суму 70 000, грн., не виписав по зазначеній операції податкову накладну, і як наслідок занизив податкові зобов'язання по податку на додану вартість за серпень 2006 року на 11 666, 67 грн.

Також в Акті перевірки Відповідачем зазначено, що Позивачем, в порушення п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 та п. 5.9 ст. 5 Закону України ″Про оподаткування прибутку підприємств″ від 28.12.1994 занижено суму валового доходу на 2440, 00 грн. та завищено суму валових витрат на 204 325, 00 грн., в т.ч. за 3 квартали 2005 року на 204 325, 00 грн. та за 2005 рік на 204 325, 00 грн.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов вірного висновку щодо неможоливості погодитися з висновком Акта.

Як вбачається з матеріалів справи між ТОВ ″Лідерторг-ТД″ та Позивачем був укладений Договір від 04.01.2005.

На підставі даного Договору Позивачем придбавалися товари (роботи, послуги) протягом серпня 2005 року, на підтвердження чого останній отримував від продавців податкові накладні.

Відповідно до п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України ″Про податок на додану вартість″ від 03.04.1997 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п.п. 7.2.4. ст. 7 цього ж Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суд першої інстанції вірно вказав, що не можна погодитись з висновком Відповідача про те, що ТОВ ″Лідерторг-ТД″ не є платником податку на додану вартість з огляду на анулювання його свідоцтва платника податку з моменту його реєстрації, а саме з 01.04.2004.

Відповідно до рішення Верховного Суду України у справі № 21-511 во 06 від 13.02 2007 наявність у підприємства умислу на укладення угоди з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не може бути підтверджено лише рішенням районного суду про визнання недійсними установчих документів, свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи та свідоцтва платника податку на додану вартість однієї з сторін договору.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними має бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішується питання про задоволення вимог кредиторів, у тому числі держави. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства, свідоцтва платника податку на додану вартість, скасування його державної реєстрації не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Крім того, згідно з інформацією про анулювання свідоцтв платників податку на додану вартість, яка міститься на офіційному сайті ДПА України, свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ ″Лідерторг-ТД″ № 36094174 було анульовано лише 18.10.2006.

Отже, на момент складання податкових накладних ТОВ ″Лідерторг-ТД″ було платником податку на додану вартість, а відтак мало право на їх складання та видачу.

З огляду на вищезазначене, висновки Відповідача про те, що позивачем порушені вимоги п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997, є невірними, а тому сума податкового кредиту у розмірі 204 672,00 грн., визначена позивачем у податковій декларації за серпень 2005 року (копії наявні в матеріалах справи), підтверджується відповідними податковими накладними.

Судом встановлено, що в порушення п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 Позивачем у серпні 2006 року, згідно виписки банку № 150 від 17.08.2006, було отримано від СПД ОСОБА_1 попередню оплату за автошини в сумі 70 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 11 666,67 грн.), яку Позивач не відобразив у податкових зобов'язаннях за серпень 2006 року та не виписав по зазначеній операції податкову накладну.

Як вбачається з матеріалів справи, у січні 2007 року Позивач знову отримав від СПД ОСОБА_1 кошти за автошини у розмірі 70 000,00 грн.

29.01.2007 року СПД ОСОБА_1 від Позивача отримав товар на загальну суму 140 000,00 грн.

Позивачем складена та видана податкова накладна на загальну суму 140 000,00 грн. в т.ч. ПДВ - 23 333,33 грн.

Як передбачається п. 17.2 (б) ст. 17 Закону України ″Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами″ від 21.12.2000 № 2181-III, у випадку, коли платник податку, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, такий платник відображає суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Суми податку на додану вартість у розмірі 23 333,33 грн. включені до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість у січні 2007 року по факту відвантаження товару. В підтвердження включення сум податку на додану вартість до складу податкових зобов'язань Позивачем надано копії реєстру виданих податкових накладних за січень 2007 року та податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2007 року.

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач самостійно виявив факт заниження податкового зобов'язання до початку його перевірки Відповідачем та збільшив суму його податкових зобов'язань з ПДВ за січень 2007 року відповідно на 11 666,67 грн.

Відтак, судова колегія погоджується із рішенням суду першої інстанції, що донарахування Позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 216 339,00 грн. в т.ч. за серпень 2005 року - 204 672,00 грн., за серпень 2006 року - 11 667,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій здійснено Відповідачем безпідставно.

Також, судом першої інстанції встановлено, що операції з відображення в бухгалтерському та податковому обліку факту розкрадання майна вже були предметом попередньої перевірки, яка проводилася Відповідачем у період з 31.10.2005 по 18.11.2005.

За результатами попередньої перевірки, яка відображена в Акті перевірки від 25.11.2005 № 521/23-02/32393882, встановлено факт розкрадання на підприємстві Позивача матеріальних цінностей, а саме: автошин у кількості 1800 штук на загальну суму 245 190,00 грн. в т.ч. податку на додану вартість - 40 865 грн.

Факт крадіжки підтверджено в Акті огляду складських приміщень від 08.06.2005, Наказі від 08.06.2005 року про проведення інвентаризації по складу № 2, Листі Білоцерківського міського відділу ГУ МВС України в Київській області від 04.11.2005 № 8614 про порушення кримінальної справи по факту крадіжки 08.06.2005, інвентаризаційним описом ТМЦ від 08.06.2005.

В Акті попередньої перевірки зроблено висновок про те, що Позивач суму збитків у розмірі 245190,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 40 865,00 грн.) повинен був віднести у червні 2005 року на позабалансовий рахунок до виявлення винних осіб та встановлено, що Позивачем було занижено валові витрати за 1 півріччя 2005 року по рядку 04.2 ″Убиток балансової вартості запасів″ на суму 204325,00 грн.

А в Акті перевірки від 30.03.2007 Відповідач робить протилежний висновок про те, що Позивачем завищено суму валових витрат за 3 квартали на суму 204 325,00 грн.

Судова колегія погоджується із рішенням суду першої інстанції, що такий висновок суперечить нормам Закону України ″Про оподаткування прибутку підприємств″ від 28.12.1994.

Відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України ″Про оподаткування прибутку підприємств″ від 28.12.1994, платник податку веде податковий облік приросту (убитку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Згідно з п. 27 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 246, вартість повністю втрачених запасів списуються на витрати звітного періоду. Суми нестач і втрат від псування цінностей до прийняття рішення про конкретних винуватців відображаються на позабалансових рахунках. Після встановлення осіб, які мають відшкодувати втрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості (або інших активів) і доходу звітного періоду.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань та господарських операцій підприємств та організацій, затвердженої наказом Мінфіну від 30.11.1999 року № 291, облік нестач грошових коштів та інших цінностей і втрат від псування цінностей, що виявлені в процесі заготовлення, переробки, збереження, та реалізації ведеться на субрахунку 947 "Нестачі і втрати від псування цінностей". Одночасно із списанням цінностей, винних у нестачі яких не встановлено, на витрати, балансова вартість списаного активу зараховується на позабалансовий рахунок 07 "Списані активи".

Зменшення суми невідшкодованих нестач і втрат від псування цінностей на субрахунку 072 "Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей" відображається після вирішення питання про винуватців з одночасними записами за дебетом субрахунку 375 "Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків" і кредитом субрахунку 716 "Відшкодування раніше списаних активів" в сумі, що належить до відшкодування винуватцями.

Таким чином, враховуючи те, що згідно показників бухгалтерського обліку позивачем у червні 2005 року було застосовано бухгалтерську проводку Дебет рахунку 375 „Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків" - Кредит рахунку 282 „Товари в торгівлі" на суму 204 325,00 грн., а коригування валових витрат у сторону зменшення або збільшення не проводилося, судова колегія погоджується, що висновок про заниження Позивачем податку на прибуток підприємств у сумі 51691,00 грн. є безпідставним.

Судом першої інстанції встановлено, що під час періоду, який перевірявся Позивач згідно договорів № 61/487 від 19.05.2005, № 82/585 від 30.06.2005, № 99/702 від 22.08.2005, № 152/957 від 02.12.2005, № 56/1569 від 18.06.2006 виступав дилером ЗАТ ″Росава″ та здійснював реалізацію продукції підприємства та проводив організацію продажу продукції ЗАТ ″Росава″ через свої магазини.

За умовами вказаних договорів транспортування продукції здійснюється автотранспортом Позивача за його рахунок.

Позивачем до матеріалів справи надано договір № 02-05 від 03.01.2005, укладений між ним та приватним підприємцем ОСОБА_2. про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезень вантажів.

На підставі вказаного договору послуги з транспортування товарів із складу ЗАТ ″Росава″ на склад Позивача надавались приватним підприємцем ОСОБА_2 на платній основі. За надання послуг з транспортування продукції по картці рахунку 68.5 ″Розрахунки з іншими кредиторами″ за позивачем рахується заборгованість перед ОСОБА_2

Відповідно до п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України ″Про оподаткування прибутку підприємств″ від 28.12.1994 до складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат сплачених або нарахованих протягом звітного періоду в зв'язку з підготовкою організацією, веденням виробництва, продажем продукції, охороною праці.

Згідно з правилами ведення податкового обліку, закріпленими ст. 11 Закону України ″Про оподаткування прибутку підприємств″ від 28.12.1994, датою збільшення валових витрат вважається будь-яка з подій, що сталася раніше або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податків результатів робіт (послуг).

Відтак, висновок Відповідача про порушення Позивачем п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України ″Про оподаткування прибутку підприємств″ від 28.12.1994 та заниження суми валового доходу підприємства на 2440,00 грн. не підтверджується жодними матеріалами справи.

Крім того, судова колегія також погоджується із рішенням суду першої інстанції щодо неправомірності проведення Відповідачем повторної перевірки Позивача за період, який вже перевірявся.

Згідно Указу Президента ″Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності″ від 23.07.1998 № 817/98, вищестоящий контролюючий орган вправі прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу. Державна податкова адміністрація України вправі прийняти рішення про проведення повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності у разі, коли таке рішення оформляється наказом за підписом її Голови.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права у зв'язку із чим, апеляційну скаргу залишає без задоволення, а Постанову господарського суду Київської області від 09 липня 2007 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області залишити без задоволення, а Постанову господарського суду Київської області від 09 липня 2007 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня її складення в повному обсязі.

Ухвалу складено в повному обсязі 07.07.2008.

Головуючий суддя К.А. Бабенко

Судді: Я.Б. Глущенко

.М.В. Межевич