Ухвала суду № 24590090, 18.05.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Захарова О.В.

Суддя-доповідач - Бишов М. В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2012 року справа №2а/1270/1264/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Бишова М.В.

суддів Компанієць І.Д., Шальєвої В.А.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 березня 2012 року по адміністративній справі № 2а/1270/1264/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганський акумулятор-1» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.01.2012р.,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 16 березня 2012р. задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганський акумулятор-1» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.01.2012р.

Визнані протиправними та скасовані податкове повідомлення - рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 27.01.2012р. №000008236 про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Луганський акумулятор 1» розміру від'ємного значення податку на додану вартість на суму 61242 грн за березень 2011 року та від 27.01.2012р. №0000132310 про донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Луганський акумулятор 1» грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 61242 грн за березень 2011 року і штрафної санкції 1 (одна) гривня.

Стягнуто на користь позивача з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 612 грн. 42 коп.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення, що дає суду право розглянути справу у їх відсутність у порядку письмового провадження на підставі ст.197 ч.1 п.2 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «Луганський акумулятор - 1» є юридичною особою (а.с.69, 117), перебуває на податковому обліку у Ленінській МДПІ у м. Луганську в якості платника податків.

У відповідності до вимог Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (який був чинним до 01 січня 2011 року) позивача зареєстровано платником податку на додану вартість.

Основним видом діяльності ТОВ «Луганський акумулятор - 1» згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, Статуту підприємства у новій редакції серед іншого, є виробництво гальванічних елементів (електричних акумуляторів та первинних елементів (а.с.69, 70-71, 117).

За ліцензією Міністерства фінансів України з необмеженим терміном дії серії АВ №563561, ТОВ «Луганський акумулятор - 1» здійснює збирання, первинну обробку відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного камінні, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння (а.с.118).

У період з 16.12.2011р. по 06.01.2012р. Ленінською МДПІ у м. Луганську була проведена позапланова виїзна перевірка позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганський акумулятор - 1» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.09.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.09.2011р., за результатами якої складено акт №30/23/31260477 від 16.01.2012р. та довідка до зведеного акту №30/23/31260477 від 16.01.2012р. про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганський акумулятор - 1» з питань декларування від'ємного значення за травень 2010 року, грудень 2010 року, березень 2011 року, вересень 2011 року (а.с.8-43, 44-49).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Луганський акумулятор-1» п.п.14.1.181, п.14.1. ст.14, п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Луганський акумулятор-1» завищено податковий кредит на суму 61242,00 грн за березень 2011 року; на порушення п.200.1, п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України ТОВ «Луганський акумулятор-1» завищено від'ємне значення у сумі 61242,00 грн за березень 2011 року.

На підставі акту перевірки №30/23/31260477 від 16.01.2012 Ленінською МДПІ у м. Луганську прийняті податкові повідомлення рішення:

- податкове повідомлення-рішення форми «В4» №0000082360 від 27.01.2012р., яким за порушення п.200.1, п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України ТОВ «Луганський акумулятор - 1» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 61242,00 грн (а.с.6);

- податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000132310 від 27.01.2012р., яким за порушення п.п.14.1.181, п.14.1. ст.14, п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України ТОВ «Луганський акумулятор - 1» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 61242,00 грн.(а.с.7).

З акту перевірки від №30/23/31260477 від 16.01.2012р. вбачається, що податковий орган, посилаючись на ст.203, ст.207, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України щодо недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними з причин здійснення з покупцями та з постачальниками по операції купівлі-продажу нікчемних правочинів, визнаються нікчемними правочини, укладені між ТОВ «Луганський акумулятор-1» і ПРАТ «Доіреа» та між ТОВ «Луганський акумулятор-1» і ТОВ «Нанотек» та по ланцюгу постачання.

Висновок Ленінської МДПІ у м. Луганську про порушення позивачем положень п.200.1, п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України по взаємовідносинам з ПРАТ «Доіреа» ґрунтується на акті ДПІ у Амур-Нижньодніпровскому районі м. Дніпропетровська №1690/23-2/03598943 від 02.08.2011р. про результати невиїзної позапланової документальної перевірки ПРАТ «Доіреа» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за березень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «СВС Гарант». Згідно цього акту, перевіркою ПРАТ «Доіреа» не підтверджено наявність поставок від ТОВ «СВС «Гарант» до підприємств покупців, та зроблений висновок про нікчемність угод, відсутність бази та об'єкту оподаткування податком на додану вартість ПРАТ «Доіреа». У ТОВ «СВС «Гарант» відсутні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, тому, згідно до ч. 1,5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, такі угоди є нікчемними.

Висновок відповідача про порушення п.п.14.1.181, п.14.1. ст.14, п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України по взаємовідносинам з ТОВ «Нанотех» зроблений на підставі даних, зазначених у постанові слідчого ДПІ в Кіровському районі м. Дніпропетровська від 19.09.2011р. про проведення позапланової документальної перевірки ТОВ «Луганський акумулятор-1», згідно якої за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «СВС Гарант» порушена кримінальна справа №99116506, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України.

В постанові слідчого ДПІ в Кіровському районі м. Дніпропетровська від 19.09.2011р. про проведення позапланової документальної перевірки ТОВ «Луганський акумулятор - 1» зазначено, що в ході досудового слідства було встановлено, що підприємство TOB «Нанотек» перереєстроване невстановленими особами на «підставних» осіб, за матеріальне винагородження, не маючи при цьому на меті здійснення підприємницької діяльності. Особи, які вказані в статутних, реєстраційних, фінансових та бухгалтерських документах TOB «Нанотек» ніякої фінансово-господарської діяльності підприємства не здійснювали. Крім цього, невстановлені особи у 2010-2011 році, не маючи на меті здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність (виготовлення, придбання, продаж товарно-матеріальних цінностей, виконування чи придбання робіт та послуг тощо), використовуючи реквізити, печатки та рахунки придбаних ними «фіктивних» суб'єктів господарської діяльності підприємства TOB «Нанотек», документально оформляли неіснуючі (безтоварні) операції на отримання товарно-матеріальних цінностей, робіт та послуг, після чого ці документи використовувались (різними суб'єктами господарської діяльності на території України, в тому числі TOB «Луганський акумулятор-1») для відображення в бухгалтерському та податковому звітах, з метою незаконного, протиправного формування податкового кредиту та заниження свої податкових зобов'язань по сплаті до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства.

Отже, на думку відповідача, згідно постанови слідчого про проведення позапланової документальної перевірки встановлено, що TOB «Нанотек» використовувало підроблені документи бухгалтерської та податкової звітності. Податкова накладна виписана ТОВ «Нанотек» від 11.03.2011р. №113 з порушеннями діючого податкового законодавства та у відповідності до вимог ст. 198 Податкового кодексу України суми податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними не можуть відноситися до податкового кредиту.

Відповідно до 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у звязку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари /послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

За п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України).

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягає реальність господарських операцій, укладених між ТОВ «Луганський акумулятор-1» і ПРАТ «Доіреа» та між ТОВ «Луганський акумулятор-1» і ТОВ «Нанотек».

TOB «Луганський акумулятор-1» придбало в березні 2011 року у ПРАТ «Доіреа» за договором з ПРАТ «Доіреа» №21-11 від 01.03.2011р. товар - срібло чистотою 99,99 на загальну суму 365400 грн (а.с.35).

На підтвердження виконання вищезазначеного договору, а саме здійснення операцій з придбання товару позивачем були надані видаткова накладна від 14.03.2011р. №РН-0000185, податкова накладна від 14.03.2011р. №189 (а.с.57,58).

Факт сплати ПДВ позивачем продавцю разом із ціною товару у сумі 365400,00 грн, у т.ч. ПДВ 60900,00 грн, підтверджено платіжним дорученням №192 від 14.03.2011р. (а.с.56).

Отримання товару і використання у власній господарській діяльності підтверджується актом №13/11 від 14.03.2011р. здачі приймання робіт, накладною до акту, прибутковими ордерами, товарно-транспортною накладною, паспортом на виготовлену продукцію, лімітно-заборними картами (а.с.96-116).

Виготовлену продукцію акумуляторні батареї 15 СЦС 45Б (срібно-цинкові спеціальні), було поставлено на експорт Міністерству оборони Республіки Беларусь через уповноважену державну спецструктуру - ДП ДК «Укрспецекспорту» ДГЗІФ «Укрінмаш» згідно договору комісії від 12.05.2011р. №US-20.1-123-D/K-11/9-а (а.с.59-64), на виконання якого позивачем надані акт приймання - передачі (а.с.64), вантажні митні декларації від 16.06.2011р. №100200000/2011/771726, від 23.08.2011р. №100200000/2011/772115 (а.с.65-68).

Окрім того, між ТОВ «Луганський акумулятор-1» і ТОВ «Нанотек» укладено договір №20110304 від 04.03.2011р. на суму 2053,20 грн, згідно якого ТОВ «Нанотек» є постачальником товару (текстоліту) для ТОВ «Луганський акумулятор-1» (а.с.140-142).

На підтвердження виконання вищезазначеного договору, а саме здійснення операцій з придбання текстоліту позивачем були надані податкова накладна, видаткова накладна, виписка з особового рахунку у банку платника про сплату ціни товару, прибутковий ордер, лімітно-заборна карта (а.с.140-147).

Вказані документи були досліджені відповідачем під час проведення перевірки, їх оформлення відповідає вимогам Закону України №996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що не заперечувалось відповідачем під час судового розгляду у суді першої інстанції.

З огляду на зазначене, реальність здійснення господарських операцій, укладених в березні 2011 року між TOB «Луганський акумулятор-1» і ПРАТ «Доіреа», між TOB «Луганський акумулятор-1» і «Нанотек» з придбання (оплати та отримання) товару знайшла своє підтвердження під час судового розгляду та підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку, відповідає в повному обсязі вимогам податкового законодавства до об'єкта оподаткування та підстав включення сум ПДВ до податкового кредиту.

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів безпідставними.

Статтями 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.

Висновок податкового органу щодо нікчемності укладених договорів, ґрунтується на тому, що, начебто, вони мають протиправний характер та суперечать інтересам держави і суспільства, порушують публічний порядок.

Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договори між ТОВ «Луганський акумулятор-1» і ПРАТ «Доіреа» та між ТОВ «Луганський акумулятор-1» і ТОВ «Нанотек» не підпадають під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на них розповсюджуватись не можуть, оскільки вони є звичайними господарськими договорами, а не такими, що спрямовані на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України №2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентами. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган, роблячи висновки про відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Укладання таких видів договорів та їх невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочинів (відсутність господарських операцій, безтоварність) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але, за змістом статті 228 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання таких правочинів недійсними (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про їх недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такі правочини нікчемними, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до порушення прав позивача.

Податковий орган, формуючи такі не притаманні йому висновки, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсними.

Суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги та вважав безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим, як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину між суб'єктами господарювання, метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Колегія суддів, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими, погоджується з судом першої інстанції в частині того, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсними правочинів між позивачем та його контрагентами або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочину, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, відсутні.

Що стосується посилань відповідача на постанову про проведення позапланової документальної перевірки ТОВ «Луганський акумулятор-1» у кримінальній справі, як на доказ того, що податкова накладна, отримана від ТОВ «Нанотек», не має юридичної сили і доказовості первинного документа через відсутність в них обов'язкового реквізиту справжнього підпису особи, яка дійсно уповноважена діяти від імені ТОВ «Нанотек», суд першої інстанції вірно оцінив їх критично.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Оглядом договору №20110304 від 04.03.2011р., укладеного між ТОВ «Луганський акумулятор-1» і ТОВ «Нанотек», податкової накладної, встановлено, що від імені ТОВ «Нанотек» зазначені документи підписані уповноваженою особою підприємства.

Відповідно до ч.4 ст.72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою, тому за відсутності обставин встановлених судовим рішенням, яке набрало законної сили, посилання позивача на обставини зазначені у постанові про проведення перевірки у кримінальній справі, є безпідставними.

Разом з тим, вказана постанова жодним чином не стосується питання підписання чи не підписання уповноваженою особою податкових накладних, почеркознавча експертиза не проводилась, тому твердження відповідача про те, що наявні у позивача податкові накладні складені та підписані з порушенням вимог податкового законодавства є необґрунтованими та не підтверджуються належними доказами.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що відповідачем жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку з боку позивача не доведено. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

З огляду на реальний характер всіх операцій з придбання товарів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит, а у податкового органу відсутні підстави для зменшення позивачу розміру від'ємного значення податку на додану вартість на суму 61242 грн за березень 2011 року та донарахування грошового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість на суму 61242 грн за березень 2011 року за податковими повідомленнями-рішеннями від 27.01.2012 №000008236 (форма «B4») та №0000132310 (форма «P»)

Безпідставність збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість обумовлює безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 гривні.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.2, 11, 159, 160, 167, 184, 195, 1951, 196-198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 березня 2012 року по адміністративній справі № 2а/1270/1264/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 березня 2012 року по адміністративній справі № 2а/1270/1264/2012 - залишити без змін.

Ухвала суду за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Колегія суддів М.В. Бишов

І.Д. Компанієць

В.А. Шальєва