Ухвала суду № 24589769, 21.05.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Солоніченко О.В.

Суддя-доповідач - Гайдар А.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2012 року справа №2а/1270/1259/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією в складі

головуючого судді Гайдара А.В.

суддів Ханової Р.Ф.

Яковенка М.М.

за участю секретаря судового засідання Левченко Г.О.,

за участю:

представника відповідача ОСОБА_3 (згідно довіреності)

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 березня 2012 р. у справі № 2а/1270/1259/2012 (головуючий І інстанції Солоніченко О.В.) за позовом Відкритого акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000158012 від 26.01.2012 р.,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000158012 від 26.01.2012 р..

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23 березня 2012 р. у справі № 2а/1270/1259/2012 позовні вимоги задоволені частково, а саме: скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську від 26.01.2012 форми «Р» №0000158012 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 353 000,00 грн., у тому числі 902000,00 грн. - за основним платежем, 451000,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню та просив прийняти нове рішення, яким скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, думку представника відповідача, колегія суддів встановила наступне.

В судовому засіданні встановлено, що позивач - Відкрите акціонерне товариство «Лисичанськвугілля» ідентифікаційний код 32359108, зареєстроване 30.01.2003 р. виконавчим комітетом Лисичанської міської ради Луганської області, взято на податковий облік 03.02.2003 р., є платником податку на додану вартість з 01.04.2003 р.

11.01.2012 р. відповідачем - Спеціалізованою державною податковою інспекцією роботі з великими платниками податків у м. Луганську (СДПІ) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування податку і додану вартість за вересень 2011 року, за результатами якої 11.01.2012 р. складено акт за З 2/08-2/32359108 (т. 2 а.с. 188-194).

Висновками акту перевірки встановлено порушення позивачем вимог ч. «а» п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість за вересень 2011 року на суму 902 000,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем 26.01.2012 р. прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000158012 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 353 000,00 грн., у тому числі 90200 грн. - за основним платежем, 451000,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1 а.с. 6).

З 01.01.2011 р. відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-УІ (надалі - ПК України).

Підпункт 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 ПК України передбачає право податкового органу проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з п.75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Виходячи з норм пп. 75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

До обставин, за наявності однієї з яких здійснюється позапланова документальна перевірка, норми пп. 78.1.1, 78.1.4 п.78.1 ст. 78 ПК України відносять наслідки перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації, якими виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Особливості здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки встановлено ст. 79 ПК України.

В силу п. 79.1 та 79.2 цієї статті документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення, оформленого наказом, та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Тобто проведення перевірки є правом податкового органу за наявності обставин та підстав, передбачених ПК України, порушень щодо підстав призначення та порядку проведення перевірки позивача судом не встановлено. Як вбачається з матеріалів справи, перевірку призначено наказом відповідача від 06.01.2012 № 7 на підставі пп. 20.1.4 п.20.1 ст. 20, пп.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп.78.1.1 п.78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України у зв'язку з виявленням за результатами відпрацювання податкової інформації щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Вуглеремпроект» та ПП «Укрстандарт-2009», що мають ознаки «ризикованості,а саме, не встановлено місцезнаходження, недостатність кількості працюючих, основних фондів, транспортних засобів, виробничих потужностей, що в судовому засіданні позивачем не заперечувалось.

Відповідно до пп.54.3.2. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Таким чином, наведені норми ПК України надають право податковому органу здійснювати перевірки платника податків та визначати суми грошових зобов'язань за результатами таких перевірок шляхом складання податкових повідомлень-рішень. Відтак, з урахуванням обставин справи, підстав для визнання дій відповідача протиправними судом не встановлено, тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити за необґрунтованістю.

Підстави формування податкового кредиту визначає ст. 198 ПК України. Відповідно до пп. «а» п. 198.1. цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ста 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів), в тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестиції у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшої використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платив податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операція; межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду. також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, виходячи з вимог вказаних норм, підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобов'язання є податкова накладна.

Як вбачається з акту перевірки, та письмових заперечень відповідача, висновки податкового органу про неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту у вересні 2011 року суму податку на додану вартість 902000,00 грн. ґрунтуються на твердженнях про нікчемність угод позивача з ТОВ «Вуглеремпроект», що випливає з того, що господарські відносини не підтверджено платіжними документами та документами, які підтверджують факт придбання товарів (довіреностями, актами приймання-передавання, сертифікатами якості. Інформація щодо відображення у бухгалтерському обліку зазначених операцій до перевірки не надана.

Так, здійснення господарських операцій та правомірність формування податкового кредиту вересня 2011 року за угодами позивача з ТОВ «Вуглеремпроект» підтверджуються наданими позивачем податковими накладними, договорами та додатковими угодами, складеними відповідно до договорів специфікаціями, сертифікатами якості та паспортами капітального ремонту устаткування, акти приймання-передавання устаткування, товарно-транспортними накладними, що підтверджують факт транспортування обладнання, факт використання устаткування в господарській діяльності позивача підтверджується наданими інвентаризаційними відомостями та актами внутрішнього переміщення основних фондів (т.1 а.с.43-259, т. 2 а.с.17-164).

В акті також зазначено, що у ході перевірки опрацьовані відхилення між сумами податкового кредиту з ПДВ позивача та його контрагентів, встановлених Системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за вересень 2011 року, за результатами чого встановлено відсутність податкових зобов'язань ТОВ «Вуглеремпроект» по взаємовідносинам з позивачем. Також відсутність господарських операцій встановлено з врахуванням висновків акту ДШ в Малинівському районі м. Одеси від 08.12.2011 про результати відпрацювання ТОВ «Вуглеремпроект» щодо господарських відносин з ПП «РЄСТРА» та ТОВ «ЗК «Агромир» у вересні 2011 року, яким встановлено, що у ТОВ «Вуглеремпроект» відсутні умови для здійснення господарської діяльності, основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, товариство відсутнє за адресою реєстрації, засновник товариства відношення до господарської діяльності не має. Актами перевірок ПП «РЄСТРА» та ТОВ «ЗК «Агромир», які проведені ДПІ в м. Херсоні, також встановлено відсутність господарських правовідносин. Такі обставини, на думку податкового органу, виходячи з вимог ст.ст. 203, 207, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України свідчать про відсутність факту настання реальних правових наслідків за угодами між вказаними підприємствами, не спричинили реального настання правових наслідків, відбувалися з метою штучного формування податкового кредиту, та, як наслідок, спричинили несплату ПДВ та призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Згідно зі ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства. Цивільним законодавством України передбачено умови чинності правочинів, а саме: зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству; правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі і волевиявлення суб'єкта; при укладенні правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми; правочин має бути реальним, тобто спрямованим на настання правових наслідків, що зумовлені ним; відповідність правочину спеціальним умовам.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Проте, у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів факту нікчемності правочину.

Як зазначалось, фактичне виконання угод позивача з ТОВ «Вуглеремпроект» підтверджено матеріалами справи.

Посилання відповідача на відсутність ТОВ «Вуглеремпроект» за місцезнаходженням не підтверджується належним чином, оскільки відомостей щодо внесення відповідних записів Єдиного державного реєстру відповідачем не надано.

Відповідачем не надано також доказів порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним. Доказів того, що позивач та ТОВ «Вуглеремпроект» мали намір на укладення правочинів, що проведено з метою заниження об'єкту оподаткування та привласнення бюджетних коштів у вигляді несплаченого податку на додану вартість також не надано.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то з наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконанні зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другі стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується з рішенням суду в доход держави.

Таким чином, для визнання недійсними угод необхідно встановити вину сторін (сторони) у формі умислу при укладені угоди, факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб суб'єкта господарювання, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений конкретна державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що податковим органом встановлений факт ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, у спорі, що розглядався, відсутні докази наявності вини позивача та умислу щодо укладення угоди, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства щодо ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Вказаною статтею встановлено, що правові наслідки недійсності правочину, які регулюються цією нормою, застосовуються до сторін такого правочину в разі визнання господарського зобов'язання недійсним.

В матеріалах справи докази визнання у встановленому порядку договорів позивача з ТОВ «Вуглеремпроект» недійсними відсутні.

Тобто, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду 1-ї інстанції. Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.1 ч.1 ст. 199, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 березня 2012 р. у справі № 2а/1270/1259/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 березня 2012 р. у справі № 2а/1270/1259/2012 - залишити без змін.

Повний текст ухвали складений та підписаний колегією суддів 23 травня 2012 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: А.В. Гайдар

Судді: Р.Ф. Ханова

М.М. Яковенко