Постанова № 24589735, 16.05.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Ципко О.В.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2012 року справа №2а/1270/1557/2012

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Юрко І.В., Блохіна А.А., розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрводбудкомплект" на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2012 року у справі № 2а/1270/1557/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрводбудкомплект" до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000162320 від 06.02.2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з даним позовом 17.02.2012 року та просив визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000162320 від 06 лютого 2012 року, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 86 158, 75 грн., в тому числі 68 927 грн. - податок та 17 231,75 грн. - штрафні санкції, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачем протиправно винесено вказане податкове повідомлення-рішення, оскільки позивачем документально підтверджено реальність проведених господарських операцій та обґрунтованість формування податкового кредиту з ПДВ за 2011 рік в сумі 68 927 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2012 року у задоволені адміністративного позову було відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не згоден з постановою суду та вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: порушено норми п.14.1, 18.1 ст.14, ст..178, ст..198 Податкового кодексу України, ст. 138 КАС України. Апелянт вказує, що господарська операція позивача підтверджується укладеним договором купівлі - продажу між ТОВ «УВБК» та МПП «Пласт» від 25.08.2011 року, видатковою накладною № РН-9071 від 7 вересня 2011 року, податковою накладною № 10 від 07 вересня 2011 року. Видані МПП «Пласт» документи складені відповідно до чинного законодавства. Апелянт вважає, що суд першої інстанції поставив під сумнів здійснення перевезення товару, але ніяких документів, підтверджуючих технічні характеристики автомобіля КАМаз марки 5511 суд не витребував, ці докази відсутні у матеріалах справи. Крім того, апелянт вказує, що судом не взято до уваги надані позивачем до матеріалів справи договори підряду, акти (форми) виконаних робіт з посиланням на те, що ці документи не були надані під час перевірки. Вказує, що вважає постанову суду першої інстанції необґрунтованою. Апелянт вказує, що висновки суду були викладені в постанові без повного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, судом було повністю проігноровано докази та міркування, подані позивачем, наявна відверта вибірковість в використанні доказів.

Сторони у судове засідання не з'явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

За нормами частини першої пункту другого статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 16.11.2011 року Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську було направлено до ТОВ "Укрводбудкомплект" запит про надання пояснень та документів щодо взаємовідносин з МПП «Пласт» за вересень 2011 року (а.с. 194).

24.11.2011 року позивач надав податковому органу пояснення та документи на підтвердження здійснення господарської операції з МПП «Пласт» (а.с. 193).

На підставі наказу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську № 2292 від 27.12.2011 року та повідомлення від 27.12.2011 року № 76, у період з 30.12.2011 року по 06.01.2012 року відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з МПП «Пласт» за період з 01.09.2011 р. по 30.09.2011 р., за результатами якої 16.01.2012 р. складено акт перевірки № 35/23-35080083 (а.с. 45-58, 183, 203).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.3 ст.5 та п.1 ст.7 Господарського Кодексу України від 16.01.03 р. № 436-IV; п.2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні" (зі змінами та доповненнями), п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого за період з 01.09.2011 р. по 30.09.2011 р. завищено податковий кредит у сумі 68 927 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 68 927 грн., у т.ч. за вересень 2011 р. у сумі 68 927 грн. Згідно п.1, п. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 207 п.1, п.2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України встановлено нікчемний правочин по операціях з придбання товару між TOB «УВБК» та контрагентом - постачальником МПП «Пласт» на загальну суму 413 564 грн., у т.ч. ПДВ 68 927 грн. (а.с.57).

Не погодившись з висновками акту перевірки, ТОВ "Укрводбудкомплект" 24.01.2012 року направило письмові заперечення до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (а.с. 59-60).

01.02.2012 року відповідач надав відповідь на заперечення, в якій зазначив, що акт документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Укрводбудкомплект" від 16.01.2012 р. № 35/23-35080083 є правомірним та скасуванню не підлягає (а.с. 184-185).

06.02.2012 р. на підставі акта перевірки Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську було винесено податкове повідомлення - рішення № 0000162320, яким платнику податків визначене податкове зобов'язання у розмірі 86 158,15 грн. по податку на додану вартість (в тому числі 68 927,00 грн. - основного боргу та 17231,75 грн. штрафних санкцій) (а.с. 43).

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрводбудкомплект" у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю "Укрводбудкомплект" з МПП «Пласт» уклав договір купівлі-продажу від 25.08.2011 р. № 825, згідно якого МПП «Пласт» зобов'язався передати у власність покупця - ТОВ «УВБК» пісок, а покупець, у свою чергу, зобов'язався прийняти продукцію та оплатити на умовах Договору. Термін дії договору - з дати його підписання обома сторонами до 31.12.2011 року або до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

В 4 роздіді вищевказаного договору «Умови поставки і передачі продукції» в п. 4.1 передбачено, що відгрузка «продукції» здійснюється «Продавцом» на його складі с наступною перевозкою «продукції» силами «Продавця» на обьєкт «Покупця» протягом 10 банківських днів після внесення «Покупцем» предоплати (а.с. 67).

До договору купівлі-продажу від 25.08.2011 р. № 825 ТОВ «УВБК» надало специфікацію № 1. Згідно специфікації термін постачання: упродовж 10 банківських днів. Місце постачання: Луганська область, Перевальський район, селище Чернухино. На відвантажений товар суб'єктом господарювання - постачальником МПП «Пласт» виписані накладні та податкові накладні. Суми податку на додану вартість, за зазначеними податковими накладними включено ТОВ «УВБК» до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображених у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за вересень 2011 року.

Податковий орган в акті перевірки стверджує, що з податкової звітності з ПДВ (декларація з додатком № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" (розділ «податковий кредит»)) та згідно Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено, що МПП «Пласт», у перевіряємому періоді, а саме у вересні 2011 р. не декларувало взаємовідносини з продажу товарів (робіт, послуг) на адресу товариства з обмеженою відповідальністю "Укрводбудкомплект".

На підтвердження виконання вищезазначеного договору позивачем були надані товарно-транспортні накладні та платіжні доручення, видаткова накладна № РН-9071 від 7 вересня 2011 року, податкова накладна № 10 від 07 вересня 2011 року, акт приймання виконаних будівельних робіт (а.с. 70 - 126).

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір - це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами: Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки, вчиняючи правочин, діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями, встановленими законом.

Проте, у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів ні нікчемності правочинів, ні підстав для донарахування податку на додану вартість.

Колегія суддів вважає, що надані позивачем у справі письмові докази є належними доказами в розумінні частини 4 статті 70 КАС України при підтвердженні обставини реальності спірних правочинів.

Приписами п. 187.1.ст.187 Податкового Кодексу України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку або дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.2 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.201.11 ст. 201 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями іншими подібними документами

Порядком заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N 166 (далі - порядок № 166), передбачено, що платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити - назву документу, дату і місце його складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів містяться і в Положенні про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704.

На підтвердження взаємовідносин з контрагентами, позивачем також надані до суду видаткові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами. Також, укладені правочини не визнавались недійсними у судовому порядку.

Колегія суддів також звертає увагу, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, у контрагента позивача - не може бути підставою для висновку про нікчемність укладених із ними договорів на підставі ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.

Такий судовий захист порушеного права юридичної особи відповідає вимогам статей 106 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню робіт та послуг за вказаними договорами із його господарською діяльністю та фактичне використання отриманих робіт та послуг у його власній господарській діяльності.

Частина 2 п.44.6 ст. 44 ПК України передбачає, що якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач знехтував вимогами закону, а тому прийняття рішення податковим органом за таких умов є безсумнівно неправомірним.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції постановлене судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 199, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрводбудкомплект" у справі № 2а/1270/1557/2012 - задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2012 року у справі № 2а/1270/1557/2012 - скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрводбудкомплект" до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000162320 від 06.02.2012 року - задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000162320 від 06 лютого 2012 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрводбудкомплект" визначено за вересень 2011 року грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 86 158 грн. 75 коп., в тому числі 68 927 грн. - податок на додану вартість та 17 231,75 грн. - штрафні санкції.

Постанова суду апеляційної інстанції, постановлена в порядку письмового провадження, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Юрко І.В.

Блохін А.А.