Постанова № 24575930, 07.06.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/10947/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2012 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Корой С.М.

секретар судового засідання Дудка С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Катран»до державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, суд, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Катран»(далі -ТОВ «Катран») до державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби (далі -ДПІ у Біляївському районі), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0005382300 від 29.11.2011 року про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 210100 (двісті тисяч сто) грн. та штрафних санкцій -105050 (сто п'ять тисяч сто) грн., всього -315150 (триста п'ятнадцять тисяч сто п'ятдесят) гривень.

У своєму позові позивач зазначив, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Катран»було складено акт перевірки від 26.10.2011 року № 1915/23/32935905, яким встановлені порушення абз. «а»п. 198.1., 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 210100 грн., в тому числі за березень 2011 року -210100 грн. На підставі вказаного акта було прийняте податкове повідомлення-рішення від 29.11.2011 року № 0005382300, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 350150 грн., в тому числі за основним платежем -210100 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями105050 грн. Позивач не згоден з вказаним податковим повідомленням-рішенням та вважає, що воно підлягає скасуванню з наступних підстав. Підставою для висновку відповідача про заниження податку на додану вартість стала встановлена ним нікчемність правочину між ТОВ «Катран»та ПП «Старкад-Пром», однак такі висновки не відповідають дійсним обставинам. Посилаючись на норми ст. 203, 204, 215, 228 Цивільного кодексу України, позивач зазначає, що укладений ним правочин не відноситься до категорії нікчемних, тобто, правочинів, недійсність яких встановлена законом, а є оспорюваним правочином, недійсність якого може бутив визнана лише у судовому порядку, тоді як податкові органи не наділені повноваженням щодо визнання окремих правочинів недійсними. Крім того, позивач вказує на те, що невиконання контрагентом податкових зобов'язань перед Державним бюджетом України не тягне за собою відповідальності та негативних наслідків для особи, яка вступала з ним у договірні відносини, та не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав всі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Щодо відсутності у контрагента позивача ПП «Старкад-Пром»основних засобів позивач вказав, що цей факт не вплинув на господарську діяльність позивача, оскільки контрагент виконував свої обов'язки належним чином, а чинним законодавством не передбачено вимог щодо наявності трудових ресурсів, основних фондів тощо, необхідних для провадження відповідного виду господарської діяльності. Щодо недоліків, виявлених відносно наданих документів, позивач вказав, що адреса пункту навантаження нафтопродуктів не має бути вказана у договорі, а за домовленістю сторін зазначалась у товарно-транспортній накладній, спростував зауваження відповідача щодо відсутності обов'язкових реквізитів у видатковій та податковій накладних.

Відповідач надав до суду заперечення (т. 1 а.с. 55-59), в яких зазначив, що за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року позивачем задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 2488226,00 грн., в тому числі по перевіряємому контрагенту - ПП «Старкад-Пром»у сумі 210100 грн. Між позивачем та вказаним контрагентом було укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів від 01.03.2011 року № 26, поставка товару за яким повинна була відбуватись на умовах передплати, однак на кінець березня 2011 року у позивача існувала кредиторська заборгованість за вказаним правочином у сумі 1260602,50 грн., а кошти на рахунок ПП «Старкад-Пром»протягом березня 2011 року позивачем не перераховувались. Відповідач зазначив, що на його адресу надійшла довідка ДПІ у м. Херсоні від 15.07.2011 року № 198/15-2/36945503 про проведення перевірки суб'єкта господарювання ПП «Старкад-Пром»щодо підтвердження відносин із платниками податків відомостей за березень 2011 року, з якої вбачається що у вказаного підприємства відсутні основні засоби, чисельність працюючих у лютому 2011 року становила 1 особу, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів, у зв'язку з чим відповідач дійшов висновку про проведення вказаним підприємством транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, та не мають реального товарного характеру. Крім того, відповідачем зазначено, що в ході відпрацювання фінансово-господарської діяльності ПП «Старкад-Пром»неоднарозово було здійснено виїзд за місцем проживання директора вказаного підприємства гр. ОСОБА_1, в результаті чого встановлено, що за місцем реєстрації останній тимчасово не проживає та є студентом Херсонського національного технічного університету, а підприємство за юридичною адресою не знаходиться, про що свідчать два виїзди за юридичною адресою, складені акти та пояснення сусідів. Вказана особа відповідно до статутних документів також є засновником та директором ТОВ «РПП «Євросталь», ПП «Вілія Експотрейд», з приводу чого в поясненнях повідомив, що не має відношення до здійснення підприємницької діяльності вказаними підприємствами, а ці підприємства зареєстровані на його ім'я за винагороду, щодо діяльності ПП «Старкад-Пром»пояснення надавати відмовляється. Щодо наданих документів стосовно зазначеного правочину відповідач вказав, що згідно з умовами договору товар постачається на умовах самовивозу при пред'явленні належним чином оформленої довіреності, однак позивачем не здійснювалась передплата. При цьому у договорі не вказано адреси пункту навантаження нафтопродуктів. Відсутність у первинних документах адреси пункту навантаження паливно-мастильними матеріалами транспортних засобів покупця не надає змогу визначити конкретне місце поставки товару, розрахувати вартість транспортних витрат на перевезення та страхування небезпечного вантажу до місця розвантаження. У накладній не вказано прізвище особи, якою передано товар на адресу ТОВ «Катран»та місце її складання, хоча приписи щодо необхідності зазначення цього на накладній вказані. Не зазначено, ким отримано товар, номер та дата довіреності, за якою отримано товар, у зв'язку з чим неможливо ідентифікувати відповідальних осіб постачальника та покупця та підтвердити факт передачі нафтопродуктів. Надані товарно-транспортні накладні складені по типовій формі № 1 ТП, затвердженій наказом Мінтрансу, Мінстату України від 29.12.1995 року № 488/346, що є порушенням Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155. У виписаній податковій накладній не вказано прізвище особи, яка виписала податкову накладну.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись при цьому на доводи, викладені у наданих до суду запереченнях.

Суд, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши доводи адміністративного позову, заперечень проти позову, наявні матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступне.

З 14.10.2011 року по 20.10.2011 року ДПІ у Біляївському районі було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Катран»з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам із контрагентом ПП «Старкад-Пром»за період березень 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 26.10.2011 року № 1915/23/32935905 (т. 1 а.с. 10- 26).

Вказаним актом перевірки встановлено порушення ТОВ «Катран»абз. «а»п. 198.1, 198.2., 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 210100 грн., в тому числі за березень 2011 року -210100 грн.

18.11.2011 року позивачем були подані заперечення на згаданий акт перевірки (т. 1 а.с. 28-30), які були залишені без задоволення, про що зазначено у листі від 25.11.2011 року № 20001/10/10-0021 (т. 1 а.с. 31-34).

На підставі вищевказаного акта перевірки ДПІ у Біляївському районі прийнято податкове повідомлення-рішення, яким ТОВ «Катран» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 315150,00 грн., в тому числі за основним платежем -210100 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями -105050 грн. (т. 1 а.с. 27).

Дослідивши наявні у справі матеріали, суд вважає зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на таке.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ»з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Судом встановлено, що 01.03.2011 року між позивачем (покупець) та ПП «Старкад-Пром»(продавець) було укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 26, згідно з яким продавець зобов'язується передати паливно-мастильні матеріали у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору Кінцева кількість, асортимент та ціна товару визначається у видатковій накладній. Право власності та ризик випадкової гибелі на товар переходить до покупця у момент відвантаження на транспортний засіб покупця. Товар поставляється на умовах самовивозу при пред'явленні Покупцем належним чином оформленої довіреності з видачею видаткової накладної, яка є додатковою угодою до цього договору (т. 1 а.с. 99).

30.03.2011 року сторонами за вказаним договором було укладено додаткову угоду, відповідно до якої були внесені зміни до п. 2.2. Договору, згідно з яким покупець здійснює оплату товару згідно з виставленим рахунком шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця через відділення банку протягом 2-х банківських днів з моменту виставлення рахунку. Датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної (т. 1 а.с. 203).

На підставі вказаного договору контрагентом позивача було поставлено дизельне паливо, що підтверджується видатковою накладною від 31.03.2011 року № 154 на суму 1260602,50, в тому числі ПДВ -210100,41 грн. (т. 1 а.с. 100).

В момент поставки товару ПП «Старкад-Пром», який є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 10.09.2010 року серії НБ № 081771 № 100300892, іпн 369455021039 (т. 1 а.с. 201), видано податкову накладну від 31.03.2011 року № 140 на суму ПДВ 210100,41 грн. (т. 1 а.с. 117).

Проаналізував зміст зазначених документів, суд критично оцінює посилання відповідача на той факт, що видаткова накладна від 31.03.2011 року № 154 не містить у собі прізвища особи, якою передано товар на адресу ТОВ «Катран», а також прізвища особи, яка отримала товар, та відомостей про довіреність, на підставі якої відповідною особою був отриманий товар. Так, частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що у первинних документах зазначається особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Тобто, зазначення прізвища такої особи не є обов'язковою вимогою, що пред'являється до змісту первинного документу. Крім того, Законом не визначено будь-яких вимог щодо необхідності зазначення відомостей про довіреність, на підставі якої здійснюється отримання товару.

Що стосується посилання відповідача на відсутність у податковій накладній від 31.03.2011 року № 140 прізвища особи, яка склала податкову накладну, то суд враховує той факт, що вказані відомості не є обов'язковими реквізитами податкової накладної, що визначені у ст. 201 Податкового кодексу України. В свою чергу, несуттєві недоліки у податковій накладній не свідчать про її недійсність та, відповідно, про безпідставність формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі такої податкової накладної.

Судом встановлено, що у зв'язку з поставкою дизельного палива за умовами згаданого договору ПП «Старкад-Пром»виставлялись рахунки-фактури (т. 1 а.с. 204-216), на підставі яких позивачем здійснювалась оплата поставленого товару, що підтверджується наданими звітами про дебетові та кредитові операції по рахунку ТОВ «Катран»(т. 1 а.с. 167-181) та відповідними квитанціями (т. 1 а.с. 182-186).

Посилання відповідача на той факт, що оплата поставки товару всупереч умовам договору не здійснювалась ТОВ «Катран»протягом березня 2011 року, суд вважає безпідставним з огляду на зміну умов оплати товару, передбачених у додатковій угоді до договору.

Факт постачання товару підтверджується також наданими документами бухгалтерського обліку щодо розрахунків з вітчизняними постачальниками, в тому числі з ПП «Старкад-Пром» (т. 1 а.с. 155-160).

Крім того, судом досліджений договір перевезення від 01.12.2010 року № 01-12/10, укладений між позивачем та ТОВ «Берег»(т. 1 а.с. 217-219), акт прийому-передачі робіт від 31.03.2011 року, складений позивачем та ТОВ «Берег»на виконання умов зазначеного договору перевезення (т. 1 а.с. 220), докази оплати транспортних послуг (т. 1 а.с. 221-250, т. 2 а.с. 1-17), а також товарно-транспортні накладні (т. 1 а.с. 101-105), які підтверджують факт перевезення товару.

Посилання відповідача на той факт, що товарно-транспортні накладні, які надані позивачем, складені не за формою № 1-ТТН, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155, а за формою № 1 ТП, затвердженою наказом Міністерства транспорту України, Мінстату України від 29.12.1995 року № 448/346, не є достатнім доказом безтоварності зазначеної господарської операції.

По-перше, товарно-транспортна накладна є первинним документом, що підтверджує фактичність господарської операції з перевезення вантажу, а не господарської операції з придбання такого вантажу, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортної накладної не може виступати безумовним доводом, що свідчить про непридбання такого товару, враховуючи при цьому той факт, що чинним законодавством України не передбачено обов'язку суб'єктів господарювання здійснювати облік отриманих товарно-транспортних накладних.

По-друге, складання товарно-транспортної накладної за іншою формою, ніж передбачено чинним законодавством, не свідчить про порушення відповідною особою податкового законодавства та не може виступати самостійною причиною збільшення суми податкових зобов'язань у зв'язку з неврахуванням податковим органом суми ПДВ, сплаченої відповідною особою під час придбання товару.

Поряд з цим, досліджуючи надані до суду товарно-транспортні накладні, судом було встановлено, що за товарно-транспортними накладними від 31.03.2011 року № 310301 та від 31.03.2011 року № 310305 перевезення дизельного палива здійснювалось на одному й тому ж самому транспортному засобі та тим же водієм, що, виходячи з дальності відстані, на яку здійснювалась доставка палива, могло б свідчити про неможливість виконання такої господарської операції. Однак, судом досліджено з цього приводу свідоцтво про перевірку автоцистерни № 01/03-003 (т. 2 а.с. 26-27) а також надані позивачем пояснення (т. 2 а.с. 23-24), з яких вбачається, що вказана цистерна складається з окремих секцій, що дозволило перевізнику здійснити часткове розвантаження товару на АЗС позивача у с. Раденськ та повернутися до нафтобази вантажовідправника з метою повного навантаження автоцистерни для подальшого перевезення палива на АЗС позивача в Одеській області.

Таким чином, здійснення господарської операції з поставки дизельного палива ПП «Старкад-Пром»на адресу позивача підтверджується первинними документами, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З акта перевірки, а також із заперечень відповідача вбачається, що одним із доводів, що на думку відповідача, свідчить про порушення позивачем податкового законодавства, є визнання нікчемним правочинів контрагента позивача ПП «Старкад-Пром»через відсутність у нього необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів тощо, а також його незнаходженням за місцем знаходження.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї норми право встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч вказаним процесуальним нормам відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження згаданих обставин, викладених в акті перевірки, зокрема, тих, що свідчать про відсутність у ПП «Старкад-Пром» управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, тоді як сам по собі акт не є доказом тих обставин, про які в ньому зазначено, а становить собою лише документ, який акумулює певну відому податковому органу інформацію з приводу діяльності підприємства та не має преюдиціального значення.

При цьому чинним законодавством України взагалі не визначені норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, окрім тих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, у зв'язку з чим висновок щодо відсутності таких умов у ПП «Старкад-Пром»має оціночний характер, що базується на припущенні.

Вищезгадані обставини свідчать про те, що викладені відповідачем в акті перевірки відомості не відповідають вимогам п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, згідно з яким факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Пояснення директора ПП «Старкад-Пром» ОСОБА_1 по суті заданих йому питань з приводу діяльності ПП «Віллія Експотрейд», ТОВ РПП «Євросталь»(т. 1 а.с. 83-85) жодним чином не стосуються діяльності ПП «Старкад-Пром», у зв'язку з чим не свідчать про наявність умислу у директора ПП «Старкад-Пром»щодо штучного формування валових витрат та податкового кредиту контрагентам такого підприємства. Більш того, належним доказом з цього приводу може виступати лише відповідний вирок суду, який до суду не наданий.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Таким чином, Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215) та оспорювані (ч.3 ст. 215).

Принципова відмінність між вказаними видами правочинів полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу Закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст. 236 Цивільного кодексу України.

При цьому ст. 20 «Права органів державної податкової служби»Податкового кодексу України не передбачено право органів державної податкової служби на визнання в актах перевірок правочинів нікчемними.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Однак, наявність вини та умислу позивача або його контрагенту в укладенні правочину, який направлений на порушення публічного порядку належним чином не доведено, що підтверджує відсутність правового підтвердження висновків щодо визнання укладеного зазначеними особами правочину нікчемним на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України.

Таким чином, відповідно до презумпції правомірності правочину, укладений між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена Законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Старкад-Пром», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності зазначеного правочину, суд вважає безпідставними висновки відповідача про нікчемність договору купівлі-продажу від 01.03.2011 року № 26. Відтак, необґрунтованими також є висновки щодо заниження позивачем податку на додану вартість за березень 2011 року у сумі 210100 грн..

На підставі встановленого, керуючись приписами ст.ст. 11, 162 КАС України, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 6, 9, 11, 69 -71, 86, 94, 160-163, 167, 186, 254 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Катран»до державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області від 29.11.2011 року № 0005382300 про збільшення товариству з обмеженою відповідальністю «Катран» суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 315150,00 гривень, в тому числі за основним платежем - у сумі 210100 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 105050 гривень.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 07.06.2012 року.

Суддя С.М. Корой

07 червня 2012 року.