Постанова № 24575730, 12.03.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

12.03.2012 р. справа № 2а-5434/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в порядку письмового провадження розглянув адміністративну справу

за позовомТОВ "Вагіра", пр. Жовтневий, 43-а, м. Миколаїв, 54018

доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028

провизнання незаконним і скасування податкового повідомлення-рішення від 12.07.11 р. № 0001592301 В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Вагіра" (далі - позивач, ТОВ "Вагіра") до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва (далі - відповідач, ДПІ), з вимогою про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 12 липня 2011 р. № 0001592301. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що податковий кредит ним сформовано з додержанням вимог Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідач позов не визнав, подав суду письмові заперечення (а. с. 80-84), в яких вважає, що позивач занизив податок на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 402514,0 грн., внаслідок включення до складу податкового кредиту ПДВ не підтвердженого податковими накладними, податкових накладних, отриманих не в звітньому періоді та включення податкових накладних до складу податкового кредиту двічі. Крім того, вказав на те, що ним встановлено укладання позивачем правочинів із суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності.

Оскільки відповідач, який в спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, відповідно до ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.

Представниками сторін подані клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (а. с. 212-213), а тому, у відповідності до ст. 122 ч. 4 КАС України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Вирішуючи спір між сторонами, судом встановлені наступні обставини, яким він надає таку правову оцінку.

З 30 травня до 20 червня 2011 р. ДПІ проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 квітня 2008 р. до 31 березня 2011 р. валютного та іншого законодавства за той же період. Результати перевірки оформлені актом від 29 червня 2011 р. № 2101/23-200/19289345 (далі - акт перевірки) (а. с. 23-68).

Як зазначено у висновку акту перевірки, позивачем порушено:

- ст. 3 п. 3.1., ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.1., 4.1.6., ст. 5 п. 5.2. пп. 5.2.1., 5.2.5., п. 5.9., ст. 11 п. 11.2. пп. 11.2.1., п. 11.3. пп. 11.3.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", чинного на час виникнення спірних правовідносин, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток підприємства на загальну суму 7330,0 грн.;

- ст. 4 п. 4.1., ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6., ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.5., п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на час виникнення спірних правовідносин, та ст. 198 п. 198.3., 198.6. Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 402514,0 грн.;

- ст. 328 п. 328.2. ПК України, в результаті чого позивачем не сплачено збір за спеціальне використання води в сумі 1,54 грн.;

- ст. 328 п. 328.2. ПК України - позивачем не подано декларацію по збору за спеціальне використання води за 1 квартал 2011 р.;

- ст. 6 п. 6.3. пп. 6.3.1., 6.3.2., ст. 19 п. 19.2. пп. «а»Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в результаті чого позивачем занижено такий податок в загальній сумі 394,46 грн.;

- гл. 2 п. 2.11., гл. 3 п. 3.1., 3.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України 15 грудня 2004 р. № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 р. за № 40/10320, в частині проведення в липні та вересні 2009 р. готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, що додаються до звітів про використання коштів на суму 3985,0 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 12 липня 2011 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001592301, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з ПДВ на 287200,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 67593,0 грн. (а. с. 14). Таким чином, спірним податковим повідомленням-рішенням позивачу визначено податкове зобов'язання тільки за порушення Закону України "Про податок на додану вартість" та ПК України щодо формування податкового кредиту, за порушення інших вимог законодавства податкові зобов'язання та штрафні санкції до позивача не застосовувались.

Різниця між сумою заниженого ПДВ, визначеною актом перевірки - 402514,0 грн. та сумою податкового зобов'язання, визначеного спірним податковим повідомленням-рішенням - 287200,0 грн. обумовлена тим, що перевіркою був охоплений період квітень-травень 2008 р. щодо якого закінчився термін, встановлений ст. 102 п. 102.1. ПК України, а тому ДПІ не включило до суми податкового зобов'язання розмір ПДВ за цей період - 115314,0 грн. (402514-115314=287200).

Відповідач вважає, що обставинами, які свідчать про порушення позивачем порядку формування податкового кредиту, є:

- включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, які не підтверджені податковими накладними;

- включення до складу податкового кредиту податкових накладних, отриманих не в звітньому періоді;

- включення до складу податкового кредиту податкових накладних двічі;

- укладання позивачем правочинів із суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності.

Під час перевірки відповідач встановив, що позивачем до складу податкового кредиту включений ПДВ, який не підтверджено податковими накладними.

Так, до складу податкового кредиту за липень 2008 р. позивачем включено ПДВ в сумі 4382,72 грн. за податковою накладною, виданою ПП "Ферум-Сервіс", але сама податкова накладна у позивача відсутня. Так само відсутні податкові накладні виписані ВАТ "Вознесенська ПМК" і ТОВ "Проектстрой-М", на підставі яких до податкового кредиту в серпні та листопаді 2008 р. включено 2664,51 грн. та 3000,0 грн. відповідно. В січні, квітні і травні 2009 р. позивач включив до складу податкового кредиту 1962,75 грн., 13016,66 грн. і 1750,0 грн. на підставі відсутніх податкових накладних від ТОВ ВТФ "Авіас", ВАТ "Миколаївзалізобетон-1", ТОВ "Первомайський Райагробуд" і ТОВ "Компанія Алмаз". Не надано позивачем податкової накладної і від ПАТ "Українська гірничо-металургійна компанія-Миколаїв" на суму 332,74 грн. за лютий 2010 р.

Нормативним актом, який регулював спірні правовідносини на час їх виникнення, був Закон України "Про податок на додану вартість" ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. якого передбачено - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Позивач ані в своєму позові, ані під час судового розгляду не надав суду жодних пояснень на спростування вищенаведених доводів ДПІ. Суд відзначає, що хоча за правилами ст. 71 ч. 2 КАС України обов'язок доказування правомірності свого рішення покладається на суб'єкта владних повноважень, це не звільняє позивача від обов'язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, як це передбачено ч. 1 тієї ж статті, а тому суд знаходить правомірним висновок ДПІ про заниження позивачем ПДВ, шляхом включення до податкового кредиту ПДВ без наявності податкових накладних.

Загальний розмір податкового зобов'язання визначеного відповідачем за цим порушенням складає 27109,38 грн. (4382,72+2664,51+3000+1962,75+13016,66+1750+332,74=27109,38), а розмір штрафу - 6777,34 грн.

На сторінці 40 акту перевірки (а. с. 42 зворот) відповідач зазначив, що до складу податкового кредиту за травень, липень, серпень і вересень 2008 р., а також квітень 2009 р. включений ПДВ за податковими накладними, виписаними постачальниками позивача в 2005, 2006, 2007 р.р. Відповідач вважає, що не звернувшись із скаргою до ДПІ на контрагентів, як це передбачено ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. абз. 2 Закону України "Про податок на додану вартість", позивач втратив право включати до складу податкового кредиту ПДВ на підставі податкових накладних 2005-2007 р.р.

Суд не погоджується з такими запереченнями відповідача, оскільки вони зроблені на підставі хибного тлумачення законодавства.

Стаття 7 п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість" визначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, до отримання податкової накладної, позивач не має правових підстав на формування податкового кредиту.

Стаття 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. абз. 2 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлює, що у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту.

З огляду на наведену норму, подання скарги на постачальника є правом, а не обов'язком позивача і невикористання свого права не може розцінюватись ДПІ як порушення. Відсутність скарги на постачальника Закон України "Про податок на додану вартість" не пов'язує із втратою позивачем в подальшому права на формування податкового кредиту.

За включення до складу податкового кредиту податкових накладних, отриманих не в звітньому періоді позивачу визначено 101397,16 грн. податкового зобов'язання з ПДВ і застосовано 25348,65 грн. штрафу і в цій частині спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

В той же час, суд приходить до висновку про те, що відповідач вірно визначив позивачу податкове зобов'язання на підставі того, що останнім деякі податкові накладні були враховані двічі.

Так, в акті перевірки зазначено, що позивач двічі включив до складу податкового кредиту податкові накладні виписані такими постачальниками, як ТОВ "Пан Монтажспецстрой", ВАТ "УГМК-Миколаїв", ТОВ "Первомайський Райагробуд", ВАТ "Миколаївзалізобетон-1", ТОВ ВТФ "Авіас", ТОВ "Проектстрой-М", ТОВ "Компанія Алмаз", ВАТ "Вознесенська ПМК", ТОВ "Миколаївпромбудмонтаж".

Системний аналіз Закону України "Про податок на додану вартість" дозволяє дійти висновку про те, що сума ПДВ, зазначена в податковій декларації, включається до складу податкового кредиту тільки один раз і повторне включення ПДВ до складу податкового кредиту не допускається, адже це штучно приводить до завищення податкового кредиту.

Загальна сума врахованих двічі податкових накладних складає 37006,79 грн., на підставі чого до позивача застосований штраф в розмірі 8419,36 грн.

Стосовно посилань ДПІ на факти укладення позивачем нікчемних правочинів, суд вказує на таке.

Відповідач в акті зазначає, що правочини позивача з ТОВ "Пікуль", ТОВ "КПВ Граніт", ТОВ "Білбудстрой" і ТОВ "Югснаб ПГС" були спрямовані на штучне формування податкового кредиту.

Як свідчить наданий ДПІ протокол допиту номінального засновника і директора ТОВ "Пікуль" - ОСОБА_1, останній за винагороду погодився зареєструвати на своє ім'я товариство, але ніколи не виконував господарських та адміністративних функцій (а. с. 174-175). Також, зазначена особа вказали на те, що не підписувала жодних податкових накладних.

Згідно ст. 9 ч. 1, 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, особистий підпис особи є обов'язковим реквізитом податкової накладної, яка є первинним бухгалтерським документом. Оскільки надані позивачем податкові накладні містять підпис особи, яка в своїх поясненнях в якості свідка та будучи попередженою про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих пояснень, вказала на те, що не підписувала податкових накладних, суд не приймає до уваги надані позивачем податкові та видаткові накладні, видані ТОВ "Пікуль" (а. с. 113-121).

Сума ПДВ за господарськими операціями позивача з цим товариством складає 46308,32 грн., а частка штрафу за цим порушенням складає 11577,08 грн.

Висновок відповідача про фіктивний характер договору позивача з ТОВ "КПВ Граніт" ґрунтується на акті перевірки цього товариства (а. с. 177-185). Разом з тим, як слідує з акту перевірки ТОВ "КПВ Граніт", предметом дослідження податкового органу були взаємовідносини ТОВ "КПВ Граніт" з ТОВ "Контрвегаюг", а не з позивачем. Крім того, як вбачається з самого акту перевірки, порушення податкового законодавства встановлені не у ТОВ "Контрвегаюг" - безпосереднього контрагента ТОВ "КПВ Граніт", а в ланцюгу постачальників останнього.

Аналіз ст. 86 ПК України та п. п. 4, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, дозволяє суду стверджувати, що акт перевірки є індивідуальним актом, висновки якого розповсюджуються виключно на правовідносини, які були предметом перевірки. Всупереч цьому, відповідач механічно переніс висновок акту перевірки ТОВ "КПВ Граніт" на правовідносини позивача з цим товариством, які не були предметом перевірки. Суд вважає за потрібне зазначити, що виявлення в ланцюгу постачальників безпосереднього контрагента позивача підприємств, які не виконують свої податкові зобов'язання, не може означати "автоматичної" нікчемності правочинів позивача з такими підприємствами.

Окрім такого, суд звертає увагу відповідача на те, що актом перевірки позивача і актами перевірок його контрагентів не встановлено тотожність товару, який рухався за ланцюгом підприємств і який був спожитий позивачем.

Аналогічним чином суд оцінює заперечення відповідача про нікчемний характер договорів позивача з ТОВ "Білбудстрой" і ТОВ "Югснаб ПГС", адже вони також ґрунтуються тільки на актах перевірок цих товариств з іншими ніж позивач платниками податків, а будь-яких інших заперечень ДПІ не надано.

Як вбачається із довідки, предметом договорів позивача з ТОВ "КПВ "Граніт" була купівля арматури та редукторів мостів для автомобіля "Камаз", з ТОВ "Білбудстрой" - купівля цементу, дошки, ремонт автокрану та облаштування дорожнього покриття, а з ТОВ "Югснаб ПГС" - купівля дизельного пального (а. с. 159-161). Характер отриманого позивачем за цими договорами узгоджується з основними видами його діяльності: будівництво будівель, діяльність у сфері інжинірингу, діяльність автомобільного вантажного транспорту (а. с. 17-22, 157-158). Фактичне отримання позивачем від цих постачальників товарів та послуг підтверджується видатковими та податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (а. с. 92-111).

Згідно ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Єдине обмеження щодо включення до складу податкового кредиту сплаченого податку, міститься у ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість" - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Суд відзначає, що на момент перевірки, позивач мав всі податкові накладні, видані ТОВ "КПВ Граніт", ТОВ "Білбудстрой" і ТОВ "Югснаб ПГС", а тому посилання відповідача на порушення позивачем ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість" не знаходить свого підтвердження.

Загальний розмір податкового зобов'язання з ПДВ, який визначений оскарженим податковим повідомленням-рішенням, складає 287200,0 грн., штрафна (фінансова) санкція - 67593,0 грн. і розподіляється наступним чином:

- за включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, які не підтверджені податковими накладними, позивачу збільшено розмір зобов'язання з ПДВ на суму 27109,38 грн. і застосовано 6777,34 грн. штрафу;

- за включення до складу податкового кредиту податкових накладних, отриманих не в звітньому періоді, позивачу збільшено розмір зобов'язання з ПДВ на суму 101397,16 грн. і застосовано 25348,65 грн. штрафу;

- за включення до складу податкового кредиту податкових накладних двічі, позивачу збільшено розмір зобов'язання з ПДВ на суму 37006,79 грн. і застосовано 8419,36 грн. штрафу;

- за укладання позивачем правочинів із суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності застосовано: за правочином з ТОВ "Пікуль" 46308,32 грн. ПДВ і 11577,08 грн. штрафу, з ТОВ "КПВ Граніт" 37166,67 грн. ПДВ і 5917,66 грн. штрафу, з ТОВ "Білбудстрой" 33625,01 грн. ПДВ і 8406,25 грн. штрафу, з ТОВ "Югснаб ПГС" 4586,67 грн. ПДВ і 1146,66 грн. штрафу, а всього за це порушення позивачу збільшено розмір зобов'язання з ПДВ на суму 121686,67 грн. і застосовано 27047,65 грн. штрафу.

Оскільки судом встановлено неправомірність визначення позивачу податкових зобов'язань з ПДВ за включення до складу податкового кредиту податкових накладних, отриманих не в звітньому періоді на суму 101397,16 грн. і застосування 25348,65 грн. штрафу, а також в частині правочинів укладених з ТОВ "КПВ Граніт", ТОВ "Білбудстрой" і ТОВ "Югснаб ПГС" в загальному розмірі 75378,35 грн. і 15470,57 грн. штрафу, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в розмірі 176775,51 грн. ПДВ і 40819,22 грн. штрафу.

Суд відзначає, що в своєму позові, позивач просить визнати податкове повідомлення-рішення незаконним, але ст. 162 ч. 2 п. 1 КАС України, наділяє суд повноваженням визнати рішення суб'єкта владних повноважень протиправним, що за своїм змістом тотожно визнанню незаконним.

Згідно ст. 94 ч. 3 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивач, надавши квитанцію № 81 від 19 липня 2011 р. (а. с. 3), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору в розмірі 3,40 грн. У зв'язку із тим, що адміністративний позов задоволено частково, судовий збір підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України у розмірі 1,70 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Податкове повідомлення-рішення № 0001592301, прийняте ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва 12 липня 2011 р. визнати протиправним і скасувати в частині податкового зобов'язання за основним платежем в розмірі 176775,51 грн. і 40819,22 грн. штрафної (фінансової) санкції.

3. В решті адміністративного позову відмовити.

4. Відшкодувати ТОВ "Вагіра" судовий збір в розмірі 1,70 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз