Постанова № 24575715, 01.03.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

вступна та резолютивна частини

м. Миколаїв.

12:40 год.

01.03.2012 р. справа № 2а-5663/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 30.09.11 р.,

представника відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 104/9/10-00 від 16.01.12 р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ "АвтоДом-Николаев", вул. Образцова, 4-б, м. Миколаїв, 54000

доДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029

проскасування податкових повідомлень-рішень від 15.07.11 р. № 0000640070, № 000065007 керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкові повідомлення-рішення № 0000640070, № 000065007 прийняті ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва 15 липня 2011 р., скасувати.

3. Відшкодувати ТОВ "АвтоДом-Николаев" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

12:40 год.

01.03.2012 р. справа № 2а-5663/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 30.09.11 р.,

представника відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 104/9/10-00 від 16.01.12 р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ "АвтоДом-Николаев", вул. Образцова, 4-б, м. Миколаїв, 54000

доДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029

проскасування податкових повідомлень-рішень від 15.07.11 р. № 0000640070, № 000065007 В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "АвтоДом-Николаев" (далі - позивач, ТОВ "АвтоДом-Николаев") до державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва (далі - відповідач, ДПІ), в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 липня 2011 р. № 000064070, № 000066007 та скасувати протокол про адміністративне правопорушення від 29 червня 2011 р.

Під час розгляду справи позивач подав заяву, якою змінив позовні вимоги та просить суд розглянути тільки вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень (а. с. 69-70).

Згідно ст. 137 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв.

Враховуючи те, що позивач скористався своїм правом змінити позовні вимоги до початку судового розгляду справи по суті та подав суду відповідну заяву, яка відповідає вимогам ст. 106 КАС України, суд приймає її до розгляду і розглядає такі вимоги, як скасування податкових повідомлень-рішень від 15 липня 2011 р. № № 000064070, 000066007.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що ним дотримані всі вимоги Закону України "Про податок на додану вартість", який регулював спірні правовідносини на час їх виникнення і цей Закон не пов'язує право платника податків на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) із правомірністю дій його контрагентів.

Відповідач позов не визнав та подав суду письмові заперечення (а. с. 47-55), в яких навів такі доводи. Під час перевірки позивача, ним були використані дані актів перевірок його постачальників, в яких містяться доводи про безтоварність операцій цих суб'єктів господарювання, а тому відповідач вважає, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства в частині правомірності формування податкового кредиту.

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, відповідно до ст. 71 ч. 2 КАС України на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.

У відповідності до ст. 160 ч. 3 КАС України, в судовому засіданні 1 березня 2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

З 21 до 25 червня 2011 р. ДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ і зменшення податкових зобов'язань з ПДВ в наступних податкових періодах за жовтень 2010 р. Результати перевірки оформлені актом від 29 червня 2011 р. № 2011/070-19/33730705 (далі - акт перевірки) (а. с. 11-22).

Як зазначено у висновку акту перевірки, позивачем порушено:

- ст. 1 п. 1.8., ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1., п. 7.7. пп. 7.7.1., 7.7.2. Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2010 р. на 17316,0 грн.;

- ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1. Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено від'ємне значення різниці за вересень 2010 р. на суму 17316,0 грн. і занижено позитивне значення різниці за вересень 2010 р. на суму 2235,0 грн. та занижено ПДВ, який підлягає сплаті в бюджет за вересень 2010 р. на суму 2235,0 грн.;

- ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1. Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту в жовтні 2010 р. на суму 3333,0 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 15 липня 2011 р. відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000640070, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 2235,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 558,75 грн. (а. с. 24);

- № 000065007, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на загальну суму 20649,0 грн. (а. с. 26).

Суд відзначає, що останнє рішення має номер 000065007, тоді як позивач номер рішення вказав як 000066007. В той же час, із змісту позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує саме рішення під номером 000065007, а тому суд вважає, що позивач допустив описку, яка не впливає на суть його вимог.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 15 вересня 2010 р. позивач уклав з ТОВ "Меридіан СА" договір № 15/08 (а. с. 96), за умовами якого придбав у контрагента кукурудзу, в кількості 78,730 т, за ціною 117308,0 грн., доставка якої здійснюється ТОВ "Меридіан СА" до Кубличського ХПП (п. п. 1.1., 2.1., 3.1., 3.2. договору).

Суд відзначає, що характер отриманого позивачем товару цілком узгоджується з видами його діяльності за КВЕД, які зазначені в довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, зокрема: 51.21.0. - оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин (а. с. 109-111).

Позивач повністю оприбуткував на власному складі кукурудзу, отриману від ТОВ "Меридіан СА", що підтверджується прибутковою накладною (а. с. 30).

Позивачем укладено договір і з Кубличським ХПП на складське зберігання продукції, отриманої від ТОВ "Меридіан СА" (а. с. 145-146).

В подальшому, придбаний у ТОВ "Меридіан СА" товар позивач продав ТОВ "Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД", на умовах контракту № К1009-031 від 15 вересня 2010 р. (а. с. 134).

Також, 1 вересня 2010 р. позивач уклав договір № 01/09 на транспортно-експедиційне обслуговування з ТОВ "Софита", за умовами якого товариство надавало позивачу послуги з транспортування вантажу (а. с. 156). Виконання зазначеного договору підтверджено актом здачі-прийняття робіт (а. с. 37) та товарно-транспортними накладними (а. с. 151-154).

Оплата позивачем товару і послуг за договорами з ТОВ "Меридіан СА" і ТОВ "Софита" здійснена в безготівковій формі, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача і квитанціями (а. с. 34, 84-85, 89, 142). Факт оплати зафіксовано і відповідачем в акті перевірки (а. с. 18 і зворот).

Суд звертає увагу на наявність у позивача свідоцтв про державну реєстрацію та реєстрацію платника ПДВ, видані ТОВ "Меридіан СА" і ТОВ "Софита", з чого суд робить висновок про вжиття позивачем заходів, які знаходяться в його компетенції, для з'ясування стану своїх контрагентів (а. с. 71-73, 81-82).

Нормативним актом, який регулював порядок сплати ПДВ та формування податкового кредиту, на час виникнення спірних правовідносин, був Закон України "Про податок на додану вартість".

Згідно ст. 3 п. 3.1. пп. 3.1.1. Закону України "Про податок на додану вартість", об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Як встановлено ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.1. Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно ст. 9 ч. 1, 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За правилами ст. 7 п. 7.3. пп. 7.3.1. Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до ст. 7 п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Єдине обмеження щодо включення до складу податкового кредиту сплаченого податку, міститься у ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість" - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Суд відзначає, що на момент перевірки, позивач мав всі податкові накладні, видані ТОВ "Меридіан СА" і ТОВ "Софита" (а. с. 83, 88, 94) і в акті перевірки відповідачем вони перелічені, а також містяться посилання на інші первинні бухгалтерські документи: прибуткові накладні, видаткові накладні.

Сукупність вищеперелічених обставин, а саме:

- узгодженість характеру товару, який придбавався у постачальника з основною діяльністю позивача;

- наявність у позивача державних реєстраційних документів обох контрагентів,

- оприбуткування позивачем товару на власному складі та наявність у нього товарно-транспортних накладних;

- повна сплата позивачем товару і послуг;

- можливість відслідкувати подальший рух товару, придбаного позивачем у постачальника,

вказують на фактичне отримання позивачем виконання за договорами.

Таким чином, договори, укладені позивачем з ТОВ "Меридіан СА" і ТОВ "Софита", сторонами виконані належним чином, позивач отримав товар і послуги, повністю їх оплатив, отримав податкові накладні, отже позивачем виконані всі умови Закону України "Про податок на додану вартість", а тому у позивача мались законні підстави для включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплаченого в ціні товару і послуг за договорами, укладеними з ТОВ "Меридіан СА" і ТОВ "Софита".

Висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються тільки на висновках актів перевірок ТОВ "Меридіан СА" і ТОВ "Софита". Так, в акті перевірки ТОВ "Меридіан СА" зроблено висновок про укладення цим підприємством правочинів без мети настання правових наслідків, які обумовлені їх змістом, оскільки в ланцюгу його постачальників маються підприємства з ознаками фіктивності (а. с. 60-68). Аналогічні висновки зроблені в акті перевірки ТОВ "Софита", де серед іншого зазначено, що товариство не має організаційних, матеріальних та людських ресурсів для виконання робіт (а. с. 56-59).

З цього приводу суд має зазначити наступне. Сам по собі факт господарських взаємовідносин позивача із суб'єктами господарювання, які у ланцюгах постачальників мають підприємства з ознаками фіктивності, не означає "автоматичне" порушення податкових зобов'язань позивачем.

Відповідно до п. п. 4, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772 (далі - Порядок № 984), акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В контексті обставин перевірки позивача, зазначені норми Порядку № 984 слід розуміти таким чином, що під час перевірки відповідач мав досліджувати обставини виконання позивачем та його контрагентами - ТОВ "Меридіан СА" і ТОВ "Софита" умов договорів, отримання позивачем товару і послуг, зміну активів сторін договорів. В той же час, аналіз акту перевірки свідчить, що відповідач фактично підмінив перевірку господарської діяльності позивача висновками актів перевірок ТОВ "Меридіан СА" і ТОВ "Софита", механічно перенісши висновок про порушення податкових зобов'язань цими підприємствами на позивача.

Крім того, зазначені підприємства перевірялись не на предмет їх взаємовідносин з ТОВ "АвтоДом-Николаев", а з іншими підприємствами. Так, в акті перевірки ТОВ "Меридіан СА" зазначено, що перевірка здійснена з приводу взаємовідносин з ПП ВКФ "Владимир Мономах", а в акті перевірки ТОВ "Софита" містить відомості щодо взаємовідносин з ПП "Агропрайд".

Висновки про відсутність у ТОВ "Меридіан СА" і ТОВ "Софита" ресурсів для виконання договірних зобов'язань зроблені тільки на підставі того, що у ДПІ відсутня податкова звітність цих підприємств, яка б надавала змогу встановити наявність основних засобів, а тому суд знаходить такі заперечення відповідача не доведеними.

Допитана в якості свідка інспектор ДПІ ОСОБА_4, яка здійснювала перевірку позивача та складала акт перевірки, пояснила суду, що висновок про порушення позивачем податкового законодавства зроблено тільки на підставі того, що контрагенти позивача ТОВ "Меридіан СА" і ТОВ "Софита" в ланцюгах власних постачальників мають підприємства з ознаками фіктивності, інших доводів на підтвердження свого висновку свідок не навів.

Статтею 61 ч. 2 Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності. Якщо ДПІ встановлено факти порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача або постачальників останніх, негативні наслідки у вигляді визначення ДПІ податкових зобов'язань повинні наставити саме для порушників, а не для позивача, який свої податкові зобов'язання виконав належним чином, тобто якщо позивач виконав всі вимоги законодавства, ДПІ не може пов'язувати порушення податкового законодавства, допущені іншими платниками податків, із позивачем. Також, суд вважає за необхідне зазначити, що навіть у випадку обізнаності позивача про протиправні дії своїх контрагентів, він не має встановлених законодавством повноважень для того щоб впливати на сплату такими суб'єктами господарювання податків.

Як визначено ст. 8 ч. 2 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

22 січня 2009 р. Європейським Судом з прав людини була розглянута справа "Булвес"АД проти Болгарії".

У п. п. 69-71 рішення у цій справі зазначено: "Суд окремо зазначає, що компанія заявник не мала абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ. Отже, Суд вважає, що незважаючи на повне виконання своїх зобов'язань, компанія-заявник була поставлена у несприятливі умови, так як було незрозуміло чи може вона віднести до податкового кредиту суму ПДВ сплачену постачальнику у складі придбаних товарів, оскільки визнання чи невизнання права на податковий кредит також залежало від висновків податкових органів, чи своєчасно виконав свої зобов'язання за подання звітності з ПДВ постачальник.

І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави-члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної чи юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватись між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Аналогічні висновки Європейський Суд з прав людини виклав у справі "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії".

Також, у справі "Інтерсплав проти України", Суд, у п. 38 рішення зазначив: "На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.".

Суд відзначає, що останнє рішення Європейського суду з прав людини - "Інтерсплав проти України" не набрало статусу остаточного, але, як і попередні рішення, дозволяє судити про послідовність правової позиції Європейського суду з прав людини у справах з приводу спорів заявників з податковими органами щодо відшкодування ПДВ.

З наведених прикладів рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що при розгляді даної категорії справ Європейський суд з прав людини виходить з того, що держава в особі податкових органів може і повинна вживати заходів для недопущення та/або зупинення зловживань у сфері сплати ПДВ та його бюджетного відшкодування, але нарахування податкових зобов'язань і штрафу добросовісному платнику податків, який виконав всі вимоги податкового законодавства, тільки на підставі того, що податковим органом встановлені протиправні дії його контрагентів та за умови необізнаності платника податків про такі протиправні дії своїх контрагентів, на думку Європейського суду з прав людини, порушує права такого платника податків.

Відповідач не надав суду доказів, які б беззаперечно доводили свідомі дії позивача, спрямовані на порушення податкового законодавства, а його заперечення ґрунтуються виключно на припущеннях щодо порушень, які допущені не позивачем, а іншими платниками податків, а тому податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач, надавши квитанцію № ПН 1162282 від 27 липня 2011 р. (а. с. 3), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору у розмірі 3,40 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкові повідомлення-рішення № 0000640070, № 000065007 прийняті ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва 15 липня 2011 р., скасувати.

3. Відшкодувати ТОВ "АвтоДом-Николаев" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

5 березня 2012 р.

Суддя А. О. Мороз