Постанова № 24575617, 07.06.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 червня 2012 року Справа № 2а/1270/3383/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Солоніченко О.В.

при секретарі: Балябі В.С,

за участю

представника позивача ОСОБА_1 довіреність від 27.04.2012

представника відповідача ОСОБА_2 довіреність від 27.03.2012

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Служба охорони «Дон» до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 02.02.2012 № 0000062320, та № 0000102320 -

ВСТАНОВИВ:

03 травня 2012 року Луганським окружним адміністративним судом відкрито провадження за адміністративним позовом Приватного підприємства «Служба охорони «Дон» до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 02.02.2012 № 0000062320, та № 0000102320.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі акту перевірки по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Ваел плюс», в якому викладено висновки про нікчемність правочинів, укладених позивачем з вказаним товариством. Такі висновки відповідача ґрунтуються не на відсутності у позивача відповідних первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, що підтверджують факти здійснення господарських операцій, а на тому, що перевіркою, проведеною іншим податковим органом у відношенні ТОВ «Ваел плюс», встановлено неможливість здійснення товариством господарських операцій через відсутність за місцезнаходженням, відсутність адміністративно-господарських можливостей для здійснення таких операцій.

Позивач також вказує, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагентом не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності. При цьому реальність здійснення позивачем господарських операцій підтверджується відповідними договорами, податковими та видатковими накладними, актами виконаних робіт, рахунками-фактурами.

Позивач вважає неправомірним застосування податковим органом до господарських операцій з ТОВ «Ваел плюс» норм ст.ст. 207, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України щодо визначення правочинів нікчемними.

Крім того, позивач вказує на порушення, допущені податковим органом під час проведення перевірки. Так, на думку позивача, право на проведення перевірки на підставі постанови слідчого виникає виключно у разі порушення кримінальної справи проти платника податків, що в даному випадку відсутнє.

За таких обставин позивач просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську від 02 лютого 2012 року форми «Р» № 0000062320 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 165975,75 грн., та № 0000102320 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 113702,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені вимоги, просила суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях, в яких, зокрема, зазначив, що перевірки позивача призначено у повній відповідності до вимог Податкового кодексу України на підставі постанови слідчого.

Перевіркою встановлено відсутність поставки товарів та надання послуг позивачу ТОВ «Ваел плюс». При цьому наявність всіх первинних документів бухгалтерського обліку не є беззаперечною підставою для отримання права на формування податкового кредиту. Якщо не було фактичного здійснення господарської операції, то такі відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку.

В результаті проведення заходів, спрямованих на вивчення фактичного руху товарів, проведених операцій з надання послуг було встановлено, що у ТОВ «Ваел плюс» з моменту реєстрації відсутня матеріальна база, працівники, автотранспортні засоби для доставки товару та надання послуг, складські приміщення, необхідні для зберігання товарно-матеріальних цінностей, підприємство не знаходиться за місцезнаходженням, що робить неможливим фактичне виконання угод з позивачем. Ці обставини було встановлено Ленінською МДПІ при здійсненні перевірки ТОВ «Ваел плюс» та відображено у відповідному акті, який крім первинних документів, було використано під час проведення перевірки.

На підтвердження факту відсутності ТОВ «Ваел плюс» за адресою реєстрації представник відповідача надав Довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, яка містить запис про відсутність ТОВ «Ваел плюс» за місцезнаходженням.

Крім того, відповідач зазначає, що в ході перевірки позивачем не було надано документи, що підтверджують факт здійснення транспортних перевезень товарів (товарно-транспортних накладних, дорожніх відомостей, квитанцій про отримання вантажу), що підтверджує відсутність доказів фактичного отримання товарів та реального його транспортування.

Відсутність підтвердження факту отримання товарів та використання отриманих товарів та послуг в господарській діяльності не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток.

З посиланням на норми ст.ст. 219, 228 Цивільного кодексу України відповідач зазначає, що за вказаних обставин угоди позивача з ТОВ «Ваел плюс» є нікчемними та не підлягають обліку для цілей оподаткування.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов, в межах заявлених вимог, підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Позивач - Приватне підприємство «Служба охорони «Дон», ідентифікаційний код 34580156, зареєстровано в якості юридичної особи виконавчим комітетом Луганської міської ради 18.09.2006, внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, перебуває на обліку в ДПІ в Жовтневому районі м. Луганська, зареєстровано платником податку на додану вартість 01.07.2008 (т. 1 а.с.13-30).

Відповідачем - Державною податковою інспекцією в Жовтневому районі в м. Луганську 10-11 січня 2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Ваел плюс» за період з 01.12.2010 по 30.09.2011, про що 18.01.2012 складено акт за № 143/23/34580156 (т.1 а.с.43-57).

Перевірку призначено наказом відповідача від 04.01.2012 № 60, виданого на виконання постанови слідчого підрозділу податкової міліції ДПА в Луганській області від 30.11.2011(т.1 а.с.31. т.2 а.с.167-168).

02-03 лютого 2012 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Ваел плюс» за період з 01.10.2010 по 30.09.2011, про що 10.02.2012 складено акт за № 405/23/34580156 (т.1 а.с. 37-42).

Перевірку призначено наказом відповідача від 02.02.2012 за № 60, виданого на виконання постанови слідчого відділу податкової міліції ДПА в Луганській області від 30.01.2012 (т.1 а.с. 32, т.2 а.с.165-166).

Вимог щодо визнання неправомірними підстав призначення та дій щодо проведення перевірок позивачем суду не заявлено.

Висновками акту перевірки від 18.01.2012 № 143/23/34580156 відповідачем зафіксовано встановлення порушення позивачем:

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ на загальну суму 154491,11 грн., в тому числі у квітні 2011 - 33319,66 грн., у травні 2011 - 31016,50 грн., у червні 2011 - 44223,83 грн., у липні 2011 - 45931,12 грн.;

- п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, яка підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 154491,11 грн., в тому числі у квітні 2011 - 33319,66 грн., у травні 2011 - 31016,50 грн., у червні 2011 - 44223,83 грн., у липні 2011 - 45931,12 грн.

Висновками акту перевірки від 10.02.2012 № 405/23/34580156 встановлено порушення позивачем:

- п.п. 138.1, 138.2, 138.3, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого завищено витрати на загальну суму 568268,00 грн.. в тому числі за ІІ квартал 2011 р. - 430852,00 грн.. за ІІ-ІІІ квартал 2011 р. - 568268,00 грн.;

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 152.1 ст. 152 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 130702,00 грн.. у тому числі за ІІ квартал 2011 р. - 99096,00 грн., за ІІ-ІІІ квартал - 130702,00 грн.

На підставі акту перевірки від 18.01.2012 № 143/23/34580156 відповідачем 02 лютого 2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000062320 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 165975,75 грн., в тому числі 154492,00 грн. - за основним платежем, 11483,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1 а.с.58).

На підставі акту перевірки від 10.02.2012 № 405/23/34580156 відповідачем 02 лютого 2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000102320 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 130702,00 грн., в тому числі 130702,00 грн. - за основним платежем (т.1 а.с.59).

Зазначені обставини сторонами у судовому засіданні не заперечувались.

На підставі Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 563 «Про затвердження Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 981 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» та на виконання наказів Державної податкової служби України від 21.102011 № 82 «Про реорганізацію окремих територіальних органів Державної податкової служби» та ДПА в Луганській області від 26.10.2011 № 472 «про реорганізацію державних податкових інспекцій» здійснено реорганізацію відповідача шляхом перетворення в Державну податкову інспекцію в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби, яка є правонаступником Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (надалі - ПК України).

За приписами ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема,: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до пп.54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до п.58.1. ст. 58 ПК України у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Згідно з вимогами п.185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

П. 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Підстави формування податкового кредиту визначає ст. 198 ПК України. Відповідно до п. 198.1. цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу норм п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Порядок визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті до Державного бюджету визначає ст. 200 ПК України, відповідно до п.200.1, якої сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню до Державного бюджету України визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1. ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

В силу норм п. 135.2 ст. 135 ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп.135.4.1.п. 135.4. ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

П.137.1. ст. 137 ПК України передбачає, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пп.138.1.1. п. 138.1 ст. 138 встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

В силу норм п.138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з норм пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Отже, виходячи з вимог вказаних норм, підтвердженням витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобов'язання з ПДВ є податкова накладна.

Як вбачається з актів перевірок та пояснень представника відповідача, саме відсутність факту підтвердження належними документами витрат, що впливають на визначення податку на прибуток, та правомірності формування податкового кредиту з ПДВ стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Такий висновок відповідача ґрунтується на твердженнях про нікчемність угод позивача з ТОВ «Ваел плюс» з урахуванням вимог ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.

Так, до актів перевірок включено посилання на результати перевірки ТОВ «Ваел плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011, яку було проведено Ленінською МДПІ в м. Луганську та оформлено актом від 11.11.11. № 804/23-33352187 ( т. 2 а.с. 184-199).

В свою чергу, акт перевірки ТОВ «Ваел плюс» містить твердження, що товариство не здійснювало і не могло здійснювати операції з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників та подальшого їх продажу на адресу покупців через відсутність підтвердження реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, місцезнаходження майна, тому, угоди вказаних підприємств є нікчемними та не дають підстав для формування сум витрат та сум податкового кредиту.

Як зазначалось, вказані обставини викладено відповідачем в акті виключно з урахуванням висновків перевірки, проведеної Ленінською МДПІ. При цьому посилань на відсутність первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, що підтверджують правомірність визначення сум витрат, які впливають на визначення податку на прибуток, та правомірність формування податкового кредиту з ПДВ акт перевірки не містить. В акті відповідач вказує лише на відсутність документів, що підтверджують факт здійснення транспортних перевезень товарів (товарно-транспортних накладних, дорожніх відомостей, квитанцій про отримання вантажу).

Згідно зі ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства. Цивільним законодавством України передбачено умови чинності правочинів, а саме: зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству; правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі і волевиявлення суб'єкта; при укладенні правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми; правочин має бути реальним, тобто спрямованим на настання правових наслідків, що зумовлені ним; відповідність правочину спеціальним умовам.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Проте, у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів факту нікчемності правочину.

На думку суду, фактичне виконання угод позивача з ТОВ «Ваел плюс» підтверджено, відповідно договорами про надання послуг, видатковими та податковими накладними, рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжними дорученнями, банківськими виписками, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних (т.1 а.с.142-251, т. 2 а.с.1-111, 155).

Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Ваел плюс» (підрядник) було укладено Договір про надання охоронних послуг від 01.04.11 № 16, відповідно до якого виконавець (ТОВ «Ваел плюс» ) зобов'язується забезпечити контрольно-пропускний режим на території об'єкта, забезпечити виконання встановлених правил пожежної безпеки.

Доказом фактичного виконання послуг є акти здачі-прийняття послуг. складені протягом квітня-липня 2011 року. На вказані в актах здачі-прийняття суми послуг видані відповідні податкові накладні.

Матеріали справи підтверджують також отримання позивачем від ТОВ «Ваел плюс» товарно-матеріальних цінностей за видатковими накладними №РН-291 від 27.07.2011, №РН-230 від 05.07.2011, №РН-192 від 05.07.11, РН-54 від 10.06.2011, РН-97 від 20.05.11., РН-12 від 05.05.11.,(т.2 а.с.71-76). На зазначені у видаткових накладних суми видані відповідні податкові накладні.

Фактична сплата з урахуванням ПДВ за надані послуги та отримані товарно-матеріальні цінності проведена у безготівковій формі, та підтверджується банківськими виписками (т.2 а.с.77-111).

Необхідність надання вказаних послуг та отримання товарів відповідає господарській діяльності позивача (забезпечення безпеки, охоронні послуги).

Посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, що підтверджують отримання товарів, судом не приймаються, оскільки відсутність чи наявність вказаних документів може свідчити лише про наявність чи відсутність порушень правил перевезення товарно-матеріальних цінностей та, відповідно не може слугувати беззаперечним доводом щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо правомірності формування складу валових витрат чи податкового кредиту.

Суд не враховує також і посилання відповідача на внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про відсутність ТОВ «Ваел плюс» за місцезнаходженням, оскільки, як вбачається з наданої відповідачем Довідки, зазначений запис внесено до Реєстру 30.09.2011, а господарські відносини між позивачем та ТОВ «Ваел плюс» відбувались протягом квітня-липня 2011, тобто до внесення вказаного запису.

Відповідачем не надано також доказів порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, для визнання недійсними угод необхідно встановити вину сторін (сторони) у формі умислу при укладені угоди, факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб суб'єкта господарювання, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений конкретним державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що податковим органом встановлений факт ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, у спорі, що розглядався, відсутні докази наявності вини позивача та умислу щодо укладення угоди, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства щодо ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Вказаною статтею встановлено, що правові наслідки недійсності правочину, які регулюються цією нормою, застосовуються до сторін такого правочину в разі визнання господарського зобов'язання недійсним.

В матеріалах справи докази визнання у встановленому порядку договорів позивача з ТОВ «Ваел плюс» недійсними відсутні.

Суд вважає, що чинне законодавство не ставить право платника податків на формування податкового кредиту та складу валових витрат у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів, знаходження їх за своєю юридичною адресою, тощо. Законодавство України з питань оподаткування не зобов'язує платника податків перевіряти наявність у контрагента основних фондів та трудових ресурсів, а контрагента надавати платнику податків документальне підтвердження наявності у нього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань.

З урахуванням таких обставин висновки відповідача, викладені в акті перевірки, вбачаються безпідставними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті в результаті безпідставних висновків перевірки, - протиправними. Відтак, оскаржувані податкові повідомлення рішення з урахуванням їх протиправності підлягають скасуванню. Тобто, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Як вбачається з платіжного доручення, доданого до позовної заяви, позивачем сплачено судовий збір за заявлені майнові вимоги, які задоволено судом, в розмірі 2 188,00 грн.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 2 188,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного підприємства «Служба охорони «Дон» до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську від 02 лютого 2012 року форми «Р» № 0000062320 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 165975,75 грн., та № 0000102320 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 130702,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Служба охорони «Дон» витрати зі сплати судового збору в сумі 2 188,00 грн.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів після її проголошення а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову в повному обсязі складено 12 червня 2012 року.

СуддяО.В. Солоніченко