Постанова № 24575343, 31.05.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 травня 2012 року Справа № 2а/1270/3428/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кисельової Є.О.,

за участю секретаря судового засідання Гришиної О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив наступне.

Ленінською МДПІ у м.Луганську на підставі акту від 03.01.2012 р. № 2/23-05481582 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки публічного акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт», код за ЄДРПОУ 05481582 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Зернова компанія «Агромир», код за ЄДРПОУ 36505175 за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р.» було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000042320 від 24.01.2012 р.

Згідно податкового повідомлення-рішення № 0000042320 від 24.01.2012 р. встановлені порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 71 742,50 грн., що складається з суми основного платежу - 57394,00 грн. та штрафних санкцій - 14348,50 грн.

Вказаний висновок ґрунтувався на припущеннях про нікчемність договору, що був укладений з ТОВ «Зернова компанія «Агромир».

Не погоджуючись з висновками відповідача, позивач пояснює суду наступне:

13 липня 2011р. між ПАТ «Луганськнафтопродукт» та ТОВ «Зернова компанія «АГРОМИР» був укладений договір на поставку нафтопродуктів № 13-07/02дт (надалі - Договір). Станом на дату укладення Договору ТОВ «Зернова компанія «АГРОМИР» було включено до ЄДР, що підтверджується відомостями бази даних ДП «Інформаційно-ресурсний центр», які є публічними і до яких мають доступ треті особи. Обмеження щодо діяльності ТОВ «Зернова компанія «АГРОМИР» в ЄДР були відсутні.

На виконання умов договору, ТОВ «Зернова компанія «АГРОМИР» поставило ПАТ «Луганськнафтопродукт» дизельне пальне за видатковими накладними № 113 від 07.09.2011р. (2,062т.), № 114 від 07.09.2011р. (2,062т.), № 115 від 08.09.2011р. (2,062т.), № 116 від 08.09.2011р. (6,242т.), № 117 від 13.09.2011р. (2,028т.), № 118 від 13.09.2011р. (17,148т.), № 118 від 16.09.2011р. (2,028т.).

Загальна вартість поставленого дизельного пального склала 344362,45 грн., в т.ч. ПДВ 57394 грн.

ПАТ «Луганськнафтопродукт» здійснило розрахунок з ТОВ «Зернова компанія «АГРОМИР» за поставлене дизельне пальне згідно договору, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ «Зернова компанія «АГРОМИР» в повному обсязі у сумі 344362,45 грн., в т.ч. ПДВ, на підставі платіжних доручень № 2311 від 08.09.2011р., № 2358 від 14.09.2011р., № 2359 від 15.09.2011р., № 2360 від 15.09.2011р., № 2384 від 19.09.2011р., № 2453 від 23.09.2011р., № 2466 від 27.09.2011р., № 2479 від 28.09.2011р., № 2487 від 29.09.2011р.

У зв'язку з постачання дизельного пального ТОВ «Зернова компанія «АГРОМИР» видало ПАТ «Луганськнафтопродукт» податкові накладні з податку на додану вартість № 58 від 07.09.2011р. на суму 3422,25 грн., № 59 від 07.09.2011р. на суму 3422,25 грн., № 69 від 08.09.2011р. на суму 3478,58 грн., № 70 від 08.09.2011р. на суму 10527,29 грн., № 111 від 13.09.2011р. на суму 3503,25 грн., № 112 від 13.09.2011р. на суму 29536,87 грн., № 142 від 16.09.2011р. на суму 3503,25 грн. Загальна сума ПДВ по операціям з постачання дизельного пального склала 57393,74 грн., яка була віднесена ПАТ «Луганськнафтопродукт» за підсумками звітного періоду до податкового кредиту з податку на додану вартість.

У період оформлення вищезазначених податкових накладних ТОВ «Зернова компанія «АГРОМИР» було зареєстровано платником ПДВ та мало право на оформлення податкових накладних. Цей факт підтверджується Актом перевірки позивача (стор. 6 Акту), згідно якому свідоцтво платника ПДВ, видане ТОВ «Зернова компанія «АГРОМИР», було анульовано 30.09.2011р.

Позивач, аналізуючи п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, які є підставою для прийняття рішення, вказує на те що цією статтею регулюється порядок віднесення сум податку до податкового кредиту, дата виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту та визначаються випадки, коли суми податку не відносяться до податкового кредиту. Зокрема, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними оформленими з порушенням вимог статті 201 ПК України).

Позивач в позові зазначає, що зі змісту акту випливає, що в ньому підтверджується факт оформлення податкових накладних (стор. 4 Акту) та взагалі відсутні відомості про порушення складання та оформлення податкових накладних.

Позивач стверджує, що ТОВ «Зернова компанія «АГРОМИР» оформило податкові накладні з ПДВ з додержанням вимог Податкового кодексу, а ПАТ «Луганськнафтопродукт» правомірно на підставі первинних бухгалтерських документів та отриманих податкових накладних у відповідний податковий (звітний) період віднесло суми ПДВ до податкового кредиту, а тому висновки відповідача по завищенню позивачем податкового кредиту з ПДВ на суму 57394,00 грн. є необґрунтованими та безпідставними.

Щодо висновків ДПІ про нікчемність договору, позивач вважає, що ці висновки ґрунтуються на припущеннях, а не на фактах, що підтверджується наступним.

ПАТ «Луганськнафтопродукт» фактично одержало у вересні 2011 року від ТОВ «ЗК «АГРОМИР» дизельне пальне у кількості 33632 тони, що складає 40153 літри. Зазначена операція з постачання товару найшла відображення у бухгалтерських документах та фінансовій звітності. Зокрема факт передачі дизельного пального підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, в бухгалтерському обліку факт постачання дизельного пального був відображений у наступних проводках:

Дт 281 Кт 6311 Сума 286968,71

Дт 641 Кт 6311 Сума 57393,74

Загалом: 344362,45

Одержане дизельне пальне було передано для реалізації на наступні АЗС, які належать ПАТ «Луганськнафтопродукт»:

АЗС № 27, розташована м. Щастя вул. Гагаріна 1-л - в кількості 7290 л.;

АЗС№1,розташована смт. Мілове, вул. Луначарського, 153 -в кількості 2470 л.;

АЗС № 4, розташована смт Троїцьке вул. Комсомольська, 127 -в кількості 7475 л.;

АЗС № 2 , розташована смт Марківка вул. Горького, 31- в кількості 7475 л.;

АЗС №1, розташована смт Марківка вул.Комунарів, 20б - в кількості 5420 л.;

АЗС № 21, розташована смт Новопсков вул. Леніна,194 - в кількості 7593 л.;

АЗС № 1 , розташована с. Макарово вул. Кірова, 99 Ст.-Луганський г/н - в кількості

2430 л.;

Факт передачі дизельного пального на АЗС підтверджується наступними обліковими документами: накладними № 20/09, 21/09 від 07.09.2011р ; №22/09, 27/09 від 08.09.2011; № 32/09, 33/09, 34/09, 35/09 від 13.09.2011р; №47/09 від 16.09.2011 р. та фіскальними чеками РККА про включення нафтопродуктів до складу товарів, які обліковуються по АЗС.

Зазначене дизельне пальне було реалізовано через АЗС споживачам.

Станом на дату прийняття рішення, договір, укладений між ПАТ «Луганськнафтопродукт» та ТОВ «ЗК «АГРОМИР», з підстав передбачених ст. 234 ЦКУ або з інших підстав в судовому порядку недійсним не визнаний.

Таким чином твердження ДПІ, що укладення Договору не передбачало настання реальних наслідків по передачі дизельного пального та його подальшій реалізації є необґрунтованими.

Що стосується реального настання правових наслідків за операцією поставки нафтопродуктів ТОВ «Зернова компанія «Агромир» на адресу позивача, позивач у позові посилається на роз'яснення Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 06.05.2011р., в яких зазначено, що при розгляді питань, пов'язаних з визначенням фактичного здійснення господарської операції, слід звернути на наступне:

- господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства;

- визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків;

- необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності;

- рух активів в процесі здійснення господарської операції;

- установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції;

- установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, тощо.

З урахуванням зазначених рекомендацій, Позивач зазначає, що :

Згідно ст. 263 Господарського кодексу України (ГКУ) господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Згідно ст. 265 ГКУ за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.5, 6 ст. 267 ГКУ при укладенні договору поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь яким видом транспорту , а також вибірка товарів покупцем. Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Згідно ст. 306 ГКУ перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами.

Таким чином, аналізуючи зміст господарської операції (договору поставки нафтопродуктів № 13-07/02дт від 13 липня 2011р.) між ТОВ «Зернова компанія «АГРОМИР» (Постачальник) та ПАТ «Луганськнафтопродукт» (Покупець) позивач зазначає, що проведення такого роду операції не вимагає від ТОВ «Зернова компанія «АГРОМИР» ні наявності складських приміщень, так як відвантаження може здійснюватися покупцю безпосередньо від інших осіб, у яких ТОВ «Зернова компанія «АГРОМИР» придбало нафтопродукти, ні наявності власного автотранспорту і працівників для забезпечення вантажних робіт, так як ці роботи та використання транспорту можуть здійснювати інші ніж постачальник особи. Перевезення нафтопродуктів здійснював ПП ОСОБА_1 за договором № 114 від 04.06.2011р. на перевезення вантажів автомобільним транспортом, укладеним з Позивачем.

На дату укладення договору № 13-07/02дт від 13 липня 2011р. між позивачем та ТОВ «Зернова компанія «АГРОМИР» на поставку нафтопродуктів, усі сторони зазначених договорів були зареєстровані в ЄДР як юридичні особи. Інформація в ЄДР про будь-які обмеження стосовно їх господарської діяльності була відсутня. У період оформлення вищезазначених податкових накладних ТОВ «Зернова компанія «АГРОМИР» та ПАТ «Луганськнафтопродукт» були зареєстровані платниками ПДВ та мали право на оформлення податкових накладних та відображення їх в податковому обліку.

Позивач згідно Статуту (п. 5.3) має право здійснювати роздрібну торгівлю пальним, та має торгові патенти на АЗС, через які здійснювалася реалізація дизельного палива, одержаного від ТОВ «Зернова компанія «АГРОМИР».

Наявність спеціальної податкової правосуб'єктності вищезазначених учасників господарської операції підтверджується наступним - усі вищезазначені юридичні особи на момент проведення господарських операцій були зареєстровані платниками податку та платниками ПДВ, що підтверджується відповідачем в акті.

За наслідками укладеного договору відбулися зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі позивача (зокрема збільшилася вартість оборотних засобів).

Нафтопродукти (дизельне пальне) придбане позивачем у ТОВ «Зернова компанія «АГРОМИР» на підставі договору № 13-07/02дт від 13 липня 2011р. було в подальшому реалізовано шляхом роздрібного продажу через автозаправні станції позивача.

Просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000042320 від 24.01.2012 р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав надав аналогічні пояснення, викладені у адміністративному позові.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та в запереченні на адміністративний позов пояснив, що Ленінською МДПІ у м.Луганську було отримано для використання в роботі акт ДПІ у м. Херсоні про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «ЗК «Агромир» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків у вересні 2011 року, їх реальності та повноти відображення в обліку ДПІ у м. Херсоні від 23.11.11 № 73/15-2/36505175.

У зв'язку з отриманням вищевказаної податкової інформації Ленінською МДПІ у м. Луганську згідно п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями) та відповідно до наказу Ленінської МДПІ у м. Луганську від 19.12.2011р. № 2226, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Публічного акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт», код за ЄДРПОУ 05481582 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Зернова компанія «Агромир», код за ЄДРПОУ 36505175 за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р.

За результати перевірки було складено акт від 03.01.2012 р. № 2/23-05481582, в якому встановлено:

- порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на зальну суму 57394 грн. у т.ч. за вересень 2011 року.

- відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків.

Господарські операції за період вересень 2011р. щодо придбання ПАТ «Луганськнафтопродукт» товарів (робіт, послуг) у контрагента - постачальника ТОВ «ЗК «Агромир», код за ЄДРПОУ 36505175 - у сумі 344 364 грн., у т.ч. ПДВ - 57 394 грн. в результаті порушень, що відображені у розділі 3 акту перевірки.

Відповідач мотивує заперечення тим, що в зв'язку з тим, що угоди є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно п. 1, п. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 207, п.1, п.2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст.. 228 ЦК України встановлено нікчемні правочини в т.ч.: по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) між ПАТ «Луганськнафтопродукт (код ЄДРПОУ 054815852) та контрагента - постачальника ТОВ «ЗК «Агромир», код за ЄДРПОУ 36505175 - у сумі 344 364 грн., у т.ч. ПДВ - 57 394 грн.

За результатами перевірки, ПАТ «Луганськнафтопродукт» незаконно сформувало податковий кредит з ПДВ на загальну суму 57 394 грн. по операціям з придбання послуг (надання дорожньої техніки) від ТОВ «ЗК «Агромир», яке має ознаки «фіктивності». Виписані ТОВ «ЗК «Агромир» податкові накладні, не можуть розглядатися в якості належного підтвердження заявленого податкового кредиту ПАТ «Луганськнафтопродукт», оскільки такі накладні не мають статусу юридично значимих.

Стосовно контрагента позивача - ТОВ «ЗК «Агромир» відповідачем в акті встановлено, що за податковою адресою ТОВ «ЗК «Агромир» приміщення не функціонує як офісне приміщення, у підприємства ТОВ «ЗК «Агромир» відсутні трудові ресурси, власні або орендовані складські приміщення та земельні ділянки.

Відповідач у запереченні просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів та заперечень, оцінивши докази відповідно до вимог ст.69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до наступного.

Відповідно до частини 6 статті 71 КАС України, суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"на органи державної податкової служби покладено обов'язки щодо здійснення контролю за додержанням податкового законодавства.

Згідно ст. ст. 10, 11 зазначеного Закону до компетенції державних податкових інспекцій віднесено забезпечення обліку платників податків, контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, функцій щодо перевірки достовірності цих документів стосовно правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків.

Згідно статті 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу податкової служби.

Відповідно до 75.1.2. цього Кодексу документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки врегульовані статтею 79 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Однією із підстав для проведення документальних позапланових перевірок підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України закріпив таку обставину - за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

З матеріалів справи вбачається, що позивач - публічне акціонерне товариство «Луганськнафтопродукт» зареєстрований виконавчим комітетом Луганської міської ради 24.09.1996 року № 13821050015001916, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.).

Позивача взято на облік до Ленінської МДПІ у м. Луганську як платника ПДВ, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (а.с.).

В судовому засіданні встановлено, що у період з 20.12.2011 р. по 26.12.2011 р. було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, за період з 01.09.2011 р. по 30.09.2011 р.

За результатами перевірки було складено акт від 03.01.2012 р. № 2/23-05481582, в якому встановлено наступне порушення:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на зальну суму 57394 грн. у т.ч. за вересень 2011 року.

На підставі акту перевірки від 03.01.2012 р. № 2/23-05481582, Ленінською МДПІ у м.Луганську винесено податкове повідомлення-рішення від 24.01.2012 р. № 000042320, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 71 742,50 грн., з яких за основним платежем - 57394,00 грн., штрафні санкції - 14348,50 грн.;

З огляду на принцип допустимості доказів, що визначений частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не вникає спору.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час розгляду справи, підставою для проведення невиїзної документальної перевірки позивача є отримання від ДПІ у м. Херсоні акту від 23.11.11 № 73/15-2/36505175 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «ЗК «Агромир» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків у вересні 2011 року, їх реальності та повноти відображення в обліку.

Висновок про заниження позивачем податку на додану вартість за перевіряємий період вмотивований тим, що в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) позивачу від контрагента - постачальника, а саме відсутність трудових ресурсів, власних або орендованих складських приміщень та земельних ділянок, основних фондів, що не підтверджує реальність здійснення господарських відносин ТОВ «ЗК «Агромир» із платниками податків за період вересень 2011 року. Таким чином на підставі викладеного, у пункті 4 акта від 03.01.2012 р. № 2/23-05481582 зроблено висновок про відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків та про нікчемність договору між позивачем та ТОВ «ЗК «Агромир».

На підставі акта невиїзної документальної перевірки від 03.01.2012 р. № 2/23-05481582 Ленінською МДПІ у м. Луганську згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та абзацом 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення від 24 квітня 2012 року № 0000042320 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на загальну суму 71 742,50 грн., у тому числі 57394,00 грн. - за основним платежем, 14348,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами судового розгляду справи суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 24 квітня 2012 року № 0000042320 підлягає визнанню нечинним з огляду на нижчевикладене.

Справа розглядається у межах виниклого спору та заявлених позовних вимог.

При цьому, враховуючи спірний період, суд вважає необхідним при вирішенні спору керуватися Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями).

Суд вважає, що у даному випадку у відповідача не було підстав для прийняття зазначеного податкового повідомлення - рішення.

Відповідно до п. 14.1.179, 14.1.181, ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Податкового кодексу, а податкове зобов'язання - це загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає в разі здійснення операцій зокрема з придбання товарів. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту вважається дата тієї дії, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів; дата отримання платником податків товарів, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пп. 201.8 ст. 208 Податкового кодексу України, право на нарахування ПДВ та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податків.

Згідно пп. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Таким чином, Податковим кодексом України передбачено лише єдиний випадок не включення юридичними особами, які зареєстровані платниками ПДВ, до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість Податковий кодекс України не передбачає.

Абзацем 1 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими Податковим кодексом України.

При цьому абзацем 2 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, встановлено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Податкового кодексу України.

З наведених правових норм вбачається, що умовою правомірності формування платником податків валових витрат та податкового кредиту є придбання ним товарів або послуг з метою їх використання у своїй господарській діяльності. Метою укладання таких угод повинно бути настання реальних наслідків з придбання товарів або послуг.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум ПДВ до податкового кредиту є факт придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні"первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документа не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Тобто, податковий кредит формується при дотриманні платником податку вказаних вимог закону.

При цьому, господарські операції (поставка, продаж тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань.

Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з легітимними рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податку.

Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин, в тому числі реального економічного змісту господарських операцій та підтвердження їх первинними документами (товарно-транспортними накладними та ін.).

Відповідно до п. 2, 5, 18 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 за № 233/2037 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення": податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (п. 2 Порядку заповнення податкової накладної); податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку (п.5 Порядку заповнення податкової накладної); всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця (п.18 Порядку заповнення податкової накладної).

Отже підставою для формування податкового кредиту, а в подальшому для відшкодування від'ємного значення між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду є належним чином оформлена податкова накладна, зокрема, наведені в ній відомості повинні відповідати дійсності.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, між ПАТ «Луганськнафтопродукт» та контрагентом - ТОВ «ЗК «Агромир» був укладений договір на поставку нафтопродуктів № 13-07/02дт від 13.07.2011р. ( а.с.51-54).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано накладні, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні

В підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, пов'язаних з виконанням договору позивачем також були надані документи, якими підтверджується наявність у позивача власних автозаправних станцій, через які здійснювалася реалізація придбаного у ТОВ «ЗК «Агромир» дизельного пального - свідоцтва про право власності на АЗС, витяги з реєстру прав власності на АЗС, а також документи (фіскальні чеки), якими підтверджується оприбуткування дизельного пального на АЗС.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивачем податковий кредит з податку на додану вартість по господарським операціям з контрагентом ТОВ «ЗК «Агромир» сформовано у відповідності до вимог Податкового кодексу України.

Виконання господарських операцій ПАТ «Луганськнафтопродукт» з ТОВ «ЗК «Агромир» знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи та підтверджується матеріалами справи.

Статтями 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.

Висновок відповідача щодо нікчемності укладених договорів ґрунтується на тому, що начебто він має протиправний характер та суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.

Суд вважає висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів з ТОВ «ЗК «Агромир» безпідставними з огляду на таке.

Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договір між позивачем та ТОВ «ЗК «Агромир» не підпадає під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на нього розповсюджуватись не можуть, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України", який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: "У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави".

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентом або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочину, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку зі сторони позивача відповідач не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що дії відповідача щодо винесення оскаржуємого податкового повідомлення-рішення суперечать нормам Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податкового повідомлення-рішення підлягає визнанню нечинним.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт», код ЄДРПОУ 05481582, до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 24.01.2012 р. № 0000042320, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 71742,50 (сімдесят одна тисяча сімсот сорок дві) грн. 50 коп., з яких за основним платежем - 57394 (п'ятдесят сім тисяч триста дев'яносто чотири) грн. 00 коп., штрафні санкції - 14348 (чотирнадцять тисяч триста сорок вісім) грн. 50 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Луганськнафтопродукт», код ЄДРПОУ 05481582 судові витрати у розмірі 752 (сімсот п'ятдесят два) грн. 62 коп. .

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано у повному обсязі 01 червня 2012 року.

СуддяЄ.О. Кисельова