Постанова № 24574811, 28.05.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2012 р. Справа № 2а/0570/3733/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Христофорова А.Б.,

при секретарі Мірошниченко А.О.,

за участю

представника позивача - Матюхіна І.К.,

представника відповідача - Гришакова Н.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Фірма «С.И.Э.С.» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000272342 від 12.03.2012, № 0000282342 від 12.03.2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство «Фірма «С.И.Э.С.», звернулось до суду з позовною заявою до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000272342 від 12.03.2012, № 0000282342 від 12.03.2012 року.

Ухвалою суду від 28.05.2012 року у справі замінено відповідача Жовтневу міжрайонну державну податкову інспекцію м. Маріуполя на його правонаступника Жовтневу міжрайонну державну податкову інспекцію м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказав, що відповідачем відповідно до постанови слідчого слідчої групи Генеральної прокуратури України Свідлер М.С. від 27.09.2011 року «Про призначення позапланової перевірки дотримання податкового законодавства», згідно матеріалів кримінальної справи № 49-3110 проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Фірма «С.И.Э.С.» з питань правильності визначення та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2008 року по 30.09.2010 року щодо взаємовідносин з ПП «Стек», ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» та ТОВ «Євротормет».

За результатами проведеної перевірки встановлені порушення та складено акт № 507/23-2/24161759 від 27.02.2012.

На підставі вказаного акту прийнято податкові повідомлення-рішення, № 0000272342 від 12.03.2012, № 0000282342 від 12.03.2012 року.

Вважає висновки акту перевірки необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а відповідно прийняті на їх підставі оскаржувані податкові повідомлення-рішення такими, що підлягають скасуванню.

Вважає дії податкового органу такими, що порушують його права та інтереси, тому просить задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених вимог в повному обсязі. За змістом наданих заперечень, в обґрунтування незгоди із позовом відповідач визначила, що висновки акту перевірки щодо встановлених з боку позивача порушень, вважає обґрунтованими, а оскаржувані податкові повідомлення рішення відповідно такими, що прийнято правомірно.

Суд, заслухавши представників сторін, що з'явились, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову та заперечень проти нього, встановив наступне.

Позивач, Приватне підприємство «Фірма «С.И.Э.С.» (Далі за текстом, - ПП «Фірма «С.И.Э.С.»), згідно свідоцтва про державну реєстрацію, - є юридичною особою, дата проведення державної реєстрації 17.06.1996 року, з 05.07.1996 року знаходиться на податковому обліку в Жовтневій МДПІ.

Відповідач,- Жовтнева міжрайонна державна податкова інспекція м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, - є суб'єктом владних повноважень.

Жовтневою міжрайонною державною податковою інспекцією м. Маріуполя, у відповідності до постанови слідчого слідчої групи Генеральної прокуратури України Свідлер М.С. від 27.09.2011 року «Про призначення позапланової перевірки дотримання податкового законодавства», згідно матеріалів кримінальної справи № 49-3110, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Фірма «С.И.Э.С.» з питань правильності визначення та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2008 року по 30.09.2010 року щодо взаємовідносин з ПП «Стек», ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» та ТОВ «Євротормет».

За результатами проведеної перевірки встановлені порушення та складено акт № 507/23-2/24161759 від 27.02.2012 (Далі за текстом, - акт перевірки) (а.с. 12-21).

Згідно висновків акту перевірки податковим органом встановлено, що господарські операції за період з 01.01.2009 року по 30.09.2010 року відображені у податковій звітності, щодо придбання товару та послуг ПП «Фірма «С.И.Э.С.» від ПП «Стек», ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» та ТОВ «Євротормет» на загальну суму 327780,00 гривень у т.ч. ПДВ 54630,00 гривень відповідно до ч.1,2 ст. 215, ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Відомості викладені у поданій до Жовтневої МДПІ м. Маріуполя податковій звітності за період з 01.01.2009 року по 30.09.2010 року не відповідають дійсності, так як придбання послуг автоперевезення від вищевказаного підприємства фактично отримано не було.

За наслідками встановлення нікчемних угод між ПП «Стек», ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» та ТОВ «Євротормет», податковий орган прийшов до висновку про порушення з боку ПП «Фірма «С.И.Э.С.» п. 5.1, п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у вигляді заниження податку на прибуток всього у сумі 68288,00 гривень, п. 3.1 ст.3, п.п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у вигляді заниження податку на додану вартість всього у сумі 47880,00 гривень.

На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення, № 0000272342 від 12.03.2012, № 0000282342 від 12.03.2012 року (Далі за текстом,- спірні рішення).

Спірним рішенням № 0000272342 від 12.03.2012 року за порушення п. 5.1, п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на підставі п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України (Далі за текстом,- ПКУ), ПП «Фірма «С.И.Э.С.» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 85360,00 гривень, з якої основний платіж 68288,00 гривень, штрафна фінансова санкція 17072,00 гривень (а.с.10)

Спірним рішенням № 0000282342 від 12.03.2012 року за порушення п. 3.1 ст.3, п.п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» на підставі п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 ПКУ, ПП «Фірма «С.И.Э.С.» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 59850,00 гривень, з якої основний платіж 47880,00 гривень, штрафна фінансова санкція 11970,00 гривень (а.с.11).

Суд не погоджується із висновками акту перевірки та вважає їх документально необґрунтованими, з наступних підстав.

Податковим органом в обґрунтування висновків акта перевірки, покладено обставини встановлені наданими до перевірки документами:

актом ДПІ у Іллічівському районі м. Маріуполя від 29.06.2010 року № 286/23-1/33504100 позапланової невиїзної перевірки ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» (код ЄДРПОУ 33504100) за період з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року про визнання правочинів нікчемними;

актом ДПІ у Іллічівському районі м. Маріуполя від 30.06.2010 року № 292/23-1/31054407 позапланової невиїзної перевірки ПП «Стек» (код ЄДРОПУ 31054407) за період з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року про визнання правочинів нікчемними;

актом ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 08.12.2011 року № 1165/23-80-35726622 про неможливість проведення позапланової перевірки ТОВ «Євротормет» (код ЄДРПОУ 35726622);

постановою слідчого слідчої групи Генеральної Прокуратури України Свідлер М.С. від 27.09.2011 року, протоколами допитів свідків.

Згідно акту ДПІ у Іллічівському районі м. Маріуполя від 29.06.2010 року № 286/23-1/33504100 позапланової невиїзної перевірки ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» (код ЄДРПОУ 33504100) за період з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року встановлені порушення :

ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійснених ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» при придбанні та продажу товарів. Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України;

відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року, які підпадають під визначення ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року, які підпадають під визначення ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно акту ДПІ у Іллічівському районі м. Маріуполя від 30.06.2010 року № 292/23-1/31054407 позапланової невиїзної перевірки ПП «Стек» (код ЄДРОПУ 31054407) за період з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року встановлені порушення :

ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійснених ПП «Стек» при придбанні та продажу товарів. Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України;

відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року, які підпадають під визначення ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року, які підпадають під визначення ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 08.12.2011 року № 1165/23-80-35726622 встановлено неможливість проведення позапланової перевірки ТОВ «Євротормет» (код ЄДРПОУ 35726622).

Що стосується взаємовідносин із ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг», згідно описової частини акту перевірки податковим органом встановлено, що ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг» (код ЄДРПОУ 33504100) згідно договору купівлі-продажу № 35-БТ від 15.01.2008 року здійснювало постачання товару у кількості, номенклатурі і за цінами, вказаними в накладних по домовленості обох сторін на адресу ПП «Фірма «С.И.Э.С.» поставка товару - самовивіз.

Всього товару поставлено на загальну суму 480915,00 гривень, у тому числі ПДВ на суму 80152,50 гривень. Розрахунки здійснювались у безготівковій формі, станом на кінець перевіряємого періоду заборгованість між підприємствами відсутня.

Що стосується взаємовідносин із ПП «Стек» (код ЄДРОПУ 31054407), згідно описової частини акту перевірки податковим органом встановлено, що поставка товару здійснювалась без договору купівлі-продажу на загальну суму 27360,00 гривень, у тому числі ПДВ 4560,00 гривень. Розрахунки здійснювались у безготівковій формі, станом на кінець перевіряємого періоду заборгованість між підприємствами відсутня.

Що стосується взаємовідносин із ТОВ «Євротормет» (код ЄДРПОУ 35726622), згідно описової частини акту перевірки податковим органом встановлено, що поставка товару здійснювалась без договору купівлі-продажу на загальну суму 36300,00 гривень, у тому числі ПДВ 6050,00 гривень. Розрахунки здійснювались у безготівковій формі, станом на кінець перевіряємого періоду заборгованість між підприємствами відсутня.

Також в обгрунтування висновків акта перевірки, податковим органом покладено обставини щодо не підтвердження операцій із контрагентами ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг», ТОВ «Євротормет», ПП «Стек», стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень.

В ході перевірки, не підтверджено наявність поставок товарів від ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг», ТОВ «Євротормет», ПП «Стек» підприємствам покупцям, у зв'язку із ненаданням до перевірки актів-приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, та ін.

Позивачем на підтвердження своєї правової позиції надано до суду первинні документи, на підтвердження поставки товару від контрагентів позивача ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг», ТОВ «Євротормет», ПП «Стек» : податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, видаткові накладні, рахунки-фактури, договір № 235-БТ від 15.01.2008 року, акти виконаних робіт, журнал реєстрації довіреностей, договори оренди автомобілів, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи, банківські виписки.

При цьому представниками сторін у судовому засіданні не заперечувались обставин фактичного використання продукції, придбаної позивачем.

Суд не приймає доводи податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг», ТОВ «Євротормет», ПП «Стек», документів, які підтверджують наявність поставок товарів підприємствам покупцям, оскільки це суперечить принципу індивідуалізації відповідальності, закріпленому у частині другій статті 61 Конституції України.

У відповідності до ч.1,2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Згідно п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704,- первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.15 цього положення,- первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Згідно п. 2.16 цього положення,- забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд дослідивши документи подані позивачем, не знаходить невідповідності зазначених первинних документів приписам ст.ст. 3,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 2.4, п.п. 2.15 п. 2.16 Положення про документальне підтвердження записів у бухгалтерському обліку, затв. Наказом МФУ від 24.05.1995 року № 88.

Згідно ст. 1 Закону України,- «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Надані позивачем та досліджені судом первинні документи за змістом і формою є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять інформацію про здійснені господарські операції.

Проведеною перевіркою податкового органу встановлені обставини складання відповідних податкових та видаткових накладних на поставлені контрагентом товари, та не встановлено обставин невідповідності цих накладних поставленим товарам.

Щодо податкових накладних, на підставі яких сформовано податковий кредит звітних періодів, відповідачем не встановлено порушень п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо їх складання.

Крім того, правильність заповнення податкових накладних та форма податкових накладних відповідачем не заперечується та не викликає у суду будь-яких сумнівів щодо їх достовірності та добровільності їх визнання.

Відповідно до ч.3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і у суду не виникає сумнівів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

З приводу суперечливості висновків, викладених у акті перевірки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно описової частини акту перевірки, не встановлено взаємовідносини суб'єкта господарювання, що перевіряється, з платниками, установчі документи свідоцтва про державну реєстрацію, первинні та інші документи яких в судовому порядку визнані недійсними.

Згідно ч. 5. ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- підприємство самостійно:

визначає облікову політику підприємства;

обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства;

визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов'язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

Також суд не приймає до уваги відсутність письмового договору на придбання товарів, частину вартості яких позивачем включено до складу валових витрат та податкового кредиту, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 81 Господарського кодексу України,- господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч.4 ст. 189 Господарського кодексу України,- при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

Згідно ч. 7 ст. 189 Господарського кодексу України,- господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 1 с. 638. Цивільного Кодексу України,- договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч.1,2 ст. 639. Цивільного Кодексу України,- договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно ч.1,2 ст. 633 Цивільного Кодексу України,- публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Таким чином, уданому спірному випадку, дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного та господарського законодавства суд визнає діями, що породжують цивільні та господарські права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу.

Таким чином, податковим органом, як суб'єктом владних повноважень не наведено належних норм законодавства щодо обов'язковості умов викладення спірних договорів у письмовій формі.

Таким чином вищезазначеними обставинами не підтверджуються покладені податковим органом в обґрунтування висновків акта перевірки.

Щодо висновків акту перевірки в обгрунтування яких покладено ознаки нікчемності угод укладених позивачем із контрагентами передбачені ч. 1,5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст. 228 Цивільного кодексу України (Далі, - ЦКУ), суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1-5 ст. 203 ЦКУ,- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦКУ,- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 ЦКУ,- правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦКУ,- правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ст.206 ЦКУ,- усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Дослідженням у судовому матеріалів справи суд не вбачає ознак (підстав) нікчемності угод укладених позивачем із контрагентами.

До того ж відповідачем не надано доказів визнання спірних правочинів недійсними в судовому порядку.

Ознаками нікчемності угод, відповідач вважає суб'єктивні обставини, зокрема такі, як відсутність необхідних первинних документів для підтвердження реальності господарських операцій на виконання спірного договору.

Однак суд не погоджується із зазначеною думкою податкового органу, оскільки вище вже надано оцінку достатності первинних документів та їх відповідності вимогам закону у контексті підтвердження правомірності віднесення частини сум придбаних товарів до складу валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, відповідачем не доведено суду відповідності обставин, викладених у акті перевірки, які покладені в обґрунтування його висновків, фактичним обставинам справи.

Разом з тим позивачем у судове засідання у достатньому обсязі надано документальне підтвердження фактичного здійснення постачання господарських операцій на виконання спірного договору.

У Постанові Президії Верховного Суду України та Президії Ради суддів України № 7 від 03.04.2009 «Про стан здійснення судочинства адміністративними судами» наголошується, що згідно з практикою Верховного Суду України у даній категорії справ під час судового засідання судом мають з'ясовуватися обставини щодо фактичного наміру підприємства одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Одержання економічного ефекту, за наслідками реалізації товарів та послуг підтверджується матеріалами справи.

Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість».

Згідно ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,- об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,- валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,- до складу валових витрат включаються:

Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно 5.2.2. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,- суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у пункті 7.11 статті 7 цього Закону, суми коштів, що перераховані юридичним особам, у тому числі неприбутковим організаціям - засновникам постійно діючого третейського суду у розмірі, що перевищує два відсотки, але не більше п'яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, за винятком внесків, передбачених підпунктом 5.6.2 пункту 5.6 цієї статті, та внесків, передбачених підпунктом 5.2.17 цього пункту.

Згідно п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»,- Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

3.1.1. поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з:

передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця;

передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача;

поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України;

поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України;

в інших випадках, визначених цим Законом;

3.1.2. ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту) згідно з положеннями глав 29 - 30 Митного кодексу України.

З метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюються операції з ввезення на митну територію України:

об'єкта лізингу (крім повернення об'єкта оперативного лізингу, раніше наданого (вивезеного) лізингодавцем чи іншою особою за його дорученням з території України у митному режимі тимчасового вивезення (ввезення) для вільного обігу згідно з положеннями глави 34 Митного кодексу України);

об'єкта майнової застави на користь заставодержателя (іншої особи за його дорученням);

майна, переданого у схов (відповідальне зберігання) або в користування чи розпорядження;

товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України для їх подальшого вільного обігу на території України (крім поставки на територію іншого магазину безмитної торгівлі, митного складу та спеціальної митної зони (тільки для спеціальних митних зон, які відповідно до закону мають тотожні умови оподаткування цим податком);

продуктів переробки (готової продукції) з-під митного режиму переробки на митній території України згідно з положеннями глави 38 Митного кодексу України;

продуктів переробки (готової продукції) з-під митного режиму переробки за межами митної території України згідно з положеннями глави 39 Митного кодексу України (крім транспортних засобів, які відправлялися під митним режимом переробки за межі митного кордону України з метою їх ремонту та повертаються на митну територію України для їх подальшого вільного обігу);

товарів (супутніх послуг) за будь-якими іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (супутні послуги) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке ввезення пов'язано з поверненням товарів у зв'язку з припиненням дії зазначених договорів;

в інших випадках, визначених цим Законом.

Не вважаються імпортом та звільняються від оподаткування цим податком операції з поставки товарів (супутніх послуг) на митну територію України під митним режимом знищення або зруйнування згідно з положеннями глави 40 Митного кодексу України чи під митним режимом відмови на користь держави згідно з положеннями глави 41 Митного кодексу України. Подальші операції з поставки таких товарів (супутніх послуг) на митній території України оподатковуються у загальному порядку;

3.1.3. поставка (вивезення, пересилання) товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту) згідно з положеннями глав 31 - 32 Митного кодексу України за кошти або інші види компенсацій (винагороди).

З метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюються:

поставка послуг з міжнародного перевезення пасажирів, багажу та вантажів, а також міжнародних відправлень у випадках, визначених підпунктом 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 цього Закону;

поставка товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

поставка об'єкта фінансового лізингу за межі митного кордону України;

в інших випадках, визначених цим Законом.

Не вважаються експортом операції з поставки товарів або послуг за межі митного або державного кордону України, які не є об'єктом оподаткування цим податком згідно з пунктом 3.2 статті 3 цього Закону або звільняються від оподаткування цим податком згідно з пунктом 5 статті 5 цього Закону (крім підпунктів 5.1.2 і 5.1.7 пункту 5.1 та пункту 5.2 статті 5 цього Закону).

Підпунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено термін податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», -датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат та складу податкового кредиту відповідні суми, у зв'язку з придбанням товарів від контрагентів, у межах спірних правовідносин.

Суд також звертає увагу на ті обставини, що інші товарно-матеріальні цінності, за якими було сформовано податковий кредит мали невеликі габаритні розміри, тому у позивача була можливість перевозити їх орендованим транспортом.

Суд зазначає, що законодавче визначення поняття «первинний документ» закріплене положеннями ст. 1 «Визначення термінів» Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, відповідно до яких первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Водночас ч.1, 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, встановлені вимоги до первинного документу та визначена сфера застосування первинного документу.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Суд дослідивши документи надані позивачем на підтвердження поставки товару від контрагентів позивача ПП «Азов-Бізнес-Трейдінг», ТОВ «Євротормет», ПП «Стек» : податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, видаткові накладні, рахунки-фактури, договір № 235-БТ від 15.01.2008 року, акти виконаних робіт, журнал реєстрації довіреностей, договори оренди автомобілів, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи, банківські виписки, прийшов до висновку про їх відповідність вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» (том 1 а.с. 52-224, том 2 а.с. 1-250, том 3 а.с. 1-135).

До того ж суд наданими первинними документами, зокрема актами виконаних робіт, підтверджується фактичне використання у своїй господарській діяльності придбаних ним товарів, в рамках спірних правовідносин.

Таким чином, весь обсяг документів, наданих позивачем у судовому засіданні, свідчить про реальне настання правових наслідків, що обумовлені спірними угодами, та містить усі необхідні реквізити, передбачені п.п. 1, 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", у тому числі зазначено найменування продукції, об'єми постачання та суми коштів, що підлягають оплаті.

Згідно п. 3, 5, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затв. наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N 984 та зар. в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772,- акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що факти виявлених порушень, викладені відповідачем у акті перевірки суб'єктивно та не у повній мірі, - всупереч зазначеному Порядку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на ст. 203 ЦК України, оскільки ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Таким чином, оскільки у судовому засіданні не знайшли підтвердження факти вчинення позивачем порушень встановлених актом перевірки, є неправомірним визначення сум податкових зобов'язань, зроблене відповідачем відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

На підставі ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду відповідач не довів правомірності своїх дій, що стосуються предмету позову.

Згідно абз. 2 п. 58.1 ст. 58 ПК України,- податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, як вбачається із наведеної норми, при прийняті контролюючим органом податкового повідомлення в ньому зазначається підстава такого нарахування.

Згідно п. 55.1. ст. 55 ПК України,- податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Оскільки відповідач не довів суду правомірність підстав нарахування позивачу податкових зобов'язань, суд приходить до висновку про скасування спірних рішень.

Таким чином враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Приватного підприємства «Фірма «С.И.Э.С.» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000272342 від 12.03.2012, № 0000282342 від 12.03.2012 року.

Відповідно до ст. 94 КАСУ суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 1452,10 грн.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства «Фірма «С.И.Э.С.» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000272342 від 12.03.2012, № 0000282342 від 12.03.2012 року, - задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення - рішення прийняті Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя № 0000272342 від 12.03.2012, № 0000282342 від 12.03.2012 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Фірма «С.И.Э.С.», витрати по сплаті судового збору у розмірі 1452,10 грн. (одна тисяча чотириста п'ятдесят дві) гривень 10 копійок.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 28 травня 2012 року в присутності представників сторін.

Постанова виготовлена в повному обсязі 02 червня 2012 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Христофоров А.Б.