Рішення № 24565374, 11.06.2012, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" червня 2012 р.Справа № 22/5025/564/12

Господарський суд Хмельницької області у складі:

суддя Заверуха С.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПІТ" м. Немирів Вінницької області

до Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 с. Карпівці

про стягнення 469000,00 грн. вартості непоставленого зерна ячменю та сої

Представники сторін:

позивач: ОСОБА_3 представник за довіреністю від 24.05.2012р.

ОСОБА_4 - директор

відповідач: ОСОБА_5 - представник за довіреністю від 14.05.2012 р.

Повне рішення складено 11.06.2012р.

Суть спору: позивач ТОВ "ЮПІТ" звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 469000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що 21.03.2012р. між сторонами було досягнуто усної домовленості про купівлю-продаж зерна ячменю та зерна сої, згідно якої ТОВ "ЮПІТ" зобов'язалися оплатити, а Селянське (фермерське) господарство ОСОБА_2 поставити зерно ячменю та зерно сої не пізніше, ніж за 3 банківські дні з дати оплати.

23.03.2012р. ТОВ "ЮПІТ" виконало свої зобов'язання, що, відповідно до рахунків №5 та №6 від 22.03.2012р., підтверджується доданими до заяви копіями банківських виписок, а саме №117 від 21.03.2012р. та №119 від 23.03.2012р., однак відповідач зерно ячменю та зерно сої не поставив

Позивачем було надіслано відповідачу претензію за №8 від 17.04.2012р., у якій ТОВ "ЮПІТ" просив в термін до 27.04.2012р. повернути кошти на розрахунковий рахунок позивача, що, на момент звернення до суду, зроблено не було.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, вважає їх правомірними та обґрунтованими. Подав довідку, в якій підтверджує, що в провадженні Господарського суду або іншого органу немає справи зі спору між ТОВ "ЮПІТ" та Селянським (фермерським) господарством ОСОБА_2 з тих же підстав. Також подав в судовому засіданні 28.05.2012 р. наказ №1 від 01.03.2007р., копію витягу з Єдиного державного реєстру №399917 станом на 24.03.2012р., копію Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи №146443 від 12.12.2006р., Довідку з Єдиного державного реєстру №440203 від 16.03.2012р.

11.06.2012р. позивач подав заяву про зміну предмету та підстав позову, відповідно до якої просив суд: стягнути з селянського (фермерського) господарства ОСОБА_6 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПІТ" 469 000,00 грн. безпідставно набутих коштів, посилаючись на ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні та у відзиві на позов проти пред'явлених позовних вимог заперечує, зокрема вказує, що між сторонами ні в усній, ні в письмовій формі не існувало ніяких домовленостей щодо поставки зерно ячменю та зерно сої. При цьому звертає увагу на тому, що відповідачем не виставлялися рахунку для передоплати, а на рахунках, які позивач додав до позовної заяви, підпис та печатка відповідача є підробленими.

Крім того, відповідач заявив клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення кримінальної справи №16/2482 від 16.05.2012р., в обґрунтування якого зазначає, що постановою ст. слідчого СВ СУ УМВС України в Хмельницькій області було порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_7 за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_7 представляючись представником селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 з метою заволодіння чужим майном переконував інших осіб в тому, що він має можливість продати продукцію сої, яка належить Селянському (фермерському) господарству ОСОБА_2 по ціні 3350,00 грн. ОСОБА_7 видавав рахунки селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2, однак не виконував взяті на себе зобов'язання. Вказана особа спричинила матеріальну шкоду навіть самому ОСОБА_2 в розмірі 15 100,00грн.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 11.06.2012р. відмовлено позивачу в задоволенні заяви ТОВ "ЮПІТ" від 11.06.2012р. про зміну предмета та підстав позову, а також відмовлено в задоволенні клопотання селянського (фермерського) господарства ОСОБА_6 від 11.06.2012р. про зупинення провадження у справі.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія НОМЕР_1, ТзОВ "Юпіт" зареєстрована як юридична особа, місцезнаходження - АДРЕСА_1.

Відповідач виставив позивачу рахунки №5,№6 від 22.03.2012 р. на суму 190500 грн. та 435500,00 грн., в якому вказано замовником ТОВ "Юпіт", зазначено реквізити СФГ - р/р 26008052400392 Хмельницька філія "ПриватБанк", іден. код 31311348, а також найменування товару ячмінь фуражний кількістю 127 т. по ціні 1250 грн. за тону та соя в кількості 130 т. по ціні 2791,67 грн. Рахунки підписані та скріплені гербовими печатками відповідача (протилежного не доведено).

Згідно банківських виписок по особовому рахунку за 22-23 березня 2012 р. позивачем перераховано відповідачу на реквізити вказані у зазначених рахунках 369000 грн. передоплати за сою по рахунку №6 та 100000,00 грн. передоплати за ячмінь згідно рахунку №5.

Листом №8 від 17.04.2012 р. позивач просив фермерське господарство повернути кошти на розрахунковий рахунок 260080061132800 до 27.04.2012 р., при цьому зауваживши, що станом на 17.04.2012 р. підприємство не отримало продукції та кошти не повернуті, хоча відповідачем наголошувалось, що оплату буде повернуто.

Вказаний вище лист 17.04.2012 р. надісланий на адресу СФГ ОСОБА_2, про що свідчить опис вкладення у цінний лист та копія поштової квитанції.

В зв'язку з неповерненням відповідачем коштів в сумі 469000 грн. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення даних коштів посилаючись при цьому на ст.ст. 655,692 ЦК України.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом приймається до уваги наступне.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача.

Підстава позову - це фактичні обставини на яких грунтується вимога позивача.

Зі змісту позовної заяви та доданих до позовної заяви доказів вбачається, що підставою для стягнення коштів в сумі 469000 грн. вартості непоставленого зерна та сої позивач зазначає невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення коштів в зв'язку з відсутністю поставки ячменю та сої протягом 3 банківських днів, посилаючись при цьому на ст. 655 та ст. 692 ЦК України (зміст позовної заяви).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п.п. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1, 2 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Пунктом 3 ст.3, ст.627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України встановлено, що в письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Частиною 1 ст.638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п.1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору або буде створений (придбаний набутий) продавцем у майбутньому.

Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості (ст. 669 ЦК України).

Відповідно до ст. 671 ЦК України якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.

Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, оскільки сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Так, відповідач виставив позивачу рахунки №5,№6 від 22.03.2012 р. вказавши при цьому асортимент, кількість, вартість товару який СФГ ОСОБА_2 в подальшому зобов'язувався поставити замовнику ТОВ "Юпіт", а позивач частково сплатив вказані вище рахунки в сумі 469000 грн.

Згідно ч. 1. ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі продажу (ч. 1 ст. 663 ЦК України).

Згідно матеріалів справи не встановлений строк протягом якого відповідач зобов'язаний поставити позивачу товар вказаний у рахунках, у тому числі у разі часткової оплати даних рахунків (як в даному випадку).

Доводи позивача, щодо поставки зерна ячменю та сої не пізніше ніж 3 банківські дні з дати оплати, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 ГПК України, а тому не можуть прийматися судом до уваги. Крім того, за доводами позивача поставка товару повинна здійснюватись у разі оплати рахунків (тобто у разі повної оплати), однак ТзОВ "Юпіт" не оплатив рахунки, оскільки проплата здійснена лише частково (зміст банківських виписок), останні факти свідчать про суперечливість доводів заявника в частині строку поставки товару.

Також, судом враховуються заперечення відповідача, в яких останній повідомляє суд проте, що між сторонами не існувало жодної домовленості щодо поставки зерна ячменю та сої. На рахунках наданих до позовної заяви підпис ОСОБА_2 та відбитки печатки відповідача є підробленими.

З пояснень представників позивача в судових засіданнях та зі змісту позовної заяви вбачається, що сторонами погоджено форму оплати - попередня. Стаття 693 ЦК України встановлює законодавче регулювання попередньої оплати.

Так, згідно ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо за договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 ЦК України. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього кодексу. Згідно п. 3 статті 538 ЦК України у разі невиконання однією стороною у зобов'язанні свого обов'язку, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитись від його виконання частково або в повному обсязі.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом звертається увага позивача на норми ст. 538 ЦК України та на те, що останній у повному об'ємі не оплатив виставлені відповідачем рахунки. З огляду на викладене, товариством "Юпіт" не доведено обов'язку відповідача (на час розгляду справи у суді), щодо поставки товару вказаного у рахунках.

Також, встановлено відсутність будь-яких доказів звернення позивача з вимогою (листи, претензії, тощо), передбаченою ст. 530 ЦК України, щодо строків поставки ячміню фуражного та сої, а також у разі невиконання даної вимоги повернення відповідачем суми часткової попередньої оплати.

Так, надана в матеріали справи претензія №8 від 17.04.2012 р. стосується лише повернення суми попередньої оплати та жодним чином не є свідченням, погодження сторонами або звернення позивача з вимогою поставити товар вказаний в рахунках в обумовлений сторонами (позивачем) строк.

Стаття 693 ЦК України передбачає два способи захисту порушених прав покупця у разі якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати, не передав товар у встановлений строк, це зокрема право вимагати: 1) передання оплаченого товару або 2) повернення суми попередньої оплати.

Тобто норма даного закону автоматично не наділяє продавця обов'язком, в разі не передання оплаченого товару у невстановлений строк, повернути суму попередньої оплати.

Таким чином, зважаючи на встановлені вище факти (відсутність вимоги щодо строку поставки товару, здійснення опати не в повному об'ємі) у відповідача не виник обов'язок щодо повернення суми попередньої оплати.

При цьому прийнято до уваги, в разі якщо б позивач звернувся до відповідача з вимогою, про поставку товару визначеного рахунками та повернення суми попередньої оплати, у передбачений законом спосіб (ст. 530 ЦК України), позивач в силу приписів ст. 693 ЦК України, надав би можливість відповідачу протягом 7 днів від дня пред'явлення вимоги поставити товар або повернути кошти у добровільному порядку.

Також, враховано, що доводи позивача про можливість повернення відповідачем суми в розмірі 469000 грн. викладені в претензії №8 від 17.04.2012 р., не підтвердженні будь-яким доказами, а тому не можуть слугувати підставою для задоволення позовних вимог.

Крім того, є незрозумілим яку кількість товару ячміню фуражного та сої необхідно поставити позивачу, зважаючи, що оплату проведено частково, що в свою чергу виключає можливість застосування приписів ст. 670 ЦК України.

З огляду на викладене, на даний час відповідач не позбавлений можливості поставити товаро-матеріальні цінності передбачені рахунками та за які здійснена попередня оплата згідно банківських виписок.

Згідно імперативних приписів ч.ч.1,2 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї .

Тобто, відповідач (продавець) не може бути примушений до дій щодо повернення попередньої оплати які (дії) не є обов'язковими для нього (відповідача) в силу невизначеності законом та договором купівлі-продажу даного обов'язку.

З огляду на вищевикладене, зважаючи що обов'язок щодо повернення суми попередньої оплати у відповідача не виник та враховуючи лише часткову оплату товару, який необхідно поставити, позов в частині стягнення 469000 грн. заявлений передчасно, безпідставно, а тому у його задоволенні належить відмовити.

Приймаючи рішення звертається увага позивача, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 ЦК України)

У відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати необхідно покласти на позивача у зв'язку з відмовою від позову.

Зважаючи на викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Суддя С.В. Заверуха

Віддрук. 3 прим.:

1 - до справи,

2 - позивачу (АДРЕСА_1), рекомендованим з повідомленням

3 - відповідачу (с. Карпівці, Староконстантинівського району, Хмельницької області).