Ухвала суду № 24563454, 30.05.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2012 р.Справа № 2а-16257/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2012р. по справі № 2а-16257/11/2070

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "БАЗІС - Б"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 р. № 2-а- 16257/11/2070 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Б" задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова №0005892305 від 30.11.2011 р., стягнуто судові витрати зі сплати судового збору в сумі 28,33 грн. на користь ТОВ " Базіс-Б" з Державного бюджету України.

Відповідач не погодившись з судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 р. № 2-а- 16257/11/2070 з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на доводи апеляційної скарги.

В судове засідання сторони не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, в зв'язку з чим справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до ст.197 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідив докази по справі, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.195 КАС України справа розглядається в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення є акт № 5351/2305/33066964 від 14.11.2011 р. про результати позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Базіс-Б" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "Баварія-Ф", їх реальності та повноти відображення в обліку за серпень 2011 р., яким зафіксовано порушення ТОВ "Базіс-Б" п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п. 201.1, п.201.4 ст. 201 Податкового кодексу України внаслідок завищення податкового кредиту за серпень 2011р. на 84 884,40 грн.

На підставі таких висновків відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005892305 від 30.11.2011 р., яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в загальній сумі 127 326,00 грн., з яких 84884,00. - основний платіж, а 42442,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність висновків, покладених в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно вимог п.198.2. ст. 198 Податкового Кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно приписів п. 198.3. ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з мстою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкової о періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такою звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Згідно положень ст. 83 Податкового кодексу України підставами для висновків під час проведення перевірок є документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами. За приписами п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків, що полягає в співставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів, за результатами якого складається довідка.

Щодо доводів податкового органу про відсутність реального характеру господарських правовідносин між позивачем та його контрагентом ТОВ "Баварія-Ф" за договором поставки від 28.06.2011 р. колегія суддів зазначає наступне.

Так судом першої інстанції вірно встановлено, що 28.06.2011р. між ТОВ "Базіс-Б" (покупець) та ТОВ "Баварія -Ф" (продавець) укладено договір поставки припою ПОС -40, чушки № 28/06/1.

В підтвердження фактичного виконання умов договору позивачем надано первинні документи бухгалтерського обліку, зокрема видаткові, податкові накладні, банківські виписки щодо проведення оплати в безготівковій формі, товарно-транспортні накладні на перевезення товару.

Доводи податкового органу щодо відсутності доказів факту транспортування товару, оскільки позивачем не надано товарно-транспортні накладні колегія суддів вважає необґрунтованими. Так за умовами договору поставки між позивачем та ТОВ " Баварія -Ф" транспортування товару здійснюється продавцем ТОВ " Баварія-Ф", який несе транспортні витрати.

Відповідач наполягає, що позивач та його контрагент за договором повинні були здійснювати перевезення згідно Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р., яким передбачено, що згідно наказу Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України « Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» № 488/346 від 29.12.1995р. контрагент позивача повинен був, виконуючи договори з надання послуг на здійснення транспортних перевезень по Україні, оформлювати типові форми товарно-транспортних накладних, що додаються до подорожнього листа. Ця вимога, на думку ДПІ розповсюджується на всі види перевезень вантажів автомобільним транспортом , незалежно від умов оплати та види перевезень.

Відповідач вважає, що позивач повинен був отримати товарно-транспортну накладну , яка відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до ст.3 Закону України « Про державну податкову службу в Україні» органи державної податкової служби України в своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Положеннями Указу Президента України « Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади» № 493/92 від 03.10.1992р. встановлено, що з 01.01.93р. нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Оскільки спільний наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України « Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» № 488/346 від 29.12.95р., на який посилається відповідач в обґрунтування свого висновку та доводів апеляційної скарги про те, що застосування товарно-транспортних накладних форми є обов'язковим для всіх суб'єктів господарської діяльності, станом на час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, а тому його положення не підлягають обов'язкому застосуванню.

З огляду на зазначене, відсутність товарно-транспортної накладної не спростовує доводи позивача про реальність угоди між позивачем та ТОВ " Баварія -Ф".

Всі перелічені первинні документи складені у відповідності до вимог чинного законодавства, докази недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

До того ж, відсутні сумні з приводу факту подальшої реалізації позивачем отриманого товару ТОВ "Істок", ЗАТ "Первимайський молочноконсервний комбінат", ТОВ "Інтерфлот-продукт". На підтвердження даної обставини до суду першої інстанції були надані відповідні копії договорів, видаткових та податкових накладних. З огляду на це, висновок суду першої інстанції про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ на загальну суму 84 884,40 грн. є обґрунтованим.

Доводи податкового органу про відсутність результатів зустрічних перевірок контрагентів позивача як про підставу для сумніву у настанні реальних наслідків господарських правочинів, колегія суддів вважає помилковими. Так, обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності. Тож неможливість проведення перевірки постачальника товару не впливає на віднесення позивачем до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та на право отримати відшкодування з цього податку у випадку виникнення його від'ємного значення.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не подано достатніх доказів на користь власних тверджень, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 р. прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права, підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2012р. по справі № 2а-16257/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Русанова В.Б.Судді Жигилій С.П. Перцова Т.С.