Ухвала суду № 24563318, 23.05.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2012 р.Справа № 2а-7767/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2011р. по справі № 2а-7767/11/2070

за позовом Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нейтрино"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Державна податкова інспекція в Московському районі м. Харкова, звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нейтрино" за рахунок активів розраховані із застосуванням звичайних цін податкові зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 859 358,70 грн. та по податку на додану вартість у розмірі 759 225 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2011 р. по справі 2а-7767/11/2070 у задоволенні вказаного позову було відмовлено.

Позивач, не погодившись з таким судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2011 р. з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги, посилаючись на доводи апеляційної скарги.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу згідно п.2 ч.1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для заявлення позивачем вимоги про стягнення коштів з відповідача є акт від 23.12.2010 р. № 10927/23/32565031 про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Нейтрино" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2010 р., яким зафіксовано порушення п.п. 4.1.1, п. 4.1, ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.3, п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого відбулося заниження суми податку на прибуток всього у 632689 грн.; п.п. 3.1.1, п. 3.1, ст. 3, п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього на суму 506150 грн.

На підставі таких висновків позивачем були прийняті: проект рішення № 0002282302 від 31.12.2010 р. про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, яким ТОВ "Нейтрино" визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 859358,70 грн. (в т.ч. за основним платежем 632689,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 226669,70 грн.) та проект рішення № 0002292302 від 31.12.2010 р. про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, яким ТОВ "Нейтрино" визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 759225,00 грн. в т.ч. (за основним платежем 506150,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 253075,00 грн.)

Звернувшись до суду першої інстанції з позовом по даній справі, позивач наполягав на стягненні коштів податкової заборгованості та штрафних санкцій за рахунок активів відповідача.

Відмовляючи у задоволенні вказаних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що проект рішення про визначення податкових зобов'язань застосуванням звичайних цін щодо збільшення сум грошового зобов'язання за платежем податком на додану вартість та податок на прибуток підприємств, визначених в результаті застосування звичайних цін прийняті відповідачем необґрунтовано.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно приписів п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 334) звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону № 334 для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Підпунктом 1.20.10. пункту 1.20 статті 1 Закону № 334 передбачено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а згідно п. 4.3. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Вказаний метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством. За непрямим методом податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону. Якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються. Методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків. Застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється. Рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу. Якщо непрямий метод було застосовано у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його структурного підрозділу, місцезнаходження фізичної особи - платника податків, обов'язок доведення того, що податковий орган здійснив достатні заходи для встановлення місцезнаходження такого платника податків, покладається на податковий орган.

Відповідно приписів п. 13 Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Колегія суддів звертає увагу, що необхідність застосування критерію звичайних цін обґрунтовується позивачем не інакше, як через пов'язаність відповідача з контрагентами.

Пунктом 1.26 статті 1 Закону № 334 визначено, що пов'язана особа - особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини); посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї. А під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного капіталу платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного капіталу платника податку.

Слід звернути увагу, що для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного капіталу платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

Позивачем не надано доказів направлення запиту до відповідного уповноваженого державного органу щодо статистичної оцінки рівня звичайних цін реалізації товарів на внутрішньому ринку України. Однак за звичайну ціну ним самостійно визначено вартість товару з більшим відсотком торгівельної націнки ніж реалізовано відповідачем зазначеним вище контрагентам, що є недопустимим.

Оскільки згідно п.п. 1.20.8. п. 1.20 ст. 1 Закону № 334 обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом, колегія суддів стверджує про недостатнє виконання позивачем передбачених вимогами спеціального законодавства дій, що мають передувати зверненню контролюючого органу до адміністративного суду з вимогами про стягнення коштів податкової заборгованості за рахунок активів господарюючого суб'єкта.

В акті перевірки податковим органом не викладено аналіз укладених на момент придбання позивачем товарів договорів з ідентичними товарами у співставних умовах. Висновки перевірки базувалися виключно на інформації щодо господарських операцій самого відповідача та без врахування співставності умов таких господарських операцій та ідентичності самих товарів (зокрема сортів борошна, пшениці, жита, обсягів постачання, умов договорів). Позивачем не надано розрахунок податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ , здійснений за звичайними цінами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ФОП ОСОБА_1, ТОВ " Світанок" та ТОВ "Антрацит" в розумінні Закону України " Про оподаткування податку підприємств" не є пов'язаними особами з відповідачем.

На підставі ч. 1, 2 ст. 71 КАС України колегія суддів підтверджує правильність висновків суду першої інстанції. Достатніх доказів на користь власних тверджень позивачем не надано, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи наведене суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про безпідставність доводів позивача щодо наявності підстав для визначення відповідачу податкових зобов'язань по податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість в результаті застосування звичайних цін до проектів рішень.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2011 р. по справі 2а-7767/11/2070прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2011р. по справі № 2а-7767/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Русанова В.Б.Судді Дюкарєва С.В. Перцова Т.С.