Постанова № 245315, 30.10.2006, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

30.10.06 Справа № 5/802-12/156А

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Р. Марко

суддів С. Бойко

Т. Бонк

При секретарі Скочко Ю.

розглянувши апеляційну скаргу ДПІ у Франківському ра-ні м. Львова від 24.07.06 № 16409/9/10

на постанову господарського суду Львівської області від 27.06.06

у справі № 5/802-12/156А

за позовом ДПІ у Франківському ра-ні м. Львова

до відповідача 1 ДП»Доброта- авто»

до відповідача 2- ФЛК «Електрон лізинг»

про визнання недійсним договору

за участю представників сторін:

Від позивача_ - Сивак В.М.

Від відповідача 1 _ Скуйбіда Ю.О. дор. у справі

Від відповідача 2- Сенів В.О.

В С Т А Н О В И В :

Постановою господарського суду Львівської області 27.06.06 відмовлено у задоволенні позовних вимог ДПІ у Франківському районі м. Львова .

Не погоджуючись із прийнятою постановою, ДПІ подало апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, позов задоволити з підстав порушення норм матеріального права, неповного з»ясування обставин справи.

Зокрема апелянт зазначає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що відповідачі підтвердили право власності на будівлю, яка складала предмет оспорюваного договору, відповідно відсутні підстави вважати, що угода не відповідає вимогам закону. Судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що при проведенні перевірки (акт перевірки від 23.11.04 № 368/23-239/30275592) податковим органом встановлено, що між ДП "Доброта-авто" ТзОВ "Доброта-авто" та фінансово-лізинговою компанією "Електрон-лізинг" укладено договір фінансового сублізингу від 09.02.01 №10/2001-ф, на виконання якого ДП "Доброта-авто" отримано у лізинг майно, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська 202.

Ст. 1 Закону України "Про лізинг" передбачено, що

лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця. Таким чином, законодавець наголошує на тому, що відносини лізингу можуть виникнути та існувати за умови, якщо лізингодавець є власником майна. Проте, зустрічною перевіркою (довідка від 18.10.04 № 318/23-239/22412772) встановлено, що відповідно до договору фінансового лізингу від 14.04.00 № 12/2000-юрДВ, укладеного між ВАТ "Концерн-Електрон" та Фінансово-лізинговою компанією "Електрон-лізинг", майно, яке надано ФЛК "Електрон-лізинг" у лізинг ДП "Доброта-авто" належить на праві власності ВАТ "Концерн-Електрон" до завершення сплати лізингових платежів, останній з яких обумовлений датою 31 березня 2050 року. При цьому, ФЛК "Електрон-лізинг" має право на достроковий викуп майна, що обумовлюється окремою угодою. Факт укладення додаткової угоди податковим органом при проведенні перевірки ФЛК "Електрон-лізинг" не встановлено.

Таким чином, власником майна переданого у лізинг ФЛК "Електрон-лізинг", а згодом ДП "Доброта-авто", залишається ВАТ "Концерн-Електрон". Тому, в договорі від 09.02.01 №10/2001-ф, який укладено між ФЛК "Електрон-лізинг" та ДП "Доброта-авто" неправомірно зазначено, що власником майна є ФЛК "Електрон-лізинг". Відповідно такий договір не повинен породжувати будь-яких правових наслідків, оскільки укладений всупереч вимогам чинного законодавства, а передані активи слід вважати безоплатно отриманими.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства. У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог ст. 203 цього кодексу.

Апелянт також зазначає, що договором фінансового сублізингу від 09.02.01 № 10/2001-ф передбачено сплату лізингоодержувачем, тобто ДП "Доброта-авто", лізингових платежів. Відповідно до п.7.9.6 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", при нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує валові доходи, а орендар (в даному випадку це ДП "Доброта-авто") збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. Враховуючи, що мала місце безоплатна передача майна, то і не було необхідності у сплаті ДП "Доброта-авто" лізингових платежів, що призвело лише до завищення валових витрат, а відтак зумовило зменшення розміру сплаченого підприємством до бюджету податку.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У поданому відзиві відповідач 1 заперечив проти доводів апелянта з підстав викладених у відзиві, просив постанову суду залишити без змін, як таку, що прийнята з дотриманням норм чинного законодавства.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог апелянта.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (даліпідприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарським судам відповідно до ст. 12 ГПК України підвідомчі, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.

01.09.2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, який визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.

Згідно вимог до п.6 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАС України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Окружним адміністративним судам відповідно до п.2 ст. 18 КАС України як першій ланці в системі адміністративних судів України підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки.

Стаття 17 КАС України встановлює категорію спорів, на які поширюється компетенція У адміністративних судів, зокрема, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Як вбачається із матеріалів справи предметом даного спору є визнання недійсною цивільно правової угоди, що не являється нормативно- правовим актом індивідуальної дії, а тому суд першої інстанції помилково розглянув цей спір за правилами, встановленими КАС України, в зв'язку з чим колегія суддів дійшла до висновку про необхідність перегляду судового рішення, яке оскаржується, за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України.

Що ж до суті спору, то як встановлено колегією, 14.04.2000 року між ВАТ „Концерн-Електрон" (Лізингодавцем) та Фінансово-лізинговою компанією „Електрон-лізинг"(Лізингоодержувачем) було укладено договір фінансового лізингу №12/2000-юр ДВ , відповідно до якого майно, що знаходиться за адресою :м. Львів вул.Стрийська,202 і належало на праві власності ВАТ „Концерн-Електрон" було передано у лізинг ФЛК „Електрон-лізинг" з правом дострокового викупу.

Пунктом 3.1 зазначеного договору передбачено, що „Лізингоодержувач" одержує право користуватись одержаним майном протягом усього терміну дії цього договору та вправі передавати його в оперативний лізинг (оренду) та фінансовий сублізинг третім особам.

09.02.2001 року мід ФЛК „Електрон-лізинг" і ДП „Доброта-авто" було укладено договір фінансового сублізингу № 10/2001-ф відповідно до якого отримане у лізинг за договором №12/2000 Юр ДВ від 14.04.2000 р. майно було передане у фінансовий сублізинг ДП „Доброта-авто".

Відповідно до частини п.4 Прикінцевих і перехідних положень ГК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, до господарських відносин, що виникли до набрання чинності цим кодексом, зазначені положення застосовуються до тих прав і обов'язків, які продовжують існувати, або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Господарські відносини, які виникли з договору сублізингу , укладеного 09.02.2001 року продовжують існувати на даний час, а отже, відповідно до прикінцевих і перехідних положень ГК України, до цих відносин застосовуються норми цього кодексу.

Відповідно до ст.292 ГК України лізинг- це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною ( лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Як вбачається із тексту зазначених вище договорів, ФЛК „Концерн-Електрон" отримало майно, що є предметом договору фінансового лізингу і сублізингу, з правом його викупу і правом передачі його у фінансовий сублізинг.

Крім того, як вбачається із протоколу №32 засідання Правління ВАТ „Концерн-Електрон" від 24.12.2002 року було здійснено додатковий внесок у статутний фонд ФЛК „Електрон-Лізинг" у вигляді основних фондів на загальну суму 23450727,91 грн.

Як зазначили представники відповідачів, 31.05.2006 року Фінансово-лізингова компанія „Електрон-Лізинг" отримала свідоцтво на право власності на будівлі (блок 1 корпус 10) загальною площею 2900,0 кв.м., що знаходяться у м. Львові на вул.Стрийській,202.

26.06.2006 р. Дочірнє підприємство „Доброта авто" отримало свідоцтво на право власності на нежитлові приміщення (блок 1 корпус 10) загальною площею 2900,0 кв.м., що знаходяться у м. Львові на вул.Стрийській,202.

З огляду на викладене, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що ФЛК „Електрон-лізинг", як лізингодавець, повно підтвердив своє право на набуття у власність майна, що є предметом спірного договору фінансового сублізингу, укладеного між ним і ДП „Доброта-авто" та те, що договір сублізингу №10/2001-ф від 09.02.2001 р. відповідає п. 3.1 договору фінансового лізингу № 12/2000 - юр ДВ від 14.04.2000 р..

Відповідно до ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції ( спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю, або в частині.

З огляду на викладені обставини , доводи апелянта спростовуються обставинами справи, а тому, колегія суддів вважає оскаржувану постанову об”єктивною та такою, що винесена з дотриманням норм чинного законодавства і не вбачає правових підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

Постанову господарського суду Львівської області від 27.06.06 у справі № 5/802-12/156А залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.

Головуючий Р. Марко

Суддя С. Бойко

Суддя Т. Бонк