Постанова № 24494387, 16.05.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

16.05.2012 р. справа № 2а-4538/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., розглянув в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТОВ "Миколаїв-Текстиль-Контакт", вул. Гмирьова, 12, м. Миколаїв, 54008

доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028

проскасування податкового повідомлення-рішення від 02.06.11 р. № 0001382301 В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаїв-Текстиль-Контакт" (далі - позивач, ТОВ "Миколаїв-Текстиль-Контакт") до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва, в якому просить суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 2 червня 2011 р. № 0001372301.

Під час розгляду справи судом здійснено процесуальне правонаступництво державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївській області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) (т. 2 а. с. 155-156).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що ним була укладена низка договорів з придбання текстилю і виробів з нього, умови яких сторонами виконані. Витрати на придбання товару віднесені ним до складу валових витрат. Висновки ДПІ про "безтоварність" цих договорів не відповідають фактичним обставинам, адже ґрунтуються тільки на припущеннях порушень з боку підприємств в ланцюгу постачальників, з якими позивач не мав господарських взаємовідносин.

Відповідач позов не визнав та подав суду письмові заперечення (т. 2 а. с. 1-2), в яких навів такі доводи. Під час перевірки ТОВ "Миколаїв-Текстиль-Контакт" ним встановлено, що безпосередні контрагенти позивача мали господарські взаємовідносини із підприємством, яке має ознаки фіктивності.

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, відповідно до ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.

Сторонами подані клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (т. 2 а. с. 153-154). За правилами ст. 122 ч. 4 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Враховуючи клопотання сторін та приписи наведеної статті, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

На підставі поданих сторонами доказів суд встановив такі обставини, яким він надає наступну правову оцінку.

В квітні-травні 2011 р. ДПІ проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ "Миколаїв-Текстиль-Контакт" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 квітня 2009 р. до 31 грудня 2010 р., валютного та іншого законодавства за той же період. Результати перевірки оформлені актом від 20 травня 2011 р. № 1674/23-200/24055336 (т. 1 а. с. 34-87).

В п. 1 висновку акту перевірки зазначено, що позивачем порушено ст. 1 п. 1.32., ст. 5 п. 5.1., п. 5.3. пп. 5.3.9. абз. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який визначав процедуру оподаткування вказаним податком на час виникнення спірних правовідносин, та ст. 203 ч. 1, 5, ст. 215 п. п. 1, 2, ст. 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 181325,0 грн.

На підставі акту перевірки, 2 червня 2011 р. ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001372301, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 181325,0 грн. і застосовано 45331,0 грн. штрафної санкції (т. 1 а. с. 11).

Позивач є юридичною особою - суб'єктом господарювання, взятий на облік платників податків і є платником ПДВ, що підтверджується відповідними свідоцтвом і довідками (т. 1 а. с. 89-91).

Як свідчить довідка ЄДРПОУ, основними видами діяльності позивача за КВЕД, є оптова торгівля одягом та оптова торгівля текстильними товарами (т. 1 а. с. 92).

В перевіряємому періоді позивач уклав низку договорів з такими контрагентами, як ТОВ "Аксіома", ТОВ "Ерідан-Класік" і ПП "Текстиль 2000":

- договір № 63 купівлі-продажу від 1 грудня 2010 р. з ТОВ "Аксіома", за умовами якого позивач придбав текстиль (т. 1 а. с. 140-141);

- договори поставки з ТОВ "Ерідан-Класік" від 2 квітня 2009 р. і 1 січня 2010 р., за умовами яких позивач придбав текстильну продукцію, фурнітуру, взуття (т. 1 а. с. 158-161);

- договір № 1/01-10 на переробку давальницької сировини з ТОВ "Текстиль-2000" та договори купівлі-продажу від 4 січня 2009 р. і 4 січня 2010 р., за умовами яких придбані текстильні вироби (т 1 а. с. 133, т. 2 а. с. 54-56, 83).

Суд відзначає, що характер отриманого позивачем товару цілком узгоджується з видами його діяльності за КВЕД, які зазначені в довідці ЄДРПОУ.

Оплата позивачем товару здійснена в безготівковій формі та відображена в акті перевірки.

Документарне оформлення господарських операцій здійснено такими первинними бухгалтерськими документами: накладними, специфікаціями до договорів, видатковими і податковими накладними, актами виконаних робіт (т. 1 а. с. 12-33, 93-102, 103-122, 123-132, 134-139, 142-157).

Визначення терміну "валові витрати" надано в ст. 5 п. 5.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Той факт, що позивач є виробником товарів, при виробництві яких використовується закуплений у контрагентів текстиль, свідчить про вірне включення до складу валових витрат коштів, сплачених як вартість придбаного товару.

В якості правової підстави, в спірному рішенні ДПІ вказана ст. 5 п. 5.3. пп. 5.3.9. абз. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, тобто відповідач посилається на відсутність у позивача первинних документів, але судом встановлено, що позивач на час перевірки мав всі первинні документі і ця обставина зафіксована відповідачем в акті перевірки, в якому міститься детальний опис відображення господарських операцій в бухгалтерському і податковому обліку позивача, наявність у нього накладних.

На вимогу суду позивач надав докази, які свідчать про подальший продаж товару, виробленого із використанням товару, придбаного у ТОВ "Аксіома", ТОВ "Ерідан-Класік" і ПП "Текстиль 2000": акти звірки взаємних розрахунків, довіреності на отримання цінностей (т. 1 а. с. 181-249).

Судом також врахована постанова Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 серпня 2011 р., якою справу про адміністративне правопорушення відносно головного бухгалтера ТОВ "Миколаїв-Текстиль-Контакт" ОСОБА_1 закрито за відсутності в її діях складу адміністративного правопорушення та встановлена відсутність з боку ОСОБА_1 порушень податкового законодавства (т. 1 а. с. 250).

Сукупність вищеперелічених обставин, а саме:

- узгодженість характеру товару, який купувався у постачальників, з основною діяльністю позивача;

- повна сплата позивачем товарів;

- повне фіксування господарських операцій в бухгалтерському і податковому обліку позивача,

- можливість відслідкувати подальший рух товару, придбаного позивачем у постачальників,

вказують на фактичне отримання позивачем виконання за договорами, а також використання товару у власній виробничій діяльності.

Висновок ДПІ про "безтоварний" характер договорів позивача, ґрунтується виключно на акті перевірки ПП "Альтекс Юг" (т. 2 а. с. 4-21), в якому вказано на порушення цим товариством вимог ЦК України та встановлено відсутність об'єктів оподаткування, жодних інших доказів, які б підтверджували такий висновок, відповідач суду не подав. Допитаний в якості свідка інспектор, який проводив перевірку позивача та складав акт перевірки ОСОБА_2 підтвердила, що дійшла висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства тільки на тій підставі, що в третьому ланцюгу постачальників було виявлено підприємство з ознаками фіктивності - ПП "Альтекс Юг", і цього факту, на думку перевіряючого, достатньо для того, щоб стверджувати про відсутність поставок товару.

Суд має відзначити, що позивач не мав господарських взаємовідносин із ПП "Альтекс Юг". Також, не мав позивач і безпосередніх господарських взаємовідносин із контрагентами ПП "Альтекс Юг" і сам по собі факт наявності в ланцюгах постачальників позивача підприємств з ознаками фіктивності, не може беззаперечно доводити "безтоварність" господарських операцій позивача.

Як встановлено судом, відповідач взагалі не досліджував питання оприбуткування позивачем придбаного товару на складі, його використання у виробництві, подальший продаж товару, адже без встановлення цих обставин, неможливо стверджувати про те, що позивач товар від ТОВ "Аксіома", ТОВ "Ерідан-Класік" і ПП "Текстиль 2000" не отримував. Разом з тим, замість дослідження цих обставин, відповідач механічно переніс висновок акту перевірки підприємства, з яким позивач взагалі не мав господарських взаємовідносин, на взаємовідносини позивача із своїми постачальниками.

Крім того, щоб стверджувати про відсутність поставок товару від ТОВ "Аксіома", ТОВ "Ерідан-Класік" і ПП "Текстиль 2000" до позивача, ДПІ повинна була встановити однорідність або тотожність товару, який ПП "Альтекс Юг" постачало цим підприємствам, але акти перевірок не містять даних, які б дозволяли встановити, що ПП "Альтекс Юг" постачало ТОВ "Аксіома", ТОВ "Ерідан-Класік" і ПП "Текстиль 2000" текстиль або вироби з нього, які, в свою чергу, були предметом договорів між позивачем і останніми суб'єктами господарювання.

Щодо посилань ДПІ на порушення позивачем вимог ЦК України, суд зазначає наступне.

Питання недійсності (нікчемності) правочинів регулюються нормами ЦК України.

Так, згідно із ст. 215 ч. 1, 2 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тобто нікчемним є виключно той правочин, нікчемність якого прямо передбачена законодавством.

ЦК України передбачає, що нікчемними правочинами є правочини, передбачені ст. ст. 219 ч. 1 (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину), ст. 220 ч. 1 (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору), ст. 221 ч. 2 (вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності), ст. 224 ч. 1 (вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування), ст. 226 ч. 1 (вчинення правочину недієздатною фізичною особою), а також правочини, укладені у випадках, передбачених ст. ст. 27 ч. 1, 121 ч. 3, 126 ч. 6, 247 ч. 3, 249 ч. 1, 547 ч. 2, 586 ч. 3, 614 ч. 3, 633 ч. 6, 661 ч. 2, 698 ч. 4, 719 ч. 3, 720 ч. 4, 739 ч. 1 ЦК України.

Жодна з перелічених статей ЦК України не може бути застосована до договорів, укладених позивачем.

Крім того, як вбачається із ст. 228 ЦК України, у випадку порушення правочином публічного порядку, він є нікчемним в силу приписів ч. 2 цієї статті, а якщо правочин суперечить інтересам держави і суспільства, такий правочин може бути визнано недійсним судом, тобто такий правочин є не нікчемним, а є оспорюваним.

Відповідач не надав суду доказів того, що правочини позивача визнавались в судовому порядку недійсними.

Стаття 228 ч. 1 ЦК України визначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З цього приводу Пленум Верховного Суду України у постанові від 6 листопада 2009 р. № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними у п. 18 зазначає: перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

За правилами ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, діяв без врахування всіх обставин та не довів суду належними засобами доказування його законність, а тому суд приходить до висновку про безпідставність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток і штрафної санкції, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач, надавши платіжне доручення № 369 від 8 червня 2011 р. (т. 1 а. с. 3), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору в розмірі 3,40 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення-рішення № 0001372301, прийняте державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва 2 червня 2011 р., визнати протиправним і скасувати.

3. Відшкодувати ТОВ "Миколаїв-Текстиль-Контакт" судовий збір в сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз