Рішення № 24490604, 30.05.2012, Апеляційний суд Сумської області

Справа №2-148 Головуючий у суді у 1 інстанції - ХитровНомер провадження 22-ц/1890/1084/12 Суддя-доповідач - Сибільова Категорія - 5

РІШЕННЯ

30 травня 2012 року м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Лузан Л. В., Дубровної В. В.,

при секретарі - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 9 квітня 2012 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Федорченко», Сумської міської ради про визнання частково недійсним правовстановлюючих документів на право власності на квартиру, визнання права власності на частину квартири,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач у січні 2012 року звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 25 квітня 1980 року по 15 квітня 2010 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, від якого мають повнолітню дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. У серпні 1998 року він з донькою та дружиною переїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю. Заробивши там 16 000 доларів США, вони в квітні 2003 року повернулись в Україну з метою придбання квартири для спільного проживання в м. Суми. Оскільки зароблених коштів було недостатньо для придбання квартири, спільно прийняли рішення, що дружина та дочка залишаться в Україні, де дочка повинна була отримати вищу освіту а він повернеться працювати до Ізраїлю з метою заробити коштів, яких було недостатньо для придбання квартири.

Оскільки коштів було недостатньо, його дочка ОСОБА_2 поклала на депозит в банку на своє ім'я 63500 грн. спільно зароблених членами сім'ї коштів. У серпні 2004 року його знайомий ОСОБА_6 запропонував придбати квартиру у новозбудованому будинку ВКФ «Побутсервіс» ТОВ по АДРЕСА_1 яка коштувала 82650 гр. З вказаним товариством було досягнути домовленості, що коли він вишле кошти, яких не вистачає, сім'я викупить квартиру у цьому будинку. За допомогою ОСОБА_6 було укладено договір з товариством № 138-м від 19 серпня 2004 року дольової участі у будівництві квартири за адресою АДРЕСА_1.Оскільки він знаходився за межами України, договір укладався без його участі і був підписаний його дочкою ОСОБА_2, яка внесла за квартиру кошти, зароблені ними в спільно в Ізраїлі - 63500 гр.

Працюючи в Ізраїлі, він регулярно надсилав кошти для сімейних потреб та виплати вартості квартири, оскільки дочка та дружина не працювали. За ці кошти дочкою було внесено залишок суми для оплати вартості квартири: 9 листопада 2004 року - 13500 гр. та 14 січня 2005 року - 4650 гр. Після оплати повної вартості квартири між ВКФ «Побутсервіс» ТОВ та його дочкою ОСОБА_2 було укладено акт від 31 січня 2005 року приймання-передачі квартири АДРЕСА_1 вартістю 81650 грн., у зв'язку з чим виконкомом Сумської міської ради було прийнято рішення №141 від 10 березня 2005 року про оформлення права власності на дану квартиру на ім'я його дочки - відповідача в справі. Відповідач зареєструвала своє право власності на спірну квартиру 15 березня 2005 року. Про те, що квартира оформлена лише на дочку і він не має на неї права, йому було повідомлено у квітні 2009 року.

Згоди на оформлення його частки у спірній квартирі на відповідачку він не давав, письмовий договір про таке оформлення не оформлявся. Він є інвалідом 1 групи, іншого житла не має, не має можливості заробити на нього кошти, вимушено проживає у брата.

Просив визнати його право власності на половину дольового внеску по оплаті вартості спірної квартири в сумі 40825 грн. та його право власності на половину цієї квартири у спільній сумісній власності з відповідачем ОСОБА_2; визнати недійсним договір дольової участі у будівництві житла №138-м від 19 серпня 2004 року між ВКФ «Побутсервіс» ТОВ та ОСОБА_2 в частині визначення ОСОБА_2 покупцем цілої частки квартири; визнати недійсним рішення виконкому Сумської міської ради №141 від 10 березня 2005 року в частині оформлення права власності на дану квартиру на ОСОБА_2; визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 15 березня 2005 року (а.с.1-3).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 9 квітня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представників, які підтримали скаргу з мотивів, в ній викладених, представника відповідача, яка заперечує проти скарги та вважає рішення суду вірним, дослідивши матеріали даної справи та цивільної справи № 2-557/11 Ковпаківського районного суду м. Суми за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права власності та виділ частки із спільної сумісної власності, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів стосовно підстав для набуття ним права власності на частину спірної квартири та визнання недійсними оспорюваних ним правочину про дольову участь у будівництві квартири і рішення виконкому при оформленні права власності на квартиру.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не узгоджується з обставинами справи та не відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає вказаним положенням процесуального закону.

Ч. ч. 1, 4 ст. 368 ЦК України передбачають, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю; майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Аналогічне положення щодо рівності часток співвласників у спільній сумісній власності містить і ч. 2 ст. 372 ЦК України щодо поділу такого майна.

Згідно ст. 175 СК України, майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.

З матеріалів даної цивільної справи та цивільної справи № 2-557/11 Ковпаківського районного суду м. Суми за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права власності та виділ частки із спільної сумісної власності вбачається, що з 25 квітня 1980 року позивач та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають повнолітню дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 квітня 2010 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано (а.с.26).

В 1998 році сім'я позивача - він, дружина та дочка виїхали до Ізраїлю, де працювали, а дочка позивача - відповідач і навчалась, звідки повернулись в квітні 2003 року, після чого позивач знову виїхав до Ізраїлю, де працював, і повернувся в грудні 2008 року (а.с.27; справа №2- 557/11, а.с.28-30, 63-66).

Відповідач ОСОБА_2 з 1 вересня 2003 року по 30 червня 2008 року навчалась на денному відділенні Сумського державного університету (а.с.6).

29 березня 2004 року відповідач уклала з ТОВ «Укрпромбанк» договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку в іноземній валюті, а 9 липня 2004 року - договір банківського вкладу «Універсальний» на суму 63500 гр. строком до 8 жовтня 2004 року. 21 серпня 2003 року відповідач зняла з рахунку, відкритого на її ім'я, 63253, 63 гр. (справа №2- 557/11, а.с.49-54).

19 серпня 2004 року між виробничо-комерційною фірмою (ВКФ) «Побутсервіс» ТОВ в особі генерального директора ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як замовником був укладений договір №138-м на дольову участь у будівництві житла - квартири АДРЕСА_2 в якому зазначено, що попередня вартість квартири складає 82 650 грн. 14 вересня 2004 року між ними була укладена угода № 1, а 1 грудня 2004 року - угода № 2 про зміну і доповнення вказаного договору, згідно яких предметом договору стала двокімнатна квартира АДРЕСА_1 вартістю 81650 гр.

19 серпня 2004 року відповідач сплатила ВКФ «Побутсервіс» ТОВ 63500 гр., 9 листопада 2004 року - 13500 гр., 14 січня 2005 року - 4650 гр. (справа № 2-557/11, а.с. 45 -47, 55-59).

31 січня 2005 року між ВКФ «Побутсервіс» ТОВ та ОСОБА_2 був складений акт приймання - передачі у власність двокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною вартістю 81650 гр. загальною площею 54,66 кв. м, жилою 30, 1 кв. м (справа № 2-557/11, а.с. 42).

Рішенням виконкому Сумської міської ради №141 від 10 березня 2005 року «Про оформлення права власності фізичних осіб на житлові приміщення» вирішено оформити право власності на вказану квартиру на відповідачку з видачею свідоцтва про право власності. ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на вказану квартиру 15 березня 2005 року та зареєструвала право власності 23 березня 2005 року (справа № 2-557/11, а.с. 41,43-44).

У спірній квартирі зареєстровані відповідач (з 13 квітня 2005 року), ОСОБА_4 мати відповідача і колишня дружина позивача, позивач зареєстрований у спірній квартирі з лютого 2009 року (а.с.10; справа № 2-557/11, а.с.7,8, 28-30, 66-67).

Згідно висновку МСЕК від 24 листопада 2009 року, (повторно - від 18 листопада 2011 року), позивач є інвалідом першої групи з ураженням органів рухового апарату, непрацездатний, потребує постійного стороннього догляду (а.с.5; справа № 2-557/11, а.с.5-6, 9).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 січня 2012 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Сумської області від 05 січня 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання права власності та виділ частки із спільної сумісної власності в квартирі відмовлено за його безпідставністю (а.с.7-9).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд послався на те, що позивач не надав доказів тому, що ТОВ «БВК Федорченко» є правонаступником ВКФ «Побутсервіс» ТОВ, не довів свого права на частку в праві власності на спірну квартиру, наявності підстав для визнання оспорюваного правочину та рішення виконавчого комітету недійсними.

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду про недоведеність позивачем вимог про наявність у нього права на частину у власності на спірну квартиру.

Позивач надав суду достатньо доказів тому, і цього не спростували належним чином відповідач і її мати - колишня дружина позивача, що за час проживання в Ізраїлі протягом 1998-2003 років вони були однією сім'єю, працювали, в тому числі і позивач мав стабільний заробіток та доходи, і їх спільні кошти були витрачені на придбання квартири як спільної сумісної власності членів сім'ї. На час придбання квартири вони також підтримували сімейні стосунки, позивач підтримував дочку і дружину матеріально, брав участь у внесенні коштів на придбання квартири.

Це підтверджується і наданими позивачем апеляційному суду належним чином оформленими документами про його роботу та доходи в цей період.

Посилання відповідача на те, що вона витратила на придбання квартири лише власні кошти, зароблені нею в Ізраїлі, які поклала в м. Суми на депозитний рахунок в банку, а потім ними сплатила перший внесок за квартиру в сумі 63500 гр., та в послідуючому власними коштами оплатила решту коштів за квартиру в сумі 18150 гр., є безпідставними, нею не підтверджені. Доказів розміру отриманих нею коштів, в тому числі в період навчання в університеті в м. Суми, їх достатності для цього, вона не надала та не спростувала ними доводи відповідача про його участь у придбанні разом з членами його сім'ї спільними коштами спірної квартири.

Позивач після повернення в 2008 році до м. Суми був зареєстрований у спірній квартирі як член сім'ї, його право на квартиру до розлучення з дружиною не заперечувалось.

Посилання відповідача та колишньої дружини позивача на те, що відповідач не має права претендувати на квартиру, оскільки їх сім'я перед виїздом до Ізраїлю вимушена була продати приватизовану ними квартиру в м. Суми для погашення боргів позивача, не доводять відсутності права у відповідача на частину спірної квартири.

Не спростувала відповідач і пояснення позивача в засіданні апеляційного суду з приводу того, що при приїзді з Ізраїлю в Україну в квітні 2003 року вони втрьох декларували на митниці спільні кошти: вона і ОСОБА_4 - по 4 000 доларів США, а позивач - 8 000 доларів США, і саме ці кошти, ввезені в Україну, були покладені нею в банк і стали першим внеском на придбання квартири.

Та обставина, що позивач, його колишня дружина та дочка були членами сім'ї, мали спільні кошти, підтверджується і наданими позивачем письмовими доказами - листами його та його дружини ОСОБА_4 до родичів у м. Суми під час перебування в Ізраїлі, змісту яких не спростувала відповідач, де її мати викладає обставини їх проживання як членів однієї сім'ї і праці, в тому числі і позивача, в Ізраїлі. Вказані докази спростовують доводи відповідача про те, що вона отримувала найбільше коштів та лише за власні кошти купила квартиру, а позивач жив самостійним життям та витрачав зароблені ним кошти на свої потреби, що є надуманим і не підтверджується доказами в справі. З листів вбачається, що члени сім'ї мали намір спільно заробити кошти, щоб повернутись в Україну (а.с.32-40; цивільна справа №2- 557/11, а.с. 80-87, 141-148).

Обставини придбання квартири у ВКФ «Побутсервіс» ТОВ, зокрема, те, що квартира була куплена на спільні кошти членів сім'ї позивача, що суми, яку вони привезли з Ізраїлю, було недостатньо для її придбання, підтверджуються і поясненнями свідка ОСОБА_8 - хрещеного батька відповідачки, який надавав допомогу в оформленні договору з вказаним товариством, і підтвердив, що умовою отримання квартири у власність було надіслання позивачем додаткових коштів з Ізраїлю, куди він повернувся працювати, а відповідач з матір'ю залишились в Україні.

З витягів з банківських документів вбачається, що позивач протягом 2007-2008 років надіслав на ім'я відповідачки 8900 доларів США, а документи за попередній період в банку не збережені в зв'язку з закінченням строку їх зберігання (а.с.24-25; справа № 2-557/11, а.с. 136), що підтверджує те, що і після придбання квартири між ними підтримувались стосунки як членів сім'ї. Її доводи про те, що ці кошти були витрачені нею на навчання і цим позивач виконав свій батьківський обов'язок по її утриманню, не спростовують доводів позивача про те, що і на цей час, як і на час придбання квартири, вони залишались членами однієї сім'ї.

Посилання відповідача на те, що позивач сам виселився із квартири і написав розписку від 11 липня 2009 року про те, що він зобов'язується виїхати з квартири до 1 жовтня 2009 року, до цього часу обіцяє з квартири нічого не виносити, крім особистих речей, до 1 жовтня 2009 року гарантує оплату комунальних послуг, після виїзду майнових і матеріальних претензій не має, є безпідставними, оскільки вказана розписка не підтверджує відмову позивача від права власності на частину квартири (цивільна справа № 2 -557/11, а.с.40).

Не ґрунтуються на вимогах закону і посилання відповідача на те, що позивачем пропущена позовна давність. З матеріалів справи вбачається, і цього не спростувала відповідач, що позивач після повернення з Ізраїлю в грудні 2008 року був прописаний в спірну квартиру як член сім'ї, його право на вказану квартиру ніхто не оспорював, і лише в 2009 році, коли він розлучився з дружиною, його право на проживання в квартирі як у власному житлі стало оспорюватись відповідачкою, а тому є підстави вважати, що, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, позивач дізнався про порушення свого права саме в 2009 році.

Таким чином, відповідно до положень ст. 368 ЦК України, ст. 175 СК України, позивач довів, що спірна квартира є спільною сумісною власністю трьох членів його колишньої сім'ї як придбана на їх спільні грошові кошти, він має право на 1/3 частину у праві власності на неї, і будь-який договір про протилежне між сторонами не укладався.

Посилання суду в рішенні на те, що між членами сім'ї позивача не укладався письмовий правочин щодо набуття спільної сумісної власності на квартиру, не грунтуються на вимогах закону, оскільки позивач довів, що квартира куплена за спільні кошти членів сім'ї, є спільною сумісною власністю, і письмового договору протилежного змісту, як того вимагає ч. 4 ст. 368 ЦК України, зокрема, про те, що придбана квартира буде лише власністю відповідачки чи буде відступлення від рівності часток у спільній сумісній власності, не було укладено.

Зазначення в рішенні суду про те, що позивачеві у попередній цивільній справі було відмовлено рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 грудня 2011 року у задоволенні позову про визнання права власності на частку в квартирі та її виділ, є безпідставними, оскільки підставою для відмови в позові вказаним рішенням суду стало те, що позивач не оспорював правовстановлюючий документ відповідачки на квартиру, і суд не вирішував питання, чи брав позивач участь грошовими коштами у придбанні квартири і не відмовляв в задоволенні позову з підстав недоведеності в цій частині позовних вимог.

Посилання суду на те, що позивач не надав доказів тому, що ТОВ «БВК Федорченко» є правонаступником ВКФ «Побутсервіс» ТОВ, безпідставні, оскільки вказана обставина підтверджується доказами в справі і не оспорюється сторонами.

Є необґрунтованими посилання в рішення суду на положення ч.1 ст. 173 СК України, згідно якої батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна, оскільки вказана норма закону не регулює спірні правовідносини, і предметом спору є не право батьків і дітей на окреме майно, а, навпаки, спірна квартира є об'єктом спору як майно, що є спільною сумісною власністю.

Вимога позивача про те, що йому належить половина квартири, оскільки його колишня дружина не претендує на право власності на частку в квартирі, не ґрунтуються на положеннях ст. ст. 370, 372 ЦК України.

Відсутні підстави і для визнання недійсними оспорюваних позивачем договору про дольову участь у будівництві житла №138-м від 19 серпня 2004 року, укладеного між ВКФ «Побутсервіс» ТОВ та ОСОБА_2, та рішення виконкому як таких, що не є правовстановлюючими документами, оскільки дочка позивача як член його сім'ї мала право в інтересах всіх членів сім'ї укласти такий договір. Підлягає визнанню недійсним частково - на 1/3 частину - свідоцтво про право власності на спірну квартиру відповідача - дочки позивача, яке стало підставою для реєстрації її права власності на квартиру.

Згідно п. п. 3, 4 ч.1, ч. ч. 2, 3 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права; невідповідність висновків суду обставинам справи, норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на вказані вимоги процесуального права рішення суду як таке, що не є законним та обгрунтованим, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач є інвалідом 1 групи і звільнений від сплати судових витрат відповідно до Закону України «Про судовий збір», з відповідача ОСОБА_2 в доход держави на підставі ч. 3 ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій в сумі 408,25 гр.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 9 квітня 2012 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати частково - на 1/3 частину - недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в доход держави 408,25 гр. судового збору на рахунок 31211206780002, МФО 837013, ЄДРПОУ 37970593, отримувач УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030001.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -