Рішення № 24487403, 30.05.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/3363-2012 30.05.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євразія Трейдінг ЛТД"

про стягнення 220 534,86 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євразія Трейдінг ЛТД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна"

про визнання договору недійсним

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін за первісним позовом:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 20.03.2012 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна" (далі -позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євразія Трейдінг ЛТД" (далі -відповідач) про стягнення з відповідача 220 534,86 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 331 716, 02 грн. Враховуючи наявну у позивача заборгованість перед відповідачем у розмірі 323 317, 59 грн., між сторонами 31.12.2009 р. було укладено Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої були припинені зобов'язання позивача на суму 323 317, 59 грн. та визначено, що борг відповідача за відповідними накладними складає 220 534, 86 грн., який, як стверджує позивач, не погашений до цього часу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.03.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/3363-2012, розгляд справи призначено на 04.04.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2012 р., у зв'язку з неявкою представників сторін розгляд справи було відкладено на 23.04.2012 р.

20.04.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшла зустрічна позовна заява у справі, відповідно до якої він просить визнати недійсним договір щодо поставок по накладним від 01.04.2008 р. № ЦО-1001672 на загальну суму 100 598, 32грн., від 01.04.2009 р. № ЦО-1001668 на загальну суму 92 274, 00 грн., від 27.05.2009 р. № ЦО-1002059 на загальну суму 57 101, 46 грн., від 27.05.2009 р. № ЦО-102061 на загальну суму 35 753, 53грн., № ЦО-1002138 від 29.05.2009 р. на суму 25 988, 71 грн. та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей ЯПП № 187077 від 01.04.2009 р. та ЯПП № 187094 від 25.05.2009 р.

Обґрунтовуючи зустрічну позовну заяву, відповідач за первісним позовом вказує на те, що видаткові накладні від імені відповідача підписані ОСОБА_2, який обіймав посаду начальника департаменту по виробництву та продажу гофротари ТОВ "Євразія Трейдінг ЛТД". Враховуючи, що виписані на його ім'я довіреності не надавали права погоджувати таку істотну умову договору, як ціна, та укладати правочини від імені підприємства, відповідач вважає, що правочин з поставки було вчинено з перевищенням повноважень.

23.04.2012 р. до початку судового засідання від позивача через відділ діловодства надійшли додаткові письмові пояснення у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.04.2012 р. прийнято зустрічну позовну заяву до розгляду з первісним позовом.

У судовому засіданні 23.04.2012 р. в порядку ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 16.05.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.05.2012 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 30.05.2012 р.

30.05.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача за первісним позовом надійшла телеграма, в якій він вказує на неможливість прибуття у судове засідання в силу відсутності квитків на залізничний транспорт, та просить суд відкласти розгляд справи після 31.05.2012 р.

У судове засідання 30.05.2012 р. представник позивача за первісним позовом не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача за первісним позовом не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, судом розглянуто та відхилено клопотання позивача в особі директора підприємства про відкладення розгляду справи, як необґрунтоване, оскільки він був не позбавлений права направити у судове засідання іншого повноважного представника в порядку ст. 28 ГПК України.

Крім того, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 30.05.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача за первісним позовом, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до досягнутих між позивачем та відповідачем домовленостей, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна" здійснило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євразія Трейдінг ЛТД" поставку товарів (папір "Веленштоф" та картон) на загальну суму 311 716, 02 грн. згідно видаткових накладних: від 01.04.2008 р. № ЦО-1001672 на загальну суму 100 598, 32грн., від 01.04.2009 р. № ЦО-1001668 на загальну суму 92 274, 00 грн., від 27.05.2009 р. № ЦО-1002059 на загальну суму 57 101, 46 грн., від 27.05.2009 р. № ЦО-102061 на загальну суму 35 753, 53грн., № ЦО-1002138 від 29.05.2009 р. на суму 25 988, 71грн. та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей ЯПП № 187077 від 01.04.2009 р. та ЯПП № 187094 від 25.05.2009 р.

Таким чином, між сторонами було укладено договір поставки, що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей. Окремий письмовий правочин не укладався.

Однак, як зазначає позивач, відповідач покладені на нього зобов'язання щодо оплати продукції не виконав, за поставний товар не розрахувався.

Крім того, позивач зазначає, що сторонами була підписана угода про зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.12.2009 р., згідно якої, позивач має перед відповідачем у справі непогашене грошове зобов'язання у розмірі 323 317, 59 грн., яке виникло на підставі договору № Н-05/09 від 16.01.2009 р., підтверджене видатковими накладними №№82, 84, 101, 103, 132, 134, 144, 156, 157, 198, 200, 216 та 214 за період березень-червень 2009 року, а відповідач має перед позивачем у справі зобов'язання 543 852, 45 грн., яке виникло за договором № Н від 16.01.2009 р. підтверджене видатковими накладними №№ ЦО-1000502 від 13.02.2009 р., ЦО-1001347 від 05.03.2009 р., ЦО-1001350 від 16.03.2009 р., ЦО-1001672 та ЦО-1001668 від 01.04.2009 р., ЦО-1002059 від 27.05.2009 р. та ЦО-1002061 від 278.05.2009 р., ЦО-1002138 від 29.05.2009 р.

На підставі зазначеної Угоди, як стверджує позивач, зобов'язання позивача у розмірі 323 317,59 грн. перед відповідачем -припинені, а заборгованість відповідача перед позивачем складає 220 534,86грн. Вказана сума і пред'явлена позивачем до стягнення.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, вимогою-претензією від 18.02.2012 р. позивач звертався до відповідача з проханням здійснити розрахунок та сплатити 220 534, 86 грн., однак вказана вимога була залишена без відповіді та задоволення.

У свою чергу, звертаючись до суду із зустрічним позовом, ТОВ Євразія Трейдінг ЛТД" стверджує про недійсність укладеного між сторонами правочину на поставку за вказаними накладними, оскільки особа, яка їх підписала від його імені, не була уповноважена погоджувати ціну товару та укладати правочини на поставку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до Листа Міністерства фінансів України "Про використання довіреностей приватними підприємцями" від 31.10.2000 р. № 053-29151 довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи -це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції. Господарські операції -це факти підприємницької діяльності та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів, а у відповідності до пункту 2.4 первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати всі обов'язкові реквізити.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В статті 9 даного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

В силу частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Оскільки, видаткові накладні від 01.04.2008 р. № ЦО-1001672 на загальну суму 100 598, 32 грн., від 01.04.2009 р. № ЦО-1001668 на загальну суму 92 274, 00 грн., від 27.05.2009 р. № ЦО-1002059 на загальну суму 57 101, 46 грн., від 27.05.2009 р. № ЦО-102061 на загальну суму 35 753, 53 грн., № ЦО-1002138 від 29.05.2009 р. на суму 25 988, 71 грн. та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей ЯПП № 187077 від 01.04.2009 р. та ЯПП № 187094 від 25.05.2009 р. містять найменування товару, його кількість, ціну, зазначені обставини дають підстави вважати, що між сторонами в цій частині господарських відносин мав місце факт укладання правочину на поставку товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначалось вище, вимогою-претензією від 18.02.2012 р. позивач звертався до відповідача з проханням здійснити розрахунок та сплатити 220 534, 86 грн.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, позовні є законними та обґрунтованими.

Також, судом враховано, що відповідач не заперечує поставку вказаного товару.

Що стосується зустрічних позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем за зустрічним позовом не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів та настання відповідних наслідків.

При цьому, обставини, на які посилається позивач за зустрічним позовом, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання правочину недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору на поставку товару недійсним.

Так, згідно з частинами 4, 7 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

За загальним правилом договори між юридичними особами укладаються у письмовій формі шляхом складання єдиного документа.

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Як зазначалось вище, позивач оспорює правочин поставки, укладений у спрощений спосіб шляхом складання сторонами видаткових накладних та довіреностей, посилаючись на те, що особа, яка підписала такі накладні не була уповноважена погоджувати ціну товару.

Однак, слід звернути увагу на те, що відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Таким чином, позивачем за зустрічним позовом безпідставно ототожнюються поняття недійсності та неукладеності правочинів.

При цьому, слід також зазначити, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами (постанова № 7/221-09 від 25.06.2011 р.).

З огляду на зазначене, якщо відповідний правочин в дійсності виконувався сторонами, то кожна з сторін у будь-якому разі не позбавлена права ставити питання про виконання зустрічних зобов'язань, таких як оплата поставленого товару, передача належним чином оформлених супровідних документів на товар тощо.

Так, позивачем за зустрічним позовом не заперечується факт отримання ним товару за оспорюваним правочином.

Однак, суд не знаходить підстав вважати вказаний договір неукладеним.

Зокрема, слід зазначити, що за загальним правилом навіть у випадку вчинення правочину з перевищенням повноважень відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України він створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

На зазначеному також наголошено у п. 9.2. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", згідно з яким наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Схвалення правочину особою, яку представляють, свідчить про чинність правочину з моменту його укладення і, відповідно, про поширення на неї усіх прав та обов'язків як сторони за правочином з цього моменту.

Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанови: від 27.07.2010 року у справі № 25/2/10, від 02.12.2008 року у справі № 8/47 (12/335/16), від 25.05.2010 року у справі № 54/210, від 06.07.2010 року у справі № 16/507.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за зустрічним позовом не оспорює факт отримання ним товару, доказів його повернення не надано та крім того, судом враховано укладення між сторонами угоди про зарахування зустрічних вимог, якою визнано факт відповідного боргу.

З огляду на зазначене, суд відмовляє у задоволенні зустрічного позову.

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем за первісним позовом не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу перед позивачем та не доведено недійсності укладеного між сторонами правочину на поставку.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покладаються на відповідача, за зустрічним позовом -на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євразія Трейдінг ЛТД" (04053, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Артема, будинок 73, код ЄДРПОУ 22861270) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна" (81750, Львівська обл., Жидачівський район, місто Ходорів, вулиця Стрілецька, будинок 11, код ЄДРПОУ 30028622) 220 534 (двісті двадцять тисяч п'ятсот тридцять чотири) грн. 86 коп. основного боргу, 4 410 (чотири тисячі чотириста десять) грн. 69 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. У задоволенні зустрічного позову -відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.06.2012 р.

Суддя В.С. Ломака