Ухвала суду № 24482654, 08.05.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2012 р.Справа № 2а-115/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2012р. по справі № 2а-115/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничої фірми "Універсал-сервіс"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Універсал-сервіс» звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення за № 0000152302 від 26.12.2011 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2012 року адміністративний позов ТОВ «Науково-виробничої фірми «Універсал-сервіс» задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення № 0000152302 від 26.12.2011 року винесене Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста Харкова.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2012 року скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії свідоцтва серії А01 № 089847 ТОВ «Наукова-виробнича фірма «Універсал-сервіс» зареєстроване як юридична особа Виконавчим комітетом Харківської міської ради 17.02.2009 року. Позивач взятий на податковий облік 19.02.2009 року ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова за № 394403, платником податку на додану вартість зареєстрований 23.03.2009 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100217685 НБ № 123075. ( а.с.30-32).

09.12.2011 року фахівцями ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Універсал -Сервіс" з питань перевірки відносин з платниками податків ТОВ «Промспец консалтинг», ТОВ "Промтехноопт", ТОВ "Бізнес-консалтинг плюс".

За результатами перевірки складено акт від 12.12.2011 року № 5908/2302/36374109, згідно висновків якого встановлено порушення положень п.п. 7.4.4 п. 7.4, ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в частині віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ в ціні придбаних робіт у ТОВ "Промспец консалтинг" на суму 46000,00 грн. (а.с. 18-25).

На підставі зазначеного акту перевірки, ДПІ у Дзержинськогому районі м. Харкова винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 26.12.20111 року № 0000152302, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 57500,00 грн., в тому числі основний платіж 46000,00 грн. та штрафні санкції 11500,00 грн. (а.с. 8).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для його скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Отже, з огляду на зазначені приписи, підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній діяльності. Тобто факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків встановлюється з врахуванням якісних характеристик послуг, які б свідчили про призначення придбаних послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали змісту цієї діяльності.

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, між позивачем та ДП «Красилівхіммаш» ВАТ «Красилівський машзавод» укладено договір виготовлення та поставки продукції КХ/1 від 28.04.2010 року. Згідно зазначеного договору позивач зобов'язувався виготовити та поставити замовнику днища торосферичні згідно специфікації. (а.с. 38-39).

На виконання умов вказаного договору, між позивачем та ТОВ «Промспец Консалтинг» укладено договір на розробку конструкторської документації «розрахунок та обґрунтування конструкції ролика для раскатки днищ» № 1ТД від 01.09.2010 року. (а.с. 56-57). На виконання цього договору ТОВ «Промспец Консалтинг» видані податкові накладні від 10.09.2010 року № 134 на загальну суму 76666,67 грн., в т.ч. ПДВ 15,3 тис. грн., № 344 від 30.09.2010 року на загальну суму 70 тис.грн., в т.ч. ПДВ 14 тис. грн, № 209 від 20.09.2010 року на загальну суму 83,3 тис. грн., в т.ч. ПДВ 16,6 тис. грн., на підставі яких позивачем до складу податкового кредиту віднесено 46 грн.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тощо.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 7.2.6 цього пункту). При цьому датою виникнення такого права на податковий кредит є дата сплати позивачем коштів за товари (роботи, послуги), або дата отримання від постачальника податкової накладної, а не дата сплати зазначених коштів продавцем товарів (послуг) безпосередньо до бюджету (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону).

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

З наведених положень п. 7.4 ст. 7 Закону випливає, що право на податковий кредит у позивача виникло у зв'язку зі сплатою ним ПДВ у складі ціни товару (послуг), що підтверджується наданими позивачем до суду: копією договору, копіями виписок з банківського рахунку про сплату коштів постачальникам позивача та копіями податкових накладних, отриманих від таких постачальників.

Згідно п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону, а в п. 10.4 цієї норми встановлено, що контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету здійснюється відповідним податковим органом.

Тобто, обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ відповідно до Закону, як вірно встановлено судом першої інстанції, покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому нікчемність договору на розробку конструкторської документації «розрахунок та обґрунтування конструкції ролика для раскатки днищ» № 1ТД від 01.09.2010 року укладеного позивачем з ТОВ «Промспец Консалтинг», податковий орган обґрунтовує на підставі відомостей, наданих податковим органам за місцем реєстрації вказаного суб'єкту господарювання, зокрема, встановлено відсутність підприємства та його посадових осіб за місцем реєстрації, стан платника-10 (запит на встановлення місцезнаходження), порушення ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст..228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з постачальниками та покупцями, відсутність обєктів, які підпадають під визначення ст..3,4 Закону України "Про податок на додану вартість". Перевіркою не виявлено у ТОВ "Промспецконсалтинг" власних, орендованих, одержаних по договору лізингу, закріплених за підприємством на праві господарського відання складських, торгівельних, виробничих та транспортних засобів; чисельність працюючих 2-3 особи, згідно з декларацією з податку на прибуток за 2010 рік, валовий дохід складає 341928,8 тис. грн., балансова вартість основних фондів складає 5,0 тис. грн. (група 2), а отже договори укладені підприємством із контрагентами-покупцями є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача, а виписані податкові накладні не можуть розглядатися в якості належного підтвердження податкових зобов'язань, оскільки не мають статусу юридично значимих.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги такі доводи податкового органу, оскільки оскільки згідно довідки з ЄДРЮО та ФОП № 597168 відомості про відсутність ТОВ «Промспец Консалтинг» за своїм місцезнаходженням до Єдиного державного реєстру не внесені, відсутність у штаті ТОВ «Промспец Консалтинг» відповідної кількості працівників для виконання укладених угод не підтверджена належними доказами; невідображення ТОВ «Промспец Консалтинг» або його контрагентами у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства тягне негативні наслідки тільки для таких платників податків; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи копіями актів приймання-передачі векселів про оплату позивачем отриманої продукції, накладними тощо.

Крім того, колегія суддів зазначає, що факт отримання позивачем послуг за вказаними договорами та їх подальше використання позивачем у його господарській діяльності підтверджується копіями актів приймання - здачі виконаних робіт, затвердженими керівниками підприємств-контрагентів (а.с.60-62), видатковими накладними, виданими на адресу контрагента-замовника, довіреностями на отримання ТМЦ (а.с.42-48), розрахунком до договору № 1 ТД від 01.09.2010 року (а.с.63-75), довідкою перевірки позивача по взаємовідносинам з ДП «Красилівхіммаш» ВАТ «Красилівський машзавод» (а.с.52-55).

З урахуванням системного аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про неправомірність доводів податкового органу про порушення позивачем пп.7.4.1., п.п. 7.4.4 п. 7.4, ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підтверджені матеріалами справи та зібраними доказами, яким суд першої інстанції дав об'єктивну оцінку.

Також колегія суддів зауважує, що частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на фактичні обставини у справі та з урахуванням наведеної норми права, колегія суддів дійшла висновку про те, що реальність здійснення господарських операцій між ТОВ «Науково-виробничої фірми «Універсал-сервіс» на підставі договору на розробку конструкторської документації «розрахунок та обґрунтування конструкції ролика для раскатки днищ» № 1ТД від 01.09.2010 року підтверджено належним чином оформленими первинним документами бухгалтерського обліку, що є підставою вважати такий договір укладеним, та таким, що має реальні правові наслідки.

Колегія суддів зазначає, що правочин був укладений право- і дієздатними юридичними особами, ні предмет цих правочинів, ні зміст прав та обов'язків їх сторін положенням чинного законодавства не суперечать.

Виходячи з наведених норм законодавства та досліджених матеріалів справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту за вересень 2010 року суму податку на додану вартість в розмірі 46 000 грн.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність здійснення господарських операцій за договором на розробку конструкторської документації «розрахунок та обґрунтування конструкції ролика для раскатки днищ» № 1ТД від 01.09.2010 року у вересні 2010 року та факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності, та як наслідок правомірність віднесення до складу податкового кредиту за вересень 2010 року сум ПДВ в загальному розмірі 46 000 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення № 000152302 від 26.12.2011 року належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення № 000152302 від 26.12.2011 року, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість», а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання такого рішення протиправним та його скасування є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2012р. по справі № 2а-115/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.