Ухвала суду № 24482631, 08.05.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2012 р.Справа № 2а-610/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача - Хомутенко С.В.

представника відповідача - Служавого Є.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2012р. по справі № 2а-610/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мерефянська скляна компанія"

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мерефянська скляна компанія", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, Харківської об'єднаної державної податкової інспекції, в якому просить скасувати податкове повідомлення - рішення Харківської ОДПІ № 0000031600 від 16 серпня 2011 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2012 року адміністративний позов ТОВ "Мерефянська скляна компанія" задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської об'єднаної державної податкової інспекції № 0000031600 від 16 серпня 2011 року.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мерефянська скляна компанія" (ідентифікаційний код 32952061) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 32.19 грн. (тридцять дві гривні 19 копійок).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п.п.7.2.3, п. п. 7.4.1 пп. 7.4.5 п. 7.2. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що в період з 12.07.2011 року по 25.07.2011 року Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією, на підставі наказу від 12.07.2011 року № 711, згідно з 78.1.1 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерефянська скляна компанія» з питань правомірності формування податкового кредиту за період 01.03.2008р. по 31.03.2010р. по взаємовідносинам з: СП з II «Скло» у формі ТОВ, ТОВ «Комплексні технологічні системи», ТОВ «Кримспецфундамент», ПАТ «Західенергомонтажвентиляція», ТОВ «Гласс і технологія», ТОВ «Кіріт-2007», ПП Вівальді», ТОВ «Повгаз», ТОВ «Планета Пластик», ТОВ Інженерно-будівельне виробниче підприємство «Вазіс», ПП ОСОБА_5, ТОВ «Лайм-Крафт», ТОВ «Еней Плюс - 2006», ТОВ «Кварц Постач», ПП ОСОБА_4, ТОВ «КТС Генпідряд», ТОВ «Акмісс», ТОВ «Київське торговельне обєднання», ТОВ «Міракод», ТОВ «БРФ» та правильності обчислення ПДВ за період з 01.03.2008р. по 31.03.2010р.

За результатами перевірки складено акт від 29.07.2011р. № 1587/234/32952061, згідно висновків якого, встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.3, п.п. 7.4.1 пп. 7.4.5 п.7.2. п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено зменшення рядку 26 Декларації по ПДВ за період з 01.03.2008р. по 31.03.2010р. в сумі 988787,0 грн. (т.1 а.с. 9-30)

На підставі висновків акту перевірки від 29.07.2011р. № 1587/234/32952061 Харківською об'єднаною державною податковою винесено податкове повідомлення-рішення №000031600 від 16.08.2011р., яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 988787,0 грн. ( т. 1 а.с. 8).

Позивачем, ТОВ «Мерефянська скляна компанія», 29.08.2011р. в порядку адміністративного оскарження подано скаргу до ДПА в Харківської області про скасування вказаного податкового повідомлення-рішення. Рішенням ДПА у Харківської області вих. №4726/10/25-103 від 21.10.2011 року позивачу було відмовлено в задоволенні скарги про скасування повідомлення-рішення №000031600 від 16.08.2011р. (т. 1 а.с. 34-36, 38-41).

Не погодившись з рішенням ДПА у Харківській області, підприємством подано скаргу до Державної податкової адміністрації України від 02.11.2011р за №1197/18/25-01. За результатами розгляду скарги, ДПА України прийнято рішення від 05.01.2012р. № 212/6/10-2115, яким залишено без змін рішення ДПА у Харківської області вих. №4726/10/25-103 від 21.10.2011 р. та повідомлення-рішення №000031600 від 16.08.2011р. ( т. 1 а.с. 42-45, 46-47).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентами.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для його скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У відповідності до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

З акту перевірки вбачається, що в період з 01.03.2008 року по 31.03.2010 року ТОВ "Мерефянська скляна компанія" мало господарські взаємовідносини з СП з II «Скло» у формі ТОВ, ТОВ «Комплексні технологічні системи», ТОВ «Кримспецфундамент», ПАТ «Західенергомонтажвентиляція», ТОВ «Гласс і технологія», ТОВ «Кіріт-2007», ПП Вівальді», ТОВ «Повгаз», ТОВ «Планета Пластик», ТОВ Інженерно-будівельне виробниче підприємство «Вазіс», ПП ОСОБА_5, ТОВ «Лайм-Крафт», ТОВ «Еней Плюс - 2006», ТОВ «Кварц Постач», ПП ОСОБА_4, ТОВ «КТС Генпідряд», ТОВ «Акмісс», ТОВ «Київське торговельне об'єднання», ТОВ «Міракод», ТОВ «БРФ».

На виконання угод, укладених з ТОВ "Мерефянська скляна компанія", контрагентами позивача виписані податкові накладні, на підставі яких, позивачем сформовано податковий кредит, який за формою та змістом відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тощо.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 7.2.6 цього пункту). При цьому датою виникнення такого права на податковий кредит є дата сплати позивачем коштів за товари (роботи, послуги), або дата отримання від постачальника податкової накладної, а не дата сплати зазначених коштів продавцем товарів (послуг) безпосередньо до бюджету (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону).

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

З наведених положень п. 7.4 ст. 7 Закону випливає, що право на податковий кредит у позивача виникло у зв'язку зі сплатою ним ПДВ у складі ціни товару (послуг), що підтверджується наданими позивачем до суду: копіями договорів, копіями податкових накладних, отриманих від постачальників позивача.

Згідно п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону, а в п. 10.4 цієї норми встановлено, що контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету здійснюється відповідним податковим органом.

Тобто, обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ відповідно до Закону, як вірно встановлено судом першої інстанції, покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому, в основу висновків про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» перевіряючими покладено відомості, отримані з бази даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій по ПДВ», за результатом співставлення яких ревізорами встановлено завищення суми податкового кредиту позивача у відносинах з контрагентами.

Також, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення є посилання податкового органу на акти, довідки перевірок контрагентів платника податку на додану вартість, наданих податковими органами за місцем реєстрації вказаних суб'єктів господарювання, зокрема, щодо відсутності за своїм місцезнаходженням або місцезнаходження яких є сумнівним, які визнані банкрутами, ліквідовані або припинені, свідоцтва платників податку на додану вартість яких анульовані, угоди яких за перевіряємий період актами органів ДПС визнані нікчемними.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги такі доводи податкового органу, оскільки зазначені обставини не підтверджені належними доказами; невідображення контрагентами позивача у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства тягне негативні наслідки тільки для таких платників податків; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи копіями актів виконаних робіт, податкових, видаткових накладних та іншої первинної документації, копії яких містяться у матеріалах справи.

З урахуванням системного аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про неправомірність доводів податкового органу про порушення позивачем п.п. 7.2.3, п.п. 7.4.1 пп. 7.4.5 п.7.2. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підтверджені матеріалами справи та зібраними доказами, яким суд першої інстанції дав об'єктивну оцінку.

Також колегія суддів зауважує, що частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на фактичні обставини у справі та з урахуванням наведеної норми права, колегія суддів дійшла висновку про те, що реальність здійснення господарських операцій між ТОВ «Мерефянська скляна компанія» та його контрагентами підтверджено належним чином оформленими первинним документами бухгалтерського обліку, що є підставою вважати такі угоди укладеними, та такими, що мають реальні правові наслідки.

Колегія суддів зазначає, що правочини укладені право- і дієздатними юридичними особами, ні предмет цих правочинів, ні зміст прав та обов'язків їх сторін положенням чинного законодавства не суперечать.

Виходячи з наведених норм законодавства та досліджених матеріалів справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту за період з 01.03.2008 року по 31.03.2010 року суми податку на додану вартість у розмірі 988787,00 грн.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність виконання укладених угод між ТОВ "Мерефянська скляна компанія" та СП з II «Скло»у формі ТОВ, ТОВ «Комплексні технологічні системи», ТОВ «Кримспецфундамент», ПАТ «Західенергомонтажвентиляція», ТОВ «Гласс і технологія», ТОВ «Кіріт-2007», ПП Вівальді», ТОВ «Повгаз», ТОВ «Планета Пластик», ТОВ Інженерно-будівельне виробниче підприємство «Вазіс», ПП ОСОБА_5, ТОВ «Лайм-Крафт», ТОВ «Еней Плюс - 2006», ТОВ «Кварц Постач», ПП ОСОБА_4, ТОВ «КТС Генпідряд», ТОВ «Акмісс», ТОВ «Київське торговельне обєднання», ТОВ «Міракод», ТОВ «БРФ», та як наслідок правомірність віднесення до складу податкового кредиту за період з 01.03.2008 року по 31.03.2010 року сум ПДВ в загальному розмірі 988787,00 грн..

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення № 0000031600 від 16 серпня 2011 року належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення № 0000031600 від 16 серпня 2011 року, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість», а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання такого рішення протиправним та його скасування є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2012р. по справі № 2а-610/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Русанова В.Б. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.

Повний текст ухвали виготовлений 14.05.2012 р.