Ухвала суду № 24482597, 03.05.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2012 р.Справа № 2а-1670/10177/11Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2012р. по справі № 2а-1670/10177/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВО"Кременчуцький автоскладальний завод"

до Кременчуцької об'єднана державна податкова інспекція у Полтавській області

про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВО "Кременчуцький автоскладальний завод" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, в якому просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0004842301/1732 від 25.05.2011 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2012 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області № 0004842301/1732 від 25.05.2011 року.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВО "Кременчуцький автоскладальний завод" (ідентифікаційний код 36410382) суму витрат пов'язаних зі сплатою судового збору у розмірі 28 грн. 23 коп.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії свідоцтва про державну реєстрацію серії А01 № 359139 ТОВ "ВО "Кременчуцький автоскладальний завод" 20.03.2009 року зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, перебуває на обліку в Кременчуцькій об'єднаній державній податковій інспекції Полтавської області. Основними видами діяльності ТОВ "ВО "Кременчуцький автоскладальний завод" КВЕД є: 34.10.0 Виробництво автомобілів; 50.20.0 Технічне обслуговування та ремонт автомобілів; 50.50.0 Роздрібна торгівля пальним; 67.13.0 Інша допоміжна діяльність у сфері фінансового посередництва; 51.19.0 Посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; 74.20.1 Діяльність у сфері інжинірингу.

В період з 21.04.2011 року по 28.04.2011 року Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "ВО "Кременчуцький автоскладальний завод" з питань взаємовідносин з ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс» за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 2713/23-209/36410382 від 04.05.2011 року, згідно висновків якого, встановлено порушення позивачем вимог пункту 201.1 абз. «г» статті 201, пункту 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та ч.ч. 1,5 ст. 203, п. п. 1, 2 ст. 215, ст.. 228 Цивільного кодексу України, що призвело до заниження суми ПДВ в розмірі 54 750,00 грн., у тому числі за лютий 2011 року в розмірі 54 750,00 грн. (т. 1 а.с. 12-17).

На підставі зазначеного акта перевірки Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області 25.05.2011 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0004842301/1732, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 54751,00 грн., ( у тому числі 54750,00 грн. - за основним платежем та 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями). (т. 1 а.с. 11).

За наслідками апеляційного оскарження позивачем до ДПА Полтавської області та ДПС України, вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги платника податків - без задоволення. (т. 1 а.с. 24-27, 33-35).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, ТОВ "ВО"Кременчуцький автоскладальний завод", доведено реальність здійснення господарських операцій за договором на транспортно-екпедиційне обслуговування № 14/10-ВО від 12.03.2010 року із ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс», фактичне виконання його умов підтверджено наданими позивачем документами бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для його скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, 12.03.2010 року між ТОВ "ВО "Кременчуцький автоскладальний завод" (Клієнт), м. Кременчук та ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс» (Експедитор), м. Одеса укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування № 14/10-ВО, яким врегульовано взаємовідносини сторін, пов'язані зі здійсненням транспортно-експедиційного обслуговування та організацією перевезень експортно-імпортних та транзитних вантажів, наданням інших послуг, узгоджених у додатках до даного Договору. При цьому, договором визначено, що транспортно-експедиційні послуги надаються Клієнту у відповідності до Закону України № 1955-Івід 01.07.2004 р. «Про транспортно-експедиційну діяльність». Клієнт сплачує роботи і послуги, пов'язані з виконанням цього договору на підставі рахунків, що виставлені Експедитором у відповідності до ставок, узгоджених в додатках і доповненнях до даного Договору в національній валюті України. Документом, що підтверджує факт виконання робіт та надання послуг за даним договором є акт виконання робіт, підписаний обома сторонами договору. (т. 1 а.с. 64-67).

Додатковими угодами до вказаного договору від 12.03.2010 року № 1, від 16.04.2010 року № 2, від 01.07.2010 року № 3, від 29.07.2010 року № 4, від 05.08.2010 року № 5, від 17.08.2010 року № 6, від 20.08.2010 року № 7, від 06.09.2010 року № 8, від 16.09.2010 року № 9, від 11.10.2010 року № 10, від 20.10.2010 року № 11, від 01.11.2010 року № 12, від 07.12.2010 року № 13 обумовлено вартість перевезення із розрахунку на один контейнер кожної партії за маршрутом Іллічівськ/Одеса-Кременчук.

На підтвердження права юридичної особи на здійснення видів діяльності у сфері перевезень вантажів автомобільним транспортом з можливістю формування ПДВ, позивач отримав від свого контрагента свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс» серії А01 № 508275, свідоцтво про реєстрацію ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс» платником ПДВ № 100234938 від 09.07.2009 р., ліцензію Міністерства транспорту та зв'язку України серії АВ № 508989 терміном дії з 03.02.2010 року і без обмеження (т. 1 а.с. 96-100).

До основних видів діяльності ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс» за КВЕД згідно даних Управління статистики в Одеській області відносяться: 63.40.0 Організація перевезення вантажів; 61.20.2 Діяльність вантажного річкового транспорту; 60.24.0 Діяльність автомобільного вантажного транспорту; 61.10.2 Діяльність морського вантажного транспорту; 51.90.0 Інші види оптової торгівлі.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

При цьому, в обґрунтування висновку щодо нікчемності договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 14/10-ВО від 12.03.2011 року, укладеного позивачем з ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс», податковий орган посилається на те, що за даними податкової звітності ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс» у останнього відсутні необхідні умови для ведення господарських операцій, а саме: відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за своїм місцезнаходженням, 03.03.2011 року анульовано свідоцтво платника ПДВ.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги такі доводи податкового органу, оскільки відсутність ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс» за юридичною адресою, скасування свідоцтва реєстрації платника ПДВ, відсутність у штаті ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс» відповідної кількості працівників для виконання укладених угод не підтверджена належними доказами; невідображення ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс» або його контрагентами у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства тягне негативні наслідки тільки для таких платників податків; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи довіреностями на отримання продукції, податковими накладними, вантажно-митними деклараціями з відмітками митних органів про проходження державного кордону та міжнародні товарно-транспортні накладні за період, що перевірявся, рахунок на оплату № 10 від 02.02.2011 року, акт надання послуг № 31 від 03.02.2011 року тощо.

Крім того, матеріали справи містять копію контракту від 20.03.2009 р. № 1/09-ВО з відповідними доповненнями, за яким ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» здійснював закупівлю у компанії "Manford Enterprises Limited" (Великобританія) комплектуючі збірних комплектів автомобілів фірми FAW (Китай), "Geely International Ltd" (Китай), "Ssangyong Motor Company" (Корея), "Great Wall Motor Company Limitel" (Китай), організація перевезень яких, у свою чергу, здійснювалась силами ТОВ "Інтер Транс Лоджістікс".

Здійснення оплати за договором на транспортно-експедиційне обслуговування №14/10-ВО підтверджується підсумковою випискою по розрахунковому рахунку (а.с. 94, т.1).

З урахуванням системного аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про неправомірність доводів податкового органу про порушення позивачем ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України підтверджені матеріалами справи та зібраними доказами, яким суд першої інстанції дав об'єктивну оцінку.

Також колегія суддів зауважує, що частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на фактичні обставини у справі та з урахуванням наведеної норми права, колегія суддів дійшла висновку про те, що реальність здійснення господарських операцій між ТОВ "ВО "Кременчуцький автоскладальний завод" з ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс» на підставі договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 14/10-ВО від 12.03.2011 року підтверджено належним чином оформленими первинним документами бухгалтерського обліку, що є підставою вважати такий договір укладеним, та таким, що має реальні правові наслідки.

Колегія суддів зазначає, що правочин був укладений право- і дієздатними юридичними особами, ні предмет цих правочинів, ні зміст прав та обов'язків їх сторін положенням чинного законодавства не суперечать.

Виходячи з наведених норм законодавства та досліджених матеріалів справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту за лютий 2011 року суму податку на додану вартість в розмірі 54750 грн.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність здійснення господарських операцій за договором на транспортно-експедиційне обслуговування № 14/10-ВО від 12.03.2011 року та факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності, та, як наслідок, правомірність віднесення до складу податкового кредиту за лютий 2011 року сум ПДВ в загальному розмірі 54 750 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення - рішення № 0004842301/1732 від 25.05.2011 року належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення № 0004842301/1732 від 25.05.2011 року, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання такого рішення протиправними та його скасування є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2012р. по справі № 2а-1670/10177/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.