Рішення № 24447872, 29.05.2012, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 1323/68/2012

Провадження № 2/1323/596/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2012 р. Стрийський міськрайонний суд Львівської області

в складі : головуючої-судді Гули Л.В.

при секретарі Петренко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

ВСТАНОВИВ :

Позивачка просить визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1, укладений 20 листопада 2009 року між нею та відповідачем ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 та зареєстрований у реєстрі за № 5160. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що спірний житловий будинок вона побудувала спільно з чоловіком за час подружнього життя. Після його смерті 26.11.1985 року вона успадкувала спірний житловий будинок, де зареєстрована та проживає сама, так як дітей вона не має, а є рідний брат, який проживає в іншій області, та три сестри.

Відповідач по справі, який є чоловіком її двоюрідної сестри, неодноразово навідувався до неї додому, допомагав по господарству, а згодом запропонував їй укласти договір довічного утримання, відповідно до якого повинен був допомагати їй матеріально, піклуватися про неї до смерті, а, натомість, після її смерті йому перейде у власність її будинок. Вона погодилася на такі умови, зваживши, що є людиною похилого віку та потребує сторонньої допомоги. 20 листопада 2009 року був укладений договір купівлі-продажу, на час укладення якого вона перебувала в незадовільному фізичному та моральному стані і не усвідомлювала, що відповідач ввів її в оману і замість укласти з нею договір довічного утримання, уклав договір купівлі-продажу. При цьому вона не читала документів у нотаріуса, а вірила відповідачу, який переконав її в тому, що вона підписує договір довічного утримання. Коли дізналася про дійсний зміст підписаної нею угоди, звернулася до відповідача з вимогою повернути їй будинок, який вона йому не продавала, однак відповідач відмовляється вирішити даний спір у добровільному порядку. Вважає, що спірний договір купівлі-продажу не відповідає її волевиявленню, укладений під впливом обману, а тому просить визнати його недійсним.

В судовому засіданні позивачка та її представники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтримали позовні вимоги, покликаючись на викладені в позовній заяві обставини.

Представник відповідача ОСОБА_7 позов заперечила, пояснила, що оспорюваний договір купівлі-продажу відповідав дійсному волевиявленню сторін, так як перед підписанням договору купівлі-продажу в нотаріуса позивачка добровільно, за власною згодою їздила з відповідачем за довідкою в ЖЕК та за витягом в БТІ. В державного нотаріуса вона мала можливість ознайомитися зі змістом цього договору перед його підписанням. Відповідач повністю розрахувався з позивачкою за будинок до підписання цього договору. Будь-які дії, які б свідчили, що між ними укладався договір довічного утримання, не вчинялись, а тому підстав для визнання договору купівлі-продажу від 20 листопада 2009 року недійсним немає, просить в позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши сторони, представників, свідків, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України та відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України ''Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними'' № 9 від 06.11.2009 року зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, серед іншого, є свобода договору, суть якої полягає зокрема і в тому, що сторони є вільними у визначенні умов договору. Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Таким чином, свобода договору не має абсолютного характеру. Договір має відповідати імперативним приписам цивільного законодавства і сторони відступати від них не можуть.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, то такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року ''Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними'' правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Судом встановлено, що 20 листопада 2009 року позивачка ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу, посвідчений нотаріально, відповідно до якого продала свій житловий будинок по АДРЕСА_1 відповідачу, який є чоловіком її двоюрідної сестри.

Про те, що позивачка усвідомлювала, що уклала договір купівлі-продажу спірного будинку, а не договір довічного утримання, вбачається як із показів свідків, так із показів нотаріуса, в якого позивачка укладала спірний договір.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що є сусідкою позивачки ОСОБА_2, яка розповідала їй, що ОСОБА_3 буде допомагати їй до смерті. Однак сама вона бачила ОСОБА_3 у ОСОБА_2 лише декілька разів, коли той возив її до церкви.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що є сусідом ОСОБА_2, декілька разів бачив, як ОСОБА_3 приїжджав до неї, підвозив до церкви. Однак допомоги ніякої їй не надавав. По господарству їй допомагає він сам.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показала, що є рідною сестрою позивачки. З ОСОБА_3 перебуває в неприязних стосунках через інцидент з купівлею котла, за який він взяв з неї більше грошей, ніж той коштував. Сестра будинку не продавала, а ОСОБА_3 заволодів ним обманним шляхом, уклавши договір купівлі-продажу. Обіцяв допомагати сестрі, однак будь-якої допомоги не надавав і не надає.

Свідок ОСОБА_4, державний нотаріус Стрийської державної нотаріальної контори, в судовому засіданні показала, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до неї для посвідчення договору купівлі-продажу. Позивачка усвідомлювала, що укладає договір купівлі-продажу, оскільки принесла витяг з БТІ, що був виданий їй саме з метою відчуження житлового будинку. Перед підписанням договору позивачка мала можливість його прочитати та ознайомитися з усіма його умовами. Факт повного розрахунку вона не перевіряла, а тільки зазначила про це в договорі. Однак, сторони, підписавши договір, прийняли всі його умови.

Відтак, суд приходить до висновку, що будь-які дії, які б свідчили, що між сторонами укладено договір довічного утримання, не вчинялись. І як зазначила сама позивачка, після укладення спірного договору відповідач до неї майже не навідувався і будь-якої допомоги не надавав.

Не заслуговують на увагу покликання представника позивачки ОСОБА_5 на те, що між сторонами не відбулася передача майна, так як позивачка й надалі проживає в АДРЕСА_1 а відповідач не вимагає її виселення, що, на його думку, є доказом того, що між сторонами договір купівлі-продажу не укладався, оскільки відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу, згідно з якими якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

З оспорюваного договору купівлі-продажу вбачається, що строк (термін) виконання позивачкою обов'язку передати відповідачу проданий будинок не встановлений договором, а тому відповідач вправі в будь-який час вимагати його виконання.

Таким чином, на підставі наведеного суд приходить до висновку, що позивачкою не наведено доказів наявності умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких позивачку введено в оману, та самого факту обману, і таких у судовому засіданні не здобуто, а відтак, в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1, укладеного 20 листопада 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі за № 5160, слід відмовити за недоведеністю позовних вимог

Керуючись ст., ст. 10, 60, 209, 212, 213, 215 ЦПК України, ст., ст. 203, 215, 230, 626, 662, 663 ЦК України, п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року ''Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними'', суд

ВИРІШИВ :

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1, укладеного 20 листопада 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі за № 5160, недійсним відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Стрийський міськрайонний суд Львівської області.

Суддя: Л. В. Гула