Ухвала суду № 24447138, 22.05.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/1817/12

Головуючий у 1-й інстанції: Гнап Д.Д.

Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М.

при секретарі: Швандер В.О.

за участю представників сторін:

представника позивача: Маковського Артема Васильовича;

представника відповідача: Харламова Анатолія В'ячеславовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції у Хмельницькій області Державної податкової служби на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом ПП "Спецпромрезерв" до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції у Хмельницькій області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ПП "Спецпромрезерв" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції у Хмельницькій області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2012 року даний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

В обґрунтуванні апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просила суд залишити її без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду - без змін.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ПП "Спецпромрезерв" зареєстровано 27.11.2001 року Хмельницькою районною державною адміністрацією Хмельницької області, являється юридичною особою, основними видами діяльності якого є оптова та роздрібна торгівля недержавних організацій, крім споживчої кооперації, технічне обслуговування та ремонт автомобілів, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту.

Хмельницькою МДПІ 12.09.2011 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "Спецпромрезерв" з питань підтвердження відносин з ТОВ «РМА-ГРУП»за березень 2011 року, за результатами якої було складено акт № 1562/230/31716448 від 19.09.2011 року.

В акті перевірки було встановлено заниження податку на прибуток за I квартал 2011 року на суму 15117 грн., внаслідок порушення 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за березень в сумі 12094 грн.

04.10.2011 року на підставі вказаного акту перевірки Хмельницькою МДПІ було винесено податкові повідомлення-рішення № 0004631500/749 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 15117 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн. та № 0004621500/750 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 12094 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн.

Позивачем 28.10.2011 року до ДПА Хмельницької області було направлено скаргу, однак рішенням ДПА Хмельницької області №19883/10/25-034 від 07.11.2011 року було залишено первинні скарги позивача без розгляду, зазначивши, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення вважаються узгодженими і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню.

Висновки Хмельницької МДПІ, викладені в акті перевірки, базуються на тому, що встановлено нікчемність договору купівлі-продажу № 23 від 14.01.2011 року, укладеного між ТОВ «РМА-ГРУП»та ПП «Спецпромрезерв», зокрема встановлено, що директор та засновник ТОВ «РМА-ГРУП»одна особа, кількість працюючих 1 особа, не подано декларацію на прибуток, анульовано свідоцтво платника ПДВ;

не надано товарно-супровідну документацію (товарно-транспортна накладна, подорожній лист, сертифікати відповідності, паспорти якості) на отриманий товар, що свідчить про неможливість підтвердження факту поставки товарно-матеріальних цінностей;

відсутність у ТОВ «РМА-Груп»умов для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, зазначені операції купівлі продажу мають ознаки нікчемності;

не встановлено фактів передачі товарів, що ставить під сумнів вчинення правочинів з метою настання реальних наслідків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що між позивачем та ТОВ «РМА-Груп» було укладено договір купівлі-продажу від 14.01.2011 року № 23, відповідно до якого ТОВ «РМА-Груп» (продавець) зобов'язується передати у власність ПП "Спецпромрезерв" (покупця) товарно-матеріальні цінності, а покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її загальну вартість. Поставка кожної партії продукції здійснюється продавцем на склад покупця транспортом продавця. Отримання товару вважається підписання сторонами видаткової накладної на товар. Розрахунки між сторонами здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця на підставі виставлених продавцем рахунків-фактур на кожну окрему партію продукції в розмірі 100% попередньої оплати.

Відповідно до рахунків-фактури № РМ -0000517 від 04.03.2011 року, № РМ -0000408 від 23.03.2011 року, № РМ- 0000711 від 31.03.2011 року на адресу ТОВ «РМА-Груп» було перераховано кошти за придбану продукцію, що підтверджується банківськими виписками №15 від 04.03.2011 року, №16 від 10.03.2011 року, № 19 від 23.03.2011 року, №18 від 23.03.2011 року, № 19 від 23.03.2011 року та № 20 від 31.03.2011 року.

Дана поставка була здійснена транспортом ТОВ «РМА-Груп»на загальну суму 72 563, 04 грн., що підтверджується податковою накладною № 142 від 23.03.2011 року, видатковою накладною № РМ -0000157 від 23.03.2011 року, податковою накладною №168 від 31.03.2011 року, видатковою накладною № РМ-0000221 від 31.03.2011 року, податковими накладними № 11 від 04.03.2011 року, № 26 від 10.03.2011 року та видатковими накладними № РМ-000000 від 04.03.2011 року.

Факт поставки товару також підтверджується показами свідка -ОСОБА_4, який суду пояснив, що він є директором ПП "Спецпромрезерв" та 14.01.2011 року між ПП "Спецпромрезерв" та ТОВ «РМА-Груп» було укладено договір, на підставі якого в січні-березні 2011 року було здійснено ряд поставок малогабаритного товару різних груп. Зокрема, в березні 2011 року ТОВ «РМА-Груп»поставляло йому товар, такий як: лампи, світильники, фарбу і т.ін., який транспортувався іншою стороною договору, як правило попутним транспортом, який він особисто зустрічав власним автомобілем, ним же і перевозив його майбутнім покупцям або зберігав у себе. В подальшому весь придбаний товар було реалізовано за вищою ціною, з економічною вигодою, що підтверджується видатковими, податковими накладними, договорами купівлі-продажу.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу пп. 11.2.1. п.11.2. ст..11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається одна з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку їх результатів.

Таким чином, платник податку - покупець має право збільшити валові витрати після оприбуткування товарів та зарахувати до податкового кредиту суму податку на додану вартість, підтверджену належним чином оформленою податковою накладною, яку він отримав.

Один із основних принципів податкового законодавства України, визначений п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України, який встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Наявність у позивача податкових накладних, рахунків-фактури та видаткових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, виданих продавцями товару є достатньою підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту за перевіряємий період.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 ст. 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 14.1.181 Податкового кодексу України, п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"№168/97-ВР встановлено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом 5 цього Кодексу.

Пунктами 198.2, 198.3 ст. 198 ПК України ( п.п. 7.4.1 Закону "Про ПДВ) встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

За змістом п.п. 198.6 ст.198 ПК України лише у випадку відсутності податкової накладної чи оформленої з порушенням вимог покупець позбавлений права відносити до податкового кредиту суму податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг).

Статтею 627 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтями 204, 205 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Підставою недійсності правочину за змістом ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину у стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Нікчемним зокрема є правочин, який порушує публічний порядок ( ч.2 ст.228 ЦК України). Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Частиною 1 ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В ході судового розгляду судом не встановлено та не доведено відповідачем невідповідності змісту договору купівлі-продажу, укладеного між позивачем та його контрагентом вимогам цивільного законодавства.

Судом також не встановлено та не доведено відповідачем, що укладаючи зазначений договір, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

Колегія суддів погоджується із тим, що досліджені судом першої інстанції докази свідчать про те, що сторони договору не лише вчинили всі дії, необхідні для забезпечення реального виконання договорів, а й виконали ці договори.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на відсутність сертифікатів якості та актів приймання товару, як на підставу недійсності договорів, оскільки за змістом ч.1 та 2 ст.666 ЦК України єдиними правовими наслідками невиконання продавцем обов'язку передати покупцеві документи, що стосуються товару, в тому числі і сертифікати якості, є право (а не обов'язок) покупця відмовитись від договору купівлі-продажу та повернути товар покупцеві.

Відповідно до п.12 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року № П-6 акт про фактичну наявність отриманої продукції складається за участю представників продавця і покупця у випадку поставки продукції без супроводжуючих документів. Оскільки на отриманий товар позивач отримав від постачальників належним чином оформлені податкові накладну і видаткові накладні, які зокрема містять відомості щодо кількості товару, у позивача не було необхідності складати акт про фактичну наявність отриманої продукції.

В той же час, за змістом п.п.16, 19, 20 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості №П-7, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року, складання акту про якість і комплектність отриманої продукції є обов'язковим у випадку виявлення невідповідності якості отриманої продукції, тари чи упаковки вимогам стандартів, технічних умов, зразкам (кресленням) або даним, вказаним в маркуванні та супроводжуючих документах.

Окрім того колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що не може бути підставою недійсності договорів купівлі-продажу відсутність товарно-транспортних накладних, які відповідно до ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт в Україні" є основними документами на перевезення вантажів у зв'язку з наведеним.

Статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт в Україні" визначений перелік документів для перевізника і водія, на підставі яких здійснюються перевезення вантажів автомобільним транспортом. В той же час у вказаному Законі відсутнє визначення переліку документів, наявність яких є обов'язковою для покупця товару, який не є замовником перевезення.

За змістом п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні , затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363 , зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за N 128/2568 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 вказаних Правил визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Однак, жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи є єдиними документами, які підтверджують факт поставки товару від продавця до покупця. У випадку їх відсутності платник податку позбавлений права на включення до валових витрат вартості придбаного товару, а не до податкового кредиту з податку на додану вартість, вказаного в податковій накладній, виписаній постачальником товару.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі та підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.04.2012 року є законною і обґрунтованою, а відтак підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції у Хмельницькій області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 28 травня 2012 року .

Головуючий Кузьмишин Віталій Миколайович

Судді Мельник-Томенко Жанна Миколаївна

Залімський Ігор Геннадійович