Постанова № 24445230, 29.05.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 травня 2012 року Справа № 2а/1270/3199/2012

Луганський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Островської О.П.

при секретарі Тельдековій Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства «МИСЕВ» до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.01.2012 року №0000072301,-

Встановив:

У квітні 2012 року позивач ПП «МИСЕВ» звернувся до суду з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області, в якому послався, що у період з 06.12.2011 року по 12.12.2011 року відповідачем проведена позапланова документальна невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Інтенція» та ПП «Поляріс Лайт» за період з 01.12.2010 року по 31.10.2011 року. Перевірка проведена на підставі наказу № 1629-п від 05.12.2011 р.

За результатами перевірки був складений акт № 2226/23-33270618 від 19.12.2011 року, відповідно до якого відповідачем були зроблені висновки про неправомірне віднесення до податкового кредиту сум у розмірі 37812.00 грн.. що сталося, з точки зору відповідача, внаслідок порушення позивачем п.п. 198.1., 198.3., 198.4., 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Копія вищезазначеного акту перевірки була отримана позивачем. Позивач листом № 2212-02 від 22.12.11 надіслав відповідачеві заперечення. Розглянувши заперечення, відповідач листом № 24236/23-105 від 29.12.11 повідомив позивача про те, що він вважає заперечення необгрунтованими, а висновки акту перевірки - правомірними.

31.01.2012 р. позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення № 000072301 від 04.01.2012 року, згідно якого позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у сумі 37812,00 грн., та нараховано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 9453,00 грн.

Зазначене повідомлення-рішення складено на підставі вищезазначеного Акту перевірки, а підставами донарахування сум податку на додану вартість вказано порушення позивачем п.п. 198.1., 198.3., 198.4., 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Позивач, у порядку ст. 56 Податкового кодексу України, оскаржив податкове повідомлення рішення в адміністративному порядку до Державної податкової адміністрації в Луганській області.

Із врахуванням продовження строку розгляду скарги, відповідно п. 56.9. ст. 56 Податкового кодексу України, згідно листа № 3909/10-408 від 27.03.2012 р. ДПС України в Луганській області 29.03.2012 р. позивач отримав рішення про результати розгляду скарги. Даним рішенням скарга позивача залишена без задоволення.

Позивач вважає податкове повідомлення - рішення № 0000072301 від 04.01.2012 відповідача протиправним, та таким, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Підставою донарахування сум податку на додану вартість було неправомірне з точки зору відповідача, віднесення до податкового кредиту сум у зв'язку із придбання позивачем товару по договорах з ПП «Інтенція».

Діючим законодавством встановлений виключний перелік документів, які надають право платнику податків віднести відповідні суми до складу податкового кредиту.

В оспорюваному випадку цими документами є відповідні податкові накладні, надані та зареєстровані належним чином.

Позивачем такі накладні були отримані від його контрагенту - ПП «Інтенція», та своєчасно зареєстровані (що не заперечує відповідач).

Датою отримання позивачем товарів є дати відповідних видаткових накладних ПП «Інтенція», накладних та посвідчених належним чином, віднесення відповідних сум податкового кредиту призведено по позивачем у строки, передбачені ст. 198 Податкового кодексу України.

Отже, відсутні будь-які порушення з боку позивача п.п. 198.1., 198.3, 198.4, 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Посилання відповідача на відсутність будь-яких інших документів (наприклад товарно-транспортних накладних) як на підставу відсутності у позивача права на податковий кредит, не має нормативно-правового обґрунтування.

Крім того, з доводів відповідача, викладених в акті перевірки, та відповіді на скаргу позивача виходить, що відповідач вважає віднесення оспорюваних сум до податкового кредиту неправомірним, оскільки, з його точки зору, правочин, укладений позивачем із його контрагентом - ПП «Інтенція» є нікчемним за ст. 228 ЦК України, як такий, що порушує публічний порядок, або вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідач, роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру правових наслідків, або удаваність правочинів (договорів купівлі-продажу), якими приховано інші правочини, які насправді вчинено.

Як фіктивні, так і удавані правочини (ст. 234. 235 ЦК України) є оспорюваними правочинами, та можуть бути визнані недійсними лише за рішенням суду.

Укладення такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операцій через їх непроведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, відповідач тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають суму наповнення такого бюджету.

Але за змістом ст. 228 ЦК України, нікчемний правочин - це той правочин. який безпосередньо суперечить вимогам закону, яке може не визнаватися в судовому порядку, нікчемним.

Виходячи з правового змісту ч. 3 ст. 228 ЦК України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що в свою чергу, приводить до прийняття податкового повідомлення-рішення.

Податковий орган, формуючи такі не притаманні йому висновки, та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції (тобто, виходить за межі прав, наданих, йому Конституцією та Законами України) щодо визнання таких правочинів недійсними, що призводить до безпідставного прийняття рішення.

На підставі викладеного позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.01.2012 року №0000072301 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 37812,00 грн., та штрафних санкцій у сумі 9453,00 грн.

У судовому засіданні представники позивача підтримали свої позовні вимоги, дали суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, також послалися, що всі первинні підтверджуючи бухгалтерські документи у них є, вони надавалися відповідачеві під час перевірки однак відповідачем вони не прийняті до уваги.

Представник відповідача позов не визнав, надав заперечення, в яких послався, що на підставі п.п. 78.1.11 п. 78 Податкового кодексу України ДПІ у м. Сєвєродонецьку проведена позапланова виїзна перевірка ПП «МИСЕВ». За результатами перевірки встановлені порушення, які відображені в акті від 19.12.2011р. № 2226/23-33270618.

В листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1111/11/13-10 сформульовано послідовну правову позицію суду. Вказано на необхідність встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Листом від 07.12.2011 р. підприємству ПП «МИСЕВ» запропоновано надати до перевірки інформацію, яким транспортом доставлявся отриманий від ПП «Інтенція» товар на адресу ПП «МИСЕВ» (з посиланням на відповідні первинні документи, марки, державні номери транспортних засобів та причепів до них (якщо використовувались) та/або спецтехніки, яка залучалася для транспортування товару та/або виконання робіт (послуг), конкретні точки навантаження та розвантаження (їх адреси та відстань), зазначені в товаротранспортних накладних, ПІБ водіїв та/або відповідальних осіб), з метою встановлення походження товару надати до перевірки сертифікати якості, сертифікати виробника по отриманим товарам, інші документи, що підтверджують якість та походження товарів, робіт (послуг), на що ПП «МИСЕВ» надано відповідь, але зазначені в запиті первинні документи не надано.

При проведенні перевірки не надано товарно-транспортні накладні та інші документи, що свідчать про транспортування товарно-матеріальних цінностей по господарським операціям з ПП «Інтенція».

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, в ході проведення перевірки згідно наявних документів, не виявлено документи, по яких відбувався би рух товару від продавця (постачальника) до покупця, а також документів, що підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження ТМЦ не встановлено. Відповідно наданих до перевірки документів немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати.

В ході проведення перевірки з'ясовано, що операції із придбання та реалізації не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Статтею 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХІУ (із змінами та доповненнями), встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, в ході проведення перевірки встановлено відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність у ПП „Поляріс Лайт" та ПП „Інтенція" адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Крім того, в ході проведення перевірки встановлено, що на ТОВ «МИСЕВ» також відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутній технічний персонал, виробничі активи, тощо, що робить фактичне виконання умов угод неможливим.

Позивачем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії ПП «МИСЕВ» призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством податкової вигоди. Несплата до бюджету необхідних податкових платежів є заволодінням державним майном.

Таким чином, позивачем порушено ст. 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочинів, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними.

На підставі викладено просить суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.

У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 17 КАС України передбачено, що в числі інших юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тому у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано,

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії),

- безсторонньо ( неупереджено),

- добросовісно,

- розсудливо,

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації,

- пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія),

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення,

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статус державної податкової служби України, її функції та правові основи діяльності регулюються нормами Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим Кодексом України.

Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та аналогічним вимогам Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Відповідно до статті 1 зазначеного вище закону, до системи органів державної податкової служби віднесено Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту у липні 2011 року за наслідками взаємовідносин з контрагентом ПП «Інтенція».

Судом встановлено, що позивач є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому порядку, перебуває на податковому обліку у відповідача (а.с.8-9).

У період з 06.12.11 2011 року по 12.12.11 року відповідачем проводилася позапланова документальна виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Інтенція» та ПП «Поляріс Лайт» за період з 01.12.2010 року по 31.10.2011 року.

За результатами перевірки 19.12.2011 року складено акт № 2226/23-33270618, згідно якого виявлені порушення п.п. 198.1., 198.3., 198.4., 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в періоді з 01.07.2011 року по 31.10.2011 року на суму 37812 грн., в т.ч. по періодах за липень 2011 року на суму 37812 грн.; згідно до частини 1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст. 228 Цивільного Кодексу України, угоди ПП «МИСЕВ» з ПП «Інтенція» є нікчемними.

На підставі акту цієї перевірки податковим органом 04.01.2012 року винесено податкове повідомлення-рішення №0000072301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 47265 грн., з яких за основним платежем 37812 грн., за штрафними санкціями 9453 грн.

Суд вважає, що у відповідача були підстави для прийняття зазначеного податкового повідомлення - рішення.

Порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. № 2755-VI.

У відповідності до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Разом з тим, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 8 вказаного Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менш трьох років, несе власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до установчих документів.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що діючим законодавством визначений такий порядок формування валових витрат та податкового кредиту, за яким платник податку має право на включення до складу валових витрат та податкового кредиту суми не будь-яких витрат, здійснюваних як компенсація вартості товарів, а тільки тих, які придбаються таким платником податку для їх подальшого використання безпосередньо у власній господарській діяльності, направленої на отримання доходу.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

В судовому засіданні встановлено, що в акті перевірки від 19.12.2011 р. № 2226/23-33270618 податковим органом зазначено, що в ході проведення перевірки з'ясовано, що операції із придбання товарів у ПП «Інтенція» мали не реальний характер, товар не перевозився і не зберігався. Відповідно наданих документів немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат на перевезення, особу, яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного.

В акті перевірки відповідач також послався на акт від 11.11.2011 №1807/231/37156804 позапланової невиїзної перевірки ПП «Інтенція» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період 01.01.2011 по 30.09.2011 року, складений Алчевською ОДПІ, в ході якої було встановлено: неможливість фактичного здійснення ПП «Інтенція» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів,трудових ресурсів,основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, що підтверджується відповідними відомостями КП «Алчевське бюро технічної інвентаризації, Відділу Держкомзему у м. Алчевську, Відділу Держкомзему у Перевальському районі Луганської області, Управління статистики у м. Алчевську, ОДАІ Алчевського МВ УМВС .

Судом встановлено, що 01.07.2011 року між позивачем та ПП «Інтенція» укладено договір поставки № 010401 (а.с.143), відповідно до якого продавець ПП «Інтенція» зобов'язується поставити, а покупець - ПП «МИСЕВ» зобов'язується прийняти та оплатити товар, кількість, асортимент та ціна кожної партії товару може визначатися окремою специфікацією, додатками до цього договору або накладною, які підписуються уповноваженими представниками сторін, а також рахунками-фактурами. Загальна вартість договору складає 2000000 грн., в т.ч. НДС 20% -333333,33 грн.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, позивачем до перевірки та суду надані первинні документи, а саме:

- податкові накладні: від 11.07.2011 року №161, від 13.07.2011 року № 249, від 27.07.2011 року № 288, від 29.07.2011 року № 318 (а.с.64,66, 68,70);

- видаткові накладні від 11.07.2011 року №161, від 13.07.2011 року № 249, від 27.07.2011 року № 288, від 29.07.2011 року № 318 (а.с.63,65,67,69);

- виписки з системи «клієнт-банк», завірені банком, про сплату коштів ПП «Інтенція» (а.с.71-78).

При цьому слід зазначити, що документів, які б підтверджували транспортування вищезазначених товарно-матеріальних цінностей (товарно-транспортну накладну, подорожній лист) до перевірки не надано, як не надано їх і суду.

Суд вважає, що для отримання права на формування податкового кредиту має бути належним чином підтверджено факт реального придбання товарів та наявні відповідні документи, що передбачені чинним законодавством України.

Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованим в Мін'юсті України 20.02.1998 року за № 128/2568, оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох примірників. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.

Перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий примірники, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передаються перевізнику.

У випадках коли немає змоги перерахувати в товарно-транспортній накладній всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 ТТН). У цих випадках у товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватися для розрахунків із замовником.

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до чинного законодавства України проведення будь-якої господарської операції товариства фіксується та підтверджується документами, на основі яких і ведеться бухгалтерська звітність.

У свою чергу, відповідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерської звітності базуються фінансова, податкова та інші види звітності. Тобто первинні документи є основою і для податкового обліку.

Отже, враховуючи однозначну необхідність застосування облікового документа при здійсненні вантажних перевезень, використання товарно-транспортної накладної є обов'язковим.

Таким чином відсутність чи неправильне оформлення товарно-транспортної накладної має наслідком, відповідно, відсутність документального підтвердження господарської операції та наявність помилок у відображені результатів господарської операції в обліку (як бухгалтерському, так і податковому).

Отримання і реалізація цінностей при використанні автоперевезень повинні підтверджуватися відповідними накладними на відпускання цінностей, податковими накладними та товарно-транспортними накладними.

У випадку відсутності зазначених документів вартість таких цінностей не може бути віднесено до валових витрат та податкового кредиту товариства.

В контексті перевірки фактичного виконання спірних операцій та виявлення документів, які в сукупності, прямо та/або опосередковано, могли би підтверджувати фактичну поставку товару, суд також зазначає, що під час розгляду справи не надано доказів, які в умовах звичайної ділової практики супроводжують та в сукупності підтверджують фактичне вчинення вищезгаданих господарських операцій, а саме доказів, які прямо та опосередковано могли б в сукупності з іншими доказами або окремо підтверджувати фактичне вчинення вищезгаданих операцій та які б спростовували висновки, викладені податковим органом в акті перевірки від 19.12.2011 р. № 2226/23-33270618 про відсутність у ПП «Інтенція» адміністративного-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань (відсутність відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів).

При цьому, виходячи із загальних правил та звичаїв щодо обачності та обережності при виборі контрагента, позивач повинен був пересвідчитись, як зазвичай прийнято у діловій практиці, у наявності або відсутності у контрагента можливостей для виконання спірних операцій, проте, як вбачається з матеріалів справи, наявність можливостей у виконавця не перевірялась, а укладалися договори та перераховувалися кошти за оформленими документами про поставку товару.

Крім того, під час розгляду позивачем не було надано будь-якого листування, доказів обміну комерційними пропозиціями з приводу укладання наведеного вище договору, що є звичайною діловою практикою при виборі контрагентів, у т.ч. з метою з`ясування наявності у відповідних контрагентів матеріальних та людських ресурсів для виконання певних угод.

Представник позивача - директор Козлов О.В. - в судовому засіданні пояснив, що доставка товару здійснювалася продавцем - ПП «Інтенція», як правило на ті підприємства з якими був укладений позивачем договір на подальшу реалізацію товару, при цьому пояснити яким чином були визначені ці умови у договорі та яким чином здійснювалися попередні домовленості з цього приводу не зміг. Крім того, не надано до суду і доказів укладання додаткових угод, щодо визначення умов доставки товару визначеного в договорі.

Також суд не може прийняти до уваги такі доводи представника позивача щодо умов доставки товару, виходячи ще із того, що як убачається з податкових накладних, виданих ПП «Інтенція» та ПП «МИСЕВ», датовані вони різними днями, що свідчить про неможливість здійснення поставки товарів продавцем ПП «Інтенція» на ті підприємства з якими позивачем були укладені договори на подальшу реалізацію товару. Не надано позивачем і доказів про укладення відповідних договорів зберігання.

В даному випадку, суд приходить до висновку про проведення безтоварних операцій з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді спірних сум податкового кредиту. Тобто, в даному випадку фактично відбувався лише обмін документами з метою створення зовнішніх ознак правомірності формування податкового кредиту за безтоварними операціями та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Суд не приймає до уваги посилання позивача про те, що в подальшому товар, який нібито був отриманий від ПП «Інтенція», був згідно відповідних договорів проданий іншим контрагентам, що підтверджується відповідними податковими та видатковими накладними, оскільки зазначені документи свідчать тільки про те, що товарно-матеріальні цінності поставлялися позивачем, однак доказів того, що зазначені товарно-матеріальні цінності були поставлені позивачу саме ПП «Інтенція» до суду надано не було.

Та обставина, що постановою Луганського окружного суду від 10 лютого 2012 року по справі № 2а-11321/11/1270 визнані протиправними дії Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області щодо проведення перевірки та складання акту від 11.11.2011 №1807/231/37156804 "Про результати проведення документальної невиїзної перевірки Приватного підприємства "Інтенція", код за ЄДРПОУ 37156804, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011", не змінює по суті висновків відповідача щодо відсутності у ПП «Інтенція» адміністративного-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань (відсутність відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів). Доказів, які б спростовували ці висновки не надано і суду.

Суд зауважує, що угоди (господарські операції), які мають ознаки фіктивних та в результаті яких створюється можливість заниження податкових зобов'язань, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства (ст.207 ГК України) та є такими, що порушують публічний порядок (ст.228 ЦК України).

За змістом ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тим, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, формування податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надано достатні аргументи та доводи, які свідчать що оскаржуване рішення прийняте в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 29.05.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 01.06.2012 року, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "МИСЕВ" до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.01.2012 року №0000072301 - відмовити за необґрунтованістю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 01 червня 2012 року.

Суддя О.П. Островська