Постанова № 24444215, 09.02.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 лютого 2012 р. Справа №2а-13123/11/0170/16

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Александрова О. Ю., при секретарі Сидельової М. В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1; ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_2, довіреність у справі;

від відповідача: не з'явився

Суть спору: Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (надалі відповідач) із адміністративним позовом та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00009771701 від 12.08.2011р.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним застосуванням до оподатковуваних податком на додану вартість операцій, здійснених позивачем із третіми особами, положень законодавства щодо нікчемності правочинів.

Уточненнями до позовної заяви, доданими до матеріалів справи в судовому засідання 25.01.2012р., позивач додатково обґрунтовує позовні вимоги та зауважує, що висновки ДПІ, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, оскільки договір, укладений з контрагентом, мав реальний характер, що підтверджує банківська виписка, документи первинного обліку, подальша реалізація товару, інформація про що викладена у таблиці, яка додана до уточнень, наявність офісних приміщень, тощо.

У подальшому, в судовому засіданні, яке відбулося 09.02.2012р. позивач додатково обґрунтував заявлені позовні вимоги із посиланням на застосування в даному випадку наслідків, передбачених ч. 1 ст. 208 ГК України, а саме адміністративно-господарських санкцій у вигляді конфіскації, що мають бути застосовані лише із урахуванням певних, встановлених діючим законодавством строків, які відповідачем при фактичному застосуванні таких санкцій (зменшенні податкового кредиту) були порушені.

Відповідач письмових заперечень на адміністративний позов під час розгляду справи суду не надав.

Керуючись ст. 128 КАС України суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю відповідача на підставі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, заслухавши представника позивача та позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

29.07.2011р. ДПІ в м. Сімферополі АР Крим була проведена перевірка позивача, за результатами якої був складений акт за №9435/17-1/2826719607 „Про результати документальної виїзної планової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (іп.н. за ДРФО НОМЕР_3) за період з 01.10.2008р. по 31.12.2010р.".

Відповідно до акту в ході перевірки було встановлено, що в порушення п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 , п.п. 7.4.5, 7.4.1, п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7, п.п. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", п. 12 Наказу Державної податкової адміністрації України від 03.04.1997р. №165 зі змінами і доповненнями „Про затвердження форм податкової накладної книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення" суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 був завищений податковий кредит в жовтні 2008р. на суму 427,50 грн. по податковій накладной №1445/13 від 29.09.2008р. , яка була виписана ТзОВ „Мізол" на загальну суму 2137,50 грн., в тому числі й ПДВ в сумі 427,50 грн., оскільки така сума була віднесена до сум податкового кредиту не в межах податкового звітного періоду, тобто несвоєчасно із порушенням вимог Закону України „Про податок на додану вартість".

Таки висновки були зроблені відповідачем з тих підстав, що позивач не надав під час перевірки доказів з фактичної затримки отримання податкової накладної поза межами строків податкового звітного періоду, відомостей щодо направлення позивачем скарг про відмову постачальників надати податкову накладну або порушення ними порядку заповнення податкової накладної під час перевірки не було надано.

Крім того, відповідно до акту перевірки було встановлено, що у жовтні 2008р. позивач придбала ТМУ від ТзОВ „Трексінторг" на загальну суму 787,32 грн., в тому числі й ПДВ в сумі 131,22 грн.

Згідно акту перевірки зазначений контрагент позивача має стан „8" - до ЄДР внесений запит про відсутність за місцезнаходженням відповідно до детальної інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України. Також, як зазначає відповідач в акті перевірки, перевіркою було встановлено, що ТзОВ „Трексінторг" не має трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, засобів для транспортування та інших економічно необхідних умов для здійснення фінансово-господарської діяльності.

За таких обставин, відповідач дійшов висновку, що всі операції з продажу по ланцюгу придбання ТзОВ „Трексінторг" (1 ланка) - СПДФО ОСОБА_1 (2 ланка) не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача на загальну суму ПДВ в розмірі 131,22 грн.

Крім того, у листопаді 2008р. позивач придбав послуги з оренди приміщень від ТзОВ „Кримстройіндустрія" на загальну суму 45500 грн., в тому числі й ПДВ в сумі 7583,33 грн.

Згідно акту перевірки зазначений контрагент позивача має стан „9" - направлено повідомлення за Ф №1 про відсутність місця знаходження. Також перевіркою відповідно до детальної інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, встановлено, що вказаний контрагент не має певного виду діяльності, не має трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, засобів для транспортування майна, які необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що всі операції з продажу по ланцюгу придбання ТзОВ „Кримстройіндустрія" (1 ланка) - СПДФО ОСОБА_1 (2 ланка) не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача на загальну суму ПДВ в розмірі 7583,33 грн.

Крім того, відповідно до акту перевірки позивач придбав ТМЦ від ПП „Вінта-Трейд" на загальну суму 16214,88 грн., в тому числі й ПДВ в розмірі 2702,48 грн.

Відповідно до акту перевірки, зазначений контрагент має стан „9" - направлено повідомлення за Ф №1 про відсутність місця знаходження. Також перевіркою відповідно до детальної інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, встановлено, що вказаний контрагент не має певного виду діяльності, не має трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, засобів для транспортування майна, які необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що всі операції з продажу по ланцюгу придбання ПП „Вінта-Трейд" (1 ланка) - СПДФО ОСОБА_1 (2 ланка) не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача на загальну суму ПДВ в розмірі 2702,48 грн.

Крім того, у лютому 2010р. позивач придбав у ПП „Вінта-Трейд" на загальну суму ПДВ - 11267,67 грн., сума правочину - 67605,66 грн. Нікчемність даного правочину встановлена в ході перевірки з вищенаведених підстав.

З аналогічних підстав, на думку відповідача, є нікчемною угода, укладена позивачем у червні 2010р. з ПП „Вінта-Трейд" на загальну суму 2628,06 грн., в тому числі й 438,01 грн. ПДВ.

В лютому 2010р. позивач придбала ТМЦ від ТзОВ Трейдингова компанія „Ізобуд" на загальну суму 2470,50 грн., в тому числі й на сума ПДВ в розмірі 411,75 грн.

Згідно детальної інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України в зазначеному акті встановлено, що ТзОВ Трейдингова компанія „Ізобуд" має стан платника „14" - визнано банкрутом, у зв'язку з чим відповідач дійшов висновку, що всі операції з купівлі-продажу товарів між позивачем по даній справі та ТзОВ Трейдингова компанія „Ізобуд" не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак, є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача (позивач) на суму ПДВ в розмірі 411,75 грн.

З аналогічних підстав, на думку відповідача, є нікчемною угода, укладена позивачем у березні 2010р. з ТзОВ Трейдингова компанія „Ізобуд" на загальну суму 658,80 грн., в тому числі й 109,80 грн. ПДВ.

З аналогічних підстав, на думку відповідача, є нікчемною угода, укладена позивачем у квітні 2010р. з ТзОВ Трейдингова компанія „Ізобуд" на загальну суму 1728 грн., в тому числі й 288 грн. ПДВ.

Крім того, згідно акту перевірки, є нікчемною угода, укладена і березні 2010р. між позивачем та ТзОВ „ТК Сігма груп" на загальну суму 18400,38 грн., в тому числі й ПДВ в розмірі 3066,73 грн., оскільки контрагент позивача має стан „9", тобто направлено повідомлення за Ф №1 про відсутність місця знаходження. Також перевіркою відповідно до детальної інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, встановлено, що вказаний контрагент не має певного виду діяльності, не має трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, засобів для транспортування майна, які необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності.

На підставі вищенаведених висновків, відповідач в акті перевірки зазначив, що у позивача по справі відсутній реальний намір та можливість поставок товарів (робіт, послуг) підприємцю від вищепереличених контрагентів -постачальників, а саме: відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для реального настання результатів відповідно господарської діяльності.

Крім того, відповідач в зазначеному акті перевірки в обґрунтування своїх висновків посилається на положення Національного класифікатора України, прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005р. за №375, відповідно якого економічною діяльністю є процес виробництва продуктів, робіт або послуг, який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочо-технологічних процесів, тощо. Економічна діяльність характеризується витратами на виробництво, процесом виробництва та випуском продукції. Основним видом економічної діяльності є вид діяльності статистичної одиниці, на який припадає найбільший внесок у валову додану вартість.

Разом з тим, вищенаведені в акті перевірки відомості свідчать, на думку відповідача, про створення позивачем по даній справі та його контрагентами транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, що мають стани „0" з метою штучного формування податкового кредиту.

А, відтак, позивачем в податкових звітностях декларувались господарські операції щодо придбання товарів (робіт, послуг), які фактично не відбувались, та є нікчемними.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ в м. Сімферополі було прийнято податкове повідомлення-рішення №0009771701 від 12.08.2011р. про збільшення грошового зобов'язання у сумі 33032,44 грн. (в тому числі й 26426,43 грн. податкового зобов'язання та 6606,01 грн. штрафних санкцій).

Суд, розглянувши заявлені позовні вимоги вважає їх такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з наданих до матеріалів справи документальних доказів, письмових та усних пояснень позивача, донараховані з нікчемним право чином суми грошового зобов'язання зі сплати ПДВ в розмірі 131,22 грн. за наслідками виконаних угод із ТзОВ „Трексінторг" таких угод взагалі не укладалося, в підтвердження чого позивачем наданий до матеріалів справи реєстр отриманих та виданих податкових накладних за відповідний період та інші відомості обліку. Враховуючи той факт, що відповідачем під час розгляду справи не надано документально підтверджених доказів фактів існування таких право чинів, суд вважає, що висновки відповідача в цієї частині акту перевірки не підтверджуються матеріалами справи, є помилковими та такими, що суперечать фактичним обставинами, тобто протиправними.

Стосовно укладених позивачем угод із ТзОВ „Кримстройіндустрія", які були визнані відповідачем нікчемними на підставі стану ТзОВ „Кримстройіндустрія" -„9", суд зазначає наступне.

На підставі договору оренди приміщення №355 від 01.11.2008р., укладеного між позивачем (орендар) та ТзОВ „Кримстройіндустрія" (Орендодавець), позивач по даній справі отримав у платне тимчасове користування не житлове приміщення площею 910 кв.м. в м. Сімферополі по вул. Монтажна, 10-Г з метою розміщення складських приміщень строком на 1 місяць, вартістю сплати оренди в розмірі 50,00 грн. за 1 кв.м. з урахуванням ПДВ. У виконання приписів п. 8.3 Договору, при поверненні об'єкту оренди був складений акт №673 на загальну суму отриманих послуг з оренди в розмірі 45500 грн., в тому числі й ПДВ в сумі 7583,33 грн. Факт розрахунків позивача за отримані послуги підтверджується електронною випискою по рахункам позивача (а.с. 47).

Крім того, факт відсутністі ТзОВ „Кримстройіндустрія" за місцезнаходженням спростовується матеріалами перевірки ТзОВ „Кримстройіндустрія", викладеними в акті перевірки ДПІ в м. Сімферополі від 05.10.2009р. за №9638/23-2/32100553 „Про результати планової виїзної перевірки ТзОВ „Кримстройіндустрія" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008р. по 30.06.2009р., валютного чи іншого законодавства за період з 01.07.2008р. по 30.06.2009р.".

Стосовно висновків ДПІ в м. Сімферополі щодо того, що суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 був завищений податковий кредит в жовтні 2008р. на суму 427,50 грн. по податковій накладной №1445/13 від 29.09.2008р. , яка була виписана ТзОВ „Мізол" на загальну суму 2137,50 грн., в тому числі й ПДВ в сумі 427,50 грн., оскільки така сума була віднесена до сум податкового кредиту не в межах податкового звітного періоду, тобто несвоєчасно із порушенням вимог Закону України „Про податок на додану вартість, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З аналізу норм підпунктів 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1, 7.7.1 статті 7 Закону України №168/97-ВР бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку із зайвою сплатою (нарахуванням) податку і не залежить від сплати даного податку до бюджету постачальником. Отже, виходячи зі змісту норм Закону, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

У зв'язку з чим, суд зазначає, що діюче на час виконання правочину законодавство не пов'язувало факт несвоєчасного отримання податкових накладних із втратою платником податків права на отримання податкового кредиту. Закон лише встановлював залежність права на отримання податкового кредиту від наявності певних підтверджуючих таке право документів, а саме податкових накладних.

Відповідно до положень п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви мали додаватися копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією. Разом з тим, даною нормою права, на яку посилається ДПІ в м. Сімферополі в акті перевірки не встановлено обмежень щодо термінів, за якими можливо надати разом з декларацією несвоєчасно надані податкові накладні.

А, відтак, неправомірним є висновок ДПІ в м. Сімферополі щодо безпідставного збільшення позивачем за такий період податкового кредиту на суму податкової накладної.

Стосовно визнання відповідачем нікчемними угод, укладених між позивачем та ТзОВ „ТК Сігма груп", ТзОВ Трейдингова компанія „Ізобуд", ПП „Вінта-Трейд", суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Первинними бухгалтерськими документами, в тому числі й податковими накладними, рахунками-фактурами, видатковими накладними, платіжними дорученнями, виписками по руху коштів на банківських рахунках позивача, тощо, підтверджується отримання позивачем ТМЦ від вищезазначених контрагентів та сплата їх вартості.

Зазначені обставини не були враховані при наданні відповідачем висновку щодо безтоварності проведених операцій між позивачем та контрагентами.

Суд вважає викладені в акті перевірки, суб'єктивними та передчасними припущеннями з боку відповідача з підстав відомостей щодо стану платника податків в автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України з наступних підстав.

Згідно відомостей акту перевірки в ході проведення перевірки не надано жодного доказу або жодної підстави щодо неприйняття до уваги при проведенні аналізу первинних бухгалтерських документів та господарсько-правового договору, що були надані позивачем до перевірки, податкових накладних, з якими діюче законодавства пов'язує факт виникнення податкових зобов'язань у платника податків, виникнення права на податковий кредит, тощо.

Суд взагалі вважає, що висновки відповідача щодо фіктивності господарської діяльності позивача та його контрагентів в розумінні діючого законодавства є передчасними та такими, що порушують права учасників господарських відносин.

Так, відповідно до ст. 3 ГК України під господарською операцією слід розуміти діяльність суб'єктів господарювання в сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають майнову цінність. Господарська діяльність має здійснюватися для досягнення економічних, соціальних інтересів, з метою одержання прибутку підприємством.

У якості підстави для неприйняття до уваги податкової звітності позивача в якості підтвердження факту здійснення торгівельної операції, відповідач зазначив, що відображенню в ній підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулася, а не та, яка відображена лише в первинних документах.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Факт нікчемності правочину може бути встановлений лише в прямо передбачених законом випадках.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.

Позивач при проведені господарських операцій з контрагентами оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з отримання послуг від контрагента позивача, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

На думку суду, чинне податкове законодавство України, а також законодавство України, яке було чинним на час виконання правочинів, що були визнані відповідачем нікчемними, не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Додатково суд зауважує, що надані позивачем податкові накладні, отримані ним в ході виконанні таких право чинів, що були визнані відповідачем нікчемними, містять всі необхідні реквізити, передбачені як ст. 201.1 ПК України та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України №969 від 21.12.2010р., що є чинним на час розгляду справи, так й Наказом Державної податкової адміністрації України від 03.04.1997р. №165 зі змінами і доповненнями „Про затвердження форм податкової накладної книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення", який був чинним на час виконання правочинів.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про систему оподаткування"ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Податок як обов'язковий внесок сплачується до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду платником у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування (стаття 2 Закону № 1251-ХІІ).

Відповідно до статті 11 Закону України № 1251-ХІІ відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону "Про податок на додану вартість" бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України №168/97-ВР вважається дата здійснення першої із подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека),

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Згідно підпункту 7.7.3. пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР, підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Згідно підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Аналіз зазначених норм Закону України №168/97-ВР дозволяє зробити висновок про те, що в підпункті 7.7.1 йдеться про суму податкового кредиту, розраховану за правилами підпунктів 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1, - тобто як про сплачений, так і про нарахований податок на додану вартість.

З аналізу норм підпунктів 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1, 7.7.1 статті 7 Закону України №168/97-ВР бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку із зайвою сплатою (нарахуванням) податку і не залежить від сплати даного податку до бюджету постачальником.

Отже, виходячи зі змісту розглядуваних норм Закону, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

Стосовно тверджень відповідача про нікчемність право чинів, укладених із ТзОВ Трейдингова компанія „Ізобуд" має стан платника „14" - визнано банкрутом, суд вважає за необхідне зазначити, що така позиція є помилковою та пов'язана із вибірковим застосуванням законодавства.

Порядок сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету врегульований спеціальним Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Разом з тим, у випадку відкриття стосовно суб'єкта господарювання процедури банкрутства, пріоритетними є норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» виключно в частині, що стосується порядку заявлення кредиторських вимог, порядку їх визнання, порядку розрахунків з кредиторами, погашення заборгованості перед бюджетом, тощо. Також нормами цього закону встановлюється порядку управління особи, яка перебуває в судовій процедурі банкрутства, та виходячи з аналізу цього закону, сам факт відкриття судової процедури банкрутства та внесення відповідних відомостей до органів, що здійснюють моніторинг та облік таких осіб (Управління з питань банкрутства, Управління статистики, Державний реєстратор юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, тощо) не є свідченням про припинення господарської діяльності особи, щодо якої розпочата судова процедура банкрутства, а, відтак, твердження відповідача щодо нікчемності угоди за такими умовами є цілком безпідставними та зробленими без урахування положень діючого законодавства про банкрутство, про господарську діяльність, про право - та дієздатність юридичних осіб, тощо, встановлені Господарським та Цивільним кодексами України.

Критично ставиться суд й до інших тверджень відповідача щодо нікчемності угоди, укладених позивачем з третіми особами, створенні штучних фінансових транзитних потоків з метою надання податкової вигоди третім особам через наступне.

Судом встановлено, що відповідачем було порушено п.4, 5, 6 "Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10р. N984 та зареєстрованого в Мінюсті 12.01.11р. за N34/18772 відповідно до змісту яких, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. У разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

В порушення цих пунктів відповідачем, внаслідок припущень та суб'єктивних висновків щодо умов здійснення господарської діяльності контрагентом позивача, зроблені висновки про нікчемність (недійсність) правочинів позивача з контрагентом.

Стосовно висновків відповідача щодо відсутності у контрагентів позивача та позивача ознак господарської діяльності та існування з метою створення податкових вигод третім особам, то таки твердження мають бути підтверджені у встановленому законом порядку, оскільки мають ознаки злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

Слід зазначити, що відповідні санкції до юридичних осіб - суб'єктів господарювання, створених без мети одержання прибутку, передбачені й Господарським кодексом України.

Так, відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних та соціальних результатів та має на меті одержання прибутку. При цьому, суб'єкти господарювання в процесі здійснення господарської діяльності вступають в господарські правовідносини, укладають відповідні договори, надають або купують послуги, отримують або придбають товари, тощо.

Відповідно до положень ст. 247 Господарського кодексу України у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації. При цьому, відповідно до ч. 2 зазначеної статті скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації данного суб'єкта господарювання відповідно до статті 59 Господарського кодексу України. Відповідно до п. 2 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Жодних заходів з вищепереличеного вжито органами державної податкової служби не було. За фактом фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків обвинувальних вироків суду не прийнято, до підприємства, яке на думку органів державної податкової служби здійснює діяльність із порушенням закону та установчим документам, адміністративно-господарські санкції не застосовані.

А, відтак, таки висновки відповідача, викладені в акті перевірки, є штучними, припущеннями, суб'єктивною думкою, викладення яких в актах перевірки за діючим законодавством не припускається.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України, які містять в собі посилання на правочини, які вчинено з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані у статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатися до судів з позовами про стягнення на користь держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Разом з тим, необхідною передумовою для встановлення факту нікчемності угоди є насамперед встановлення умислу сторони або сторін за такою угодою.

Відповідно до ст. 24 КК України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Щодо наявності умислу юридичної особи, то він визначається як умисел посадової особи або особи, яка була уповноважена діяти від імені юридичної особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями ч. 1 ст. 208 ГК України.

Разом з тим, суд зазначає, що іншою передумовою для встановлення факту нікчемності господарської угоди є встановлення факту її фіктивності, тобто безтоварного характеру, укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету.

Враховуючи відсутність доказів умислу позивача та контрагента за правочином, відсутність доказів безтоварності таких операцій, які відповідач вважає нікчемними, суд дійшов висновку щодо безпідставності зроблених відповідачем висновків.

Відповідно до положень Податкового кодексу України перевірка має проводитися на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, правомірність та повнота відображення в податковій звітності за оподатковуваними операціями яких й має бути перевірена в ході документальної перевірки органами державної податкової служби.

А, відтак, суд дійшов висновку, що перевірка фактично була проведена на підставі відомостей, які містяться в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, що не може бути віднесено до первинних бухгалтерських (інших фінансових, господарських, цивільно-правових, що підтверджують факт укладення право чину) документів, на підставі яких має бути проведена перевірка. Здебільшого, що при проведенні перевірки, саме таки документи були безпідставно проігноровані відповідачем без зазначення підстав такого ігнорування.

Суд також звертає увагу, що ДПІ в м. Сімферополі не виконало вимоги суду під час судового розгляду справи та не надало суду відповідних документів та письмових пояснень з приводу зазначених питань, тому суд вважає, що у контексті положень ст. ст. 71, 72 КАС України, ДПІ в м. Сімферополі не довіла суду правомірності прийнятого рішення зі збільшення грошового зобов'язання зі сплати ПДВ. Адже, оскільки акт перевірки є єдиним службовим документом, який стверджує факт проведення виїзної планової перевірки фінансово-господарської діяльності позивача, носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, отже є єдиним джерелом, яке підтверджує наявність або відсутність порушень позивачем норм чинного законодавства, акт повинен містити всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності, які мають відношення до встановлених порушень, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському обліку, що підтверджують наявність зазначених порушень. Разом з тим, відповідачем при проведенні перевірки не надано взагалі жодної оцінки документам, на підставі яких відбувалися господарські операції, договори, накладні, виписки з банку по руху коштів, податкові накладні, тощо.

Так, згідно акту перевірки, відповідачем неправомірно та безпідставно зроблений висновок, що угоди, укладені позивачем з контрагентами, суперечить інтересам держави та суспільства, не спричиняє реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

Разом з тим, суд не може погодитися із твердженням позивача, що збільшення відповідачем грошового зобов'язання з ПДВ за угодами, визнаними ним нікчемними є застосуванням відповідачем в порядку ч. 1 ст. 208 ГК України адміністративно-господарських санкцій через наступне.

За статтею 208 ГК правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. У силу частини 2 статті 215 цього Кодексу визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Крім того, із урахуванням зауважень Вищого господарського суду України щодо строків, за якими таки санкції мають бути застосовані із урахуванням приписів ст. 250 ГК України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою статті 208 цього Кодексу передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 Господарського кодексу та можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього кодексу, згідно якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, у якості кваліфікаційної ознаки адміністративно-господарської санкції - конфіскації виступають наступні ознаки: стягнення за угодою, що визнана недійсною або є нікчемною в силу закону, виключно на підставі рішення суду певне майно (грошові кошти, інші ТМЦ), тобто все одержане сторонами такої угоди за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Таким чином, суми грошових зобов'язань зі сплати ПДВ, що були донараховані відповідачем в рамках зазначених угод не відповідають таким ознаками, у зв'язку з чим, суд не погоджується з відповідними додатковими обґрунтуваннями позивача.

Разом з тим, в цілому, суд дійшов висновку щодо правомірності заявлених позовних вимог з вищенаведених в постанові суду підстав.

В адміністративних справах суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідач, доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч.4 ст.71 КАС України).

При розгляді справи, судом встановлено, що висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення будь-яких первинних документів та з їх повним ігноруванням через суб'єктивну думку перевіряючих щодо правочину, який відбувся, без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

В Рішенні Конституційного Суду України №3-рп/2003р. від 30.01.03р. зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

За такими обставинами, в контексті положень ст. ст. 71, 72 КАС України відповідач не довів правомірність прийняття ним оспорюваних по справі податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги повністю, суд вважає необхідним стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір.

У зв'язку зі складністю справи судом 09.02.2012 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 13.02.2012року постанова складена у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим за №0009771701 від 12.08.2011р., яким фізичної особі-підприємцю ОСОБА_1 збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 33032,44 грн.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3, 95044, АДРЕСА_1) 3,40 грн. судового збору шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповіда

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Александров О.Ю.