Рішення № 24442080, 18.04.2012, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2012 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Кулянди М. І.

суддів: Бреславського О.Г., Одинака О.О.

секретаря Тодоряк Г.Д.

за участю: представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 05 березня 2012 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності. В своїй заяві посилається на те, що є власником квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 є власником квартири №1 цього ж будинку. Вважає, що вона є співвласником всіх допоміжних приміщень вищезазначеного будинку, а саме трьох підвалів, двох коридорів, комори, сходової клітини в підвалі та горища.

Вказувала, що має намір поділити в натурі допоміжні приміщення, на що ОСОБА_2 не погоджується і не надає можливості оглянути спеціалістам дані приміщення з метою надання висновку щодо можливих варіантів поділу. Крім цього, вказувала, що вони є співвласниками земельної ділянки по АДРЕСА_1 і вона має право на поділ даної земельної ділянки в натурі.

Просила суд поділити в натурі допоміжні приміщення будинку АДРЕСА_1 та поділити в натурі земельну ділянку, площею 0,1000 га по АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно. В своїй заяві посилався на те, що земельна ділянка, у відношенні якої виданий державний акт про право власності на земельну ділянку, на якій розташований будинок АДРЕСА_1, належить на праві спільної сумісної власності йому та ОСОБА_4. Попереднім власником квартири № 1 був його батько, який набув права власності на 83/100 частин будинку. Вищезазначені підвальні приміщення в будинку призначені для обслуговування квартири № 1, яку викупив батько, що підтверджено інвентарною справою.

Просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка складається з трьох кімнат, трьох коридорів, кухні, комори, вбиральні, ванної, підвалу.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 05 березня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно відмовлено за пропуском строку у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

На дане рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 березня 2012 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_4 в повному обсязі.

Залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 05 березня 2012 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 березня 2012 року в оскаржуваній частині з постановленням нового рішення, яким задовольнити його зустрічний позов та змінити дане рішення в мотивувальній частині, відносно нього, а саме виключити з тексту рішення те, що «В ході судового розбирання було встановлено, що ОСОБА_2 достеменно знав, що спірні приміщення не входять до складу його квартири».

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційних скарг, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають до часткового задоволення.

Стаття 309 ЦПК України передбачає, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є:- неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; - недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

- невідповідність висновків суду обставинам справи; - порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 та зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, застосувавши до даних правовідносин ст.ст. 256,257 ЦК України, якими встановлена позовна давність.

Відповідно до ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови в позові.

Згідно п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання, або оспорювання саме її прав, свобод, чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи, чи інтереси цих осіб.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення., крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, суд безпідставно дійшов висновку, щодо застосування ст.ст. 256,257 ЦК України, не встановивши чи підлягає захисту право особи, яка звернулася за його захистом. Крім того, про застосування строку позовної давності не було заявлено сторонами у справі.

Ухвалюючи рішення в справі, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Стаття 319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до п. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом ОСОБА_5 користувався квартирою №1 в будинку АДРЕСА_1 і на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів від 23 квітня 1991 року викупив її в особисту власність.

Згідно акту оціночної комісії в балансову вартість цієї квартири площею 100, 3 кв.м. входило три кімнати, коридор,прихожа, кухня, кладова, туалет, ванна, сходова клітина, коридор, підвал під будинком, ганок, що складає 83/100 будинку, про що також вказано у довідці виданій 05 грудня 1990 року обласним БТІ.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер і його син ОСОБА_6 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 лютого 1996 року є власником 83/100 частин жилого будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1.

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 жовтня 1995 року власниками квартири №2 цього будинку були ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9

На підставі заяв ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за їх згодою рішенням Чернівецької міської ради від 17 серпня 2004 року їм передано у власність допоміжні приміщення, господарські будівлі та споруди із зняттям будинку з балансу житлового фонду комунальної власності територіальної громади м.Чернівці , про що зазначено в додатку до рішення.

Відповідно до цього рішення ОСОБА_6 передано підвал -1, площею 3,80 кв.м., коридор -2 площею 4,20 кв.м., підвал -3 площею 8 кв.м., підвал -4 площею 12,2 кв.м., комору - 5 площею 1,40 кв.м., сходову клітину у підвал -6 площею 3,20 кв.м., коридор на першому поверсі -2 площею 4,80 кв.м., Ѕ вбиральні «Г», Ѕ криниці «К», Ѕ вигрібної ями 1, Ѕ огорожі.

ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 передано Ѕ вбиральні «А», Ѕ криниці «К», Ѕ вигрібної ями 1, Ѕ огорожі.

17 листопада 2005 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1, яка складається з 1 житлової кімнати, площею 21,3 кв.м., а загальна площа квартири складає 44, 6 кв.м..

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що спірні приміщення не були вже об'єктом права спільної сумісної власності власників квартир у будинку на час укладення договору купівлі-продажу 17 листопада 2005 року, за яким позивачка придбала квартиру у сім'ї ОСОБА_9, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про поділ в натурі допоміжних приміщень житлового будинку АДРЕСА_1 слід відмовити.

Безпідставними є посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні і ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоповерхових будинків.

Як вбачається з договору купівлі - продажу квартири від 17 листопада 2005 року, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстровано в реєстрі №3181, ОСОБА_4 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом викупу у сім'ї ОСОБА_9, а не шляхом приватизації. Квартира складається з однієї житлової кімнати площею 21,3 кв.м.. Загальна площа квартири складає 44,6 кв.м.

Крім того, ОСОБА_4 просила поділити в натурі земельну ділянку площею 0, 1000 га, розташовану по АДРЕСА_1, яка на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 765805 від 07 серпня 2006 року перебуває у спільній сумісній власності позивачки та відповідача.

Ст. 89 ЗК України, встановлено, що в осіб співвласників жилого будинку виникає спільна сумісна власність на земельну ділянку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній

власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з

виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього

визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбаченозаконом або не встановлено судом.

При цьому, при визначенні частини спільної ділянки, право на

користування якою має позивач, слід виходити з розміру його частки у вартостібудинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної

сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої

(постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року).

Як вбачається з вищезазначеного державного акту вказана земельна ділянка перебуває у спільній сумісній власності сторін. З матеріалів справи вбачається, що позивачка не зверталась з позовною вимогою про визначення розміру частки земельної ділянки у спільній сумісній власності, а тому позовна вимога про поділ земельної ділянки в натурі є безпідставною.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 лютого 1996 року, зареєстрованого в реєстрі за № 5ДС 115, виданого нотаріусом Першої Чернівецької державної нотаріальної контори ОСОБА_11 та договору купівлі-продажу від 20 вересня 1991 року, посвідченим нотаріусом Першої Чернівецької державної нотаріальної контори ОСОБА_12, зареєстрований в реєстрі № 1-2497 є власником 83/100 частин житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1.

На підставі заяви ОСОБА_2 від 02 серпня 2004 року йому рішенням Чернівецької міської ради від 18 серпня 1994 року передано у власність: підвал-1, площею 3,80 кв.м., коридор-2 площею 4,20 кв.м., підвал-3 площею 8 кв.м., підвал-4 площею 12, 20 кв.м., комору-5 площею 1,40 кв.м., сходову клітину у підвал - 6 площею 3,20 кв.м., коридор на першому поверсі - 2 площею 4,80 кв.м., Ѕ вбиральні «Г», Ѕ криниці «К», Ѕ вигрібної ями 1, Ѕ огорожі.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Як вбачається із матеріалів справи відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 лютого 1996 року ОСОБА_2 є власником 83/1000 частин жилого будинку, а саме: кімната 25,6 кв.м, кімната 24,2 кв.м., кімната 20,6 кв.м., коридор 8,6 кв.м,, прихожа 2,5 кв.м., кухня 12,1 кв.м, кладова 1,6 кв.м., туалет 1,5 кв.м., ванна 4,2 кв.м., сходова клітина 4,5 кв.м., коридор 4,5 кв.м., підвал під будинком, ганок А-1. Даний правовстановлюючий документ ніким не скасований і є дійсним. Крім того, рішенням Чернівецької міської ради від 18 серпня 1994 року йому передано у власність: підвал-1, площею 3,80 кв.м., коридор-2 площею 4,20 кв.м., підвал-3 площею 8 кв.м., підвал -4 площею 12,20 кв.м. комору-5 площею 1,40 кв.м., сходову клітину у підвал 6 площею 3,20 кв.м., коридор на першому поверсі - 2 площею 4,80 кв.м., Ѕ вбиральні «Г», Ѕ криниці «К», Ѕ вигрібної ями 1, Ѕ огорожі.

Позивач в праві у встановленому законом порядку звернутися для здійснення державної реєстрації вказаного права до відповідних органів БТІ.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно.

Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах ОСОБА_4 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 березня 2012 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності та в зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту вступу його в законну силу.

Головуючий:

Судді: