Рішення № 24435792, 30.05.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

30.05.2012Справа №5002-32/1109-2012

Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом - Державного підприємства «Санаторій «Форос» (98690, АР Крим, м. Ялта, смт. Форос, ідентифікаційний код 20670777).

до відповідача - Колективного підприємства «Альянс» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Глінки/Ж.Дерюгіної, 57В/2А, ідентифікаційний код 32468182).

про стягнення 5 410,80 грн.

За участю представників:

Від позивача - не з'явився

Від відповідача - не з'явився.

Суть спору: Державне підприємство «Санаторій «Форос» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Колективного підприємства «Альянс», в якому просить стягнути компенсацію спричиненої матеріальної шкоди в розмірі 5 410,80 грн. внаслідок оплати завищеної вартості виконаних робіт за договором підряду № 15/04/555 від 15.04.2010р.

Ухвалою Господарського суду від 04.04.2012 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 19.04.2012 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 19.04.2012р., від 14.05.2012р., від 21.05.2012р. розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в ході ревізії Контрольно-ревізійним управлінням в АР Крим була проведена ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «Санаторій «Форос», якою встановлено, що позивачем прийняті та сплачені завищені об'єми виконаних будівельних робіт на суму 5 410, 80 грн.

Відповідач, жодного разу, без поважних причин, повноважного представника в судове засідання не направив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Адреса, зазначена позивачем в позовній заяві повністю співпадає із відомостями, зазначеними у витягу з ЄДРЮОФОП на відповідача, залученого до матеріалів справи ( а.с. 27).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України -за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

15.04.2010р. між Колективним підприємством «Альянс» (Підрядник) та Державним підприємством Санаторій «Форос» (Замовник) укладений договір підряду № 15/04/555 ( а.с. 15).

У відповідності ідо пункту 1.1 Договору, підрядник зобов'язується на свій ризик виконати за замовленням Замовника роботи у відповідності до проектно-кошторисної документації.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу, як то передбачає стаття 837 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Пунктом 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як зазначає сам позивач, роботи були ним прийняті, на підтвердження чого слугує акт приймання виконаних робіт за липень 2010р. підписаний сторонами ( а.с. 42).

Крім того, у підтвердження належного виконання відповідачем обов'язків за договором підряду, позивачем повністю оплачена вартість прийнятих робіт.

Так, в обґрунтування своїх вимог позивач покладає акт КРУ, в розділі 6 якого зазначено, що підрядником застосовано коефіцієнт стислих умов будівництва в розмірі 1,2 без погодження з замовником, в результаті чого вартість підрядних робіт, які оплачені замовником завищена та ДП «Санаторій «Форос» зайво сплачені в сумі 1 508, 40 грн., невірно застосовані розцінки, в результаті чого вартість підрядних робіт, які оплачені замовником завищена та позивачем зайво сплачено коштів в сумі 3 902, 40 грн. ( а.с. 20).

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Таким чином, застосування відповідачем вільних (договірних) цін на свою продукцію не суперечить чинному законодавству України.

Крім того, порядок закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти було визначено «Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», затвердженого постановою КМУ № 921 від 17.10.08., яке діяло на момент укладання між сторонами договору підряду.

Пунктом 5 вказаного Положення встановлено, що це Положення застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товарів (послуг) становить не менше 100 тис. грн.., а робіт - 300 тис. гривень.

У даному випадку, загальна вартість робіт становить 17 411, 74 грн., у відповідності до пункту 2.1 Договору , тобто меншій ніж 300 тис. грн.

Тобто в рамках даних правовідносин сторони не були позбавлені права укласти договір із застосуванням вільної ціни.

Факт виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором підтверджується актами виконаних робіт, які підписано обома сторонами та скріпленими печатками підприємств останніх.

Пунктом 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено: що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її завершення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Крім того, позивач в заяві про уточнення позовних вимог, що була надана до суду 18.05.2012р. зазначив, що визначає правову природу стягуваної суми саме в якості збитків.

З цього приводу слід зазначити таке.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено можливість відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також чітко визначено термін збитків, під якими слід розуміти втрати, яких особа зазнала у в зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила, або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, якій порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. При цьому, під збитками, розуміються витрати, зроблені уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частинами 1 та 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. А отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

В Роз'ясненнях №02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" Вищий арбітражний суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок, за відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку, слід досліджувати наявність зв'язку саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

В пункті 1 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.94 р. N 02-5/215 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Проте, як вбачається із самого акту КРУ ситуація із завищенням вартості виконаних робіт пов'язана з тим, що проектно-кошторисна документація не була перевірена через відсутність посади фахівця з будівництва на підприємстві «Санаторій Форос». В результаті допущених порушень внесені недостовірні відомості до фінансової звітності. Таким чином, в акті КРУ встановлені порушення позивача.

В чому саме виразилась протиправна поведінка відповідача, яка призвела до завищення вартості робіт, ані в акті КРУ, ані самим позивачем не зазначено.

Пунктом 3.3.1 Державних будівельних норм України «Правила визначення вартості будівництва», затверджених Наказом Держбуду України від 27.08.2000 № 174, договірна ціна - це кошторис вартості підрядних робіт, за яку підрядна організація, визначена виконавцем робіт, згодна виконати об'єкт замовлення.

Договірна ціна на будівництво об'єкту формується претендентом на виконання робіт (генпідрядником) із залученням субпідрядних організацій, погоджується із замовником і є невід'ємною частиною контракту, як то зазначено в пункті 3.3.2 наведених правил.

У відповідності до пункту 3.3.4 правил, при погодженні договірної ціни замовник, розглядаючи її складові, перевіряє вартість матеріальних ресурсів, яка не повинна перевищувати мінімальних цін, встановлених Мінекономіки.

Таким чином, саме замовникові делеговані обов'язки щодо перевірки вартості матеріальних ресурсів ціни.

У відповідності ідо пункту 3.3.10.1 правил, на який посилається КРУ в Акті та приписі, вартість прямих витрат при взаєморозрахунках за обсяги виконаних робіт визначається на підставі нормативних витрат трудових і матеріально-технічних ресурсів, виходячи з фізичних обсягів виконаних робіт та уточнених цін ресурсів, передбачених в договірній ціні.

Таким чином незрозумілим є в чому саме знайшло своє відображення порушення підрядником цих правил, тоді як замовник знехтував своїми обов'язками щодо ретельної перевірки ціни, що б свою чергу, могло призвести до укладання договору на виконання підрядних робіт із підрядником, який би запропонував нижчу ціну.

Підприємство відповідача не є монопольним, отже запропонувавши свої послуги за вигідними для себе цінами не порушив жодних вимог Закону. Тоді як позивач мав можливість відмовитись від укладання завідомо невигідного для себе договору.

Крім того, як вбачається із припису КРУ ( а.с. 18), при перевірці встановлено, що в порушення пункту 3.3.10.1 ДБН саме Державним підприємством «Санаторій «Форос» прийняті та сплачені завищені обсяги виконаних робіт КП «Альянс» на суму 5 410, 80 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність законних та обґрунтованих підстав для задоволення позову.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення складене 31.05.2012р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Гризодубова А.М.