Постанова № 24435609, 05.06.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2012 р. Справа № 2а/0470/5243/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗахарчук Н. В. при секретаріС.М. Кузнецов за участю: . . розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "КАНЦ - СІТІ" до ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «КАНЦ-СІТІ» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000262100 від 19.04.2012 яким збільшено суму грошового зобов'язання ПП «КАНЦ-СІТІ» по податку на додану вартість на суму один мільйон п'ятсот п'ятнадцять тисяч дев'яносто одна гривня 50 копійок, винесеного Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська після проведення планової виїзної перевірки ПП «КАНЦ-СІТІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.09р. по 31.12.11р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.09р. по 31.12.11р.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити адміністративний позов у повному обсязі та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000262100 від 19.04.2012р. в частині збільшення за платежем податку на додану вартість на суму 690 231,86 гривень та штрафних (фінансових) санкцій на суму 171 911,96 грн.

Представник відповідача надав заперечення проти позову посилаючись на законодавчі підстави своїх дій, а тому просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги повністю з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами планової виїзної перевірки Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 04.04.2012р., було складено Акт № 204/22-109130644430 та винесено податкове повідомлення - рішення: № 0000262100 від 19.04.2012 згідно з п. 54.3 ст. 54 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-УІ за порушення пп. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. за № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями (далі Закон).

В судовому засіданні представники Позивача пояснили що збільшення податку на додану вартість у сумі 690 231,86 грн., та штрафних (фінансових) санкцій за результатами перевірки безпідставні у з зв'язку із тим, що висновки акту зроблені на підставі даних системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів, де по II - III ланцюгу постачання постачальників підприємства встановлено постачальники по яким до СДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей, до СДР внесено запис про відсутність за місцем знаходження та направлене повідомлення за Ф.№18-ОПП, прийнято рішення про припинення (ліквідацію) та визнано банкрутом, або відсутні необхідні умови у підприємства для ведення господарської, економічної діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. В акті вказано, що зазначене дає всі підстави вважати, що взаємовідносини з постачальниками позивача (ТОВ «Імпорт-Офіс», ТОВ «Супер-Пак», ПП «Днепр») мають ознаки сумнівності та вчинені з якими правочини є нікчемними.

В судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, ПП «КАНЦ-СІТІ» були укладені наступні договори: договір №239 від 05.08.2010 р. між ПП «КАНЦ-СІТІ» (Покупець) та ТОВ «ІМПОРТ-ОФІС» (Продавець) на поставку канцелярських товарів та товарів для офісу; договір купівлі-продажу від 09.04.2009 р. між ПП «КАНЦ-СІТІ» (Покупець) та ПП «Днепр» (Продавец) на купівлю товарів згідно до переліку, який є додатком до договору; договір купівлі-продажу від 01.01.2009 р. між ПП «КАНЦ-СІТІ» (Покупець) та ПП «Днепр» (Продавец) на купівлю товарів згідно до переліку, який є додатком до договору;

Позивачем також до суду були надані первинні документи щодо виконання вищевказаних договорів, які залучені до матеріалів справи.

Позивач не погоджується з висновком відповідача, що до порушення ТОВ «КАНЦ-СІТІ» ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та вчинені правочини є нікчемними, й в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім ти, що пов'язані з їх недійсністю.

Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст. 203 ЦК України). Законом встановлена презумпція правомірності правочину. Так, у відповідності з ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не визнавалась. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, що вимагається (ч. 2 ст.215 ЦК України)

Як свідчать наявні у матеріалах справи первинні документи, зміст укладених ПП «КАНЦ-СІТІ» договорів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також жодним чином не суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків та набуття сторонами цивільних прав та обов'язків, що обумовлені ними, а саме: продавець/виконавець за договорами передав товар покупцю/виконав роботу та передав її результат покупцю, та отримав за це обумовлену договорами суму, покупець - прийняв товар/роботу та здійснив їх оплату на користь продавця, зобов'язання сторонами виконані в повному обсязі, заборгованість відсутня.

Заперечуючи проти позову представник відповідача посилається на ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що стосовно контрагентів позивача, а саме ТОВ «Суперпак» від Переяслав-Хмельницької ОДПІ до відповідача надійшов акт від 16.09.20211 року № 107/23-1/36571612 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків тв. Зборів (обов'язкових платежів) при проведенні взаєморахунків з Приватним підприємством «Тумор». За результатами перевірки було встановлено, що задекларовані податкові зобов'язання в сумі 23 523 988,37грн. (рядок 9 декларації з ПДВ за період з 01.10.2009 р. по 25.07.2011р.). зменшені, та задекларований податковий кредит сформований за рахунок ПП «Тумор» в сумі 23 511 051,96 грн. (рядок 17 декларації з ПДВ за період з 01.10.2009р. по 25.07.2011р.) за результатами перевірки зменшено.

Стосовно контрагента ТОВ «Імпорт-Офіс» до відповідача від ДПІ Печерського району м. Києва надійшов акт від 08..08.23011 року № 1034/23-2/21657750 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Імпорт-Офіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Пріоріті Імпорт» за період з 01.01.2011року по 30.04.2011року. Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Пріоріті Імпорт» та продажу товарів, послуг) підприємствам-покупцям за період з 01.01.2011 року по 30.04.2011 року, які підпадають під визначення ст.. 22, 185 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755- VІ (зі змінами та доповненнями).

По контрагенту ПП «Днепр» відповідачу з Мелітопольської ОДПІ надійшов акт від 17.11.2011р. № 2927/23/32186651 «Про результати невиїзної документальної перевірки ПП «Днепр» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 06.11.2011року». Зазначеною перевіркою встановлено, порушення ПП «Днепр» ст..203, ч.1,2 ст.215, ст.. 216, ст..228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Днепр» при придбанні та продажу товарів (послуг).

Окрім цього, як зазначив представник відповідача, Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16.06.2011 року, посадових осіб ПП «Днепр» було визнано винними в скоєнні злочинів передбачених ч.1 ст. 205, ч.1 ст.212, ч.2 ст. 366 КК України.

За таких умов, відповідач вважає, що позивачем порушено податкове законодавство в частині заниження податку на додану вартість, за перевіряємий період, у зв'язку із укладанням господарських угод, які не спрямовані не реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійснених з ТОВ «Імпорт-Офіс», ПП «Днепр», ТОВ «Суперпак».

Однак, суд не погоджується з висновком відповідача про наявність ознак нікчемності правочину в укладених ПП «КАНЦ-СІТІ» договорах в розумінні ч. 1 ст. 215 ЦК України, бо такий висновок зроблений на підставі невірного тлумачення змісту вказаної норми матеріального права. Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорюванні правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорюванні правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Також згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Пунктом 11 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними.

В ході розгляду справи в судовому засіданні представник відповідача не надав суду жодного судового рішення, яке набрали законної сили, за яким правочини, вчинені ПП «КАНЦ-СІТІ», визнані відповідним судом недійсними.

Суд бере до уваги думку Пленуму Верховного суду України, яка викладена у Постанові від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Також, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування, яких відповідач не навів.

Представником відповідача у ході судового розгляду справи не доведено правомірності своїх висновків щодо нікчемності правочинів, викладених в акті перевірки з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення нікчемності правочинів не наділені. Дії відповідача щодо викладення висновків, зазначених в акті перевірки про нікчемність правочинів є неправомірними та такими, що вчинені за межами наданих відповідачу функцій та повноважень, передбачених ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та ст.20 Податкового кодексу України.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не встановлено жодного факту порушення з боку ПП «КАНЦ-СІТІ» вимог вищевказаних норм.

Таким чином, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач має всі належним чином оформлені та достатні первинні документи (договори, рахунки, акти, накладні, банківські виписки, тощо) згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які дозволяють підтвердити зв'язок цих витрат з господарською діяльністю підприємства та підтверджують валові витрати, які понесені позивачем.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) згідно 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Підпункт 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлює, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 Податкового кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлює, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України.

Натомість, як вбачається з наведених вище та досліджених судом доказів, у позивача наявні всі належним чином оформлені документи, які підтверджують зв'язок витрат по операціях з ТОВ «Суперпак», ТОВ «Імпорт-Офіс», ПП «Днепр» з господарською діяльністю підприємства, тому позивач має право й на податковий кредит з ПДВ підставою для нарахування якого є податкові накладні, які видані особами, які продавали товар/виконували роботи/надавали послуги, та оформлені відповідно до вимог підпункту 7.2.3 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165.

У постанові Верховного Суду України від 1 червня 2010 р. по справі № 21-573во10 судді дійшли висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практикою Європейського Суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява N 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Дніпропетровський окружний адміністративний суд вважає за необхідне застосувати викладену позицію при розгляді даної адміністративної справи.

За змістом частин 4, 5 ст.11 КАС суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Таким чином, суд дійшов висновку, що поданих сторонами доказів достатньо для встановлення обставин справи та для ухвалення судового рішення.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Приймаючи до уваги викладене та враховуючи надані представниками сторін у судовому засіданні пояснення, а також докази, надані відповідачем, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та висновків, а вимоги та свідчення позивача підтверджені матеріалами справи та поясненнями представників сторін.

Таким чином, позовні вимоги ПП «КАНЦ-СІТІ» обґрунтовані та підтверджені належними доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «КАНЦ-СІТІ» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000262100 від 19.04.2012р. в частині збільшення за платежем податку на додану вартість на суму 690 231,86 гривень та штрафних (фінансових) санкцій на суму 171 911,96 грн.

Присудити з державного бюджету України на користь ПП «КАНЦ-СІТІ» 2 188,00 грн. (дві тисячі сто вісімдесят вісім гривень 00 копійок судового збору, сплаченого за платіжним дорученням № 1208 від 29 травня 2012року., 32,19 грн. (тридцять дві гривні 19 копійок за квитанцій № 4156\з3 від 03.05.2012 року.)

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 05 червня 2012 року

Суддя Н.В. Захарчук