Рішення № 24430594, 05.06.2012, Заводський районний суд міста Луганська (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Луганська)

Справа № 2-595/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2012 року Ленінський районний суд міста Луганська у складі:

Головуючого судді Золотарьова О.Ю.

при секретарі Поповій М.В., Михайліченко Є.Ю., Атуовій К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»в особі Луганської обласної дирекції, третя особа -Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра», про стягнення страхового відшкодування, пені та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до Відкритого акціонерного товариства Української страхової компанії «Дженералі Гарант», посилаючись на ту обставину, що 05 грудня 2006 року між позивачем та відповідачем було укладено договір страхування наземного транспорту № 224/28/10. Об'єктом страхування за договором є майнові інтереси позивача, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем DAEWOO LANOS TF 69 Y, державний номер НОМЕР_1 2006 року випуску, вартістю 47935 грн., який належить позивачу на праві власності. Відповідно до умов вищевказаного договору страховик взяв на себе зобов'язання здійснити страхове відшкодування у разі настання страхового випадку. Згідно п. 3.1.1 Договору страховим випадком є пошкодження чи знищення транспортного засобу або його частин внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

11 липня 2007 року на перехресті вулиці Калініна та Фрунзе у м. Алчевську Луганської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю належного позивачу автомобіля. Внаслідок ДТП автомобілю позивача заподіяну шкоду на загальну суму 39586 грн. 15 коп.

13.07.2007 року позивач повідомив страховика про настання страхового випадку та подав заяву з описом обставин страхового випадку, документи, що підтверджують його настання.

31 серпня 2007 року на адресу позивача надійшов лист Луганської філії ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант»про відмову у виплаті страхового відшкодування з причини повного погашення позивачем заборгованості перед ВАТ КБ «Надра», який за договором страхування наземного транспорту № 224/28/10 є вигодонабувачем.

Позивач не згоден з такою відмовою, оскільки такі дії відповідача суперечать чинному законодавству, вважає, що відповідач спричинив йому моральну шкоду, яку позивач оцінив у 20000 грн.

Посилаючись на правила добровільного страхування транспортних засобів (КАСКО), Закон України «Про страхування», положення Цивільного кодексу України, позивач просив визнати недійсним п. 7.2. Договору добровільного страхування автотранспорту №224/28/10 від 05.12.2006 року, стягнути з Відкритого Акціонерного Товариства «Українська страхова компанія «Дженерали Гарант»на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в сумі 38627 грн. 45 коп., пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по виплаті страхового відшкодування в розмірі 30124 грн. 96 коп., відшкодування моральної шкоди в розмірі 20000 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити поданий ним позов, надав суду пояснення, аналогічні обставинам викладеним ним у позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача надав суду письмові заперечення на позов, посилаючись на викладене у письмових запереченнях, просив відмовити в задоволенні позову, про що надав відповідні пояснення суду.

Представник третьої особи ПАТ КБ «Надра»в судове засідання не з'явився, про місце та час розгляду справи повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглядати справу в його відсутність.

Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до витягу з наказу № 145-к від 20.04.2011 року ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант»перейменоване на ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»(а.с. 61).

Встановлено, що 05 грудня 2006 р. між ним та відповідачем було укладено Договір страхування наземного транспорту № 224\28\10 (а.с.9-13). Сторонами договору є ВАТ «Українська страхова компанія «Гарант-АВТО»(страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник). ВАТ КБ «Надра»відповідно до згаданого договору є вигодонабувачем. Об'єктом страхування за договором являються майнові інтереси ОСОБА_1, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем DAEWOO Lanos ТF 69 Y, державний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску, вартістю 47 935 грн., який належить позивачу на праві власності відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1, виданого 05 грудня 2006 року РЕВ МРВ ДАІ м. Алчевськ (а.с.7).

Відповідно до умов вищевказаного договору страховик взяв на себе зобов'язання здійснити страхове відшкодування у разі настання страхового випадку. Згідно п. 3.1.1 договору страховим випадком є пошкодження чи знищення транспортного засобу або його частин внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Представник відповідача не оспорював фактичні обставини, викладені ОСОБА_1 в позовній заяві щодо факту страхового випадку (ДТП), в якому автомобілю позивача було заподіяно механічні ушкодження, не ставив під сумнів вартість відновлюваного ремонту автомобіля DAEWOO Lanos ТF 69 Y, державний номер НОМЕР_1 після ДТП, яка становить 39586,15 грн., наявність кредитних зобов'язань ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «Надра», які виконані 16.04.2007 року (а.с. 31), а також факт вчасного звернення позивача до страхової компанії із заявою про настання страхового випадку (а.с. 14).

Доводи заперечень відповідача зводяться до того, до позивач у 2007 році звертався до Ленінського районного суду з аналогічним позовом, який було задоволено, але рішенням апеляційного суду Луганської області від 08.02.2011 року рішення суду першої інстанції було скасоване, в задоволенні позову відмовлено. Тож, згідно вимог ст. 223 ЦПК України позивач не може заявляти в суді ті саме позовні вимоги з тих саме підстав. Також представник відповідача звертав увагу на умови п. 7.2 договору страхування, необґрунтованість нарахування пені і з наведених в ньому підстав просив відмовити в позові.

Відповідно до ч.2 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись передбаченим Договором або Законом іншим видом виконання зобов'язання, окрім передбачених у ч.1 ст.546 ЦК України.

Відповідно до ст. 22.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(Закон) при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Згідно ст.9.1. та 9.2. зазначеного Закону обов'язковий ліміт відповідальності страховика це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Договором страхування на індивідуальних умовах можуть бути визначені ліміти, вищі, ніж зазначені у цьому Законі ліміти. Обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25500 гривень на одного потерпілого. У разі коли загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п'ятикратний ліміт відповідальності страховика, відшкодування кожному потерпілому пропорційно зменшується.

Відповідно до ст. 32.2 Закону страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну забезпеченому транспортному засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Відповідно до ст.12.1 Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Відповідно до ст.28 зазначеного Закону шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого - це шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Зазначення ВАТ КБ «Надра»у якості вигодонабувача за договором страхування та передбачення цим договором умов отримання ВАТ КБ «Надра»(у разі настання страхового випадку) страхового відшкодування лише у сумі що не перевищує суму заборгованості ОСОБА_1 перед ВАТ КБ «Надра», є передбаченим договором видом виконання зобов'язання ОСОБА_1 перед ВАТ КБ «Надра», але лише на суму залишку за цим зобов'язанням.

Відповідно до п.2.1 Договору страхування №224\28\10 від 05 грудня 2006 р. об'єктом страхування є майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом, що належить Страхувальнику, а саме: автомобіля DAEWOO Lanos ТF 69 Y, державний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску.

Відповідно до п.3.1, п.п. 3.1.1 договору страхування №224\28\10 від 05 грудня 2006 р., страховик бере на себе зобов'язання за умовами цього договору відшкодовувати страхувальнику прямі збитки, що виникли внаслідок пошкодження чи знищення транспортного засобу або його частин внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно п. 7.2 договору максимальна сума відшкодування не може перевищувати суму заборгованості позичальника перед банком за основною сумою кредиту по застрахованому транспортному засобу на момент страхового випадку.

На підставі згаданих пунктів договору страхування №224\28\10 від 05 грудня 2006 р. суд доходить висновку, що оскільки у ОСОБА_1 відсутні майнові зобов'язання перед ВАТ КБ «Надра»за кредитним договором, то він як страхувальник та сторона договору добровільного страхування є єдиною особою, що має право на страхове відшкодування за страховим випадком (ДТП) що стався 11 липня 2007 року.

Відповідно до п. 7.16 договору страхування у разі знищення транспортного засобу (коли розмір збитку перевищує 75% страхової суми), страховик виплачує страхове відшкодування у розмірі всієї страхової суми за вирахуванням безумовної франшизи і залишкової вартості транспортного засобу. Безумовна франшиза у даному випадку, згідно п. 4.8.2. складає 2% страхової суми, тобто 958 грн. 70 коп. Залишкова вартість автомобіля, відповідно з висновком техніко-автотоварознавчого дослідження спеціаліста № 1250\26 від 03.08.2007 р. становить 8348 грн. 85 коп. (47 935 грн. вартість автомобіля - 39 586 грн. 15 коп. вартість відновлювального ремонту). Виходячи з цього, сума страхової виплати становить 38627 грн. 45 коп.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором та зазначена сума 39586,15 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача як сума страхового відшкодування.

Суд не погоджується з посиланнями представника відповідача на положення ст. 223 ЦПК України, оскільки із змісту рішення апеляційного суду Луганської області від 08.02.2011 року (а.с. 59-60) вбачається, що підставою скасування рішення було не визначення правоздатності відповідача та не залучення до участі у справі належного відповідача - юридичної особи.

Тож, ст. 223 ЦПК не підлягає застосуванню, оскільки відповідачем є юридична особа - Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Гарант-авто», яка є правонаступником ВАТ «Страхова компанія «Дженералі Гарант», у даному випадку обидві юридичні особи не були сторонами в цивільному процесі при розгляді справи за позовом ОСОБА_1

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за час прострочення виконання відповідачем зобов'язання, суд прийшов до наступного висновку.

Суд не приймає доводи позову про стягнення пені на підставі Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», оскільки відповідно до преамбули зазначеного Закону, сторони не є суб'єктами правовідносин, які регулює даний Закон та яким передбачено граничний розмір пені в межах подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до положень п. 6.1.5 договору страхування, при порушенні термінів виплати страхового відшкодування страховик зобов'язаний сплатити страхувальнику пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше, ніж подвійна ставка НБУ, яка діяла в період, за який нарахована пеня.

Оскільки відповідач своєчасно не сплатив позивачу суму страхового відшкодування в розмірі 38 627 грн. 45 коп., з відповідача підлягає стягненню також сума пені у розмірі, визначеному умовами договору.

Позивачем розраховано розмір пені з дня настання страхового випадку, тобто з 03.08.2007 р. до 14.07.2011 р. Таким чином, розмір пені за прострочення страхової виплати відповідачем складає 30124 грн. 96 коп. (а.с. 8). Суд погоджується з наведеним розрахунком, оскільки він відповідає вимогам закону та умовам договору страхування.

Разом з тим, при вирішенні спору суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи конкретні обставини справи, а саме розмір страхового відшкодування, що складає 38627,45 грн., причини неналежного виконання зобов'язань, а також те, що пеня є фінансовою санкцією, а не платою за користування грошима, суд вважає за можливе зменшити розмір пені з 30124,96 грн. до 2000 грн.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд дійшов наступного.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦПК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про наявність моральної шкоди, заподіяної позивачу відповідачем, не зазначено, в чому конкретно полягає ця шкода, та чим це підтверджено. Представник позивача в судовому засіданні не навів жодного доказу наявності моральної шкоди, пославшись в поясненнях на доводи позовної заяви.

Сума 20000 грн., у яку позивач оцінив моральну шкоду, заподіяну йому відповідачем, також нічим не обґрунтована та не доведена.

Зважаючи на той факт, що судом виконані вимоги процесуального закону щодо надання можливості сторонам рівних прав у поданні доказів та доведення перед судом їх переконливості, сторонам забезпечені права, передбачені ЦПК України, проте позивачем не доведені обставини, на які він послався в позові, суд вважає вимоги позивача в цій частині такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.

Позовні вимоги щодо відшкодування витрат на правову допомогу не підлягають задоволенню оскільки відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України витрати на правову допомогу відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи.

Статтею 84 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

З 01.01.2012 року набрав чинності Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Цей Закон встановлює граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ.

Згідно ст. 1 Закону, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача на підтвердження факту сплати 4000 грн. за правову допомогу надано договір про надання юридичних послуг від 12.07.2011 року (а.с. 38-39), квитанцію від 15 липня 2011 року про сплату 2000 грн. (а.с. 37), але розрахунку витрат на правову допомогу, що підтверджує обґрунтованість їх розміру не надано. Суд також не бере до уваги твердження позивача про його юридичну необізнаність, оскільки відповідно до ст. 57 Конституції України, всі законодавчі акти, які стосуються прав та обов'язків громадян обов'язково підлягають оприлюдненню і є доступними для ознайомлення всіма громадянами.

У зв'язку з викладеними обставинами, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 6, 10, 11, 15, 26, 60, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 217, 218, 223 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 -задовольнити частково.

Визнати недійсним п. 7.2 договору добровільного страхування автотранспорту № 224/28/10 від 05.12.2006 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»(код ЄДРПОУ 16467237) на користь ОСОБА_1 (ідент. номер НОМЕР_2) страхове відшкодування у сумі 38 627 (тридцять вісім тисяч шістсот двадцять сім) грн. 45 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»на користь ОСОБА_1 пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по виплаті страхового відшкодування у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень).

В задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд міста Луганська шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: суддя О.Ю.Золотарьов