Ухвала суду № 24404965, 17.05.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6106/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Клименчук Н.М

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"17" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2011 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Грісвіт" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001342202 від 20.04.2011 року, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 серпня 2011 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі міста Києва від 20 квітня 2011 року № 0001342202 в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, що ДПІ у Печерському районі м. Києва 7 квітня 2011 року проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ «Грісвіт»з питань дотримання вимог валютного законодавства України згідно інформації ПАТ «Брокбіснесбанк»від 4 січня 2011 року № 0007, від 4 лютого 2011року № 0250 по контракту від 27 травня 2010 року № 1, за результатами якої складено акт № 89/22-02/33152450 від 7 квітня 2011 року.

Вказаною перевіркою відповідачем встановлено порушення позивачем вимог ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» по договору від 27 травня 2010 року, укладеному з компанією AS Trucks B.V.», Нідерланди.

На підставі зазначеного акту перевірки, та встановлених в ньому порушень позивачем вимог законодавства, ДПІ у Печерському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001342202 від 20 квітня 2011 року, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання платника податку на суму 37 877, 00 грн.

Встановлено, що згідно виписок банку з рахунку ТОВ «Грісвіт», відкритого в ПАТ «Брокбіснесбанк», перераховано валютні кошти в загальній сумі 15000,0 євро як оплата по договору від 27 травня 2010 року № 1, нерезиденту Trucks B.V.», Нідерланди, наступним чином: 09 червня 2010 року 1000,0 євро; 25 червня 2010 року 9000,0 євро; 19 липня 2011 року 3000,0 євро; 25 серпня 2010 року 2000,0 євро.

Приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідач керувався тим, що за результатами проведеної перевірки граничний термін надходження імпортних товарів в Україну, встановлених ст. 2 Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», для суми 1000,00 євро спливає 06 грудня 2010 року, для суми 9000,00 євро 22 грудня 2010 року, для суми 3000,0 євро 15 січня 2011 року, для суми 2000,0 євро 21 лютого 2011 року. При цьому, відповідачем зроблено висновок, що станом на 6 квітня 2011 року товар по договору від 27 травня 2010 року № 1 не надходив.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку, що відповідачем неправильно встановлено термін надходження імпортного товару, що призвело до неправильного нарахування податкового зобов'язання у податковому повідомленні-рішенні № 0001342202 від 20 квітня 2011 року, що є підставою для його скасування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою позицію наступним.

Так, між позивачем та компанією Trucks B.V.»укладено договір купівлі-продажу від 27.05.2010 року № 1, на виконання умов якого, позивачем були перераховані на користь компанії Trucks B.V.»кошти у сумі 15 000, 00 євро наступними авансовими платежами: 09 червня 2010 року 1000,00 євро; 25 червня 2010 року 9000,00 євро; 19 липня 2011 року 3000,00 євро; 25 серпня 2010 року 2000,00 євро.

Відповідно до інвойсу № 914318 від 11 січня 2011 року, на якому знаходиться відбиток штампу митниці, що товар надійшов на митну територію України 24 січня 2011 року.

Згідно ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», порушення резидентами строків розрахунків, передбачених ст.2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми митної вартості недопоставленого товару в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.

Згідно з абзацом 38 статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», моментом здійснення імпорту є момент перетину товаром митного кордону України, або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця. Відповідно до статті 43 Митного Кодексу України встановлюється, що у разі ввезення на митну територію України, тобто територію, на яку поширюється виключна юриспруденція Україні товарів і транспортних засобів митний контроль розпочинається з моменту перетину ними митного кордону.

Таким чином, законодавство пов'язує здійснення імпортної поставки з моментом перетину митного кордону або з моментом переходу права власності на товар від продавця до покупця.

Митний кордон України -межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних митних зон та меж штучних островів, установок і споруд, створених у виключній (морській) економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України»(ст.6 Митного кодексу України).

Як видно з наявних матеріалів справи, товар фактично перетнув митний кордон України 11.01.2011 року.

З наведено вище, та аналізу зазначеного законодавства, вбачається, що терміни розрахунків згідно Закону України «Про порядок здійснення прорахунків в іноземній валюті»стосовно платежів, що відбулися 25 червня 2010 року на суму 9000,00 євро; 19 липня 2011 року на суму 3000,00 євро; 25 серпня 2010 року на суму 2000,00 євро позивачем порушені не були.

Зважаючи на те, що перебування товарів під митним контролем неможливе без їх фактичного ввезення в Україну і, при цьому, первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України (підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа, проставлення на якому відбитка штампа «під митним контролем»з відповідною датою засвідчує факт і дату перетину митного кордону України), то, за таких обставин, датою імпорту є не дата оформлення ВМД, як вказано апеляційній скарзі відповідача, а дата фактичного перетину митного кордону, тобто 11.01.2011 року.

Висновок відповідача в акті перевірки стосовно того, що моментом здійснення імпорту за вищезазначеною імпортною операцією є дата оформлення вантажно-митної декларації суд вважає таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, зважаючи на наступне.

Вантажна митна декларація (ВМД) згідно з Положенням про вантажну митну декларацію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 року № 574, не є єдиним документом, виключно яким засвідчується факт та дата фактичного переміщення через митний кордон України товарів, а є документом, який є заявою, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби та мету їх переміщення через митний кордон України, та засвідчує надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності права на розміщення товарів у визначений митний режим (визначає статус товарів) або про зміну митного режиму щодо цих товарів і підтверджує, а не встановлює права та обов'язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських та інших операцій.

Крім того, посилання відповідача на Інструкцію про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затверджену постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 року № 136, вважаючи моментом здійснення імпорту дату оформлення вантажно-митної декларації, спростовується наступним.

Відповідно до п.п.3 п.3 цієї Інструкції, уповноважений банк знімає імпортну операцію резидента з контролю після пред'явлення останнім акта (іншого документа), що засвідчує поставку нерезидентом продукції, виконання робіт, отримання послуг, що оплачені резидентом. Якщо цим документом є ВМД, то банк знімає операцію з контролю за наявності інформації про цю операцію у реєстрі ВМД.

Отже, зазначеною Інструкцією встановлюється лише можливість використання ВМД для зняття з контролю.

Таким чином, жодним нормативно-правовим актом України не встановлюється правило, згідно якого єдиним обов'язковим документом, що засвідчує поставку нерезидентом продукції є ВМД.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позивача та не довів правомірності свого рішення.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2011 р. -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М

Степанюк А.Г.

Повний текст ухвали виготовлено 22.05.2012.