Постанова № 24387181, 23.05.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

23 травня 2012 р. справа № 2-а- 3076/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Біленського О.О.

при секретарі судового засідання Рябіновій В.І.

за участю:

представників позивача -ОСОБА_1,

представника відповідача -Гадяцька Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про зобов'язання вчинити певні дії та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі -ФОП ОСОБА_3), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова (далі -ДПІ у Московському районі міста Харкова) про відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку та зобов'язання Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова видати позивачу свідоцтво платника єдиного податку згідно поданої заяви про застосування спрощеної системи оподаткування.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2012 року було допущено заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова на її правонаступника Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ФОП ОСОБА_3 отримав від ДПІ у Московському районі міста Харкова письмову вмотивовану відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку, в якій зазначено, що «фізичні особи - підприємці платники єдиного податку не мають право здійснювати виробництво та продаж ювелірних виробів, у зв'язку з чим Ви не можете бути платником єдиного податку з 1 січня 2012 року та Ваша заява вважається анульованою». Позивач звертає увагу суду на те, що обмеження на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності поширюється згідно ст.291 Податкового кодексу України тільки на суб'єктів господарювання, які здійснюють операції з сировиною, а не з готовою споживчою продукцією, а саме: видобуток (підклас 13.20.0 та підклас 14.50.0 КВЕДДК 009:2005), виробництво (підклас 27.41.0), торгівлю (підклас 51.52.4 та підклас 51.56.0). ДПІ у Московському районі міста Харкова приймаючи рішення про відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку невірно трактувала порядок Класифікатора видів діяльності (КВЕД ДК 009:2005) а саме, визначення основного виду діяльності ФОП ОСОБА_3. Таким чином, рішення відповідача про відмову ФОП ОСОБА_3 вважає безпідставним та незаконним.

В судовому засіданні представник позивача дав аналогічні викладеним у позовній заяві пояснення та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у письмових запереченнях наданих до суду та у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що у Податковому кодексі України поняття «видобуток, виробництво та реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння»не визначено. Терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами (ст.5 Податкового кодексу України). Поняття «вироби з дорогоцінного металу»визначено в Інструкції про здійснення державного експертного-пробірного контролю за якістю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року №244 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.03.2004 року за №369/8968. Так, виріб з дорогоцінного металу -це будь-який ювелірний (побутовий) виріб, виготовлений зі сплавів дорогоцінних металів (золота, срібла, платини, паладію), який використовується як прикраса або предмет побуту. Підпунктом 291.5.4 п.291.5 ст.291 Податкового кодексу України визначено, що не можуть бути платниками єдиного податку фізичні особи-підприємці, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення. Тому, на думку відповідача фізичні особи -підприємці, які здійснюють видобуток, виробництво та реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі ювелірних виробів, не можуть застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановив.

Згідно з витягом та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ФОП ОСОБА_3 зареєстрований 20.05.2011 року за №24800000000132127.

Відповідно до довідки №1809 Головного управління статистики у Харківський області ФОП ОСОБА_3 зареєстрований Виконавчим комітетом Харківської міської ради.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2012 року позивач подав до ДПІ у Московському районі міста Харкова заяву про застосування спрощеної системи оподаткування, в якій просив з 01.01.2012 року перевести його на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, розрахунок доходу за попередній календарний рік, що передує року переходу на спрощену систему оподаткування. У графі 10 заяви «Обрані види діяльності згідно з КВЕД ДК 009:20005»позивач зазначає: код згідно з КВЕД 52.48.2 роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами, КВЕД 52.41.0 роздрібна торгівля текстильним та галантерейними товарами, КВЕД 52.48.9 роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, не віднесеними до інших групувань.

У графі 8 заяви ФОП ОСОБА_3 обрана друга група платника єдиного податку зі ставкою єдиного податку 20%.

З матеріалів справи вбачається, що ДПІ у Московському районі міста Харкова листом від 13.02.2012 року за №32004/10/17-121 відмовила ФОП ОСОБА_3 у застосуванні спрощеної системи оподаткування та звітності, посилаючись на п.п.291.5.1 п.291.5 ст.295 Податкового кодексу України в якому визначено, що не можуть бути платниками єдиного податку фізичні особи-підприємці, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.

Надаючи оцінку формі зовнішнього вираження зазначеної відмови відповідача у вигляді листа та її змісту, суд вважає відмову - рішенням суб'єкта владних повноважень відповідача у справі, оскільки в силу п.299.8 ст.299 Податкового кодексу України, у разі відмови у видачі свідоцтва платника єдиного податку орган державної податкової служби зобов'язаний надати протягом 10 календарних днів з дня подання суб'єктом господарювання заяви письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб'єктом господарювання у встановленому порядку.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлюються у главі 1 розділу XIV Податкового кодексу України.

Так, пунктом 291.2 статті 291 Податкового кодексу України визначено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Відповідно п.291.3 ст.291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з п.п.298.1.1 п.298.1 ст.298 Податкового кодексу України для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт господарювання - юридична особа подає до органу державної податкової служби заяву, до якої додається розрахунок доходу за попередній календарний рік.

Форма та порядок подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, розрахунок доходу за попередній календарний рік, що передує року переходу на спрощену систему оподаткування, а також форма свідоцтва платника єдиного податку та порядок видачі свідоцтва затверджені наказом Міністерства фінансів України від 20.12.2011 року №1675, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2011 року за №1537/20275 та від 27.12.2011 року за №1536/20274 (далі - Порядок №1675).

Відповідно п.291.4 ст.291 Податкового кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на групи платників єдиного податку, зокрема, друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1000000 гривень.

Пункт 299.9 ст.299 Податкового кодексу України передбачає, що підставами для прийняття органом державної податкової служби рішення про відмову у видачі суб'єкту господарювання свідоцтва платника єдиного податку є виключно: 1) невідповідність такого суб'єкта господарювання вимогам статті 291 цієї глави; 2) наявність у суб'єкта господарювання, який утворюється в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов'язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації; 3) подання протягом календарного року більше одного разу заяви про перехід на спрощену систему оподаткування.

Згідно абз.4 п.п.298.3.1 п.298.3 ст.298 Податкового кодексу України та п.3 Порядку №1675 для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт господарювання подає до органу державної податкової служби заяву про застосування спрощеної системи оподаткування, у якій зазначаються, зокрема, такі обов'язкові відомості: обрані фізичною особою - підприємцем види господарської діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2005, у разі здійснення виробництва - також види товару (продукції), що нею виробляються.

Системний аналіз правових норм свідчить про те, що вид господарської діяльності визначається прямим посиланням на національний класифікатор видів економічної діяльності ДК 009:2005 (КВЕД ДК 009:2005) (статті 48, 154, 209, 291, 298, підрозділ 4 розділу XX Податкового кодексу України). При цьому, вид господарської діяльності згідно з КВЕД безпосередньо зазначається у заяві та свідоцтві платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця.

Податковим кодексом України встановлено, що не можуть бути платниками єдиного податку, зокрема, суб'єкти господарювання, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення (ч.4 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 цього Кодексу).

Правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними регулює Закон України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" №637/97-ВР від 18.11.1997 року (далі -Закон України №637).

ДПІ у Московському районі міста Харкова, обґрунтовуючи свою позицію про відмову у реєстрації платником єдиного податку позивача посилається на те, що статтею 1 Закону України №637 встановлено, що дорогоцінні метали - це золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо). Дорогоцінне каміння - це природні та штучні (синтетичні) мінерали у сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах).

Проте, ДПІ у Московському районі міста Харкова не враховує, що статтею 1 цього Закону визначено, що: дорогоцінні метали - золото, срібло, платина і метали платинової групи паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо) (пункт 1); дорогоцінне каміння - природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах) (пункт 2); дорогоцінне каміння органогенного утворення - перли і бурштин в сировині, необробленому та обробленому вигляді (пункт 3); видобуток дорогоцінних металів - вилучення дорогоцінних металів з надр і відходів гірничо-збагачувального або металургійного виробництва (хвости збагачення, відвали, шлаки, шлами, недогарки) усіма можливими способами (пункт 5); видобуток дорогоцінного каміння та напівдорогоцінного каміння - вилучення дорогоцінного каміння та напівдорогоцінного каміння з гірських порід усіма можливими способами (пункт 6); виробництво дорогоцінних металів - вилучення дорогоцінних металів із комплексних руд, концентратів та інших напівпродуктів, відходів і брухту, що містять ці метали, та афінаж дорогоцінних металів (пункт 7); афінаж дорогоцінних металів - металургійний процес одержання дорогоцінних металів високої чистоти шляхом відділення від них забруднюючих домішок (пункт 19).

Отже, суд погоджується з твердженням позивача про те, що поняття «видобуток, виробництво та реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння»і поняття «виробництво і реалізація ювелірних виробів»не є тотожними.

Суд відмічає, що відповідно до пункту 1 наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 року №457 «Про затвердження та скасування національних класифікаторів», із змінами і доповненнями, внесеними наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 року №530 (далі - Наказ №457), з 01 січня 2012 року набирає чинності національний класифікатор України ДК 09:2010 «Класифікація видів економічної діяльності»(далі - КВЕД 2010). Оскільки, КВЕД використовується для представлення та аналізу статистичної, фінансової, податкової та іншої економічної інформації, а також у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців перехід до КВЕД 2010 буде здійснюватись поступово. Для цього протягом 2012 року буде діяти національний класифікатор України ДК 09:2005 «Класифікація видів економічної діяльності»(далі - КВЕД 2005).

Згідно із КВЕД ДК 009:2005 діяльність щодо видобутку дорогоцінних металів належить до підкласу 13.20.0 "Добування руд інших кольорових металів", а діяльність щодо видобутку дорогоцінного каміння - до підкласу 14.50.0 "Інші галузі добувної промисловості, не віднесені до інших групувань".

Діяльність щодо виробництва дорогоцінних металів належить до підкласу 27.41.0, що включає виробництво та афінаж необроблених дорогоцінних металів: золота, срібла, платини тощо; виробництво сплавів з дорогоцінних металів; виробництво напівфабрикатів з дорогоцінних металів; нанесення покриття з срібла на недорогоцінні метали; нанесення покриття з золота на недорогоцінні метали та срібло; нанесення покриття з платини або металів платинової групи на золото, срібло та недорогоцінні метали.

При цьому, цей підклас не включає: виробництво годинникових корпусів з дорогоцінних металів (клас 33.50); виробництво ювелірних виробів з дорогоцінних металів (клас 36.22).

Жоден із зазначених видів діяльності не містить робіт, які б включали або були б пов'язані з виготовленням ювелірних та побутових виробів з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням. Зазначені види діяльності не передбачають наявність як результату їх провадження кінцевого продукту (товару) у вигляді ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, що можуть бути реалізовані.

Таким чином, не можуть обрати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності юридичні особи і фізичні особи - підприємці, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення, за сферою регулювання Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" та вищевказаними кодами КВЕД ДК 009:2005.

Діяльність у сфері торгівлі дорогоцінними металами ювелірними виробами відноситься до інших підкласів згідно з КВЕД ДК 009:2005.

Щодо сфери торгівлі ювелірними виробами з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням у КВЕД ДК 009:2005 визначені: підклас 51.47.9 "Оптова торгівля іншими непродовольчими товарами споживчого призначення, н. в. і. г.". Цей підклас включає: оптову торгівлю неелектричними музичними інструментами та нотами, фотографічними та оптичними товарами, іграми та іграшками, годинниками, ювелірними виробами, спортивними товарами, велосипедами, їх частинами та належностями, виробами зі шкіри та дорожніми належностями, іншими непродовольчими товарами споживчого призначення; підклас 51.52.4 "Оптова торгівля золотом та іншими дорогоцінними металами"; підклас 51.56.0 "Оптова торгівля іншими проміжними продуктами", що включає оптову торгівлю коштовним камінням; підклас 52.12.0 "Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту". Цей підклас включає: роздрібну торгівлю в універсальних магазинах широким асортиментом товарів без переваги продовольчих товарів: одягом, меблями, побутовими електротоварами, залізними виробами, косметичними товарами, ювелірними виробами, іграшками, спортивними товарами тощо; підклас 52.48.2 "Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами".

Таким чином, реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, то господарська діяльність із її здійснення не є тотожною тій, що полягає у реалізації ювелірних виробів, оскільки як встановлено вище реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння не охоплює реалізацію ювелірних виробів, так як предмет реалізації у вказаних видах діяльності різниться.

Аналогічна позиція викладена у листі Міністерства фінансів України від 19.01.2012 року №13-08160-10-18/1122 «Щодо обрання спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності».

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що обмеження на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності поширюється тільки на суб'єктів господарювання, які здійснюють операції з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням як сировиною, а не з готовою продукцією споживчого призначення, а саме: видобуток ( підкласи 13.20.0, 14.50.0 згідно КВЕД ДК 009:2005), виробництво ( підклас 27.41.0 згідно КВЕД ДК 009:2005), торгівля дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням, у тому числі органогенного утворення (підкласи 51.52.4, 51.56.0 згідно КВЕД ДК 009:2005).

Слід відмітити, що аналогічна позиція викладена у листі Комітету Верховної ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики від 27.01.2012 року №04-39/10-83.

Вказаний висновок суду підтверджується також і тим, що у випадку застосування аналогії закону на підставі ч.7 ст.9 КАС України, можна встановити те, що норми Податкового кодексу України чітко розмежовують поняття дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал із виробами з них. Так, зокрема п.174.1 ст.174 Податкового кодексу України визначено, що об'єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на: природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння. Отже, законодавець чітко розмежовують поняття дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал із виробами з них.

Таким чином, підстав для ототожнення понять «дорогоцінне каміння»чи «дорогоцінний метал», із поняттям «прикраса з використанням дорогоцінних металів»які є ювелірним виробом є недопустимим.

Отже, законодавець чітко розмежовують поняття дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал із виробами з них.

Щодо твердження ДПІ у Московському районі міста Харкова відносно визначення поняття «вироби з дорогоцінного металу»відповідно до Інструкції про здійснення державного експертного-пробірного контролю за якістю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року №244 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.03.2004 року за №369/8968 (далі - Інструкція №244), а саме: виріб з дорогоцінного металу -це будь-який ювелірний (побутовий) виріб, виготовлений зі сплавів дорогоцінних металів (золота, срібла, платини, паладію), який використовується як прикраса або предмет побуту, судом не береться до уваги з огляду на наступне.

Інструкція №244 запроваджує основні вимоги та порядок здійснення державного експертно-пробірного контролю за якістю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів (далі - вироби з дорогоцінних металів), дорогоцінних металів, матеріалів, що містять дорогоцінні метали, відповідністю їх державним стандартам, а також відповідністю вставок із дорогоцінного каміння (природного та штучного), дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння (природного та штучного) (далі - вставки) найменуванню, ваговим та технічним характеристикам, зазначеним на етикетці (бирці) виробу (п.1.2 Інструкції №244).

Відповідно до п.1.3 Інструкції №244 вимоги цієї Інструкції є обов'язковими: для органів державного пробірного контролю, юридичних та фізичних осіб, які є суб'єктами підприємницької діяльності (далі - суб'єкти підприємницької діяльності) і мають ліцензії Міністерства фінансів України на здійснення операцій з дорогоцінними металами, дорогоцінним камінням та виробами з них, а також для фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності (далі - фізичні особи) і які подають вироби з дорогоцінних металів на клеймування до органів державного пробірного контролю; для суб'єктів господарювання з правом клеймування державним пробірним клеймом виробів з дорогоцінних металів власного виробництва - у частині розділів 2 та 7 цієї Інструкції, за винятком вимог, що не належать до їх компетенції.

Пунктом 1.5 Інструкції №244 надані поняття зокрема, виріб з дорогоцінного металу - будь-який ювелірний (побутовий) виріб, виготовлений із сплавів дорогоцінних металів - золота, срібла, платини, паладію, який використовується як прикраси або предмети побуту.

З наведених положень слідує, що вказана Інструкція №244 містить поняття, однак вказаний термін жодним чином не впливає на вищенаведену Класифікацію видів економічної діяльності, та як наслідок не є вирішальним при визначенні системи оподаткування фізичної особи підприємця або юридичної особи.

Згідно п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків».

Окрім цього, суд при вирішенні справи керується п.3.1 ст.3 Податкового кодексу України, із норми якої вбачається, що одним із джерел податкового законодавства є нормативно-правові акти, що прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи. Беручи до уваги, що спірні правовідносини повною мірою законами із питань оподаткування не врегульовані, на думку суду перешкоди для застосування підзаконних нормативно правових актів відсутні.

При цьому, згідно з п. 1.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства фінансів України від 26 грудня 2000 року № 82/350, у межах діяльності з виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння здійснюються такі види робіт: а) переробка комплексних руд, концентратів та інших напівпродуктів, що містять дорогоцінні метали; б) переробка брухту і відходів дорогоцінних металів і сплавів; в) переробка твердих і рідких срібловмісних відходів; г) афінаж дорогоцінних металів; ґ) обробка дорогоцінного каміння, у тому числі огранування алмазів у діаманти, обробка рекуперованого дорогоцінного каміння.

Пунктом 1.3. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівлі виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства фінансів України від 26 грудня 2000 року № 82/350, у межах діяльності з виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, торгівлі виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння здійснюються такі види робіт: виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння або таких, що містять у собі дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння (у тому числі при проведенні науково-дослідних робіт); виготовлення ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; в) виготовлення напівфабрикатів та елементів ювелірних та побутових виробів при здійсненні ремонту ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; виготовлення монет, державних нагород, відзнак тощо з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; виготовлення зубних протезів з дорогоцінних металів; виготовлення інструменту та інших виробів технічного призначення із застосуванням природних і технічних алмазів; оптова, роздрібна торгівля, комісійна торгівля, торгівля скупленими в населення та прийнятими під заставу ювелірними та побутовими виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; оптова, роздрібна торгівля обробленим та необробленим дорогоцінним камінням; оптова, роздрібна торгівля промисловими виробами з дорогоцінних металів (дріт, пластини, фільєри тощо).

Тобто, виробництво дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та виробництво виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та торгівлі ними так і самих понять дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та і різноманітних виробів із них Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розмежовують як окремі види господарської діяльності.

Таким чином, реалізації ювелірних виробів не слід вважати тотожною поняттю «реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння», а тому підстави для відмови позивачу, як особі яка здійснює реалізацію ювелірних виробів у реєстрації на спрощену систему оподаткування відсутні.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Державну податкову інспекцію у Московському районі міста Харкова видати позивачу свідоцтво платника єдиного податку згідно поданої заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, суд зазначає наступне.

Пунктом 299.5 ст.299 Податкового кодексу України, передбачено, що свідоцтво платника єдиного податку видається органом державної податкової служби безоплатно протягом 10 календарних днів з дня подання суб'єктом господарювання заяви.

Відповідно до п.299.1 ст.299 Податкового кодексу України, свідоцтво платника єдиного податку видається суб'єкту господарювання, який подав до органу державної податкової служби заяву щодо обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.

Із аналізу зазначених норм Податкового кодексу України вбачається, що рішення про видачу свідоцтва платника єдиного податку приймається виключно органом державної податкової служби на підставі поданої платником податку заяви у визначений Кодексом строк. Протягом вказаного десятиденного строку орган державної податкової служби вчиняє ряд дій, в тому числі щодо перевірки поданої платником податку заяви про застосування спрощеної системи оподаткування. Тому, суд не вправі перебирати на себе вказані повноваження органів виконавчої влади, та констатувати їх імперативний обов'язок видати свідоцтво платника єдиного податку.

Таким чином, у задоволенні вказаної позовної вимоги слід відмовити.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, відповідач не дотримався вимог чинного законодавства України щодо захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України , а тому дії відповідача щодо відмови Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 у видачі свідоцтва платника єдиного є неправомірними та необґрунтованими.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно ст. 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Отже, суд присуджує позивачу судові витрати в розмірі 16,09 грн.

Керуючись ст.ст. 17, 50, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про зобов'язання вчинити певні дії та скасування рішення -задовольнити частково.

Скасувати рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова про відмову Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 у видачі свідоцтва платника єдиного податку.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі міста Харкова Харківської області, код 37999628, м. Харків, вул. Плеханівська, 29, 61001) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 61136, код НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 16,09 грн. (шістнадцять гривень 09 копійок).

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова у повному обсязі виготовлена 28.05.2012 року.

Суддя Біленський О.О.